Про це йдеться в повідомленні на сайті конкурсу Queen Elisabeth Grand Prize.
«Дмитро Удовиченко перемагає у конкурсі скрипалів 2024 року! Він отримує міжнародний гран-прі королеви Єлизавети — премію королеви Матильди в 25 тис. євро, а також численні концерти в Бельгії та за кордоном», — зазначають організатори.
Удовиченко також матиме право чотири роки грати на скрипці роботи італійського майстра Антоніо Страдіварі Huggins 1708 року.
Переможець конкурсу — з Харкова, навчався в Харківському державному музичному ліцеї. У закладі привітали свого випускника з перемогою.
Дмитро Удовиченко також навчався в університеті мистецтв Фолькванг в Ессені (Німеччина). Має низку нагород міжнародних скрипальських конкурсів: імені Яші Хейфеца, Андреа Постакіні, Джозефа Йоахіма, Яна Сібеліуса тощо.
Конкурс королеви Єлизавети у Бельгії нагороджує митців у п’яти різних дисциплінах — скрипка, голос, віолончель, фортепіано та композиція. Цьогоріч, крім українця, до фіналу пройшли представники США, Кореї, Японії та Казахстану.
Про це на фестивалі «Книжковий Арсенал» розповіла директорка Ізюмського краєзнавчого музею м. Миколи Сібільова Галина Іванова.
«Весь наш музейний фонд зберігся. Ми його вивезли у безпечне місце. Зараз ми працюємо над тим, що створюємо музей. Робоча назва — музей окупації. Ми збираємо речі, які залишила русня. Збираємо все, починаючи від листівок, які вони розкидали, закінчуючи хвостовиками від ракет. Це дуже-дуже важливо. Нам потрібно зберегти пам’ять. Цей досвід [окупації] навчив нас одному — ми, українці, повинні жити заради України, заради нашої держави», — сказала Іванова.
Галина Іванова на «Книжковому Арсеналі». Скриншот: Суспільне Культура
«Окупація — як іржа. Вона поступово просякає тебе. Вона настільки в тебе в’їдається, що ти звикаєшся з думкою, що так буде завжди. Говорять, що Харків — це залізобетон, а от Ізюм — це як гума. Знаєте, ми прийняли це все, але потім воно раз — і виштовхнулося. Все почало відновлюватися. Але те, що залишилося — ці шрами, вирви, цей біль, буде дуже довго у нас всередині», — сказала Іванова.
Директорка музею також закликала митців говорити більше про Ізюм.
«Дуже мало історій саме про Ізюм. Є книжка Вікторії Амеліної про Володимира Вакуленка. Написали книгу хронології, письменниця видала щоденники окупації. Але таких історій — величезна кількість. Хотілося б звернутися до митців, до тих, хто вміє писати — історія кожної родини унікальна. Масові поховання, як це все відбувалося, розвалені будинки, скільки людей загинуло на мостах, які у нас всі зруйновані. Що відбувалося на блокпостах, яким чином вони керували, як росіяни затягували людей у колаборацію…», — перераховує теми Галина Іванова.
За словами директорки музею, Ізюм, заснований як містечко Козацької України, змінила імперська політика.
«Ізюмський Слобідський полк — 1681 рік. А рівно через 100 років цариця Катерина перетворила його на Ізюмський Гусарський полк. Тобто вже тоді ця імперська політика мала досить велике значення, тому що місто поступово русифіковувалося», — говорить Галина Іванова.
Експонати музею окупації в ІзюміПід час російської окупації попри небезпеку в Ізюмі був внутрішній спротив, каже директорка музею: «Він дуже багато важив. Коли вранці 10 вересня повз мій двір приїхав бронетранспортер з синьо-жовтим прапором, я вам не можу передати, яке це було щастя. Більшого щастя в моєму житті не було. Другий їде — а на ньому вже квіти. Розумієте, це просто фантастика!»
Міста рятують спільноти
Культурна менеджерка Іванна Скиба-Якубова під час дискусії на «Книжковому Арсеналі» згадала фестиваль «Дорога на Схід», який проходив в тому числі на Ізюмщині.
«Кукуха їде, ти пірнаєш у Сіверський Донець, через пів години ти вже знову жива людина. А зараз слова «ізюмський ліс», які завжди мали значення натхнення і рекреації, зараз у нас мурахи біжать шкірою. І моя велика мрія — я би хотіла, щоб вона з мрії стала планом — щоб ми повернули це значення ізюмському лісу, щоб ми розчаклували Ізюм… Наша спільна задача — надихнути туди життя», — каже Іванна.
