Фортеця Харків: велика нищівна пожежа та її наслідки

Не лише ворожі війська, а й стихія загрожувала Харківській фортеці від перших років її існування, адже її дерев’яні стіни, башти і будинки були беззахисними перед пожежами. Саме вогню найбільше боялися московські воєводи, тому і заборонили топити печі й пекти хліб у будинках у цитаделі, а пізніше й у форштадті, з весни до середини осені. Але попри ці перестороги позбавитися пожеж не вдалося. Найбільша і найнищівніша сталася у 1733 році. Аби усунути її наслідки, знадобилося півтора десятиліття.

Існують деякі розбіжності щодо точної дати цієї пожежі. Згадок про неї в архівних джерелах на сьогодні не виявлено, хоча, звісно, вони мали існувати. Тому першоджерелом відомостей вважається «Літопис Квіток», у якому полковник Іван Григорович Квітка, описуючи масштаб пожежі, зазначив, що вона сталася 31 травня: «1733 года Мая 31 дня г. Харьков горел: сгорело дворов около 300 и церкви Соборная и Николаевская и лавки все». Цікаво, що при цьому автор запису жодним словом не зазначив, що та пожежа знищила всі маєтності його родини в цитаделі, двір батька — полковника Григорія Семеновича Квітки і двір діда — Семена Афанасьєва Квітки.

Як відомо, «Літопис Квіток» був втрачений у другій половині XIX століття. Збереглися лише виписки з нього, які робив відомий дослідник архієпископ Філарет (Гумілевський). Саме він в «Историко-статистическом описании Харьковской епархии» від 1858 року першим із дослідників називає датою пожежі 31 травня 1733 року. Згодом її повторює Семен Кованько у своєму «Историко-статистическом описании города Харькова» (1859 рік), а потім, у 1880-х роках, Дмитро Щелков — у своїх роботах про Харків. Але подальші дослідники вже називають інші дати. Так, Тимофій Буткевич вказує, що пожежа сталася 8 липня 1733 року, а Дмитро Багалій пише про 3 травня 1733 року. Щоправда, той самий Багалій в одному місці взагалі називає 1732 рік. На мій погляд, єдиним джерелом точної дати слід все ж таки вважати посилання на «Літопис Квіток», у двох виписках з якого у Філарета і священика Фотієва вказане саме 31 травня 1733 року. 

Докладного тогочасного опису поширення пожежі й намагань її гасити не існує. У більш пізніх джерелах зустрічаються окремі відомості, зокрема про те, що на стіни Успенського собору вилили багато води, але марно — все одно всередині вигоріло все. На додачу, через поливання холодною водою гарячі стіни потріскалися. 

А от описи наслідків великої пожежі 1733 року збереглися. Той же Буткевич пише про постраждалий Успенський собор: «…сгорела гонтовая крыша, погорели все главы как на храме, так и на колокольне; внутри храма также всё почти было уничтожено; остались лишь каменные соборные стены…». У червні того ж 1733 року жителі міста, священики й церковники почали збирати гроші на відновлення соборної церкви: «…пречестнейший господин отец Кирил учитель философских четыре рубли дал… старец Андрей Трембачев дал полтину…» Таким чином, згідно з архівними документами, за червень вдалося зібрати 32 рублі 42 копійки.

Успенський собор був відновлений вже наступного року. Проте з укріпленнями фортеці проблем було значно більше. Під час пожежі вигоріли не тільки всі будинки, але й усі укріплення старої цитаделі, були втрачені всі фортечні стіни та всі башти. Рів на півночі старої цитаделі (вздовж сучасного Ярмаркового провулку) зупинив вогонь і не дав йому перекинутися на укріплення нової цитаделі. До того ж, там не було дерев’яних башт. Не постраждали й Колегіумський монастир із Покровським собором, які теж були оточені власним ровом і валом. На півдні від цитаделі пожежа випалила тільки лавки на Базарній площі. Укріплення колишнього Малого міста там здебільшого розібрали ще до того, залишивши лише стіни на півдні, які увійшли до форштадту Нового міста. 

Через лавки й торгові ряди зі сходу цитаделі вогонь перекинувся на колишній Миколаївський посад. Вигоріли Миколаївська церква, всі приватні домоволодіння, лавки, башти та фортечні стіни в межах форштадту (Нового міста). Збереглися лише західні стіни форштадту вздовж річки Лопань. Тут перепоною на шляху поширення вогню став рельєф місцевості. Проте стіни згоріли на північно-західному куті фортеці (між сучасними Бурсацьким спуском і Класичним провулком).

Від відновлення дерев’яних фортечних стін інженери ландіміліцького корпусу відмовилися одразу ж: ці стіни все одно планували розібрати. А ті західні та південні стіни, які вціліли під час пожежі, навіть не стали ремонтувати й остаточно розібрали на початку 1750-х років. Інженери зосередили свою увагу на земляних укріпленнях форштадту і цитаделі: поглиблювали рови, зросла, звісно, і вишина валів. Окрім цього, інженери рекомендували прорити канал на півдні від фортеці, поєднавши різні сторони протоку Нетеча. До 1740 року у фортеці були відновлені бруствери на валах і побудовані нові проїзні башти — Чугуївська та Московська. Замість кутових башт на півдні цитаделі були покращені редути. Проїзні башти форштадту (Нова Чугуївська, Нова Миколаївська, Нова Салтівська, Нова Деркачівська, Нова Золочівська) не відновлювали, а поставили замість них або ворота, або взагалі нічого, як зі сходу фортеці.

Доволі швидко були відновлені торгові ряди в цитаделі, на Базарній площі (сучасна Павлівська площа) та навпроти північно-східних воріт. У старій частині цитаделі було зроблено нове планування вулиць і провулків, а кладовище в південно-східному куті — ліквідоване. Майже одразу Квітки відновили склеп родоначальника — Семена Афанасійовича на сході від Успенського собору, проте більшість склепів поблизу нього залишилися невідновленими. Духовне відомство дозволило ховати знатних парафіян соборної церкви всередині храму. Нове планування вулиць і провулків було започатковано і всередині форштадту, хоча деякі, як-от Римарська, Сумська чи Московська (проспект Героїв Харкова), повторили свої початкові напрямки.

Більша частина відновлювальних робіт у Харківській фортеці була завершена до 1736 року, поки тут розташовувалися штаб ландміліцького корпусу та штаб армії Мініха. Після цього відновленням мала опікуватися Харківська полкова канцелярія. У 1740-х роках ремонтом Харківської фортеці завідував полковий сотник Леонтій Голухович. Збереглися кілька його рапортів, в яких він скаржиться на відсутність грошей, майстрів і матеріалів. Попри це, до 1748 року Голуховичу вдалося відновити цілісність фортечних споруд форштадту. 

«Фортеця Харків» — цикл матеріалів дослідника історії Слобідської України Андрія Парамонова. Читайте колонку автора на MediaPort