Четвер, 19 листопада 2026
Думки

«Кухня старого Харкова»: з городу і саду до столу

Слухати статтю

Озвучено за допомогою ШІ (Google Cloud).

Не ярмаркам єдиним і лавкам із базарами та їхньому багатому асортименту продуктів, спецій та прянощів кухня старого Харкова завдячує своєю різноманітністю. Особливе ставлення містян до овочів і фруктів з власних городів і садів є ще одним, не менш важливим чинником. Традиція, яка сягає корінням із перших років існування Харківської фортеці, згодом збагатилася іноземним досвідом, технологіями і культурами. У XVІІІ столітті тут вже вирощували качанні салати, баклажани, томати, артишоки та спаржу. Хто і як доклався до цього?

Від самого початку існування Харкова кожне дворове місце мало при собі власну леваду, сад, місце під конопляники та городи (часто з парниками), тобто такий собі невеличкий хутір у передмісті чи приміській слободі. З переходом до більш щільної забудови містяни спочатку позбавлялися левад, потім – конопляників, але не відмовлялися від садів та городів.

«Баштан на Москалівці»
«Баштан на Москалівці», Артем Погрібний

Те, що харківці не трималися за власні конопляники, легко пояснити з точки зору економіки. Вирощування коноплі вимагало значних витрат. Купувати вже готову конопляну олію (тоді її називали пісною) було і простіше, і дешевше, особливо під час ярмарків, коли ціна на неї суттєво падала.

На відміну від селян, які опікувалися городами за залишковим принципом, бо передусім їм треба було зібрати хліб у полі, харківці вирощуванням овочів не зневажали. Власна городина давала суттєву економію для родинного бюджету, а це, своєю чергою, полегшувало сплату податків. Ба більше! Харківці, незалежно від стану, полюбляли вихвалятися один перед одним своїми овочами і фруктами, ледь не змагання влаштовували, чиї кращі. А частина міщан, державних селян і навіть купців займалися городництвом і садівництвом на професійній основі. Вони цікавилися новинками агротехніки, технологій, стежили за появою нових сортів овочів і фруктів.

Перші сади харківських козаків були досить невигадливими: яблуні, груші та їх різновиди — бергамоти й дулі. Їхні плоди здебільшого збирали у найближчих лісах. Але згодом з’явилася можливість купувати сортові саджанці. Волохи, що оселилися у Харківському повіті, привезли із собою вишні, черешні, дику сливу (чорнослив), а від місцевої козацької старшини й монастирів містяни навчилися вирощувати різні види смородини. Крім садів, що належали козакам, яким із 1765 року було надано стан військових обивателів, були й громадські сади, де росли напівдикі яблуні та груші, терен, ожина і навіть суниця з полуницею. Холодна гора і Лиса гора були повністю вкриті тереном, дикою степовою вишнею, глодом, диким персиком та дикою айвою. З часом всі дерева та кущі або вирубили, або спалили, а місце пристосували під вирощування зернових культур.

Сушені груші
Сушені груші. Фото Андрія Парамонова, 2025 рік

З появою у Харкові німців садівництво перейшло на інший рівень. Місцева еліта почала замовляти сорти акліматизованих плодових культур, дехто навіть особисто взявся акліматизувати сорти з південних територій. До харківських садів Густава фон Буксгевдена, Іоганна Гіорта, Георга фон Мінстера, Федора Квітки та інших власників міських садиб входили оформлені професійними садівниками плантації садових культур, оранжереї, парники та власні розплідники.

Іноземці займалися акліматизацією рослин і в ботанічному саду Харківського університету. З часом там почали продавати і саджанці, і насіння. На середину XIX століття зо два десятки приватних садів у місті, що були пристойно облаштовані та добре плодоносили, належали не тільки заможним дворянам, але й чиновникам, купцям, викладачам Університету, навіть державним селянам. У кількох садах вирощували культурну виноградну лозу, з якої потім виготовляли вино.

На той час у Харкові було вже кілька розплідників, також заснованих іноземцями, здебільшого балтійськими німцями, і поширювали десятки видів саджанців дерев і кущів, не лише яблунь та груш, але і вишень, черешень, слив, абрикосів, персиків, білої та чорної шовковиці, айви, малини, аґрусу, смородини та кизилу.

