Фортеця Харків: посад на Захарківській слободі Колонка
Ще до того, як на харківському городищі була побудована фортеця, з 1653 року перші поселенці, які перейшли з теренів Чигиринського полку Гетьманщини, почали заселяти береги річок Лопань і Харків. А у 1654 році, коли прийшла велика партія козаків з Чигиринського та Полтавського полків, почали формуватися посади поблизу майбутньої фортеці. Спочатку вважалося, що це дві окремі слободи Харків і Лопань, які все ж таки поєднали однією назвою — Харків. Звісно, за логікою тих часів назву місту мала надати річка Лопань, оскільки фортеця у 1656 році постала на її лівому березі. Назва ж Харків перемогла, найімовірніше, тому, що перше поселення було саме на берегах річки Харків неподалік Бєлгородської криниці.
Найбільшим посадом Харківської фортеці була Захарківська слобода, яка поступово переходила в Немишлянську слободу (прилягала до річки Немишля). Сама назва Захарківська слобода пояснює, що вона розташовувалася за річкою Харків на її лівому березі. Кордони цього посаду розпочиналися на півночі від першої греблі на річці Харків, на сході вздовж сучасної вулиці Сомівської та майдану Захисників України. На півдні — трішки нижче сучасного Аерокосмічного проспекту, а раніше — вздовж протоку Нетеча. Ну й на заході природним кордоном була річка Харків.
Захарківська слобода розпочала своє поселення від першої греблі на річці Харків, тобто там, де проходила стара дорога на Бєлгород та стояла Бєлгородська криниця на сучасній вулиці Шевченка. Місцевість тут видавалася доволі своєрідною: поблизу річки Харків були заливні луки, безліч стариць, а далі ріс глухий віковий дубовий ліс, в якому 1646 року зустрічали навіть ведмедів. Тому в перші десятиріччя існування посад на Захарківській слободі був оточений лісом із трьох сторін. Це давало деякі переваги для захисту, однак дерева вирубували для будівництва, тому згодом довелося з південно-східного боку викопати доволі значний зовнішній вал з ровом.
Більшість жителів цього посаду мешкали ніби на окремих хуторах. Саме тому, коли почали формуватися вулиці, вони були здебільшого криві й косі. Фактично більш-менш прямими були вулиці вздовж дороги на Чугуїв та нової дороги на Бєлгород (пізніше вона позначалась як дорога на Москву). Населення належало до двох парафій: Вознесенської та Михайлівської церков. Обидва храми мали великі дворові місця, хоча перші дерев’яні храми ледь-ледь вміщували своїх досить бідних парафіян.
Населення поступово зростало. На 1724 рік ми бачимо у Вознесенській парафії дві вулиці: Шапранівську (назву отримала від імені козака Карпа Шапрана) та Чугаївську (назву отримала від родини козаків на прізвище Чугай) зі 107 дворами. У Михайлівській парафії було чотири вулиці: Кулінічіна (назву отримала від родини козаків на прізвище Кулініч), Корсунівська (від родини козаків на прізвище Корсуненко), Золотарьова (від імені козака Григорія Золотаренка) та Верещаківська (найімовірніше, позначає напрямок на слобідку Верещаківку) зі 130 дворами. На 1769 рік у Захарківській слободі було 292 двори. Серед них — двори сотника Пантелеймона Попова і священників Леонтія Калиновського, Степана Чугая, Герасима Канівського, канцеляриста Мойсея Шишкіна, сотничихи Христини Голухович, титулярного радника Максима Горленського. Решта належала військовим обивателям міста Харкова.
На початок 1798 року в Захарківській слободі нараховувалося вже 493 двори, і хоча більшість з них були, як і раніше, за військовими обивателями, тут почали селитися і відставні військові (солдати, гусари, вахмістри, прапорщики), а також цехові, міщани та канцелярські служителі. Більшість будинків обивателів являли собою звичайні хати на одну кімнату, лише небагато з них мали по дві. Однак майже на всіх подвір’ях стояла друга хата, яку офіційно іменували флігелем. Їх наявність була необхідністю, оскільки влада нав’язувала квартирну повинність — для поселення в хаті військових чинів чи служителів губернської адміністрації. Звісно, були й доволі значні дерев’яні будинки на декілька кімнат, як-от у прапорщика Олексія Рибакова, сотника Ігната Заславського, полковника Олександра Норова, колезького реєстратора Федора Чупахіна.
У 1760-ті роки, під час укріплення і розширення форштадту Харківської фортеці, по Захарківській слободі пройшли нові рови та вали, з двома баштами та кам’яними вартівнями на московській дорозі. Значну частину будинків обивателів знесли, щоб звільнити територію перед укріпленнями. Частина колишньої Захарківської слободи, що була захищена новим форштадтом, вже на 1769 рік увійшла до міської межі Харкова. Згодом тут побудували поштову контору, а також великі дерев’яні палаци дворяни Надаржинські та Хорвати. Фактично це послугувало формуванню своєрідного елітного району міста на Дворянській та Вознесенській вулицях, де у XIX столітті проживали в міських садибах губернатори та предводителі губернського дворянства.
Наприкінці XVIII століття укріплення форштадту вже не знадобилися. Башти розібрали, вали і рови остаточно зрівняли близько 1805 року. На місці цих укріплень сформувалися дві великі площі поблизу Вознесенської та Михайлівської церков, які були розділені поштовою дорогою на Москву.
На північній половині ще у XVII столітті було збудовано першу дерев’яну Вознесенську церкву — вона відома щонайменше з 1687 року, а 1794 року вже збудували нову дерев’яну на кам’яному фундаменті. Площа навколо Вознесенської церкви називалася Сінна, оскільки тут на Захарківській слободі торгували фуражем, зерном, худобою, доки торгівлю не перевели на Кінну площу.
За планом 1846 року ми бачимо площу вже під назвою Вознесенська, а сьогодні вона відома як майдан Оборонний Вал. Кам’яну Вознесенську церкву закінчили будувати 1876 року, вона збереглася донині, але як один із корпусів Державного біотехнологічного університету (колишній Харківський національний технічний університет сільського господарства). Поруч із нею на місці, де нині стоїть корпус Першого реального училища, зі старих часів розташовувалися павільйони з продажу печеного хліба. Цілий день від раннього ранку тут продавали гарячі, свіжі хліби, привезені з пекарень і булочних.
На південній половині почала формуватися Захарківська площа, яку теж використовували для торгівлі, але їстівними припасами. Тут проходила спочатку щотижнева, а потім і постійна базарна торгівля, тому її ще іменували Базарною, а пізніше Михайлівською площею. З 1833 року базар перенесли на Благовіщенську площу (Залопанська частина Харкова), а на його місці спланували бульвар, або Плацпарадне місце, де з 1840-х років почали проводити народні гуляння, особливо на Пасху.
Власне, Плацпарадне місце було частиною Михайлівської площі, назву якій дала Михайлівська церква, яку початково побудували з дерева. Сталося це 1711 року. Кам’яний храм почали зводити 1783 року, для цього парафія поставила навіть свій цегельний завод, який вигідно продали казні після закінчення будівництва храму 1787 року. Певний час храм не мав дзвіниці, її побудували тільки у 1816-му. Через величезну кількість населення Михайлівську церкву розширили вже у 1841 році.
Захарківська слобода проіснувала майже 200 років — спочатку як посад Харківської фортеці, далі у статусі приміської слободи. У 1844-му її території включили до міської смуги Харкова, закріпивши на плані 1846 року.
«Фортеця Харків» — цикл матеріалів дослідника історії Слобідської України Андрія Парамонова. Читайте колонку автора на MediaPort
