Перша посадська церква Харкова: від білгородських попів до першого храму УАПЦ Колонка
Яка перша посадська церква Харкова? Спитайте будь-якого пересічного містянина, і, скоріш за все, він назове Троїцьку. І це буде помилка! Оскільки перший посад Харкова виник поруч із Миколаївським скитом, що був заснований на городищі білгородським собором Миколи Ратного. І саме там невдовзі після заснування міста була зведена перша посадська церква — Миколаївська.
Миколаївський скит було засновано у 1646 році. Це був невеличкий острожок, круглий в плані, в якому містилися будинок попа з Білгорода, кілька будиночків для робітників і каплиця. У 1648 році поблизу Білгородської криниці була утворена слобідка з робітниками. Аби понад 100 її жителів мали змогу молитися, і довелося капличку в скиту перебудувати на невеличку Миколаївську церкву.
Скит проіснував недовго. Після побудови Харківської фортеці Білгородська церква Миколи Ратного не мала шансів зберегти свої володіння. Піп Іван Алфімов, який керував скитом, неодноразово звертався з чолобитними до московського царя. В останній, від 1658 року, він просив надати інші землі для користування. Однак невідомо, яким саме чином білгородські попи покинули скит: чи залишили для користування безкоштовно, чи його викупили українські козаки, подвір’я яких впритул наблизилися до стін. Можна лише констатувати, що Миколаївська церква залишилася на своєму місці й після уходу білгородського священства.
У 1659 році вона стала парафіяльною для посаду, який розкинувся на східних схилах Харківського городища. На превеликий жаль, під час будівництва торговельно-розважального центру «Нікольський» забудовник не дав дозволу на проведення археологічних досліджень, хоча саме там могли бути знайдені певні артефакти, що стосуються перших поселенців міста.
Першим священником посадської Миколаївської церкви у джерелах за 1693 рік вказаний піп Гаврила. Згідно з актами Курязького монастиря 1703 року його вже змінив священик Олександр Петрович.
Наприкінці XVII століття був побудований новий, значно більший Миколаївський храм, оскільки парафія зросла до 130 дворів. Про його видатну архітектуру свідчить те, що московський цар Петро Олексійович при в’їзді в Харків 2 червня 1709 року прийняв храм за собор і перебував на службі саме в ньому.
На 1724 рік Миколаївська парафія поступилась Успенській кількома вулицями з понад 60 дворами, проте до першої перейшла одна вулиця від Вознесенської парафії. Загалом до Миколаївської церкви відносилися шість вулиць (Над ярком, Шаповалова, Карабутова, Бібікова, Шеметєва, Келебердіна), які складалися зі 118 дворів. Священиком тоді був піп Михайло.
Другий дерев’яний Миколаївський храм згорів під час пожежі 31 травня 1733 року. Парафіяни втратили не лише храм, а й старовинні ікони, начиння, церковні книги, багато з яких датувалися XVII століттям. Новий дерев’яний храм парафіянам вдалося побудувати тільки у 1740-1742 роках, а дзвіницю — ще пізніше. Але і ця церква простояла недовго. У другій половині XVIII століття парафія була доволі заможною, тому в 1764 році вирішили побудувати нову кам’яну Миколаївську церкву. За взірець взяли сусідній Покровський собор Колегіумського монастиря. Будівельники буквально повторили силует його вінчання і вертикальні розміри без нижнього ярусу.
За площею новий храм перевершував Покровський. Розташований на найвищій точці рельєфу Харківської фортеці Миколаївський храм змагався висотою з монастирським собором.
Цегляний декор був практично ідентичним до Покровського храму. Лише у двох ярусах вікон центрального верху відчувався вплив бароко Єлизаветинського часу. Їхні керамічні медальйони діаметром близько 60-70 см прикрашали тематичні та орнаментальні мотиви. На старих фотографіях можна побачити фігуру Миколи Угодника з мечем, декоративну композицію в рифленому вазоні та чотирикінцевий декоративний хрест. Решту сюжетів розпізнати складно.
Новий Миколаївський храм був освячений у 1770 році. Є велика вірогідність, що при цьому був присутній Григорій Савич Сковорода, який на той час був викладачем в Додаткових класах, розташованих поруч. Та й настоятелем храму в цей час був його сусід за монастирськими келіями Іоанн Гілевський.
Після освячення нового храму старий дерев’яний був розібраний. Огорожа ж залишилась старою, дерев’яною, критою гонтою. Всередині огорожі, крім церкви і дзвіниці, стояли братський будинок (фактично дерев’яна хата на одну кімнату), дерев’яна школа і дві хати для бідних, теж дерев’яні. На тому ж подвір’ї діяла власна броварня з великим мідним казаном, десятками кадей. При храмі були свої ваги, якими користувалися купці на ярмарках, а також льох і льодовик. Щонеділі та на свята храм збирав гроші з парафіян. За відспівування священики брали сукном. На свята продавали свій мед. Чотири комори під дзвіницею теж давали дохід. За перші п’ять років після побудови нового храму він був повністю оздоблений всередині, а в церковній казні назбиралося 954 рублів грошима.
У 1787 році стару дерев’яну дзвіницю перетягнули волами до західного торця Миколаївської церкви, підвели під неї кам’яний фундамент і обклали цеглою, надавши вигляд класичної архітектури. Губернський архітектор Петро Ярославський добудував із боків дзвіниці чотири купольні альтанки, а центральний об’єм увінчав невисоким куполом зі шпилем. У нижньому ярусі дзвіниці розташовувалися «комори», де зберігалося майно кількох парафіяльних храмів. Основа дзвіниці була оточена двоярусною галереєю з кам’яною рустованою аркадою в першому ярусі. Вже на початку ХІХ століття підвальний поверх здавали в найм харківським купцям для продажу виноградних вин, а поруч містяни влаштували щоденний базар, де торгували тютюном, люльками, таранню та гончарними виробами.
У 1828 році міська управа вирішила розмістити на дзвіниці Миколаївської церкви годинник, оскільки цього вимагало практично все суспільство. Справа в тому, що на початку XIX століття перекупникам не дозволялося раніше визначеного часу скупити товар у селян, які приїхали на базар зі своєю продукцією. Користуючись відсутністю годинника, перекупники скуповували товари за оптовими цінами, а продавали вже за завищеними. За тогочасними цінами купівля та встановлення коштували б 3600 рублів. Таких грошей на це у міста не було. Витрати взяв на себе утримувач біржі візників, харківський купець Кушинніков, якому годинник також був потрібен, щоб точно вираховувати час у дорозі та стягувати правильну ціну з пасажирів. Він надав на купівлю 3000 рублів. Встановлював — годинниковий майстер з Полтави, іноземець Ебервейн. Незважаючи на значні витрати, йому вдалося запустити годинник лише в 1830 році, а вже за два роки його довелося ремонтувати!
Сама Миколаївська церква була розширена у 1832 році. Над її входом був добудований теплий храм, а у 1834 році до неї додали масивний притвор із храмом Митрофана Чудотворця. Вже на 1835 рік Миколаївська церква втратила більшість своїх первісних композиційних форм, а завдяки трапезній в готичному стилі взагалі виглядала як мішанина архітектурних стилів.
На початку 1850-х років за наказом генерал-губернатора Сергія Кокошкіна дзвіницю Миколаївської церкви розібрали, оскільки вона вже була вітхою, а площа навкруги була захаращена дерев’яними балаганами торговців. Нова кам’яна дзвіниця з’явилася лише за півтора десятиліття. У 1886 році її побудували в стилі псковських дзвіниць над входом у храм у трьох прольотах за проєктом архітектора Бориса Покровського. Тогочасний вигляд Миколаївської церкви зберігся до наших часів завдяки світлині фотографа Василя Досєкіна, зробленій саме у 1886 році.
Однак часи кам’яного храму вже добігали кінця. Більшість містян вважали його старим, вітхим і поганої архітектури. У 1894 році більшістю голосів парафіяни вирішили розібрати його і звести новий. Старожили Харкова, поціновувачі старовини активно захищали споруду Миколаївської церкви, однак все було марно. Стару церкву розібрали, а на її місці єпархіальний архітектор Володимир Нємкін побудував у 1894-1896 роках новий п’ятиглавий храм.
У радянські часи, 4 квітня 1921 року, було затверджено статут Першої харківської парафії Української автокефальної православної церкви. На зборах 24 квітня 1921 року головою президії було обрано Матвія Терентійовича Китиченка, скарбником — Артема Миколайовича Дражевського, писарем — Грицька Івановича Олешка. Тоді до парафії УАПЦ в Харкові входило 25 парафіян, всі чоловіки. Установчі збори відбулися 15 січня 1922 року, а 5 березня того ж року Миколаївський собор було передано УАПЦ. За тиждень, 12 березня, відбувся митрополичий молебен у зв’язку з початком служби Божої українською мовою в Миколаївському соборі.
Українська парафія одразу об’єднала 677 людей у Харкові, згодом чисельність парафіян збільшилася ще. Звісно, що радянська влада вважала Миколаївський собор розсадником українського націоналізму і за першої-ліпшої нагоди, пославшись на те, що храм заважає руху трамваїв, підірвала його у 1930 році.
Дослідник історії Слобідської України Андрій Парамонов — автор циклу матеріалів «Фортеця Харків». Читайте колонку Андрія Парамонова на MediaPort