Мочені яблука
Мочені яблука. Фото Андрія Парамонова, 2022 рік

Городину, що вирощувалася у Харкові, можна умовно поділити на дві частини: те, що використовувалося в їжу з весни до осені, і те, що заготовляли на зиму. Перше — різноманітна зелень (петрушка, пастернак, селера, любисток, кріп, крес-салат, щавель), ранні огірки, цибуля, редька, кавуни та дині в парниках — вирощували виключно на власних городах. А на зиму цибулю купували, здебільшого з-під Балаклії або Ворожбянської волості Лебединського повіту.

Харківці дуже цінували саме балаклійську червону цибулю, яка не лише довго зберігалася, але й мала особливий смак. Так само до вподоби їм був стручковий перець з Ямполю Ізюмського повіту. Огірки для квашення, як правило, містяни купували на баштанах поблизу міста. У деякі роки віз огірків коштував там 10 копійок, тож не мало сенсу витрачати на їхнє вирощування час і сили. Натомість капусту, моркву, буряк, часник, пастернак, ріпу, горох, квасолю, пшеничку (кукурудзу, яку привезли з собою волохи ще у 1712 році) з прицілом на заготівлю на зиму харківці вирощували на власних городах.

Окремо варто зупинитися на картоплі. За описами 1780-х років, вже тоді невелику кількість картоплі, саме для приготування їжі, містяни вирощували на своїх городах. Доволі швидко харківці навчились самотужки робити картопляний крохмаль, картопляну крупу та картопляне борошно, щоб не купувати їх втридорога в іноземних купців на ярмарках. Вже на початку XIX століття картопля стала неодмінною складовою раціону різних станів населення міста. Після першого серйозного голоду, посиленого холерою у 1831-1833 роках, вирощування картоплі в Харкові тільки збільшувалося, оскільки вона не потребувала великої площі, проте давала стабільні врожаї. Суцільний зиск!

Баштанні культури вирощувалися переважно на баштанах. Але самі харківці не переймалися не тільки огірками, але і тиквами, і кавунами, і динями. Місто майже з усіх боків оточували піщані землі — Москалівка, Аравія, Основа, Піски, Рашкіна дача, власники яких залюбки здавали їх в оренду всім бажаючим, здебільшого приїжджим городникам із Воронезької та Курської губерній.

Самих харківців праця на баштанах не приваблювала. Надто непевний був заробіток. Дійсно, у вдалий рік, коли ціна на віз динь сягала 1 руб. сріблом, а тисячі огірків — 30-50 коп., орендарі заробляли до 200 руб. Але посуха могла їх залишити без копійки. Та й урожайні роки були не набагато кращі — через велику кількість продукції ціна на неї суттєво падала, тож бувало, що кавуни, дині і огірки навіть до прилавка не довозили — дозволяли містянам збирати їх безкоштовно. Так-сяк заробляли на продажу гарбузів. Натомість орендодавець мав твердий дохід з року в рік, незалежно від врожаю.

Квашені огірки
Квашені огірки. Фото Андрія Парамонова, 2020 рік

У 1860-ті роки землі під баштани в Харкові почали орендувати болгари. Іноді йшлося про ділянки в 30-40 десятин на Рашкіній дачі, на Пісках і старій Основі. Окрім загальновідомих і розповсюджених культур, вони взялися вирощувати солодкий перець, брюссельську, цвітну і синю капусту, броколі, а також томати та баклажани. Хоча останні були відомі ще з 1830-х років завдяки городам купців Кузіна, Безходарного і розпліднику Статса, але постачалися лише на кухні заможної публіки, де панували іноземні кухарі.

Серед орендарів баштанів на окрему розповідь заслуговує болгарин Микола Степанович, який переїхав з родиною в Харків із Тирнова в 1879 році. Він розпочав використовувати технологію зрошення землі. Особливі підіймачі (водяне колесо, інакше долап) вибирали воду в річці Харків і поставляли її через водорозподільні канали на плантації. Канали були двох типів: вздовж кавалій, де вода текла швидше, саджали те, що росте швидше (салат, морква, редис); а вздовж фітарій з повільнішою водою — те, що повільніше (капусти, томати, баклажани). Степанович із родиною мали величезний досвід і вміли точно вираховувати норму поливу для різних культур та інтервали між поливами.

