Виставу зіграють у безпечному просторі Муніципального центру культури та аматорського мистецтва (майдан Героїв Небесної сотні, 19-А).
«У випадку відсутності електроенергії у бомбосховищі працює генератор», — зазначають у театрі.
Початок — о 17:00.
Прем’єра вистави «Украдене щастя» відбулася у березні 2024 року.
Квитки можна придбати у касі театру або за посиланням.
Спікери говоритимуть про:
Юрій Андрухович також прочитає фрагменти зі своєї майбутньої книги.
Початок заходу о 15:00. Вхід вільний.
Послухати Наталку Маринчак та Юрія Андруховича також можна на заходах «Ночі музеїв» 18 травня.
Мої роботи мають дещо автобіографічний, особистий характер. Здебільшого це моя реакція на події у світі, в суспільстві, в моїй країні. Коли є можливість творити, займатися живописом — для мене це, як повітря, яким я дихаю.
Я люблю великий розмір картини. Реалістичний символізм, нехай буде так. Стилістично — це декор і реалізм.
Виникає ідея для картини або образ з’являється в голові. Поки я його не зроблю, не заспокоюся. Це та енергія, яка роїться в моїх думках, і каже: зроби, зроби, зроби! Інакше буде тобі неспокійно.
Було звичайне буденне життя. Виникла ідея намалювати портрет доньки. Але це була проблема, тому що позувати вона не хотіла. Такий вік: не хочу, не треба, мені так не подобається, відстань від мене! Я прокидаюся рано, щоранку я бачив, як вона спить.
Це були такі цікаві пози, цікаві жести. І я кожен раз тихенько підходив і фотографував. Потім дивлюсь, що в мене вже цих фотографій на цілу виставку, як спить моя донька. Тобто концепція народилась. Вже є ідея. Просто бери і роби. Я вирішив частину її постілі прибрати і зробити, нібито їй наснився сон.
А далі почалася війна. Коли в мене була можливість прийти додому, покупатись чи просто відпочити — буквально на дві-три години — я заходив і дивився на цю роботу.
Навколо вибухи, прильоти, ракети. І я зрозумів, що цей сон, цей космос навколо виглядає доволі так загрозливо. Сонце має якусь божевільну температуру. Тому в руці в доньки буде зірочка. Вона за неї тримається… не знаю, може, вона її врятує.
Я думаю, що їй [доньці] приємно. Як тільки я роблю пост з цією картиною, вона завжди в коментарях мені додає сердечко. В неї гарний голос, вона співає дуже добре, ідеальний слух, грає на гітарі, хоче взагалі на електрогітарі грати.
Малюю зазвичай після служби. Коли ти спиш тільки три години на добу і тобі дають відпочити день, хочеться ще і поспати. Малюю дуже повільно, буквально по якихось квадратних сантиметрах.
Ідей багато. Вже є ідеї на нові роботи, але я ще не закінчив ті, які почав до війни. Вони ще в процесі. Я їх навіть не підписував. Зараз дістав, думаю, що найближчим часом закінчу цю серію. По-артхаусовськи, коли собака мовчки сидить і просто дивиться, як ти йдеш повз неї. Якась — мовчки дивиться, якась — гавкає. Цих собак багато. Це захисники наших будинків. Собака з мого села, собака на заправці. Хотілося показати, які вони всі різні, цікаві, десь смішні, десь дуже сумні.
Завжди цікаво ставити на важелі терезів протиріччя. Наприклад, люди — тварини, природа — люди. Люди іноді роблять щось не дуже людське до природи, до тварин і до самих себе. І як результат — війна.
Була гостра фаза війни. Я відчув, що треба рятувати картини. Не себе (я — ладно), а от картини треба врятувати. Відправив їх в США: робіт 10 або більше. Більша частина з них вже продані. П’ять-шість робіт постійно з’являються на різних виставках. У художника взагалі є бажання, щоб його картини бачили. І тим більше зараз, під час війни. Мистецтво ніколи не зупиняється, воно живе. І знищити його неможливо в принципі.
Початок війни я проспав. Потім вже чув вибухи, подивився у вікна, десь був дим. В мене була паніка: що робити? Почав відразу збирати речі. Ми зустрілись з братом, були в військкоматах і не в одному. Військком вийшов, сказав: хлопці, досвід є? Ми кажемо: ні, немає. Він каже: ну тоді чекайте, вас покличуть. Тобто до нас дійде черга, просто не зараз. А чого чекати? Коли захоплять місто, а в нас немає навіть зброї? Було таке відчуття, що нас вб’ють. Всіх. Не проїдуть повз. Не скажуть: ну добре, живіть, але тепер за нашими правилами. Просто вб’ють. І вибір: загинути просто так, або зі зброєю? Краще зі зброєю в руках, ніж просто так.