Міста, які потерпають від російської агресії, рятують спільноти, впевнена Скиба-Якубова.
«Це те, що вони у нас спробували вкрасти, бо руйнування відбувається не будинків, а спільнот. Але це те, що рятує. І якщо говорити про Харків: подивіться на фантастичні кейси Літературного музею, лялькового театру, «ЄрміловЦентру», студії Aza Niza Maza. Як ці люди рятували одне одного, свою спільноту і свою справу, живучи в підвалах», — говорить Іванна.
Дивіться дискусію «Цивільні. Життя на межі. Херсон — Харків — Ізюм — Чернігів» за участі Галини Іванової, Іванни Скиби-Якубової та інших спікерів на «Суспільне Культура». Модератор — Володимир Ярмоленко.
Колекцію музею окупації в Ізюмі краєзнавці збирають разом з редакцією місцевої газети «Обрії Ізюмщини».
Музиканти створили композицію навесні 2022, а взимку 2024 записали кліп, повідомив Сергій Жадан.
«Довкола Харкова точились бої, прокинувшись, ти намагався щось для себе зрозуміти. Я накидав слова, Жека придумав музику. Домовились, що буде танго. Танго, зрештою, і вийшло. Що з ним робити – ми не знали. Думали про складні аранжування, про екзотичні інструменти, про зламану мелодію. Але далі співали (зазвичай після концертів, у гримерках) свій простий, початковий варіант. А цієї зими вирішили таки зробити запис. Без екзотичних інструментів. З чесним та банальним гітарним запилом. Легендарний Сергій Фленжер, який писав нам перший собачий альбом, усе любовно зафіксував. Потому пішли до друзів у харківський оперний, вони дали нам зал, і Міша Лук’яненко (той, що зняв нам «Мальви», «Вафлі Артек», «Ісус із Назарета» та «10 праведників») усе це зафільмував», — написав Жадан у Facebook.
«Вийшла дуже харківська історія — харківський звук, харківський театр, в якому сьогодні немає глядачів, харківський сенс. Місто знову засинає під канонаду, до міста знову намагається проникнути темрява, місто далі опирається і любить. Тому що любов тут у прошивці», — описує Сергій.
Під час повномасштабної війни вийшло кілька пісень гурту «Жадан і Собаки» про Харків, серед яких «Метро» та «Рогань». Жадан також є автором стройової пісні підрозділу «Хартія». Восени 2023 гурт представив альбом «Радіопромінь».
«Всі мої Ключі і Ґайя. Вогонь Півночі» Наталії Матолінець
«Слова і кулі» Наталії Корнієнко
«Мотанка»
«Смішно, що ти спитав»
«Шлюбний портрет»
«Нора змінює сценарій»
«Казки безстрашних дівчат»
«Клубочок мчить на допомогу»
«Гакслі та Оладик мчать на допомогу»
«Велика книга фей і принцес»
«Один проти всіх»
«Герої грецької міфології»
«Фрея та безстрашні. До бою»
«Клуб врятованих» Сашка Дерманського
«Жерар-партизан» Івана Андрусяка
«Велика книга космосу»
«Дитяча енциклопедія планети Земля» та інші.
Джерело фото: Олена Зеленська
Уціліли 200 примірників із накладу Валерія Пузіка «Мисливці за щастям. Якщо треба буде помирати, я тебе розбуджу» та 1500 примірників із книжки Олександра Ірванця і художника Юрія Журавля «Ізмарагд княгині Несвіцької».
«Працівники «Фактор-Друк» готували книжки до «Книжкового Арсеналу» — знали, що ці видання чекають, що колеги з Vivat просять про те, щоби бодай частина тиражу якомога швидше була передана на склад. Коли завершились слідчі дії й перейшли до інших відсіків велетенського поліграфічного підприємства — виявилось, що кілька палет з палітурного цеху вже перейшли в наступний відсік. І серед інших ці дві. Вони ледь-ледь пахнуть димом. Над цими примірниками працювали люди, за якими ми всі досі не відгорювали. Нам ж не залишається нічого іншого, як ще більше працювати кожен над своєю частиною роботи», — зазначає Vivat.
Фото: Instagram/vivat_book
1 червня з 14:00 до 15:00 Олександр Ірванець і Юрій Журавель підписуватимуть книгу на фестивалі.
