«Приснись мені, моя зіронько»: у Харкові попрощалися з родиною Путятіних, яку вбила росія
До залізного каркасу, решток паркану подвір’я Путятіних, несуть іграшки, цукерки та квіти. Під ногами — бруд. Земля просякнута солярою. Запах палива у повітрі тримається третю добу.
«Діточки золоті!»
Поліцейські завершили основні слідчі дії у вигорілих будинках вихідними. Сьогодні принесли спеціальний пристрій для 3D-моделювання місця російського злочину. Його територія охоплює пів вулиці Котельної та початок прилеглої Ясеневої. За інформацією районної адміністрації, вогонь вщент знищив десять будинків і пошкодив ще п’ять.
«По цій вулиці я знала усіх. Я живу тут 45 років», — Людмила Шеховцова принесла до стихійного меморіалу ведмедика та брязкальце.
Обережно вкладає іграшки в лапи більшого плюшевого ведмедя.
По калюжах бруду Людмила прийшла з іншого боку Котельної — вулиці Родючої. Від вогняної ріки, що текла з нафтобази, її будинок відділила дорога, теплотраса та сад. Перехрестя Котельної, Ясеневої та Родючої впирається у промзону. Агресор міг легко бачити це у Google Maps. На панорамах попередніх років — типовий приватний сектор Немишлі: зелені зарості, вишневі дерева, гуляє чорно-білий кіт.
public://2024-02/01-людмила.mp3
«Діточки золоті! — Людмила тримає руки так, наче молиться. — Скільки ми просили прибрати звідси це все — ми тут живемо, як на пороховій бочці. Самі заводи! Ділянки нам віддали 60 років тому. А далі понабудували цього! Тільки радує кондитерське підприємство, від них хоча б пахне барбарисками».
Ноги обдає пісок. Працює спецтехніка комунальників: трактори, піскорозкидувальна машина, асенізатор.
Масштаби російського удару могли б бути меншими, якби на нафтобазі не зберігалося стільки пального (за інформацією поліції, близько 3800 тонн) і сама вона розташовувалася не на височині, кажуть місцеві жителі. Чи були у цьому порушення, мають з’ясувати під час розслідування порушення законів і звичаїв війни, говорить заступник прокурора Харківської області Олександр Сузий. Він працював разом із Ольгою Путятіною.
Голова адміністрації Немишлянського району Тетяна Мироненко каже, що органи контролю не знали, що під час повномасштабної війни там були такі обсяги пального.
public://2024-02/02-тетяна мироненко.mp3
Надвечір 12 лютого Харківський міський голова Ігор Терехов доручив міській комісії обстежити всі «місця зберігання, транспортування і реалізації нафтопродуктів та інші небезпечні обʼєкти на території Харкова».
Виїжджали, але повернулися
Григорій та Ольга Путятіни із трьома дітьми першими прийняли удар. Навколо їхнього невеликого одноповерхового будинку горіло все. Погріб на подвір’ї не міг врятувати людей. Маса палива затікала в усі щілини та палала на кілька метрів вгору та вглиб.
Від нажитого майна багатодітної родини залишилися самі основи. Каркас двох автомобілів, рами дитячих велосипедів, залізяччя від лавки на задньому дворі. І чавунна частина швацької машини «Харьков».
Під час повномасштабного вторгнення родина Путятіних виїжджала з Харкова, але влітку минулого року повернулася, згадує двоюрідна сестра Григорія Маргарита Артющенко.
«Вони теж виїжджали, повернулися тільки. Багато хто виїжджав, але думають, що все ж стає трошки краще. Ми не знаємо, що буде завтра з нами… Вони були дуже добрі, спокійні люди, світлі. Ми не часто спілкувалися, але вони до нас в гості приїжджали, я сюди приходила. Хоч він мені і не рідний брат, але це дуже тяжко. Це моя родина», — говорить Маргарита.
Перед прощанням вона прийшла до знищеного будинку брата.
public://2024-02/03-маргарита.mp3
«Тітка Таня влітку приходила, раділа, що третього онука народили. Я не розумію, чому так в житті трапляється, що ця дитинка… Вона [Ольга] її виносила, народила, щоб через 10 місяців померти?! В мене немає слів, я не розумію, для чого в житті так складається», — говорить Маргарита.
Рідна сестра загиблого Григорія Путятіна Вікторія Ракитіна розповіла, що разом з матір’ю Тетяною до останнього сподівалася на порятунок близьких.
