Крізь відмови до мрії: історія ветерана, який шукає роботу в цивільному житті

Йому 26, він має нагороду за мужність від голови Держприкордонслужби та 12 операцій за плечима. Володимир Лазуренко — один із тисяч ветеранів, які після важких поранень намагаються знайти своє місце і роботу в цивільному житті. Але це не так просто, як здавалося. Та попри відмови роботодавців та паралізовану частину ноги, він не втрачає оптимізму: планує вступати до університету та мріє про власну автомийку.

Іспит на цивільну придатність

Володимир Лазуренко родом із селища Старий Мерчик на Харківщині. На облік до центру зайнятості він став наприкінці 2024 року, за рік після звільнення. Каже, якби звернувся одразу, довше отримував би більші виплати. Але тоді було не до цього. До повномасштабної війни чоловік вивчився на помічника машиніста тепловоза, але тепер шлях на залізницю для нього закритий.

«Через поранення я не зможу там працювати. На залізницю людей з інвалідністю не беруть. А не за професією я працював машиністом екструдера — це коли з гранул формується плівка і вже з неї вибивають форми трубочки, стаканів. Раніше, коли був здоровим, працював, а зараз вже не можу. Що з перших можливих варіантів у мене є — у мене є права категорії «В». Як є можливість, то десь влаштуватись водієм. Водійський стаж у мене з 2019 року. Без аварій, все добре. І я намагаюсь водієм, тому що я там можу сидіти. У мене ноги відпочивають», — пояснює Володимир.

За три місяці перебування на обліку йому пропонували кілька вакансій. Володимир їздив на співбесіди, чесно розповідав про стан здоров’я. Але результати зазвичай були ідентичними, каже він:

«Була вакансія возити викладача в інституті. Робота нескладна, п’ять днів на тиждень, зарплата — 9 тисяч гривень «на руки». Мені було просто цікаво, чи погодяться, адже в анкеті написано: інвалід, колишній військовий. Через два дні прийшла відмова. Не всі роботодавці готові до цього. Були пропозиції збирати ігрові столи або тягнути інтернет по дахах — але я не можу цілий день бути на ногах».

«FPV зачепився за кут»: ціна повернення

Військовий шлях Володимира розпочався ще у 2019 році зі строкової служби прикордонником. Потім підписав контракт із Державною прикордонною службою. Служив на кордоні Харківщини, у групах швидкого реагування.

Перший день повномасштабного вторгнення зустрів удома. Згодом — блокпости, бойові завдання, Харківська область. Володимир брав участь у боях за Балаклію та Куп’янськ. Згадує і штурми, і полонених російських військових, і звільнення територій:

«Поряд із Шевченковим — у селищі, не буду розповідати всі моменти — були знайдені росіяни. Здача в полон. І в моменті, коли ми заїжджали в Куп’янськ, нам здався в полон один росіянин — мінометник чи артилерист. Лежав у лісі, прокинувся, а його вже кинули. І коли ми заїжджали в Куп’янськ, зупинилися — і він підійшов просто з піднятим автоматом. Ми його роззброїли, забрали автомат». 

Поранення Володимир отримав у грудні 2023 році під Бахмутом. Того ранку він разом із побратимом Денисом чергував у посадці, біля імпровізованої лікарні.

«Залетів FPV-дрон ударний з вибухівкою, зачепився за кут будівлі. Стався вибух. Денис загинув на місці, а я отримав осколкові (поранення – ред). Тільки під вечір нас змогли забрати. Уламками посікло все: ноги, руки, обличчя. На лівій нозі уламок вирвав частину нервової системи — тепер вона (нога – ред) частково паралізована. На правій — вирвало п’яту», — розповідає Володимир.

Зараз у ветерана на спеціальній кофтині висять нагороди від ДПСУ та командування, які він отримав, ще перебуваючи у шпиталі. Володимир каже: ці відзнаки — пам’ять про те, що він зробив усе, що міг.

