Миссвселенский переворот и прочие революции 60-х
Та-дам! Встречайте — революционные 60-е! Плюс десятилетие — и женщины трансформировались до неузнаваемости: значительно прибавили в росте и в крайней степени убавили в весе — смена стандарта тут же отразилась на коронованных «Мисс Вселенная». Женский пол стал намного свободнее и смелее в вопросах секса: в 1960 году в США официально разрешили производство и продажу противозачаточных таблеток. Платья немедленно умопомрачительно укоротились. А набиравшая обороты женская эмансипация привела к отказу от всевозможных застёжек и подвязок, исчезли корсеты и прочие элементы одежды, ограничивающие движения.
Перекладено та озвучено за допомогою ШІ (Google Cloud). Можливі неточності.
Текст перекладу
Міс-всесвітський переворот та інші революції 60-х
Та-дам! Зустрічайте — революційні 60-ті! Плюс одне десятиліття — і жінки трансформувалися до невпізнанності: значно виросли і водночас екстремально скинули вагу. Ця зміна стандартів миттєво позначилася на коронованих «Міс Всесвіт». Жіноча стать стала набагато вільнішою і сміливішою в питаннях сексу: у 1960 році в США офіційно дозволили виробництво і продаж протизаплідних таблеток. Сукні блискавично й запаморочливо укоротилися. А жіноча емансипація, що набирала обертів, призвела до відмови від усіляких застібок та підв'язок — зникли корсети та інші елементи одягу, що обмежували рухи.
Ідоли епохи поп-арту: Бріжит Бардо, Софі Лорен, Одрі Хепберн, Клаудія Кардинале, Доріс Дей, Жаклін Кеннеді, Барбра Стрейзанд, Рекел Велч, Урсула Андресс, Фей Данауей, Твіггі, Еді Седжвік, Верушка.
Головний рушій змін цього десятиліття — «диктатура» молоді. По-перше, повоєнний бебі-бум (baby boom): діти підросли і стали основними замовниками моди. По-друге — поява молодої дружини американського президента, і по-третє — народження амплуа James Bond girl.
[Кадр зі скандального культового фільму «Фотозбільшення» Мікеланджело Антоніоні, в якому знімалися тогочасні фотоделі. Порівняно з 50-ми — жодних статичних та манірних поз, тільки рух.]
Молодь 60-х не залишила жодного шансу подвійній моралі, нехтувала дисципліною та відкидала будь-які авторитети. Але саме завдяки їй 60-ті стали відправною точкою для розвитку культури та моди наступних десятиліть, часом радикально нових тенденцій, звершень та відкриттів. Це була епоха майже щохвилинного науково-техничного прогресу. Продовжуємо стежити за зміною стандартів жіночої краси на прикладі коронованих «Міс Всесвіт».
Прощайте, цнотливі 50-ті
Для конкурсу «Міс Всесвіт» революція 60-х почалася з переїзду: захід перенесли з міста Лонг-Біч (штат Каліфорнія) до Маямі-Біч (штат Флорида). Причиною став скандал між організаторами — Catalina Swimsuit Corporation — та місцевою владою. Перші наполягали на комерціалізації конкурсу (залученні додаткових спонсорів та платній участі), а другі хотіли залишити захід некомерційним. Переворот стався, а от якісних змін не відбулося. Єдине, що залишилося від колишньої величі — назва.
Представники Catalina Swimsuit Corporation гучно заявили, що відтепер конкурс набуде небувалих масштабів: вперше за титул «Міс Всесвіт» боротимуться дівчата з 60 країн. Але перший млинець, як відомо, вийшов гливким. Приїхали далеко не всі: «Міс Польща» не з'явилася, бо брала участь у конкурентному конкурсі «Міс Інтернешнл» (після цього Польщу не допускали до участі аж до 1984 року). Із 60 заявлених країн прибули лише 42, серед яких дебютували Йорданія, Португалія, Іспанія та Туніс. До того ж, попри всі старання організаторів і те, що учасниці справно відвідували зустрічі зі спонсорами, на маямському конкурсі вдалося зібрати всього 25 000 доларів.
З дня заснування конкурсу в 1952 році все відбувалося в межах пристойності. А ось конкурсантки 1960 року відзначилися. «Міс Австрія» та «Міс Голландія» викликали хвилю обурення відпочивальників своєю непристойною поведінкою — вони занадто високо піднімали спідниці, позуючи фотографу. Та так, що було видно панчохи (!). Ображений керівник курорту заявив: «Це нечувано! "Міс Всесвіт" проводиться купкою дилетантів!». І він був близький до істини: судячи з тогочасної преси, конкурс «Міс Всесвіт 1960» був організований жахливо, хореографія фіналісток була жалюгідною та кумедною, а зі сценографією і навіть із завісою постійно траплялися технічні проблеми. І все це — у прямому ефірі!
Від розкоші до мінімалізму
У 60-ті офіційний дрес-код уперше перетворився на високу моду. Тут за революцію цілком і повністю відповідальна Жаклін Кеннеді, яку по праву визнали однією з найстильніших жінок свого часу. Її простий і водночас розкішний стиль (типовим вбранням для неї була сукня-сорочка, що добре облягала фігуру) вважають початком американського мінімалізму в моді. Джекі Кеннеді затьмарила за популярністю навіть свого чоловіка-президента.
Від природи Жаклін була далеко не красунею, і багато в чому її стиль визначили особливості обличчя та фігури: занадто широко розставлені очі, «квадратне» обличчя, невеликі груди, широкі кисті рук і 41-й розмір взуття. Проте вона мала прекрасну лінію плечей, тонку талію та довгі стрункі ноги. Потрібно було приховати недоліки й підкреслити принади.
Сонцезахисні окуляри у великій оправі (саме з її легкої руки вони увійшли в моду) вирішували проблему з очима; сукні-трапеції з круглими та V-подібними вирізами згладжували «важке» підборіддя; довжина суконь «коротша, ніж було прийнято» демонструвала стрункість ніг; а жакети та светри з рукавом ¾ відволікали увагу від форми кистей. Ще одним постійним атрибутом Джекі були рукавички — вони приховували не лише руки, а й обкусані нігті (водилася за нею така шкідлива звичка). Макіяж у стилі Жаклін Кеннеді досі є актуальним для тих, хто прагне виглядати елегантно.
«Погляньте на мене! Я — Міс Всесвіт!»
Конкурс 1960 року став найпровальнішим за всю історію. Переможницею несподівано навіть для суддів стала американка, представниця Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. 18-річна mormon girl Лінда Бемент набрала мінімальну кількість балів порівняно з переможницями минулих років. З результатом 8,485 бала вона обійшла розкішну італійку Даніелу Б'янкі, майбутню зірку бондіани. Схоже, перемогу Лінде забезпечила лише її візуальна схожість із Жаклін Кеннеді.
Жаклін як ікона стилю «працювала» на конкурс аж до 1965 року — дівчата справно копіювали її зачіску та макіяж: Марлен Шмідт (1961), Норма Нолан (1962), Йєда Марія Варгас (1963), Корінна Тсопей (1964).
Міс-всесвітська «змова»
У 1965 році корону виборола «неформатна» Апасра Хонгсакула з Таїланду. Вона була найнижчою серед конкурсанток: при середньому зрості учасниць 170 см її зріст становив усього 164 см. Преса писала про її «екзотичну красу та королівську сдержаність». Але особисто я думаю, що рішення коронувати тайку було суто політичним. Таїланд виступав ключовим союзником США у війні з В'єтнамом: на його території базувався американський флот та кілька авіабаз. Така собі геополітична подяка.
З іншого боку, у 1962 році на екрани виходить перша серія бондіани з Урсулою Андресс. З цього моменту напарниці Джеймса Бонда ставали іконами стилю. Віце-міс конкурсу 1965 року були як дві краплі води схожі на Андресс.
Облиште еволюцію — це революція!