Їздили на окружну до хлопців, там де стояла техніка, танки. Пропонували їм їжу, гроші, щоб якось допомогти. Ми приїжджали, а там вже стояли ящики з усім. Інші люди теж їздили, як і ми. Потім пішли в ТРО добровольцями. Почалося найважче. Ми були в бойовому підрозділі, були бойові виходи за межі Харкова.
Я тільки через рік дізнався імена хлопців з підрозділу, тому що ми один одного називали лише позивними: Гарі, Річі, Чарлі, багато імен. Сіли якось обідати і хтось сказав: давайте познайомимося, хто чим займався?
Доходить черга до мене, я кажу, що художник. Хтось одразу сказав: «О, бл*, будеш Пікассо». Добре, кажу, я не проти. Хоча це не мій улюблений художник, я з повагою ставлюся до його творчості. Сказав: називайте як зручно. Так і називали весь рік. Ми потім розбіглися по інших підрозділах, але досі деякі з хлопців, коли спілкуємося, називають мене «Пікассо».
Певний період пробували зробити заняття з арттерапії. Фарба, гуаш, акварель, олівці. По мінімуму, але достатньо, щоб проявити якісь творчі задуми. Задача була не зробити з них [військових] художників. Не навчити малювати. А використати їх потенціал образного мислення. Через малювання, руки. Їм подобалося. Деякі приходили знов і не один раз. Деякі ходили постійно. Просили навіть просто аркуш, олівець. Я їм давав. Вони малювали вже у свій вільний час, у своїх розташуваннях.
Чоловік намалював якусь картину і сам здивувався, що так може. Зустрілися, каже: донька в захваті, дружина в захваті! Донька почала малювати. Її надихало, що батько теж малює. Але зараз я вже цим не займаюсь, тому що є інша робота.
Я вже два роки на службі. Перший рік був найважчий. Були моменти, коли я міг не повернутися. Другий рік трошки інакший… Часто колеги запитували: що ти там робиш, навіщо пішов? Мають на увазі, що я художник, а не військовий. Ну, не знаю. Може, це і є громадянська позиція.
Бісить байдужість: «у мене все окей, а те, що там щось відбувається, — це не мої проблеми». В соцмережі люди виставляють, як вони гуляють, як їм весело і як їм добре. Хтось може сказати: я так рятуюсь, у мене такий стрес, тому я хочу піти в клуб випити, погуляти. Але тоді в мене запитання: а навіщо це виставляти на загал? Серед моїх знайомих є такі теж. Я їм нічого не кажу з цього приводу. Просто іноді ховаю, щоб не бачити їх історії. «Бенкет у чуму». Ну що це таке?
Весь Харків — моє місто сили. Все життя і творчість пройшли тут. Я люблю ходити цими вулицями, де знайоме кожне підворіття. Але місто — це просто бетон. Важливо інше: які тут люди. У моєму Харкові, в моїй сфері дуже багато талановитих людей.
Часто кажуть, що в українців коротка пам’ять. І це так. Треба, щоб сталося горе, щоб ми об’єдналися. Щоб сталося щось жахливе, щоб ми почали цінувати своє. Люди будуть більше знати, хто такий Хвильовий, хто такий Сковорода. Вони заслуговують набагато більше, ніж просто назвати вулицю. Але це правильний напрямок, я вважаю. Так повинно бути.
Совкова бюрократія просто зійде нанівець. Вона заважає. І в армії заважає, і будь-де. Думаю, що це нам заважає навіть перемогти. Треба бажання і сміливість, щоб це зламати. А для цього треба, на жаль, боротися. Боротися і ментально, і фізично. Геть від совка! Це моя найбільша мрія. І вона здійсниться завдяки людям, просто новим поколінням. Як мінімум, мої діти вже не такі. І слава Богу.
Відео Марини Верещаки
Вистава «Мина Мазайло» — експресіоністська комедія для дорослих за однойменною п’єсою Миколи Куліша. Твір 1928 року присвячено проблемі українізації на початку XX сторіччя.
«Невже в сьогоднішньому Харкові знову може постати питання, чи бути нам українцями? Автори вистави досліджують та переосмислюють традицію експресіонізму, наповнюючи виставу гротеском й різкою пластикою, в сценографії, костюмах, хореографії апелюючи до практики легендарного «Березолю», — повідомляє театр ляльок.
Квитки можна придбати за посиланням. Організатори повідомлять точну адресу проведення в день вистави через SMS або email.
Програма заходів опублікована на сторінці події у Facebook.
