«В’яжуть усі!», або В’язання єднає та заспокоює харків’янок і харків’ян
Плед із залишків ниток у техніці мозаїчного в’язання гачком — одна з останніх робіт в’язальниці Алли. Цим видом рукоділля жінка захоплюється вже четвертий рік. Окрім пледів, як-от цього — розміром 2,10 на 1,65 м, майстриня також в’яже декоративні подушки, створюючи оригінальні подарунки для рідних та знайомих. Час від часу Алла отримує й індивідуальні замовлення на такі вироби, а крім того — самостійно розробляє схеми та ділиться ними на власному каналі, де публікує безкоштовні авторські напрацювання.
«В’яжи, що хочеш, аби не плакала»
Алла розповідає, що народилася в Харкові та більшу частину життя мешкала в Ізюмі. В’язати — і гачком, і спицями — її навчила мама. Раніше, коли син був маленьким, майстриня створювала для нього одяг і різні «дрібнички»: шарфики, шапочки, рукавички, шкарпетки.
Під час повномасштабного вторгнення жінка пережила окупацію в Ізюмі, після чого переїхала до Харкова.
«Коли я сюди приїхала, у мене така трошки дивна історія, я не могла наважитись ні на що після тих жахіть, які ми пережили. І одного вечора син прийшов з роботи і приніс мені пів кіло пряжі одного кольору й іншого. Пряжа була найпростіша, акрил. І я дивлюся на це і кажу: «Нащо?» А він мені каже: «В’яжи!» Що я буду в’язати? Він каже: «В’яжи, що хочеш, аби не плакала». І я почала в’язати», — згадує майстриня.
За словами Алли, після вимушеного переїзду їй дуже бракувало спілкування, та з часом вона знайшла нове коло однодумців і долучилася до творчої спільноти в’язальниць «Харківські петлі». На першу зустріч майстриня прийшла в грудні 2023 року й відтоді відвідує засідання клубу щомісяця.
«Той, хто спробував хоча б один раз спиці, ніколи в житті їх вже не випустить з рук»
До чергової зустрічі прихильників в’язання поспішала завершити свій новий виріб і харків’янка Юлія Коваленко. Однодумницям демонструє жовто-блакитний патріотичний жилет, який назвала «Квіти України».
«Я обрала свою найулюбленішу вовну, яку мені хотілося давно спробувати. Я не в’яжу за майстер-класами, люблю сама розробляти, розраховувати. Візерунок був схожий, я його доробила, щоб він був однорідний, однаковий і знизу, і зверху, підлаштувала під пряжу, під спиці, відв’язала зразок, щоб зрозуміти, щоб це виглядало привабливо», — розповідає в’язальниця.
Жилет став виконанням щоквартального завдання для учасниць клубу «Харківські петлі». Цього разу майстрині мали створити щось нове — спробувати іншу модель або використати незвичну для себе пряжу. На роботу пішло близько місяця.
«Це наше хобі, це не моя робота. Тому є натхнення, є вільна година — і я зазвичай подібну модель можу зв’язати за два тижні. Але так трапилося, що через брак часу я в’язала його, мабуть, близько чотирьох тижнів. Уже й дитина підходила й питала: «Мамо, ну коли ти дов’яжеш свій жилет?» Тобто вся родина вже вболівала, щоб я нарешті змогла його завершити, і в мене вийшла презентація моєї роботи», — говорить Юлія Коваленко.
«Щоб люди розуміли, що таке хобі як в’язання може бути настільки надихаючим»
Жінок, для яких в’язання стало не лише хобі, а й своєрідною терапією в складні часи, три роки тому об’єднав клуб «Харківські петлі». Перша зустріч наживо п’яти в’язальниць, які перетнулися в тематичних чатах, переросла в щомісячні зібрання. Як розповідає співзасновниця клубу Олена Носоненко, сьогодні події спільноти об’єднують у середньому 40-50 учасниць. Водночас онлайн-аудиторія значно більша — у тематичній групі вже понад 600 жінок.
«Загалом в’язальні клуби — це дуже така традиційна штука для всього світу. У всіх містах Європи, світу вони є. Багато їх було і в різних українських містах. Але Харків, 2023 рік — ви розумієте, це було досить незвично, досить ризиковано. Але настільки це було потрібно дівчатам, що перша зустріч переросла одразу у велику дружбу», — згадує Олена Носоненко.
Учасниці зізнаються: робота з нитками допомагає заспокоїтися, зосередитися та відволіктися від пережитого, а клубна атмосфера вийшла за межі рукоділля. Крім регулярних зустрічей, «Харківські петлі» організовують спільні активності, беруть участь у міських культурних ініціативах. Майстрині долучаються до виставок хендмейду, фестивалів та творчих подій, а також створюють в’язані інсталяції у міському просторі. Серед таких проєктів — оздоблення дерев на одній із центральних вулиць Харкова та декоративні елементи для міських локацій.
«Наприклад, на вулиці Сумській, 17 є чудова така в’язана інсталяція на деревах — це робили ми. А в позаминулому році до Дня вишиванки вишивали лаву, робили такий в’язаний орнамент на лаві біля Дзеркального струменя. Тобто ми постійно придумуємо якісь штуки, завдяки яким ми будемо більш видимі цьому місту», — говорить співзасновниця клубу.
Ще однією такою подією для спільноти став Міжнародний день в’язання на публіці, який відзначають щороку в другу суботу червня. Ініціатива допомагає популяризувати в’язання як сучасне, доступне та універсальне хобі. Цьогоріч учасниці зібралися разом, аби публічно займатися улюбленою справою, просто сидячи на лавах, фонтані чи газоні в саду Шевченка.
«Є дуже такий популярний тег — «В’яжуть не тільки бабусі». Дійсно, в’яжуть не тільки бабусі, в’яжуть абсолютно всі. Але так вийшло, що саме нам, харків’янкам, мені здається, найбільш потрібне це свято. Ти щось робиш руками, це відволікає тебе взагалі від того, що відбувається довкола», — каже Олена Носоненко.
«Ми домовилися на минулій зустрічі, що ми нав’яжемо і зробимо на таке квіткове панно, на таку локацію, де можна буде фотографуватися. Узгодили схему, квіточки різні, є тут гвоздички, є просто жовті кружечки — вони дуже різноманітні. Ми це все зберемо в панно», — додає в’язальниця Алла.
Доєднатися до творчої спільноти може будь-хто, а серед активних членів клубу є й чоловіки.
Дивіться також сюжет про клуб «Харківські петлі» на YouTube-каналі MediaPort