Стиль New Look Крістіана Діора нещадно критикували за незручність. Коко Шанель іронізувала: «Діор? Він не одягає жінок, він їх набиває». Тріумфальне повернення Шанель сталося саме в 60-ті. Раптовий інтерес до її речей був пов'язаний не лише з її геніальністю та смертю Діора у 1957 році, а й із... введенням обмежень на вагу багажу в літаках (повсякденна сукня від Діора важила 4 кг, вечірня — всі 30 кг). Літак став масовим транспортом, просторі салони зникли, з'явилися ряди крісел — і пишні криноліни просто не було куди подіти. Це було на руку Шанель.
Коко позбавила жінок від корсетів і складних споруд на голові, натомість запропонувавши штани, костюми чоловічого типу, твід, трикотаж-джерсі та легендарну сумочку «2.55».
Худа, худша і ще худша
Від високої моди — до вуличної. Метр улічної моди Мfeatureері Куант придумала міні-спідниці — і класичний силует із розкішними формами було оголошено поза закону. У моду увійшли дівчата з підлітковою, субтильною статурою.
Висока мода, підхопивши міні, рушила у футуризм на тлі старту космічної ери. На подіуми увірвалися психоделічні образи та синтетика: знаменита «мондріанівська» сукня від Іва Сен-Лорана, космічний стиль Андре Куррежа, міні-сукні П'єра Кардена та епатажний пластик Пако Рабанна для Джейн Фонди у ролі Барбарелли.
До кінця десятиліття прагнення стрункості трансформувалося в еталон анорексичної дівчини з параметрами 90-60-90. Пишнотілу Мерілін Монро на п'єдесталі замінила 16-річна англійка Леслі Хорнби, відома як Твіггі («гілочка»). При зрості 169 см вона важила всього 43 кг. Саме Твіггі дала життя поняттю «топмодель».
У макіяжі стилю Твіггі на ідеальному тоні буквально малювали величезні, лялькові «відчинені» очі: тонни перламутрових тіней, густа підводка з хвостиком, кілька шарів туші та накладні вії (нижні вії часто просто домальовували олівцем на шкірі). Помаду надали анафемі — в хід йшов лише вологий блиск.
Наприкінці 60-х через розвиток ТБ Голівуд втрачає позиції, а його Золоте століття закінчується трагедіями: загадкова смерть Мерілін Монро (1962), загибель Джейн Менсфілд (1967), вбивство Шерон Тейт та самогубство Джуді Ґарленд. Ринок захоплює європейське кіно Італії та Франції, де сяють Бріжит Бардо та Клаудія Кардинале.
На тлі цього переможницями «Міс Всесвіт» стають дівчата, що копіюють європейських кінодив: Маргарета Арвідссон (1966) та Сільвія Хічкок (1967). А коронація у 1969 році філіппінки Глорії Діас знову стала політичним реверансом США своїм союзникам у В'єтнамській війні.
Я б дуже хотіла жити в 60-ті: носити міні, робити макіяж як у Твіггі та мати вагу «не більше 50». Проте візуально я більше схожа на Лайзу Мінеллі — ікону наступного десятиліття. Про 70-ті — через тиждень.
The Miss Universe Rebellion and Other Revolutions of the 1960s
Ta-da! Welcome to the revolutionary 1960s! In just a single decade, women transformed beyond recognition: they grew significantly taller and shed a radical amount of weight—a shift in standards that immediately reflected on the crowned Miss Universe winners. Women became far more liberated and bolder regarding sexuality; in 1960, the United States officially approved the production and sale of oral contraceptive pills. Dress hemlines rapidly skyrocketed. Furthermore, the accelerating wave of women's emancipation led to the abandonment of restrictive fasteners, garters, and corsets, tossing aside any elements of clothing that hindered free movement.
Idols of the Pop Art era: Brigitte Bardot, Sophia Loren, Audrey Hepburn, Claudia Cardinale, Doris Day, Jacqueline Kennedy, Barbra Streisand, Raquel Welch, Ursula Andress, Faye Dunaway, Twiggy, Edie Sedgwick, and Veruschka.
The prime catalyst for change in this decade was the undisputed "dictatorship" of youth. First came the post-war baby boom: those children had grown up to become fashion's primary consumers. Second was the arrival of the stylish young American First Lady, and third was the birth of the iconic James Bond girl archetype.
[A still from Michelangelo Antonioni’s scandalous cult film Blow-Up, starring actual fashion models of the era. Compared to the static, demure poses of the 1950s, this era was defined entirely by movement.]
The youth of the 1960s rejected double standards, disdained rigid discipline, and challenged every form of authority. Yet, it was precisely because of this rebellion that the '60s became the launchpad for the culture and fashion of subsequent decades, serving as an era of radically fresh trends, milestones, and discoveries. It was a time of near-constant scientific and technological breakthroughs. We continue to track the shifting standards of female beauty through the lens of Miss Universe.
Goodbye to the Chaste 1950s
For the Miss Universe pageant, the '60s revolution kicked off with a relocation: the event packed up and moved from Long Beach, California, to Miami Beach, Florida. The move was triggered by a bitter dispute between the organizers—the Catalina Swimsuit Corporation—and Long Beach local authorities. Catalina insisted on commercializing the pageant by bringing in aggressive sponsorships and paid entry fees, while the city fought to keep the event non-profit. The relocation went through, but a grand leap in quality did not. The only thing remaining of its former majesty was the name.
Executives at Catalina boldly announced that the pageant would expand to unprecedented scales, boasting that contestants from 60 countries would compete for the crown. However, things did not go as planned. Many delegates failed to show up: Miss Poland boycotted the event to compete in the rival Miss International pageant (resulting in Poland being barred from Miss Universe until 1984). Out of the 60 anticipated countries, only 42 made it to Florida, with Jordan, Portugal, Spain, and Tunisia making their official debuts. Furthermore, despite the organizers' efforts and forcing the contestants to endure endless promotional sponsor meetings, the Miami pageant managed to raise a measly $25,000.
While the first eight years of the pageant had been strictly decorous, the class of 1960 quickly broke the rules. Miss Austria and Miss Holland sparked a wave of indignation among conservative resort guests due to their "inappropriate" behavior—deliberately hoisting up their skirts while posing for photographers, flashing their stockings (!) in public. Offended by the display, the resort manager fumed: “This is incomprehensible! Miss Universe is being run by a pack of amateurs!” He wasn't far off. Contemporary press reviews noted that Miss Universe 1960 was plagued by terrible organization, the finalists' choreography was borderline comical, and the stage design—including a malfunctioning curtain—suffered constant technical glitches. And all of this unfolded on live international television.
From Opulence to Minimalism
In the 1960s, an official dress code transformed into high fashion for the very first time. Jacqueline Kennedy was entirely responsible for this style revolution, universally recognized as one of the most elegant women of her era. Her minimalist yet luxurious aesthetic—characterized by impeccably tailored, sleek shift dresses—marked the birth of American minimalism. Jackie’s popularity effortlessly eclipsed that of her presidential husband.