Найімовірніше, саме болгари запровадили на Харківщині кілька нових видів сільськогосподарських знарядь і такий спосіб заготовки органічного добрива як компост. Коли вони наймали сезонних робітників, то спочатку навчали їх, як прищеплювати верхівки гарбузових, видаляти бічні пагони у томатів та підв’язувати рослини до кілків, і лише потім дозволяли працювати на плантації. Терміни і послідовність висаджування городини, що їх дотримувалися болгари, теж відрізнялися від місцевих.

Диня-простячка
Диня-простячка на власному городі. Фото Андрія Парамонова, 2022 рік

Наймані селяни спочатку з цього насміхалися, але коли через посуху в місті не вистачало капусти, а у Степановича на плантації стояли 50 тисяч голів розміром із колесо, стали заздрити. Врешті-решт через заздрощі один із братів Степановича був убитий на базарі. Взагалі, сам Степанович скаржився на великі проблеми і непорозуміння через мову: він не міг до пуття ані обґрунтувати свої вимоги робітникам, ані пояснити щось покупцям, ані поспілкуватися із сусідами. Цікаво, що коли Харківське земство запросило Степановича взяти участь у сільськогосподарській виставці, той лише посміхнувся і відмовився. Чому? Та тому що в нього уся продукція була добірна, один в один, а решта учасників, як правило, вибирали лише те, що побільше та покрасивіше. Степанович вважав такий підхід оманливим і не бачив сенсу в тій виставці.

У 1880-ті роки землевласник Основи Андрій Валеріанович Квітка теж вирощував у себе сортові овочі для власного столу і на продаж: баклажани (фіолетові, чорні пекінські, китайські білі й жовті) та томати (Король Гумберт червоний, смородино-подібні червоні та жовті і червоні величезні). Так само вирощував баклажани й томати власник ливарного заводу в Харкові, купець Іван Рижов.

Качанні салати з’явилися тут теж завдяки іноземцям, насамперед німцям, від яких мода на вирощування салату перейшла до місцевих дворян. Наприкінці XVIII століття його вирощували: Георг фон Мінстер, Густав фон Буксгевден, Іоганн Гіорт, Федір Ольденборгер, Григорій Шидловський, Федір Квітка… Аптекар Федір Піскуновський, приятель Григорія Сковороди, вирощував салат увесь рік, і на продаж, і для свого столу. На початку XIX століття кількість поміщиків, які вирощували салати, зросла в рази. Брошуру, як це робити, замовили на 1820 рік 211 осіб.

Салат
Салат із власної теплиці. Фото Андрія Парамонова, 2022 рік

В оранжереях у поміщицьких маєтках салат став неодмінною рослиною. Звісно, його вирощували не безпосередньо господарі, а їхні кріпаки. Саме вони, ставши вільними після селянської реформи 1861 року, почали вирощувати салати на продаж. Частіше за все цим займалися ті, хто жив неподалік від Харкова. У Жихорі, Основі, Олексіївці та Малій Данилівці колишні кріпаки заробляли на життя городиною, зокрема салатами. У той час у Харкові були загальновідомі понад 20 видів салатів, у тому числі й качанні, хоча були такі землевласники, як Валеріан Андрійович Квітка, який у своїх оранжереях на Основі тільки качаних салатів вирощував 15 сортів! Попит на салати в місті був настільки великий і стабільний, що в 1880-ті роки салати на продаж стали вирощувати й у Деркачах, Циркунах, Великій Данилівці та Черкаській Лозовій.

Після цього зовсім не дивним виглядає те, що у Харкові вже тоді вирощували артишоки, спаржу, цикорій, ревінь… Більшість з них можна було зустріти в деяких дворянських маєтках у різних куточках губернії, проте навіть у повітових містах жителям були нецікаві ці дивакуваті, на їхній погляд, овочі, а харківці зі своєю пристрастю до них видавалися щонайменше чудіями.

Дослідник історії Слобідської України Андрій Парамонов — автор циклу матеріалів «Фортеця Харків» і «Кухня старого Харкова». Читайте колонку автора на MediaPort

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *