«Здавалося, життя залишилося позаду», — переселенка з Вовчанська про евакуацію та надії на відбудову
Вона з власного досвіду знає, що таке евакуація під безперервними обстрілами. 12 травня 2024 року, той день, коли їй довелося покинути рідний Вовчанськ, де прожила понад 30 років, Жанна Писаренко згадує як один із найстрашніших у житті: «Усе горіло, падали КАБи, вибухи не стихали ні на хвилину. Червоне небо стояло і вдень, і вночі. Уже неможливо було там залишатися».
Із собою жінка узяла лише найнеобхідніше: милиці після нещодавньої операції, кілька особистих речей і переноску з трьома котами. Знайти житло у Харкові з таким «посагом» було нелегко, але Жанні це вдалося.
Сьогодні вона очолює громадську організацію «За відбудову Вовчанщини» та допомагає переселенцям відстоювати свої права, зокрема у питаннях компенсації за зруйноване житло. Чи реально купити нове житло через програму «єВідновлення»? З якими проблемами стикаються ті, хто вирішив нею скористатися? Як Жанна адаптувалася в Харкові і звідки в неї така впевненість, що попри масштаби руйнувань Вовчанськ буде відновлений? Про все це Жанна Писаренко розповіла в інтерв’ю MediaPort.
«Держава навіть не знає, скільки людей не мають права на компенсацію»
Як ви очолили громадську організацію «За відбудову Вовчанщини»?
Організацію у 2024 році створили мої знайомі — колишні працівники органів влади (до повномасштабного вторгнення я теж працювала в органах влади та місцевого самоврядування). Вони хотіли допомагати переселенцям із Вовчанської громади, але згодом зрозуміли, що самотужки вже не можуть продовжувати цю роботу. На той час я вже облаштувалася в Харкові й запропонувала продовжити діяльність організації.
З якими проблемами переселенці звертаються до вас найчастіше?
Найгостріше питання — житло. Не менш важливі – медицина і працевлаштування. Після евакуації багато людей зіткнулися із загостренням хронічних захворювань. Безкоштовні обстеження чи лікування часто доводиться чекати місяцями, хоча допомога потрібна негайно. Ще одна проблема — робота. Говорять, що робота є, але люди не хочуть працювати. Однак у нас навіть пенсіонери за 60-70 років працюють на комунальних підприємствах Харкова. Багато людей не можуть працювати,бо мають доглядати за дітьми або літніми родичами.
Які проблеми програм компенсації за втрачене житло ви бачите?
Насамперед у них бракує розуміння реальної ситуації. Ніхто не провів аудит переселенців і не знає, скільки людей узагалі не мають права на компенсацію через неврегульовані документи. Після війни люди можуть залишитися без гуртожитку і водночас без будь-якої можливості придбати власне житло. Саме тому ми неодноразово зверталися до Міністерства розвитку громад і територій із пропозицією провести такий аудит.
Як складається взаємодія з місцевою владою у вирішенні проблем переселенців?
У Харкові діє Координаційна рада з питань внутрішньо переміщених осіб, я брала участь у її засіданні та озвучувала наші пропозиції, які згодом були передані до Кабінету міністрів України.
А з нашою Вовчанською міською військовою адміністрацією бракує прозорості процесів і звітності. Передусім у роботі комісій, які розглядають заяви на компенсацію за зруйноване майно: люди не знають, на якому етапі перебувають їхні заяви, які вулиці вже обстежили, що розглянуто, а що ні.
«Шляху назад немає. Треба скористатися можливістю, яку дає держава»
Наскільки зрозумілі для людей правила програми «єВідновлення»?
Тим, хто має підтримку дітей чи родичів, розібратися простіше. Але багато літніх людей подають документи і просто чекають. Дехто взагалі не починав нічого: не знають, як відновити документи, як внести в реєстр. Часто це ще й додаткові фінансові витрати. Відновлення документів через БТІ коштує щонайменше 5 тисяч гривень, а то й до 20 тисяч — залежно від об’єкта та кількості необхідних документів.
Які документи потрібно збирати?
Зазвичай це копії особистих документів (паспорт, код, довідка ВПО ) і документи на житло: технічний паспорт, витяг з реєстру нерухомого майна. Не так багато.
Для підтвердження права на компенсацію спеціальна комісія має встановити, що житло непридатне для проживання і не підлягає відновленню. Проблема в тому, що не завжди є можливість виїхати на місце. Тому минулого року держава запровадила дистанційну оцінку — використовують супутникові знімки, надані Державним космічним агентством.
Наскільки це спростило підтвердження руйнувань?
Процес усе ж зрушив. Спочатку, як пояснював начальник Харківської ОВА Олег Синєгубов, були проблеми з якістю знімків, зараз покращилось. Залучають і військових до фіксації.