By conventional standards, Jacqueline was not a natural beauty, and her signature style was cleverly engineered to camouflage her physical flaws. She had widely set eyes, a strong square jawline, a modest bust, broad hands, and wore a US size 10 shoe. Her wardrobe was a masterclass in concealing these traits while accentuating her elegant shoulders, slender waist, and long, graceful legs.
Oversized sunglasses (which she single-handedly turned into an eternal trend) masked her wide set eyes; structured A-line trapeze dresses with boatnecks or V-necks softened her heavy jawline while drawing eyes to her collarbones; shorter hemlines showcased her legs while distracting from a small bust; and three-quarter sleeve jackets masked the shape of her hands. Jackie was also rarely seen without her signature white gloves—not just for elegance, but to hide her bitten nails, a nervous habit she struggled to break.
"Look at Me! I am Miss Universe!"
The 1960 pageant went down as the most chaotic production in Miss Universe history. The crown unexpectedly went to an 18-year-old Mormon girl from Utah, Linda Bement. Her victory came as a shock, as she scored the lowest winning points in the history of the pageant system. To this day, her score and religious background remain a unique anomaly in the archive.
Scoring just 8.485 points, Bement narrowly beat the spectacular Italian beauty Daniela Bianchi, who would later achieve global fame as the definitive James Bond girl in From Russia with Love (1963). It was widely whispered that Bement’s victory was clinched solely by her striking resemblance to Jacqueline Kennedy. Jackie’s aesthetic effectively dictated the pageant's ideal until 1965, with winners faithfully replicating her bouffant hair and makeup: Marlene Schmidt (1961), Norma Nolan (1962), Ieda Maria Vargas (1963), and Corinna Tsopei (1964).
The Miss Universe Conspiracy
In 1965, the judging panel broke the mold by crowning Apasra Hongsakula from Thailand. She was a complete anomaly: while the average contestant stood at 170 cm, Hongsakula was just 164 cm tall. While the press lauded her "exotic grace and royal poise," the decision was transparently geopolitical. Thailand was America's crucial ally in the escalating Vietnam War, hosting a massive US naval fleet and several strategic American airbases. The crown was a glamorous thank-you note from Washington.
Concurrently, the judges' choice aligned with Hollywood’s hottest cinematic trend. The Bond franchise had launched, starring the ultimate '60s sex symbol, Ursula Andress, as the original Bond girl. Hollywood's styling of these dangerous, independent women set a global trend, and the runners-up surrounding Hongsakula on stage were styled to look exactly like clones of Andress.
Forget Evolution—This is a Revolution
Christian Dior’s structured New Look faced heavy fire for its extravagance and physical confinement. Coco Chanel famously scoffed: “Dior? He doesn’t dress women; he stuffs them.” Chanel’s historic renaissance exploded in the 1960s, after she had been largely ignored by the post-war fashion establishment for 14 years. Beyond her sheer genius, her sudden resurgence was accelerated by two events: Dior's sudden death in 1957, and the strict implementation of baggage weight limits by commercial airlines. A Dior evening gown could weigh up to 30 kg, making air travel a logistical nightmare. As airlines like TWA began flying over a million passengers annually, massive crinolines and heavy trains became obsolete. The cramped cabins of the jet age played right into Chanel's hands.
Coco stripped away the layers of petticoats, ditched the corsets, and dismantled elaborate hairstyles. In their place, she championed trousers, masculine-tailored suits, pleated skirts, tweed, jersey knitwear, and the legendary "2.55" quilted handbag.
Thin, Thinner, Thinnest
The focus shifted rapidly from Haute Couture to the streets. Mary Quant invented the miniskirt, and the classic hourglass figure was instantly outlawed. A frail, boyish body type became the new global obsession. The mini demanded razor-thin slenderness and endlessly long, lean legs.
High fashion absorbed the mini and pushed it into space-age futurism, mirroring humanity's race to the moon. Catwalks exploded with psychedelic patterns and synthetics: Yves Saint Laurent introduced his iconic Mondrian shift dress, André Courrèges pioneered the geometric "Space Age" look, Pierre Cardin launched his revolutionary Prêt-à-Porter (ready-to-wear) lines, and Paco Rabanne shocked the world with his metallic, sexually emancipated costumes for Jane Fonda in Barbarella (1968).
By the close of the decade, this obsession with thinness culminated in the rise of the ultra-slender teenage archetype, standardizing the 90-60-90 (cm) measurements. The voluptuous ideal of Marilyn Monroe was replaced by the waifish, 16-year-old English model Lesley Hornby, universally known as Twiggy. Standing at 169 cm and weighing a mere 43 kg, Twiggy single-handedly birthed the concept of the "top model."
Twiggy's makeup style became an era-defining art form: on a flawless, matte complexion, massive doll-like eyes were literally painted on. Evelids were painted with stark pearlescent shadows, creases were heavily defined with a dark cut-line, and a thick wing of liquid eyeliner framed the upper lashes. Upper lashes were heavily layered with mascara, and false lashes were mandatory. Crucially, lower lashes were painted directly onto the skin beneath the eye with a fine liner brush to achieve a wide-eyed, doll-like gaze. Lipstick was abandoned entirely in favor of high-shine lip gloss, mimicking a wet, youthful look.
Concurrently, the rise of television brought an end to old Hollywood's Golden Age. Major studios collapsed or were bought out by foreign conglomerates, and stars' private belongings were sold off at public auctions. The decade closed with profound tragedies: Marilyn Monroe’s mysterious death (1962), Jayne Mansfield’s fatal car crash (1967), the murder of Sharon Tate, and Judy Garland's tragic overdose in London. European cinema—specifically Italian and French productions starring Brigitte Bardot and Claudia Cardinale—seized control of the cultural zeitgeist.
This European cinematic shift directly influenced the Miss Universe stage after 1965, yielding victories for delegates who mirrored these new screen sirens, such as Margaretha Arvidsson (1966) and Sylvia Hitchcock (1967). Ultimately, the crowning of the Philippines' Gloria Maria Diaz in 1969 closed the decade with another political nod, appeasing a key US ally growing increasingly resentful of Washington's military compensation during the Vietnam War.
I would have loved to live through the 1960s—to cut my hair into a sharp pixie crop, wear Quant's minis, keep my weight strictly under 50 kg, and meticulously paint my eyes like Twiggy. Yet, looking in the mirror, my features skew far closer to Liza Minnelli. It is a pity I cannot sing like her. Minnelli, however, is the definitive icon of the next decade. We will explore the 1970s next week!