Друзі, попри все — ми будемо на Книжковому Арсеналі. Розповідати про книжки, обійматися, бачитися із читачами.
⠀
І…
На стенді Довженко-Центру можна буде придбати ілюстрований сценарій вистави харківського театру «Нафта» «Веселка на Салтівці».
Художник Андрій Скрипка робив замальовки під час репетицій вистави і зверстав їх разом із текстом сценарію.
«У сценарії з ілюстраціями чутливо продовжено тему вистави: Андрій, як і Артем, з покоління «панельних» сірих двориків, де батьки галасливо кликали з вікон своїх дітей: «Пора додому!» Вистава «Веселка на Салтівці» дає можливість пригадати себе-дитину в контексті міста та знайти у цій пам’яті ресурс на боротьбу із ворогом та життя в сучасній реальності», — зазначають в театрі «Нафта».
Фото: Instagram/teatr.nafta
Тема фестивалю 2024 року — «Життя на межі». Крім книжкового ярмарку, буде програмна частина.
Спеціальну програму «П’ятий Харків» під кураторством літературного критика Євгенія Стасіневича готує Харківський літмузей.
«Чим можна пояснити сплеск культурного життя Харкова — з харківської та київської перспективи? Чому культура не відпадає «за принципом залишковості», а стає чи не осердям дискусій у суспільній сфері? Чому тепер у нашому житті ще більше розмов про історію, — і якщо воно вже так, то яким є точніший погляд на міста та країну як втілення порубіжності? Отже, міста, отже, межа. А ще війна та культура. І ми посеред цього. Часто без точних слів, проте з потребою говорити. І хай Місто нам допоможе», — йдеться в описі програми.
Атмосфера першого дня XIІ Книжковий Арсенал | XIІ Book Arsenal у світлинах ❤️ Вдячні вам за неймовірні емоції!
Маруся Чуприненко виступить у харківському «ЄрміловЦентрі» 5 липня.
«Артистка Чуприненко — це незалежний музичний проєкт авторки пісень та співачки Марусі, амбасадорки степів та морів Херсонщини. Вона майстерно документує людські почуття і складає їх у щемливі історії. Вони звучать так глибоко і щиро, що між рядків просвічується оголене серце мисткині», — йдеться в анонсі.
Концерт проходитиме в безпечному приміщенні «ЄрміловЦентру» (пл. Свободи, 4). Початок — о 19:00.
«Це буде терапевтичний музичний вечір, який неодмінно допоможе вам краще пізнати себе, пережити складні емоції та збагатити ваш внутрішній світ», — додають організатори.
100% прибутку з концерту обіцяють скерувати на допомогу Силам оборони.
На офіційному каналі Олімпіади вийшла серія оригінальних відео «Breaking Life: Road to Paris 2024» з історіями восьми брейкдансерів, які намагаються кваліфікуватись на Олімпійські ігри. Однією з героїнь стала харків’янка Анна Stefani Пономаренко.
«Я не живу в Україні вже довгий час, але вся моя родина там. Перші півтора місяця [після початку повномасштабного вторгнення] я зовсім не могла тренуватись. Було дуже важко збагнути, що я більше не можу провідати мою сім’ю», — поділилась Анна.
Анна розповіла, що не тільки її сім’я вірить в її успіх. Щоразу, коли спортсменка отримує позитивні результати на змаганнях, їй пишуть захисники України. Це дуже мотивує Анну.
Фото: Haruka Ambai
Про тренування під час вагітності, повернення до змагань через 2 місяці після народження доньки та складності в підготовці до змагань Анна Stefani Пономаренко розповідає в третьому епізоді серіалу на офіційному сайті МОК.
Олімпійська збірна України з брейкінгу виборює право виступити у Парижі.
Виставку Костянтина Зоркіна відкрили 18 травня. Вона є першим етапом проєкту «Іменем міста», в якому беруть участь літературний критик Євгеній Стасіневич, кінорежисер Денис Воронцов, поетка Наталка Маринчак та представники Харківського літмузею.
Експерт Національного реєстру рекордів України Марк Орловський зафіксував національний рекорд.
«На жаль, саме в цей час ворог вчергове завдав підступного удару по місту-герою. Загинули і постраждали люди, харківʼяни — незламні, нескорені, залізобетонні! Співчуття усім постраждалим, але горе переможеним, і це не про нас, не про Харків, не про ХАІ», — прокоментував в.о. ректора вишу Олексій Литвинов.
