Фортеця Харків: пам’ять на мапі міста

«Пам’ять — невід’ємна частина свідомості».

Рендалл Мейсон, завідувач кафедри збереження історичної спадщини

в Пенсільванському Університеті.

Більшість сучасних харківців, гуляючи містом, не помічають історичних місць, пов’язаних із XVII чи XVIII століттями, хіба що знаний екскурсовод приверне до них увагу під час туристичної подорожі. За відсутності сучасної художньої чи популярної літератури, значної кількості живопису чи графіки про той, колишній Харків, зв’язок із його минулим фактично втрачений. Ставлення до старовинних будинків в Харкові частіше за все зводиться до того, що це все «трухляві сараї», які треба знести й побудувати натомість щось нове і сучасне. До цього додається ще одна поширена точка зору, що всі архівні джерела XVII століття підроблені московитами і не варті довіри

Лише одиниці розуміють зв’язок між пам’яттю та містом. Це легко пояснити, адже через відсутність тогочасних спогадів і збережених пам’яток архітектури XVII століття містянам просто нема за що зачепитися. Пам’ять потребує архітектури. Як писав Джон Раскін в книзі «Лампа пам’яті»:

«Ми можемо жити без неї (архітектури) і молитися без неї, але ми не можемо пам’ятати без неї».

Але ж єдина пам’ятка, яка вціліла з часів становлення Харкова, — це Покровська церква, та й вона перебудована і понівечена. З іншого боку, жодна пам’ятка, навіть у пречудовому стані, навряд чи допоможе покращити життя сучасникам. Тож постає питання: а наскільки взагалі важливими є історичні місця для пам’яті, особливо коли йдеться про незбережену фортецю?

Десь у Західній Європі теорії про пам’ять розпочали виводити ще з Марселя Пруста. Французький історик П’єр Нора навіть ввів термін «місця пам’яті». Там у них, на Заході, всі в процесі: історики, соціологи, письменники, філософи, географи — всі розробляють способи формування переліку пам’яток, а спеціально навчені люди, фахівці зі збереження історичної спадщини, обирають, які саме місця пам’яті зберігати й чому.

На жаль, Харкову до такого дуже далеко. Ба більше. Часто можна почути, що пам’ять про Харківську фортецю взагалі зберігати ні до чого. Та і зберігати нема чого, окрім хіба що валу Університетської гірки та Покровської церкви.

«Не стояти ж тут із закритими очами і не уявляти, що тут було колись?» — кажуть такі люди.

То чи дійсно важливо, що ж знаходиться на місці пам’яті? І на це питання на Заході вже давно є відповідь. Зокрема, архітектурний критик The New York Times Герберт Мушамп писав:

«Суттєвою особливістю пам’ятки є не її дизайн, а місце, яке вона посідає у пам’яті міста. Порівняно з місцем, яке вона займає в соціальній історії, мистецькі якості пам’ятки є другорядними».

І як тут не згадати польську психологиню Марію Левіцьку, яка в своєму дослідженні про історичні сліди та міську пам’ять пише:

«Міські нагадування, сліди від колишніх мешканців, можуть впливати на пам’ять про місця або безпосередньо, передаючи історичну інформацію, або побічно — пробуджуючи цікавість і підвищуючи мотивацію до відкриття забутого минулого цього місця».

Тобто, за її логікою, у Харкові такі пам’ятні місця мали б пробудити у містян цікавість до невідомого їм зараз історичного минулого. Проте чиновники, які за посадою мають опікуватися охороною культурної спадщини, місцеві музейники та історики такий підхід просто ігнорують. Вони уникають навіть дискусій із цього приводу, які, як на мене, вже підкреслювали б важливість пам’ятних місць Харківської фортеці.

Тож я сподіваюся, що хоча б замітки із серії «Фортеця Харків» на сайті MediaPort пробудять інтерес до місць пам’яті, що пов’язані з Харківською фортецею. А для того, щоб читачам було зручніше і яскравіше подорожувати ними, ми з колегами розробили інтерактивну карту міста з позначками та короткими довідками про кожен об’єкт, а також із посиланнями на замітку з більш докладною інформацією про нього. Тож уперед, у подорож місцями пам’яті Харківської фортеці!

«Фортеця Харків» — цикл матеріалів дослідника історії Слобідської України Андрія Парамонова. Читайте колонку автора на MediaPort