Автомийка: плани на мільйон

Володимир думає не лише про найману роботу. Розповідає, разом із побратимом, який пережив полон, вони хочуть відкрити власну справу — автомийку самообслуговування:

«Рентабельність там висока. Машин не меншає, а помити треба. Не всі готові віддати тисячу гривень — а так під’їхав, швидко помив і поїхав».

Про можливість отримати державний грант на відкриття власної справи Володимир дізнався у центрі зайнятості. Каже, умови різні, але будь-яка сума гранту передбачає створення робочих місць і сплату податків.

«У центрі зайнятості розповіли про гранти для ветеранів з інвалідністю. Є на 250 тисяч, 500 тисяч та мільйон. Я розглядаю варіант на мільйон. Держава перестраховується: хоче бачити, що ти вже рік працюєш як ФОП, сплачуєш податки. Це логічно», — розмірковує ветеран.

Єдина проблема, через яку Володимир поки що не може скористатись державною програмою підтримки ветеранів, — у нього немає ФОПу, який би працював. Але ветеран впевнений, що вони з побратимом втілять свою мрію у життя, просто трохи пізніше.

Що пропонує держава ветеранам

За даними обласної служби зайнятості, нині в регіоні вже 59 колишніх військовослужбовців скористалися грантовою програмою для запуску бізнесу, і попит на неї зростає.

Програма «Власна справа» діє на Харківщині з квітня 2023 року. За цей час фінансову підтримку отримали майже 1800 жителів області. Окремий ветеранський напрямок набирає обертів: лише за перший квартал 2026 року гранти отримали семеро заявників — учасники бойових дій та дружини ветеранів.

Із 1 січня 2026 року перелік тих, хто може податися на грант, розширили. Тепер участь у програмі доступна не лише ветеранам та їхньому подружжю, а й батькам військових або їхнім повнолітнім дітям. Водночас у центрі зайнятості зазначають: поки що заяв від цих категорій не надходило.

Держава пропонує кілька рівнів фінансування залежно від масштабу бізнесу. До 250 тисяч гривень можна отримати за умови створення одного робочого місця, до 500 тисяч — за створення двох. Максимальний грант у розмірі до одного мільйона гривень доступний підприємцям із досвідом не менше року — у цьому випадку потрібно створити щонайменше чотири робочі місця та забезпечити співфінансування: 30% вкладає ветеран, 70% — держава.

За словами директора Харківського обласного центру зайнятості Дениса Олійника, ветерани відкривають бізнеси в різних сферах і по всій області — від Харкова до громад у районах. Серед популярних напрямків — медицина, юридичні послуги, кав’ярні, зоомагазини, а також виробництво одягу й іграшок.

«Найкращий “фідбек” — це коли ветерани самі розповідають побратимам про свій досвід. Аудиторія краще сприймає слова того, хто пройшов цей шлях, ніж звіти державних інституцій. Зараз ми вже бачимо, що мільйона гривень для розширення деяких бізнесів не вистачає. Тому ми спрямували листа до Державного центру зайнятості з проханням збільшити максимальну суму гранту до 1,5 мільйона гривень», — зазначає очільник обласного центру зайнятості.

Освіта для майбутнього

Але бізнес — не єдина мета Володимира. Чоловік вирішив цьогоріч здобути вищу освіту за напрямком менеджменту або економіки. Він уже дізнався про державні ваучери на навчання для ветеранів.

«Є ветеранська допомога — гранти для навчання. Там теж є кілька видів — повністю держава покриває навчання, є таке, що надають гроші на рік, можу помилятись, але 30 тисяч на рік», — говорить Володимир.

За його словами, він не хоче втрачати часу, тому планує вступати і паралельно шукатиме й роботу, оскільки на ветеранську пенсію прожити неможливо, а відмовлятися від вищої освіти не хоче:

«Вища освіта пов’язана з майбутнім, яким я його бачу!»

Читайте новини Харківщини на MediaPort: 15 хвилин на порятунок: як евакуюють маломобільних людей на Харківщині