Идолы эпохи поп-арта: Бриджит Бардо, Софи Лорен, Одри Хепбёрн, Клаудия Кардинале, Дорис Дэй, Жаклин Кеннеди, Барбара Стрейзанд, Рэкел Уэлч, Урсула Андресс, Фэй Данауэй, Твигги, Эди Седжвик, Верушка.
Главный двигатель перемен этого десятилетия — «диктатура» молодёжи. Послевоенный baby boom — раз: детки подросли и стали основными заказчиками моды; молодая жена американского президента — два, рождение амплуа james-bond-girl — три.
.jpg)
Молодёжь 60-х не оставила никакого шанса двойной морали, пренебрегала дисциплиной и отвергала любой авторитет. Но при этом именно благодаря ей 60-е стали отправной точкой для развития культуры и моды последующих десятилетий, стали временем радикально новых тенденций, свершений и открытий. Это было время почти ежеминутного научно-технического прогресса. Продолжаем следить за сменой стандартов женской красоты на примере коронованных «Мисс Вселенная».
Прощайте целомудренные 50-е
Для конкурса «Мисс Вселенная» революция 60-х началась с переезда: конкурс перенесли из города Лонг-Бич (штат Калифорния) в Майами-Бич (штат Флорида). Причиной стал скандал между организаторами конкурса — Catalina Swimsuit Corporation — и местными властями: первые настаивали на коммерциализации конкурса (привлечении дополнительных спонсоров и платном участии), а вторые хотели оставить мероприятие некоммерческим. Переворот случился, а вот качественное изменение — нет. Единственное, что осталось от прежнего величия, — название.
Представители Catalina Swimsuit Corporation сделали заявление, что отныне конкурс обретёт просто небывалые масштабы: впервые за титул «Мисс Вселенная» будут бороться девушки из 60 стран. Но первый блин, как известно… Приехали не все участницы: мисс Польша не явилась — принимала участие в конкурсе «Мисс Интернэшнл», и впоследствии Польша не принимала участие в конкурсе вплоть до 1984 года (наказана?); из 60-ти заявленных стран присутствовали 42, дебютировали Иордания, Португалия, Испания и Тунис. Ко всему, несмотря на старания организаторов и то, что все участницы сопровождали встречи со спонсорами, на майамский конкурс удалось собрать всего $25 000.
Со дня основания конкурса в 1952 году и на протяжении восьми лет всё было в рамках приличия. А вот конкурсантки 1960 года отличились. Мисс Австрия и Мисс Голландия вызвали волну возмущения отдыхающих своим непристойным поведением — слишком высоко поднимали юбки, позируя фотографу. Да так, что были видны чулки (!). Оскорблённый их поведением управляющий курорта заявил: «Это непостижимо! «Мисс Вселенная» проводится кучкой дилетантов!». И был недалёк от истины: судя по отзывам в прессе того времени, конкурс «Мисс Вселенная 1960» был плохо организован, хореография финалисток была жалкой и смешной, а со сценографией и даже с занавесом случались постоянные проблемы. И это всё в прямом эфире! Вот оно, всемирное признание.
Видео курьёзных моментов конкурса «Мисс Вселенная 1960» — лидирует занавес.
От роскоши к минимализму
В 60-е впервые официальный дресс-код превратился в официальную моду. Здесь за революцию целиком и полностью ответственна Жаклин Кеннеди, которая была по праву признана одной из самых стильных и элегантных женщин своего времени. Её простой и одновременно роскошный стиль (типичной одеждой для неё было хорошо облегающее платье-рубашка) считают началом американского минимализма в моде. Джеки Кеннеди затмила по популярности даже своего супруга-президента.

