«Кухня старого Харкова»: типові слобожанські страви
Озвучено за допомогою ШІ (Google Cloud).
Текст перекладу
The Cuisine of Old Kharkiv: Typical Dishes of Sloboda Ukraine
“As is the custom in the steppe, they sat down to dine,
And here is what they ate:
Hot borscht with kvass and beets,
Cutlets with fresh stinging nettle,
Plavydlo made of fattened bustard…”
— Vasyl Maslovych, 1814
Every dish or drink on your table is a slice of living history that can be tasted in the most literal sense. Behind even the most common and unassuming bowl of borscht or fish soup, braised potatoes or roast meat, sauerkraut or fresh vegetable salad, dried-fruit uzvar or morning coffee, lies centuries of origin, migration, and culinary refinement. MediaPort is launching a new series of publications dedicated to the heritage of Kharkiv and Slobozhanshchyna, revealing the diverse flavors and subtle notes of regional history. We will explore both dishes well known today and the rare or long-forgotten delicacies enjoyed by our ancestors. Smachnoho!
The culinary history of Sloboda Ukraine is a subject researchers often bypass, in stark contrast to other Ukrainian regions whose signature foods are widely documented. Even in modern Kharkiv restaurants, one is far more likely to encounter recipes from Kotlyarevsky’s Aeneid than from Kvitka-Osnovyanenko’s Pan Khalyavsky. But is Slobozhanshchyna’s culinary past truly so plain and monotonous that it lacks traditional specialties worthy of Transcarpathian banosh, Lviv plyatsky, or Poltava halushky? Far from it. National staples can be celebrated through their distinctly Kharkiv preparations, alongside historical recipes for which Sloboda Ukraine was renowned in centuries past.
Borscht and Plavydlo Made from Bustard
In earlier times, wild game formed a primary component of regional cooking; the surrounding forests and steppes teemed with wild boar, roe deer, wild goats, black grouse, capercaillie, wild waterfowl, and great bustards. Today, with the great bustard listed in the Red Book of endangered species, it is difficult to imagine that hunting this bird was once an everyday affair. Yet as late as the end of the 18th century, the forests and plains of Slobozhanshchyna were home to up to 1.5 million bustards. Considering that the bustard is one of the heaviest flying birds—often reaching up to 24 kilograms—a successful hunt yielded an abundance of flavorful meat.
Two bustard preparations were especially prominent: borscht and plavydlo. While bustard borscht is self-explanatory, plavydlo (spelled specifically with an "l" and "a") refers to a whole bustard carcass slowly roasted in a traditional wood-fired hearth—in essence, a rich game roast.
Mutton Broth
Mutton was extraordinarily prevalent in historical Sloboda cooking. Contrary to modern perceptions, our ancestors consumed far more sheep meat than pork or beef. Nearly every rural household maintained a flock of sheep, sometimes numbering up to 100 head. Given the sheer scale of sheepskin production in Slobozhanshchyna—yielding winter coats (kozhukhy), hats, and prized astrakhan fur (smushky)—the meat naturally supplied the everyday table.
Locals favored ribs roasted with cabbage, pan-fried ribs with onions, buckwheat-and-onion dushenyna (slow-cooked potted meat), holiday roasts made from leg of mutton, and vegetable stews. The uncontested staple, however, was mutton broth cooked with grains—most notably pearl barley (perlovka). More than two dozen regional variations of this hearty broth existed in Kharkiv alone.
Cured Goose Ham
A signature Christmas delicacy in Kharkiv and surrounding settlements, goose ham required dedicated preparation. The bird was specifically fattened in a sadzh—an extremely cramped enclosure designed to restrict movement—or secured in advance from a trusted merchant, relative, or acquaintance. The primary supplier of geese to the Kharkiv markets was the settlement of Nova Vodolaha, which maintained its own holiday tradition of goose ham. A quiet rivalry even simmered between Kharkivites and the residents of Vodolaha over whose cured goose was superior.
Less affluent households purchased a female goose (huska) instead of a gander (hus), as females were less expensive. However, lacking cured goose entirely on a Christmas table was viewed as a marker of low social standing or severe poverty. By the 19th century, geese were imported to Kharkiv not only from Sloboda territories but also from neighboring governorates, particularly the massive Kholmogory breed.
Hearth-Baked Porridges with Savory Fillings