Літмузей відкрив реєстрацію на заходи «Ночі музеїв» і окремо на «Виставки в ЛітМузеї»: брейнсторм з відвідувачами. Гості отримають підтвердження на електронну пошту.
«Володимир Войт є одним з небагатьох українських музикантів, який володіє технікою гри на харківській бандурі, яку започаткував Гнат Хоткевич. У програмі «Не промовляй це вголос» — авторські твори, мелодекламації та твори композиторів з України й США», — йдеться в анонсі.
Модератор заходу — харківський видавець Олександр Савчук.
Концерт відбудеться 18 травня о 18:00 в Art Area ДК (вул. Чернишевська, 13). Квитки доступні онлайн.
Чільне фото: Олександр Осіпов
«Запрошуємо на показ Української програми фестивалю анімаційних фільмів Linoleum 2023. «На небесах тільки й говорять, що про море». А на землі всі розмови про війну. Ми намагаємось бігти від неї. Берегтися від страшних думок. Закривати очі на некрологи. Проте вона усюди, тепер нею просякнуте все наше буття. C’est la Vie — не втечеш і не сховаєшся», — йдеться в анонсі.
Показ відбудеться 10 травня о 19:00 в Art Area ДК за адресою: вул. Чернишевська, 13.
Вхід — благодійний внесок.
Міжнародний фестиваль актуальної анімації та медіамистецтва Linoleum проходить із 2014 року. Його мета — показати, що анімація є не лише розвагою для дітей, але й сучасним мистецтвом, яке порушує проблеми та залучає широку аудиторію.
У 2023 році в українському конкурсі переміг анімаційний фільм «Маріуполь. Сто ночей» Софії Мельник. Журі відзначило «потужне поєднання візуальної складової та музики, багатий вибір художніх засобів та оригінальний спосіб оповіді».
Про це повідомили в резиденції «Слово».
Ганна Улюра — українська літературознавиця і критикиня.
У резиденції Улюра працюватиме над новою книгою.
У квітні резиденція «Слово» приймала двох чеських літераторок — Іву Пекаркову та Алену Земанчикову.
Чільне фото: Ганна Улюра/Facebook
Авторський концерт «Непереборне» анонсував культурний центр Art Area ДК.
12 травня у закладі виступатимуть гітаристи Євген Яковенко (Artknown) та Гриша Чайка.
«Непереборний намір довести, що Харків продовжує жити своє культурне життя. Відверто акустичний формат, відверто романтична лірика у контрасті з буремною буденністю», — йдеться в анонсі.
Концерт розпочнеться о 18:30 (вул. Чернишевська, 13).
Його проводитимуть на підтримку фундації Дениса Євдокименка, що збирає кошти для 68 окремої єгерської бригади ЗСУ. Вхід за донат від 200 грн.
Чільне фото(архівне): Євген Яковенко/Facebook
Художниця почала серію «Фільтри» як форму арттерапії восени 2022. Роботи виконані у техніках: суха пастель, суха голка, колаж, м’який лак.
«Ескізи для робіт виконані на папері, з якого скручують фільтри. Це звичайний папір, просто маленького розміру. Ідея виникла через секунду, після того, як цей папір опинився у мене в руках», — розповіла «МедіаПорту» Марія Христенко.
Малюнки перетворилися на особистий щоденник авторки, який вона створювала протягом місяця у подорожах Україною: в Києві, Тернополі та Харкові.
«Переважно за основу взяті пейзажі, якраз формат класно підходить. Це не так рефлексія на війну, як рефлексія подорожі, з Харкова до Тернополя, там жили мої друзі з Салтівки. Міста між собою дуже контрастні, особливо були у 2022 році. На виставці будуть представлені ці маленькі і більші роботи, які я робила пізніше», — розповіла художниця.
Марія Христенко — харківська художниця і волонтерка, керівниця волонтерської групи «Щезник», що займається плетінням маскувальних сіток для фронту.
«Сприйняття кожної людини — це фільтр, яким ми, як правило, не керуємо, він складається з наших та чужих поглядів, спогадів, переконань і ідеалів. Усе це преломлює та викривляє те, що ми бачимо. Щоб очистити та переглянути свій погляд, протягом місяця я дивилася на все навколо через маленький видошукач — паперовий фільтр для самокруток, який попався мені абсолютно випадково. З розвитком відбувся процес переосмислення маленьких швидких абстракцій у проєкт «Фільтри». В експозиції представлені три етапи фільтрування: сприйняття в моменті, осмислений аналіз, відбір ідей», — пояснює задум проєкту мисткиня.
Відкриття виставки — 11 травня о 17:00 в ARTпідвалі Харківської муніципальної галереї на вул. Чернишевській, 15.