От природы Жаклин Кеннеди была далеко не красавицей, и во многом её стиль определили некоторые особенности лица и фигуры: слишком широко расставленные глаза, «квадратное» лицо, небольшая грудь, широкие кисти рук и 41-й размер обуви, — но при этом она обладала красивой линией плеч, тонкой талией и длинными стройными ногами. Нужно было скрыть одно и подчёркнуть другое.
Солнцезащитные очки в крупной оправе с большими стёклами — это с её легкой подачи они вошли в моду в 60-х и не вышли до сих пор — решали проблему с глазами; платья-трапеции с круглыми и V-образными вырезами сглаживали «тяжелый» подбородок и выделяли красивую линию шеи и плеч, а длина «короче, чем было принято» демонстрировала стройность ног и отвлекала внимание от маленькой груди; жакеты и свитера с рукавом ¾, в свою очередь, отвлекали внимание от некрасивой формы кистей. Ещё одним постоянным атрибутом Джеки были перчатки — они скрывали не только некрасивую форму рук, но и обкусанные ногти. Водилась за ней такая вредная привычка.
Макияж в стиле Жаклин Кеннеди до сих пор актуален для тех, кто хочет выглядеть элегантно. В этом макияже особенно важен идеальный цвет лица, его добивались с помощью тщательно подобранного тонального крема. Наносили на кожу небольшое его количество и слегка припудривали. Румяна использовали очень нежных оттенков, выделяли «яблоко» щёк, тем самым добивались как будто изнутри сияющей кожи. Брови были натуральными и ухоженными, а их форма — естественной. В макияже глаз использовали только натуральные оттенки теней: светлые накладывали на подвижное веко, чуть темнее — на складку. Ресничную линию выделяли карандашом светло-коричневого оттенка: стрелку вели от внутреннего уголка, к центру её делали чуть толще, потом сводили на нет к внешнему уголку, но не выводили за край глаза. В макияже губ главным было не допустить даже намёка на вульгарность, поэтому использовали помаду нежно-розовых оттенков.

