«Мобільність без бар’єрів»: як ветерани з інвалідністю у Харкові опановують водіння

У Харкові запрацювала перша безбар’єрна автошкола для людей з інвалідністю. Проєкт, ініційований обласною військовою адміністрацією на базі Харківського автотранспортного фахового коледжу, вже випустив перших слухачів на практичні заняття. Для ветеранів, які дістали інвалідність, можливість сісти за кермо — не лише зручність, а шлях до повернення у цивільне життя.

Перші на маршруті

На спеціально обладнаному майданчику та вулицях міста перші слухачі курсу для ветеранів відпрацьовують навички, які дозволять їм отримати посвідчення категорії «В».

44-річний Євген Жданов — один із тих, хто зараз щодня тренує уважність за кермом. Про курси він дізнався через організацію «Пліч-о-пліч».

«Ці курси — швидше для особистого пересування, мобільності. Навіть якщо пересуватись на протезі, хоч він й балансує якусь частину, є багато моментів, коли пересуватись треба багато і це не дуже зручно», — каже він.

x

До повномасштабного вторгнення Євген був агрономом і мав досвід керування вантажівками. У 2024 році, під час служби у 95-й бригаді на Курському напрямку, старший стрілок Жданов наступив на міну.

«Реабілітація тривала близько року. Відірвало ліву гомілку, праву ногу частково зачепило вибуховою хвилею», — розповідає Євген.

Теорію пригадати було нескладно, продовжує ветеран, а от практичні навички доводиться відновлювати.

«Перший раз іспит не склав — поспішав, був неуважний. Другий — уже без помилок. Зараз більше відпрацьовуємо уважність, складні перехрестя», — розповідає ветеран.

Він уже виїжджає у місто, тримаючи швидкість до 40 км/год, і разом з інструктором відпрацьовує складні перехрестя, особливо ті, де через відключення світла не працюють світлофори.

«Страху немає»: робота інструктора

Навчання ветеранів з інвалідністю має свої особливості. Для роботи з цією групою в коледжі підготували автомобілі з автоматичною коробкою передач, оснащені додатковим ручним керуванням.

Найскладніше для учнів — посадка та висадка з авто, каже інструктор Геннадій Голіус. Під час самого керування ветерани дають фору багатьом цивільним, додає він. 

«Посадка і висадка для них важкенька, а страху, щоб керувати автомобілем, у них немає. Рух з місця на “автоматі” простий. Ми встановили важіль для ручного керування, яким можна працювати без педалей газу і гальма. Ми крутимо “змійку”, відпрацьовуємо задній хід та естакаду», — пояснює інструктор.

Курс передбачає 19 практичних занять по дві години.

Шість тижнів теорії: від онлайну до інклюзивного класу

Перш ніж сісти за кермо, ветерани пройшли шеститижневий теоретичний курс. Через запити слухачів навчання розпочали дистанційно, а завершували вже в стінах коледжу. Для цього в закладі провели масштабну реконструкцію: облаштували окремий вхід із пандусами та поручнями, адаптували санвузли та встановили спеціальні високі парти, за якими можуть навчатися люди на колісних кріслах.

Викладач теорії Сергій Гармай згадує, що на першому занятті відчувалася певна напруга, але вона швидко зникла.

«Вони хвилювались, і я хвилювався, бо вони не знали, як я до них буду ставитись. Але це звичайні люди, які хочуть повернутись до цивільного життя і забути про кошмар, який бачили. Чотири учні вже успішно склали іспит у сервісному центрі з першого разу. У нас була група, де у більшості рівень готовності — 80–100%. Це означає, що вони можуть складати іспити », — каже Сергій.

Регіональна програма та майбутні групи

Створення безбар’єрної школи стало відповіддю на величезний запит суспільства, каже директорка коледжу Вікторія Степаненко. Проєкт розрахований щонайменше на три роки. Він фінансується за рахунок обласного бюджету, що робить навчання для ветеранів повністю безкоштовним.

«На жаль, війна продовжується, ветеранів з інвалідністю стає більше. Ця історія для нашої країни буде довгою. Перший набір ми робили за допомогою організації “Пліч-о-пліч”, але зараз маємо вже близько пів сотні нових заявок», — зазначає директорка.

За її словами, одним із найскладніших етапів залишається отримання медичної довідки форми «083», яка підтверджує здатність керувати авто — не всі комісії мають право визначати придатність людей з інвалідністю до водіння. 

Для самих освітян робота з військовими стала новим досвідом.

«Вони багато чого навчили нас — як спілкуватись, які питання можна ставити, а які ні. Це необхідно не тільки їм, а й нам», — підсумовує Вікторія Степаненко.

У коледжі вже формують нову групу.