Ми як громадська організація не можемо працювати напряму з Державним космічним агентством — вони співпрацюють лише з уповноваженими органами. І це проблема, бо люди інколи готові навіть самі оплатити обстеження, але така можливість не передбачена.
Чи є випадки, коли навіть за таких умов людям відмовляють?
Так. Наприклад, бувають відмови через якість знімків — моїй колишній колезі комісія відмовила, оскільки знімок з космосу був «розмитий». У багатоповерхівках: якщо зруйнований один під’їзд, а інший стоїть, інколи будинок не визнають повністю знищеним, і люди не можуть отримати компенсацію.
Хто найчастіше не може отримати компенсацію?
Найчастіше це люди, які жили в будинках батьків чи дідів, не оформили спадщину і формально не є власниками, тому не мають права на сертифікат.
Є багато випадків у селах, де документи колись просто «передавалися на словах». Люди фактично залишилися без юридичного права на житло.
Також складні ситуації виникають, якщо людина є власником, але не може відновити документи, бо були співвласники, які померли чи за кордоном. Ми сподіваємося, що таку колізію можна вирішити, змінити закони.
Для кого процедура складніша — для власників квартир чи приватних будинків?
У Вовчанську першими були зруйновані багатоповерхівки в центрі міста. Було багато світлин, де було видно, що зруйновано все. Із цих будинків торік у грудні почався процес видачі сертифікатів. Їх давали, як казали, згідно з чергою подання заяв.
А є й такі мікрорайони з двоповерховими будинками, як у мене, де виявилося, що житло юридично ні на кого не оформлене і не в комунальній власності. І тоді з’явилася пропозиція від міської адміністрації: створювати ОСББ вже на зруйновані будинки, шукати підрядника, який би їх «обслуговував», і робити технічні паспорти. Вартість таких паспортів у нашому БТІ сягала 45-50 тисяч гривень. Люди почали цим займатися, але я тоді сказала: які ОСББ на розбиті будинки? Озвучила це на засіданні Координаційної ради з питань ВПО при Уповноваженому з прав людини, а потім і письмово звернулася. Після цього міська рада цю вимогу зняла.
Чи розуміють люди, що після отримання житлового сертифіката вони втрачають право власності на зруйноване житло?
Так. Багатьох це навіть стримує від подання документів. У мене є знайома, яка спочатку казала, що «так втрачає житло та, можливо, ще повернеться». Але коли через два роки стало зрозуміло, що повертатися нікуди, вона все ж подала документи.
Зараз більшість уже розуміє: шляху назад немає, і треба скористатися можливістю отримати інше житло.
Де сьогодні живуть переселенці з Вовчанської громади?
Чіткої статистики немає, але з тих, з ким спілкуюся, щонайменше половина живе в гуртожитках. Особливо літні люди. Для багатьох із них це вже звичне середовище: вони мають дах над головою, гуманітарну допомогу і державні виплати. Людям інколи телефонуєш і пропонуєш подаватися на компенсацію за житло, а вони відмовляються, бо для оформлення, окрім сертифіката, потрібно оплатити послуги рієлтора й нотаріуса. У підсумку витрати можуть сягати 100-200 тисяч гривень — залежно від вартості сертифіката. Лише послуги агентства становлять близько 5% його суми, плюс нотаріальні витрати та інші оформлення. Багато людей до цього не готові. Хтось досі вірить, що повернеться додому, навіть якщо там залишилася лише розбита хата або руїни.
Активніші люди переважно орендують житло. Але оренда в Харкові суттєво подорожчала: навіть найпростіші квартири коштують 10-12 тисяч гривень плюс комунальні послуги.
«Житло придбати можна»
Наскільки сума компенсації відповідає реальним цінам на житло? Чи можна за сертифікат придбати квартиру або будинок?
Усе залежить від запитів людини, але загалом можливо. В основному зараз у нас квадратний метр житлової площі, за який дають компенсацію, це приблизно 500 доларів. Наприклад, у Харкові повноцінна однокімнатна квартира може коштувати 18-20 тисяч доларів. За сертифікат на приблизно 40 квадратних метрів можна придбати і однокімнатну, і навіть двокімнатну квартиру. На будинки ціни кусаються. При цьому будинок за 40-50 тисяч доларів може бути з тріщинами в стінах і без нормального ремонту.
Які варіанти доступні для людей з невеликими сертифікатами?
У кого житло було невелике, часто купують «гостинки». Для літніх людей це інколи оптимальний варіант: можна знайти за 7-10 тисяч доларів з ремонтом, меблями, технікою.
Є й такі, хто взагалі не бачить сенсу подаватися, якщо житло було дуже маленьким.
«Найцінніше — це життя людей, життя тварин і пам’ять про рідний дім, яку вже неможливо повернути»
Як ви евакуювалися з Вовчанська?