«Посмотрите на меня! Я — Мисс Вселенная!»
Конкурс в 1960-м был самым провальным за всю историю существования «Мисс Вселенная». Победительницей стала американка, сестра Церкви Иисуса Христа Святых последних дней. Это было неожиданностью даже для судей, поскольку новоиспечённая «Мисс Вселенная 1960» — 18-летняя mormon girl Линда Бемент — набрала минимальное количество баллов по сравнению с коронованными мисс прошлых лет. Кстати, это был единственный такой случай за всю историю конкурса: и оценки, и религия победительницы. С результатом 8,485 балла Линда Бемент обошла роскошную итальянку Даниэлу Бьянки, одну из самых известных james-bond-girl. Похоже, что победу ей обеспечило только некоторое сходство с Жаклин Кеннеди.

Жаклин Кеннеди как икона стиля «работала» для конкурса вплоть до 1965 года: и пусть коронованные «Мисс Вселенная» были лишь отдалённо похожи на первую леди, но прическу и макияж копировали исправно.




Миссвселенский «заговор»
В 1965 году коронованной «Мисс Вселенная» стала «неформатная» Апасра Хонгсакула из Тайланда, она была самой маленькой среди конкурсанток: при среднем росте участниц 170 сантиметров её рост был всего 164 сантиметра. Но вдруг оказалось, что это не помеха — она набрала достаточное количество баллов в каждом конкурсном отборе и попала в финал.
Пресса тогда писала: «…все судьи отмечали не только её экзотическую красоту и роскошные наряды, но и естественную элегантность и королевскую сдержанность. И именно это стало причиной…»
Бла, бла, бла… Лично я думаю, что решение короновать тайку было политическим. Таиланд выступал союзником США в войне с Вьетнамом: на его территории базировался один из флотов США и несколько американских авиабаз. Такая себе благодарность.
С другой стороны, этот выбор судей не противоречит тенденции «найди среди конкурсанток наиболее похожую на действующую икону стиля». В 1962-м году выходит первая серия знаменитой бондиады, экранизация книг Яна Флеминга о Джеймсе Бонде. На экране блистает секс-символ 60-х Франции Урсула Андресс, первая в истории james-bond-girl. С этого момента подруги и напарницы Джеймса Бонда мгновенно становились всемирно известными, а благодаря художникам по костюмам и визажистам Голливуда появилось целое одноимённое направление для стилизаций. А ну-ка, кто не хочет быть похожим на девушку Бонда?


