Від листівок до хвостовиків ракет: директорка Ізюмського краєзнавчого музею — про музей окупації
Про це на фестивалі «Книжковий Арсенал» розповіла директорка Ізюмського краєзнавчого музею м. Миколи Сібільова Галина Іванова.
«Весь наш музейний фонд зберігся. Ми його вивезли у безпечне місце. Зараз ми працюємо над тим, що створюємо музей. Робоча назва — музей окупації. Ми збираємо речі, які залишила русня. Збираємо все, починаючи від листівок, які вони розкидали, закінчуючи хвостовиками від ракет. Це дуже-дуже важливо. Нам потрібно зберегти пам’ять. Цей досвід [окупації] навчив нас одному — ми, українці, повинні жити заради України, заради нашої держави», — сказала Іванова.
«Окупація — як іржа. Вона поступово просякає тебе. Вона настільки в тебе в’їдається, що ти звикаєшся з думкою, що так буде завжди. Говорять, що Харків — це залізобетон, а от Ізюм — це як гума. Знаєте, ми прийняли це все, але потім воно раз — і виштовхнулося. Все почало відновлюватися. Але те, що залишилося — ці шрами, вирви, цей біль, буде дуже довго у нас всередині», — сказала Іванова.
Директорка музею також закликала митців говорити більше про Ізюм.
«Дуже мало історій саме про Ізюм. Є книжка Вікторії Амеліної про Володимира Вакуленка. Написали книгу хронології, письменниця видала щоденники окупації. Але таких історій — величезна кількість. Хотілося б звернутися до митців, до тих, хто вміє писати — історія кожної родини унікальна. Масові поховання, як це все відбувалося, розвалені будинки, скільки людей загинуло на мостах, які у нас всі зруйновані. Що відбувалося на блокпостах, яким чином вони керували, як росіяни затягували людей у колаборацію…», — перераховує теми Галина Іванова.
За словами директорки музею, Ізюм, заснований як містечко Козацької України, змінила імперська політика.
«Ізюмський Слобідський полк — 1681 рік. А рівно через 100 років цариця Катерина перетворила його на Ізюмський Гусарський полк. Тобто вже тоді ця імперська політика мала досить велике значення, тому що місто поступово русифіковувалося», — говорить Галина Іванова.
Під час російської окупації попри небезпеку в Ізюмі був внутрішній спротив, каже директорка музею: «Він дуже багато важив. Коли вранці 10 вересня повз мій двір приїхав бронетранспортер з синьо-жовтим прапором, я вам не можу передати, яке це було щастя. Більшого щастя в моєму житті не було. Другий їде — а на ньому вже квіти. Розумієте, це просто фантастика!»
Міста рятують спільноти
Культурна менеджерка Іванна Скиба-Якубова під час дискусії на «Книжковому Арсеналі» згадала фестиваль «Дорога на Схід», який проходив в тому числі на Ізюмщині.
«Кукуха їде, ти пірнаєш у Сіверський Донець, через пів години ти вже знову жива людина. А зараз слова «ізюмський ліс», які завжди мали значення натхнення і рекреації, зараз у нас мурахи біжать шкірою. І моя велика мрія — я би хотіла, щоб вона з мрії стала планом — щоб ми повернули це значення ізюмському лісу, щоб ми розчаклували Ізюм… Наша спільна задача — надихнути туди життя», — каже Іванна.
Міста, які потерпають від російської агресії, рятують спільноти, впевнена Скиба-Якубова.
«Це те, що вони у нас спробували вкрасти, бо руйнування відбувається не будинків, а спільнот. Але це те, що рятує. І якщо говорити про Харків: подивіться на фантастичні кейси Літературного музею, лялькового театру, «ЄрміловЦентру», студії Aza Niza Maza. Як ці люди рятували одне одного, свою спільноту і свою справу, живучи в підвалах», — говорить Іванна.
Дивіться дискусію «Цивільні. Життя на межі. Херсон — Харків — Ізюм — Чернігів» за участі Галини Іванової, Іванни Скиби-Якубової та інших спікерів на «Суспільне Культура». Модератор — Володимир Ярмоленко.
Колекцію музею окупації в Ізюмі краєзнавці збирають разом з редакцією місцевої газети «Обрії Ізюмщини».