«Ми не розуміємо, як це. Ми усію ніч їм дзвонили. Зв’язку не було. Сусіди кажуть, що вони виїхали, а потім дивимося на фотографіях — дві машини. Мати одразу зрозуміла, що вони там», — сказала Вікторія.
На поховання Вікторія з матір’ю приїхала з Сум.
Похорон
Жителі вулиці Котельної збираються на цвинтарі. Трохи далі від них, групою — працівники Харківської обласної прокуратури.
Проводити родину колеги Ольги Путятіної в останню путь прокурори прийшли усім керівним складом.
«Тяжко щось говорити. Ольга у 2012 році після випуску з академії прийшла на роботу до Чугуївської міжрайонної прокуратури. Відповідальна, дисциплінована, працьовита. Була життєрадісною, якою і залишиться назавжди у нашій пам’яті та наших серцях», — каже прокурор Чугуївської міжрайонної прокуратури Станіслав Пієв (він теж постраждав від російської агресії; під час окупації Вовчанської громади росіяни вбили його батька — директора Вовчанського лісгоспу Сергія Пієва).
Вадим Манойло втратив у вогні 9 лютого батьків Світлану та Анатолія.
Анатолій свого часу хрестив Григорія Путятіна. Шість років тому батько Вадима переніс інсульт і відтоді вже не ходив.
«Я щодня приїздив до матері, допомагав, за батьком піклувалися. Усі важкі моменти — допомагали. Батько хворів, він після інсульту шість років лежав… Мати не встигла [після обстрілу]. В останні секунди до мене додзвонилася, коли вже хата загорілась. Кричала, що горить хата. І зв’язок обірвався. Я за 10 хвилин приїхав, вже палало все. До останнього сподівалися, що вона встигла вискочити. Але на ранок рятувальники знайшли в будинку тіла батька і матері», — розповів Вадим Манойло.
public://2024-02/05-вадим манойло.mp3
Він пам’ятає дітей Путятіних: «Дітки були, як янголи».
«Приснись мені, моя зіронько»
На початку траурної ходи Тетяна Путятіна, мати Григорія, шукає «Олю». Питає, «де Паша». Кличе Льошу та Михайлика. Проситься в катафалк. Повторює ім’я сина: «Гришо! Гришо!»
Її утішає голова Немишлянської адміністрації Тетяна Мироненко, яка сама нещодавно поховала доньку:
— Вколіть [заспокійливе]! Вона не витримає.
Біля могил — концентрований запах ліків.
Матерям загиблих підносять воду — відмовляються. Вони по черзі падають на закриті труни, їх чотири. Ольгу Путятіну ховають разом із немовлям.
«Приснись мені, моя зіронько, — плаче матір Ольги. — Приснись і щось скажи».
Після панахиди бере слово священник.
«Мені дуже тяжко стояти біля новопреставлених, тому що, коли все це почалося, мені додому теж було пряме влучання. Дружину звати Ольга, старшого сина Олексій, а молодшого Михайло. Я не уявляю свого життя без них», — на цих словах його голос дрижить.
Матері обходять труни не по одному колу. Згадують, якими були діти. Перепрошують, якщо щось зробили не так.
«Хто нас тепер зустрічатиме? «Що бабуся принесла?» — розмовляє із портретами Тетяна Путятіна.
Цілує їх, обіймає, не віддає.
«Хай вся росія подивиться, що накоїла, покидьки! Я ніколи їм не пробачу за своїх дітей і онуків! Чим вони завинили перед вами? Покидьки ви! Щоб ти горіла, росіє, так, як мої діти згоріли! Кожен, хто підтримує війну, хто за цього «путлера»-ідіота, хай всі палають. Я ніколи їм не пробачу, хоч я сама народилась у росії», — звертається мати Григорія.
Рідне село Тетяни — Старосілля Бєлгородської області на кордоні з Сумщиною.
Вона просить не вирізати з ефіру її слів і повторює це вдруге:
«Всі, хто підтримує війну, всі, хто ставить «лайки»… Сьогодні вдень я прочитала, не знаю, де… Було написано, загинули діти. І один ідіот поставив лайк «сміх» і написав: «Що, спали, блохи?» На моїх дітей! «Спали, блохи?» Щоб ви так спали, блохи, і горіти вам яскравим полум’ям… Я не знаю, як я це переживу. Не знаю… Ненавиджу, що вони роблять з нами».
Найближчим часом у Харкові відбудеться ще одне прощання — після завершення експертиз в останню путь проводжатимуть Анатолія та Світлану Манойлів.