Эволюция? Ах, оставьте, — революция!
New Look Кристиана Диора и раньше критиковали за расточительность и неудобство, но в 60-е к критике добавились конкуренты, которые хорошо понимали, что нужно молодому поколению. Габриэль «Коко» Шанель говорила: «Диор? Он не одевает женщин, он их набивает». Взлёт Шанель случился именно в 60-е — 14 лет (!) до этого мир моды, казалось, не замечал её.
Не исключая гениальность великой Коко, внезапный интерес к её творениям можно связать ещё и с двумя событиями: внезапной смертью Кристиана Диора в 1957 году и… введением ограничений на вес багажа при авиаперелётах (напомню, повседневный наряд от Диора весил около 4 килограммов, вечерний — все 30). К 1960 году объём перевозок авиакомпаний существенно вырос: у компании TWA, например, он составил более одного миллиона пассажиров в год. Теперь самолёт — просто ещё один вид транспорта: исчезли просторные салоны, появились ряды кресел, стало некуда девать юбки и шлейфы. Всё это было на руку Шанель.



Это была самая что ни на есть революция. Шанель будто создавала моду заново, совершенно не считаясь с тем, что принято, а что — нет. Коко избавила женщин от пышных многослойных юбок и корсетов, сложных сооружений на голове. Взамен предложила брюки, костюмы мужского типа и плиссированные юбки. С её легкой руки вошли в моду твид и трикотаж-джерси.
Коко дала жизнь нескольким вещам, которые не выйдут из моды никогда: маленькое чёрное платье, твидовый костюм, легендарная сумочка «2.55», духи «Шанель №5» и, конечно же, жемчуг. Её костюм — в некотором смысле интерпретация мужского делового костюма, в котором женщины могли выглядеть прекрасно не только на банкете, но и по пути на него — в том же самолёте, например.





