Фортеця Харків: міфічний інженер-капітан і його реальний план міста

Картографічні матеріали Харкова першої половини XVIII століття — доволі рідкісне явище. На сьогодні відомі лише п’ять таких карт, найбільш цікава з яких датована 1742 роком. Вона відрізняється великомасштабністю і точністю. Її виявлення та оприлюднення супроводжувалися низкою помилок, найбільша з яких — справжнє прізвище автора — була виправлена лише у 2018 році.

Академік Дмитро Багалій вважав, що плану Харкова козацьких часів не існує і ніколи не існувало, а перший план міста датований лише 1768 роком: «Плана Харькова в казацкий период его истории мы не имеем; да его, конечно, и не могло быть…» У фахових колах цієї думки дотримувалися протягом кількох десятиліть. Зокрема, її поділяв автор довідки до проєкту реконструкції Харкова 1947 року, головний архітектор міста Олександр Касьянов. Першим, хто спростував слова Дмитра Івановича, став викладач Харківського інженерно-будівельного інституту Борис Бондаренко, який у своїй монографії на здобуття кандидатського ступеня «Градостроительство Харьковщины. Очерки планировки и застройки городов, XVII в. — XIX в.» (1953 рік), першим опублікував інформацію про знайдений план міста Харкова 1742 року.

Бондаренко віднайшов цей план у сучасному Російському державному військово-історичному архіві (Москва) і опублікував його, щоправда, в поганій якості. У своїй роботі Бондаренко припустився кількох помилок. По-перше, він вважав, що саме цей план Харкова тепер є першим планом міста, хоча на той час вже було відомо про ще чотири, складені до 1742 року. По-друге, він датував його 24 червня 1742 року. Насправді, у підписі на плані зазначені лише місяць і рік («июня дня 1742 году»), а саме числа немає, воно пропущене. Але найбільша і, як на мене, найстрашніша — третя помилка, що містилася у монографії. Вона стосувалася прізвища автора плану. Бондаренко хибно назвав його інженер-капітаном Іваном Радзевусовим. У такому вигляді прізвище автора плану 1742 року почало кочувати по краєзнавчих і наукових дослідженнях, його повторювали безліч поважних авторів, які писали про історію й архітектуру Харкова. Так сталося через те, що, як правило, дослідники не бачили оригіналу плану. Ті ж нечисленні щасливці, які його бачили, не звертали уваги на підпис, довіряючи попереднику.

Чесно зізнаюся, я теж повторив цю помилку в книзі «Истоки каменной храмовой архитектуры Слободской Украины», за що мені досі соромно. На своє виправдання можу лише сказати, що на той час (у 2012 році) мені не довелося бачити оригінал плану 1742 року. Я працював із копією, яку зробив ще за радянських часів харківський краєзнавець Павло Романов. Лише у 2018 році я нарешті отримав якісну фотокопію і, вивчаючи її, виявив, що насправді автором плану 1742 року був не міфічний Іван Радзевусов, а доволі відома постать «инженер капитан Иван Сацыперов», який у тому ж 1742 році складав також плани інших фортець на півдні Російської імперії, зокрема Бахмуту, Тору, Чугуєва…

Особливість плану Харкова 1742 року в тому, що він топографічний і доволі точний, оскільки його складали не цивільні, а військові топографи. План розгорнутий північною частиною вниз, що незвично навіть для того часу, і складений у масштабі 300 сажнів (близько 640 м) на один дюйм (2,54 см). На ньому докладно відображені не лише фортеця та форштадт, а й значні території навколо Харкова за малим земляним валом із ровом, що оточував і фортецю, і всі слободи.

Сама цитадель вже не є тією самою фортецею, яка була побудована наприкінці XVII — початку XVIII століття. Цитадель оточують земляні редути й вали, в середині яких позначені червоною фарбою кам’яні будівлі. На плані позначені редути, рови та вали нового форштадту, залишки дерев’яних стін і башт, які не згоріли під час пожежі 31 травня 1733 року, старий зовнішній вал 1660-х років, основні дороги з фортеці на всі боки (окремо виділені шляхи на Москву та Ізюм). Є розбивка кварталів (під цифрою 9) не тільки в межах Старого та Нового міста (форштадту), але і в приміських слободах, колишніх посадах Харківської фортеці. Також позначені всі наявні на той час храми (цифра 4). План насичений детальною інформацією про рельєф, піщані місцевості, лісові масиви, розорані ґрунти, болота, луги, сади та річки.