Створити виставу разом «Нафті» запропонувала головна режисерка театру ляльок Оксана Дмітрієва. Сценографію, костюми та хореографію готувала «Нафта», акторський склад, звукорежисура — від театру ляльок, розповів «МедіаПорту» режисер «Нафти» Артем Вусик.
«Чи можна назвати це експериментом? Це більше потреба сьогодні в Харкові говорити про Харків, колаборація театру ляльок і театру «Нафта». П’єса «Мина Мазайло» по тексту Миколи Куліша з епохи «Розстріляного Відродження» зараз потрібна», — говорить Вусик.
Під час підготовки спиралися на виставу «Мина Мазайло» Леся Курбаса, прем’єра якої відбулася у Харкові 18 квітня 1929 року.
«Ми надихалися 20-ми роками ХХ сторіччя, відштовхувалися від пропозиції Курбаса і команди, сценографії Вадима Меллера — ми хотіли її переосмислити — від костюмів, які були у цій виставі. Це основне ядро, яким ми надихалися, але я також дивився інші постановки, в тому числі нашого театру Шевченка. Я не з тих режисерів, які вважають: ой, нічого не буду дивитися, щоб мені не заважало. Навпаки, допомагає: це вже було, тут так вирішено, тут по-іншому. Це дає мені думки, натхнення», — коментує Вусик.
На сцені — мінімум декорацій: чотири стіни з дверима, які трансформуються зі зміною дійства. Вистава стилізована під супрематизм — геометричні фігури присутні у костюмах та гримі.
Історія про харківську родину, яку Микола Куліш написав майже 100 років тому як відповідь на радянську політику українізації 1920-х років, на тлі сьогоднішніх подій в Україні стає актуальнішою, вважає Вусик.
«Вона перегукується, але не тим, що ми щось додали. Просто цей текст, наприклад, висловлювання тьоті Моті з Курська, коли вона каже: «Ми ж всі з вами руські люди» — це дуже сьогодні резонує, ріже вухо, тонізує. Ми в кінці трохи додали сучасності, але самодостатній текст Куліша виконує свою роль, немає потреби включати якісь події або наративи сьогодення. Вона працює як «архівна» вистава, але як «розархівована» і яка сьогодні теж сяє і випромінює ці меседжі, які є в нашому місті, по-новому. І, можливо, більш критично і більш серйозно вони звучать», — говорить Вусик.
Актор театру ляльок Павло Савельєв грає у п’єсі дядька Тараса.
«Куліш у 1928 році писав про одне, але те, що відбувається зараз, і коли ти читаєш п’єсу і ми почали репетиції, прочитавши весь текст, була відкрита щелепа — наскільки це все актуально. Особливо деякі персонажі, присутній «русский мир», висміювання всього українського. У Куліша тоді це було по-одному, а нині це зовсім інше звучання, інші сенси, але текст від цього стає тільки актуальнішим», — вважає Павло Савельєв.
Вистава завершується віршем Олега Каданова.
«Для мене це тепла і добра співпраця. Процес постановки був для мене важливим і підтримуючим. І так само для акторів і акторок. І що буде далі, мені дуже цікаво. Як воно відгукнеться, як спрацює, перші реакції глядачів», — говорить режисер вистави Артем Вусик.
Прем’єрні покази «Мини Мазайла» заплановані на 25, 26 травня, а також 2, 16 та 29 червня.
«Такі нові ми» — п’ятий виставковий проєкт студії Аза Нізі Маза за час повномасштабного вторгнення, що студія робить у Харкові. У проєкті беруть участь 25 юних художниць та художників віком від 5 до 16 років. Життя в умовах постійного ризику немов розділяється на відтинки від загрози до загрози. Ці короткі проміжки, немов естафета, де ти постійно починаєш новий старт. Кожен пройдений проміжок підсумовує те, що вже здійснено, змінює, оновлює нас для нового пориву. Ця виставка — данина цьому стану часів, що спонукає до постійного внутрішнього оновлення», — пояснив «МедіаПорту» задум виставки керівник студії Микола Коломієць.
?? 26.05.2024, 16:00 – відкриття виставки “ТАКІ НОВІ МИ”??
Друзі, приходьте, підтримайте юних художниць та художників,…
Відкриття виставки — о 16:00 у культурному просторі Art Area ДК.
Побачити роботи можна до 1 липня.
У грудні 2023 Aza Nizi Maza показала роботи на виставці «Скарбниця серця». У березні студія презентувала персональну виставку художника Влада Погрібного.