Baked porridges (kashi) are central to Ukrainian cooking, and Slobozhanshchyna was no exception. The most distinctive regional variation involved grain porridges baked with small wild game. Sloboda cooks considered small fowl the finest filling: snipe, partridge, quail, hazel grouse, and even wild pigeon. These savory baked porridges were traditionally served alongside rich pots of borscht and broths.
Baked Beans
Beans were among the most widely cultivated crops in urban Kharkiv gardens and rural farmsteads. They were incorporated into borschts and vegetable soups, baked into savory pastries, or boiled and dressed with unrefined oil, vinegar, garlic, and onions. The preferred preparation was slow-baking them in the oven with assorted root vegetables, or serving them braised with pork, salo, or crisp cracklings (shkvarky).
River Crayfish
Communities settled along the regional river networks considered boiled crayfish an everyday seasonal treat, regularly preparing them several times a week. For townsfolk living farther from the water, they remained a festive delicacy. In Kharkiv, crayfish were sold fresh by the basket or pre-boiled by street vendors, a trade that persisted through the late 19th century. Crayfish tails and broths were also frequently used as a base for borschts and fish soups.
Blackthorn (Teren)
Several varieties of blackthorn grew across Slobozhanshchyna: the native wild steppe sloe, the feral plum introduced by Wallachian settlers, and an obscure wild white plum of uncertain origin. Sloboda households infused sloe berries into potent liqueurs and fruit brandies (nalyvky and nastoyanky), fermented them into fruit kvass, added them to dried-fruit uzvar, and used them as tart fillings for varenyky and sweet pies. The fruit was preserved either by sun-drying (for beverages) or by pickling in wooden brine casks (for pastry fillings).
Elderberry
Black elderberries rivaled blackthorn in culinary popularity. The dark berries were used as filling for open-faced tarts, small turnovers (pyrizhky), and varenyky, often paired with late-season apples, pears, or plums. A distinct Sloboda specialty was thin rolled crepes (nalysnyky) filled with sweetened elderberry compote.
Dried Roach (Taran)
Dried, salted fish (taran) was ubiquitous. As a major commercial transit hub funneling trade between the Black Sea ports, the Don stanitsas, and the northern governorates, Kharkiv handled vast shipments of dried fish. Local carters (chumaks) traded it year-round. It was an essential non-perishable ration: construction artels required it daily, and church construction contracts routinely stipulated thousands of dried fish as part of the workers' payment. It served as a quick snack, a salty dessert, or a savory flavor base for soups and borschts. Peasants visiting Kharkiv often enjoyed dried taran paired with bread kvass and a freshly baked palianytsia made of blended rye and wheat flour.
Each of these historical dishes holds a unique place in the story of regional cuisine, complete with traditional recipes and local cooking techniques that deserve closer examination in future installments.
“Kharkiv Fortress” and “The Cuisine of Old Kharkiv” are ongoing historical series by Andriy Paramonov, a researcher of Sloboda Ukraine’s history. Read the author’s column on MediaPort.
“Как водится в степи обедать сели
И вот что ели:
Горячий борщ с кваском и с буряками
Котлеты с свежей крапивой,
Плавидло с тучною драхвой…”
Василь Маслович, 1814 рік.
Будь-яка страва чи напій на вашому столі — це історія, яку можна відчути на смак у найпрямішому сенсі. Навіть за найзвичнішими та найзвичайнішими борщем чи юшкою, тушкованою картоплею чи смаженим м’ясом, квашеною капустою чи салатом зі свіжих овочів, узваром чи кавою стоїть багатовікова історія виникнення наїдку, його розповсюдження та вдосконалення. MediaPort починає новий цикл публікацій, присвячених минулому Харкова і Слобожанщини, які відкриють вам різні смаки і присмаки місцевої історії. Йтиметься як про загальновідомі сьогодні страви, так і про малопоширені або давно забуті нині наїдки, якими ласували наші предки. Смачного!
Історія кухні Слобідської України є темою, яку дослідники чомусь зазвичай оминають, на відміну від кухні інших регіонів країни, про фірмові страви яких пишуть багато й охоче. Навіть у місцевих слобожанських ресторанах скоріше можна зустріти страви з «Енеїди» Котляревського, ніж із «Пана Халявського» Квітки-Основ’яненка. Чому так? Невже на Слобідщині все так нудно й одноманітно, що не можна віднайти смакових цікавинок старих часів, гідних слави закарпатського баноша, львівських пляцків чи полтавських галушок? Авжеж, ні. Можна популяризувати й загальноукраїнські страви, готуючи їх саме в харківський чи слобожанський спосіб. Можна згадати і страви, якими Слобідська Україна славилася в старі часи. Нижче я наведу лише кілька з них, коротко торкнувшись їхніх особливостей.