Разом зі мною виїжджали літні сусіди, яких ще довелося переконувати залишити місто. Нас забрали просто з вулиці. Ми були впевнені, що їдемо на тиждень чи два, тому не думали про переїзд як про щось остаточне. Найбільше болить через фотографії, які залишилися, і тварин, яких не вдалося врятувати. Речі можна придбати знову. Найцінніше — це життя людей, тварин і пам’ять про рідний дім, яку вже неможливо повернути.
Як складалося життя після евакуації?
Найперше треба було знайти житло. Мало хто погоджувався здавати квартиру людині з трьома котами. Зрештою, знайшла помешкання, де дозволили жити з тваринами. За цей час у мене стало вже п’ятеро котів. Одну кішку забрала після смерті її власниці, ще одну — від жінки, яка евакуювалася з вісьмома тваринами і не могла всіх утримувати. Ще дві мої собаки перебувають на перетримці в передмісті Харкова, я регулярно їх відвідую.
Що виявилося найважчим після переїзду?
Не матеріальне. Здавалося, що життя залишилося позаду: дім зруйнований, роботи немає, перспектив теж. З цього стану мене витягло розуміння, що є люди, яким ще важче: літні переселенці, ті, кому ніхто не допомагає. Я зрозуміла, що потрібно рухатися далі й бути корисною. Сьогодні маю роботу, займаюся громадською діяльністю і допомагаю іншим. Відродили діяльність нашого народного аматорського вокального ансамблю «Вишенька», якому вже понад 40 років. Так ми тримаємося, намагаємося не забувати, співати пісні.
До повномасштабної війни ви також займалися громадською діяльністю?
Так. У Вовчанську я створила громадську організацію «Товариство захисту тварин «Подаруй життя». Тоді проблема безпритульних тварин майже не вирішувалася. Ми почали просувати гуманний підхід — стерилізацію, вакцинацію, відповідальне ставлення. Згодом порозумілися з місцевою владою, за кошти громади проводили стерилізацію. Навіть після деокупації ми разом із волонтерами та ветеринарами провели чотири кампанії зі стерилізації покинутих тварин.
«Як це — не відновлять?»
Ви вже говорите про відбудову Вовчанщини. Яким бачите її майбутнє?
Ми всі розуміємо: навіть якщо війна завершиться найближчим часом, життя в самому Вовчанську не буде щонайменше тридцять років. Але є села, які постраждали менше. Уже зараз потрібно думати про різні сценарії відновлення й планувати майбутнє.
Я також вважаю, що Вовчанськ заслуговує на почесне звання «Місто-герой України». Третій рік тримається.
На вашу думку, наскільки реально відбудувати місто?
Перші думки, які в мене були, — ще до того, як я очолила цю громадську організацію — що там нічого живого вже не буде. Але згодом одна з наших активісток сказала мені фразу, яку я досі пам’ятаю: «Як це — не відновлять?» Вона сама пережила окупацію, полон, змогла відновити роботу Вовчанського сільськогосподарського коледжу в Харкові. І саме вона переконала мене, що не можна просто змиритися з думкою про втрату міста. Після Другої світової війни теж відбудовували майже повністю зруйновані міста. Чому ми маємо відмовитися від свого?
Попри близькість до кордону?
Ризик залишатиметься завжди. Але сучасні технології дають можливість будувати зовсім по-іншому. Вовчанщина — це ліси, річки, дуже красива природа, родючі землі. Якщо колись з’явиться така можливість, усе це можна відродити.
Довідка.
Російські війська окупували Вовчанськ у перший день повномасштабного вторгнення — 24 лютого 2022 року. У вересні того ж року, під час Харківського контрнаступу, українські захисники повернули місто під контроль України. Через близькість до державного кордону Вовчанськ і надалі перебував під постійними російськими обстрілами. 10 травня 2024 року армія рф розпочала повторний наступ на півночі Харківщини. Тисячі жителів міста та навколишніх сіл були змушені евакуюватися. Вивозити людей під обстрілами допомагали поліцейські, рятувальники і волонтери, які також евакуйовували із зони бойових дій домашніх і покинутих тварин.
До повномасштабного вторгнення у Вовчанській громаді проживали близько 36 тисяч людей, станом на травень 2026 року — трохи більше 1600. Внаслідок щоденних артилерійських та авіаударів Вовчанськ перетворився на руїни.
У жовтні 2024 року в Харкові для переселенців з громади відкрився Вовчанський гуманітарний хаб, де нині допомогу отримують майже 13 тисяч людей.
Понад два роки на Вовчанському напрямку російський наступ стримують підрозділи Сил оборони України, зокрема воїни 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка та її 34-го окремого мотопіхотного батальйону, які з травня 2024 року ведуть бої за місто та його околиці.