Худая, худее и ещё худее
От высокой моды — к уличной. Точнее наоборот, потому что в 60-е именно улица создала главный тренд десятилетия, позже повлиявший на моду haute couture. Вчерашняя выпускница дизайнерского факультета Мэри Куант придумала мини, — и вот вам новый эталон женской красоты. Классический силуэт с роскошными формами и плавными линиями объявлен вне закона. В моду вошли привычные нашему времени модели с тщедушным телосложением. Мини требовало абсолютной стройности и идеальных длинных ног.

Высокая мода, усвоив мини, пошла дальше: 60-е — старт космической эры человечества (начало десятилетия — первый человек в космосе, конец — два первых человека на Луне) и рождение футуризма на подиуме. В моду ворвались психоделические образы, ненатуральность: на пике популярности — накладные ресницы, парики, шиньоны, бижутерия, синтетические ткани.


.jpg)


.jpg)
Революции не обходятся без крайностей. В случае с 60-ми стройность, продиктованная появлением мини, к концу десятилетия трансформировалась до образа анорексичной девушки-подростка со средним ростом 180 сантиметров и новыми стандартами — 90-60-90. В конце 50-х никто и представить себе не мог, что в роли «иконы стиля» пышнотелую Мэрилин Монро сменит заморыш Твигги, став олицетворением молодёжной моды целого десятилетия.

Шестнадцатилетняя англичанка Лесли Хорнби была прозвана Твигги (англ. — веточка, стебелек) за то, что при росте 169 см она весила всего 43 кг. В 1966 году Твигги, к тому времени известная фотомодель, была названа «Лицом года» по версии газеты Daily Express — это звание обеспечило её правом выйти на подиум. Средний рост большинства моделей тогда был 180 см, и некоторый объём сверху и снизу всё ещё приветствовался. Несмотря на это, хрупкая девочка-подросток с космически-огромными грустными глазами произвела фурор. Именно Твигги дала жизнь понятию «топ-модель»: фактически она и есть первая топ-модель в фешн-индустрии.

Безумие под названием «Твигги» продолжалось вплоть до 1970 года.
Макияж в стиле Твигги: на ровном, идеально подобранном тоне лица в буквальном смысле рисовали огромные глаза — мода позволяла накладывать невероятно много краски, как будто макияж делала маленькая девочка, не зная меры. Веки покрывали яркими перламутровыми тенями, на складку наносили более тёмные тени или рисовали линию по границе подвижного и неподвижного века, этим добивались эффекта «распахнутого» глаза. Далее в ход шла подводка, с её помощью проводили насыщенную линию вдоль верхних ресниц и заканчивали тонким «хвостиком». Ресницы красили обильно, покрывая их несколькими слоями туши, перед этим завивали. Практически всегда использовали накладные ресницы. Нижние ресницы подрисовывали подводкой прямо по веку — этим добивались «кукольности». Скулы слегка подчеркивали светлыми румянами. А помаду вообще придали анафеме — пользовались блеском, который придавал губам вид влажного детского рта.

В 60-е, с развитием телевидения, Голливуд теряет свои позиции. Большинство студий разорены или перепроданы иностранцам. Именно в шестидесятые начали выставлять на аукционы личные вещи звёзд — купальник Кларка Гейбла, лыжный костюм Греты Гарбо и туфли Джуди Гарленд. Это десятилетие стало последним для многих из звёзд Голливуда: в 1962 году — самоубийство (убийство?) великой Мэрилин Монро, в 1967-м в зените славы разбилась насмерть Джейн Мэнсфилд и скончался герой боевиков Монтгоммери Клифф. Был убит Рамон Наварро, найден мёртвым и окровавленным в собственном доме Шэрон Тейт, покончила с собой в лондонской гостинице звезда Голливуда №1, мать Лайзы Минелли — Джуди Гарленд. Золотой век Голливуда закончился, и рынок киноиндустрии заняло европейское кино. Режиссёры из Европы активно эксплуатировали голливудское оборудование и декорации. Фавориты зрителей — Италия и Франция.
А теперь взгляните на победительниц конкурса «Мисс Вселенная» после 1965 года.
.jpg)



Да, уважаемые, я бы хотела жить именно в 60-е: наверняка подстриглась бы коротко и носила мини-юбки, блюла бы фигуру, чтобы «не больше 50-ти», равняясь на яркое, новое явление в мире моды — худенькую девочку-подростка. И красила бы глаза точно так, как Твигги.

Но, как ни крути, внешне я больше похожа на Лайзу Минелли, жаль, что не пою так же 🙂 Минелли — икона следующего десятилетия.
О 70-х — через неделю.

.jpg)


.jpg)




.jpg)