Зокрема, можна побачити, що Лопань через влаштування двох гребель, які повністю перегородили русло, розливається у двох місцях — біля міста та у приміської слободи Піски. Тихоплинна Лопань затопила всі низовини та стариці, великі території заболотилися. Інакше поводиться більш стрімка річка Харків, яка внаслідок господарської діяльності містян неодноразово змінювала своє русло. Від першої стариці на схід від цитаделі тягнеться ланцюг озер і невеликий рукав, що повертається у річку Харків. Друга стариця, позначена як Нетеча, займала частину Подолу поблизу фортеці. А третя стариця, позначена як старе русло річки Харків, нам відома як протік Нетеча (Нетеч), який у XIX столітті став називатися річкою. Також на плані показано, де був перший Харківський міст.

План має детальну та інформативну експлікацію. Упорядник позначив цифрою 1 земляну фортецю міста Харкова з ровом, цифрами 5 і 7 — чоловічий Покровський монастир і келії всередині цитаделі, цифрою 6 — Академію, що була розташована в будинку колишнього генерал-майора Федора Шидловського, хоча за відомостями, що дійшли до нашого часу, там був Харківський Колегіум.

Навпроти Колегіумського монастиря, оточеного власною огорожею, цифрою 2 позначений пороховий льох, цифрою 10 — склади з артилерійськими припасами, цифрою 11 — караульня, а цифрою 3 — полкова канцелярія. Значну частину цитаделі займають торгові ряди (8) — майбутній гостинний двір.

За межами цитаделі фортеці позначені рибний ряд (12) біля її північно-східної сторони; м’ясний ряд (13) у південної сторони цитаделі і ковальські ряди (14) на Подолі (сучасній вулиці Кооперативній). Біля великого напівкруглого бастіону форштадта цифрою 17 позначено харчові склади (провіантські магазини та склади з амуніцією), а 18 — сараї з полковими фурманами (візками).

Серед господарських закладів можна побачити водяні млини (19) і греблі при них (20). У Старому місті під стінами цитаделі по річці Лопань залишилися монастирські пивоварні (21) і торгова лазня (22). Численні сади навкруги міста позначені цифрою 23, Холодна Гора — цифрою 28, цегельні заводи біля її підніжжя, що належали Колегіумському Покровському монастирю, а не Курязькому, як припускали деякі дослідники, — цифрою 25, а ями колишніх цегельних заводів, що існували ще за часів полковника Григорія Єрофійовича Донця — цифрою 26. Поруч із Дмитрівською церквою цифрою 31 позначені городи, вочевидь, теж монастирські.

На окремому аркуші, прикріпленому до плану, Іван Сациперов помістив профілі Харківської фортеці, виконані у масштабі: в одному дюймі (2,54 см) — 20 сажень (близько 42,7 м). Місця, що були вибрані для вимірів профілів фортифікаційних споруд, позначені знаком «№» та відповідною цифрою. Більшість профілів (№№1-10) описують власне цитадель. №11 — вал форштадта з півночі та №12 — напівкруглий бастіон у північній частині форштадта.

Загалом план Харкова 1742 року можна вважати своєрідною екскурсією в середину XVIII століття. Його можна розглядати годинами і знаходити нові подробиці і деталі. Ось місцевість Островок між річками Харків і Лопань та протоком Нетеча, ось — хутір Москалівка, володіння Ізюмського полковника Івана Григоровича Квітки, а тут — Клочківський млин на річці Лопань зі слободою Клочківкою та хутором Подіванівським.

Я давно мрію зробити виставку карт і планів Харкова старих часів, аби поділитися із сучасними містянами тим інформаційним скарбом, який залишив по собі інженер-капітан Іван Сациперов. А поки цього не відбулося, подорожуйте у часі разом із «МедіаПортом», роздивляючись план Харкова козацьких часів.

«Фортеця Харків» — цикл матеріалів дослідника історії Слобідської України Андрія Парамонова. Читайте колонку автора на MediaPort