Борщ і плавидло з дрохви
У старі часи найбільше страв, які готували слобожани, були з дичини, бо ліси і степи просто кишіли кабанами, косулями, дикими козами, тетеревами, глухарями, дикими качками й гусями та дрохвами… Сьогодні, коли дрохва занесена до Червоної книги, важко уявити, що в ті часи полювання саме на неї було звичайною справою. Але ще наприкінці XVIII століття в лісах Слобідщини їх було до 1,5 мільйона. А якщо врахувати розміри дрохви (це одна з найбільших літаючих птиць, вага якої може сягати 24 кг), то зрозуміло, що вдале полювання гарантувало багато смачного м’яса.
Серед страв із дрохви, що були поширені в ті часи, особливо вирізнялися дві: борщ і плавидло. Якщо з борщем більш-менш читачу все зрозуміло, то плавидло (саме так, через «л» і «а»), мабуть, потребує пояснень — ця страва являла собою запечену в печі тушку дрохви. Простіше кажучи, печеню.

Юшка з баранини
У старі часи на Слобідщині були дуже поширені страви з баранини. Як це не дивно здається сьогодні, але саме баранини наші предки споживали більше, ніж будь-якого іншого м’яса. Майже кожна селянська родина утримувала свою отару овець, іноді до 100 голів. Якщо згадати, скільки на Слобідщині виробляли з баранячих шкір, від кожухів до шапок і смушків, то виникає цілком резонне питання: куди ж дівали бараняче м’ясо? Звісно, його використовували в їжу.
Слобожани полюбляли ребра, запечені з капустою; смажені ребра з цибулею; душенину з гречкою та цибулею; душенину на свята з баранячої ноги; тушковану баранину з овочами… Але безперечним фаворитом була юшка з баранини з крупами, зокрема з найпоширенішою ячмінною крупою (перловкою). Існувало понад два десятки харківських варіантів такої юшки.

Шинка з гуся
Святкова різдвяна страва харківців і жителів деяких прилеглих слобод. Гуся відгодовували спеціально у саджі, тобто саджали (звідси і назва «садж») у надтісне приміщення, аби він не міг рухатися, або заздалегідь домовлялись про його купівлю у перевіреного торгівця, родича чи знайомого. Найбільшим постачальником гусей до Харкова була слобода Нова Водолага, де теж існував різдвяний культ гусячої шинки. Між харківцями і водолажцями існували певні конфлікти щодо того, у кого краща гусяча шинка.
Менш заможні містяни купували гуску замість гуся. Але зовсім не мати гусячої шинки на різдвяному столі в ті часи серед харківців вважалося ознакою або нижчого статусу, або просто бідної родини, яка не може дозволити собі її приготувати. У XIX столітті гусей до Харкова могли доставляти не тільки зі Слобідщини, а й з інших губерній, зокрема великих Холмогорської породи.

Запечені каші з начинням
Приготування різноманітних каш притаманне всій Україні, і Слобідщина не є винятком. Найбільш характерними були каші з начинням із дичини. Слобожани вважали найсмачнішими начиння з маленьких птахів: бекасів, куріпок, перепелів, рябчиків, навіть голубів. Ці запечені каші подавалися як додаток до борщів і юшок.
Печена квасоля
Однією з найпоширеніших культур на городах харківців і слобожан була квасоля. Її додавали в борщі та юшки, пекли з нею пироги, варили й заправляли олією, оцтом, часником, цибулею. Найбільше ж полюбляли її запеченою з різними овочами або окремо, з м’ясом, салом чи шкварками.

Раки
Слобожани, які жили на берегах річок, вважали варених раків звичайними ласощами й у сезон могли готувати їх кілька разів на тиждень. Решта вважала раків святковою стравою. У Харкові їх продавали як свіжими, так і вареними (розносники варених раків існували ще наприкінці XIX століття). Раків також використовували при приготуванні інших страв, здебільшого борщів і юшок.

Терен
На Слобідщині росло кілька видів терену: дикий степовий, дика слива, яку завезли волохи, і біла дика слива, походження якої невідомо. Слобожани використовували терен для приготування настоянок і наливок (особливо підходив для цього дикий степовий терен), готували квас, додавали в узвар, начиняли вареники і піроги. Зберігали терен або сушкою (для квасів та узвару), або мочили його в бочках (для вареників і пирогів).

Бузина
Не менш популярною за терен була бузина чорна. Начиння з неї використовували у відкритому пирогу, пиріжках та варениках (тут її могли поєднувати з яблуками, грушами, сливами). Ну і окрема страва з бузини — налисники.
Тарань
Звісно, тарань була надзвичайно поширена. Слід зауважити, що Харків — як великий транзитний вузол для переміщення товарів із півдня на північ і в зворотному напрямку — мав величезні обсяги цієї риби, яку доставляли з Донських станиць.
Чумаки-харківці торгували нею весь рік безперестанку. Жодна будівельна артіль не обходилася без тарані, а в контрактах на побудову церкви окремим пунктом прописували кількість тисяч тарані. Це був і смачний перекус, і своєрідний десерт, і інгредієнт для юшок і борщу. У Харкові селяни обожнювали їсти тарань із квасом і паляницею, спеченою із житнього та пшеничного борошна.
Кожна з цих страв заслуговує на окрему детальну розповідь про її історію, включно з рецептами і варіантами приготування. Але про це — в наступних публікаціях.
Дослідник історії Слобідської України Андрій Парамонов — автор циклу матеріалів «Фортеця Харків» і «Кухня старого Харкова». Читайте колонку автора на MediaPort



