Фортеця Харків: палац Шидловського або як церковники позбавили місто його перлини Колонка
У XVIII столітті у Харкові почали з’являтися будівлі неймовірної краси, які без перебільшення можна назвати справжніми архітектурними перлинами. На жаль, багато з них не збереглися або були спотворені. Причому це сталося не через війни чи революції, а через банальну недолугість та забаганки їхніх власників. Одна з таких втрачених перлин, вигляд якої вдалося реконструювати сучасним дослідникам, — перший харківський кам’яний палац, який було побудовано на початку XVIII століття бригадиром слобідських полків Федором Шидловським.
Родина Шидловських (Шилових) походить з польської шляхти. Кузьма Шилов у 1535 році перейшов на службу до великого князя Василя Івановича. З того часу більшість представників цієї родини була пов’язана з Москвою. Першим представником родини Шидловських на Слобідщині був син сотника московських стрільців Володимира Васильовича Шилова, стольник з 1692 року Федір. В Харкові він оженився на Уляні, доньці полковника Григорія Єрофійовича Донця (Захаржевського). Цей шлюб фактично ввів його в осередок старшини Харківського та Ізюмського полків. Після загибелі у 1694 році ізюмського полковника Костянтина Григоровича Донця (Захаржевського) новим очільником полку став саме Федір Шидловський. Грамоту на полковництво в Ізюмі він отримав 9 квітня 1696 року, після подання чолобитної від ізюмської старшини.
Вже у 1700 році Федір Володимирович змінив родове прізвище з Шилова на Шидловського. Скоріш за все, йшлося не про нове прізвище, а повернення його старого шляхетного варіанту. Хай там як, але як свідчить деяке більш пізнє листування, не всі урядовці сприйняли нове прізвище стольника Федора Шилова.
Після смерті у 1706 році Федора Григоровича Донця-Захаржевського, козацька старшина Харківського та Ізюмського слобідських полків прохала призначити керувати обома полками саме Федора Шидловського, посилаючись на те, що «Харьковского и Изюмского полку городы поселены между собою поблиску, и селил их один полковник, тест его – Григорий Донец, и ведал за один полк, чтобы нам от постороннего полковника в конец не разориться». Тобто вони зізнавались, що Федір Володимирович Шидловський їх влаштовує, тому що він зять полковника Донця: Григорій Єрофійович довіряв Шидловському, раз віддав за нього свою доньку, ну то і вони йому теж довіряють.
Царським указом від 17 листопада 1706 року Федір Шидловський був призначений бригадиром слобідських полків з чином генерал-майора і правом жити у Харкові. Тоді ж новий бригадир призначив своїх племінників Михайла Костянтиновича Донця-Захаржевського Лаврентія Івановича Шидловського на посади полковників до Ізюмського і Харківського полків відповідно.
Федір Шидловський успадкував подвір’я полковника Федора Донця в Харкові. На початку XVIII століття воно вже було у форштадті, але все ще за межами цитаделі Харківської фортеці. Тільки при її розширені у 1709 році подвір’я опинилось під захистом нових укріплень цитаделі. Щоправда, кам’яниця його виявилась замалою для новоспеченого генерал-майора (лишень чотири кімнати).
Достеменно невідомо, коли саме Шидловський почав будувати власний кам’яний двоповерховий палац. Можна лише констатувати, що у 1709 році, на момент перебування в Харкові спочатку родини князя Меншикова, а згодом і московського царя Петра, будівництво ще тривало. Однак і кам’яниця Донця вже була непридатна для проживання знатних осіб, оскільки, була включена у склад майбутнього палацу архітектором, прізвище якого історія не зберегла. Це можна побачити на плані першого поверху.
Одночасно на подвір’ї розводили новий сад: до маєтку бригадира Шидловського звідусіль приїжджал вози із саджанцями винограду, вишні, черешні, волоського горіху. Пізніше це стане садом Харківського колегіумського монастиря, де пануватимуть кілька десятків сортів троянд, якими опікувався лікар Іоганн Гіорт.
Палац не був завершений і в 1710 році. В описах після арешту Федора Володимировича Шидловського через те, що став на дорозі князю Меншикову в поставках в армію амуніції та продовольства, вказано лише 8 покоїв. Шидловського позбавили чинів, а Петро Перший підписав указ про передачу маєтностей бригадира-провинника волоським дворянам, які емігрували на чолі з князем Дмитром Кантеміром після невдалого Пруського походу. Але невдовзі завдяки чолобітній харківської і ізюмської старшини Федора Шидловського частково виправдали і відправили до московських родичів. Проте маєтностей йому не повернули, лише частину з них передали його племінникам. Таким чином подвір’я в Харкові перейшло до полковника Лаврентія Івановича Шидловського, який поки тривало слідство, завершував будівництво палацу.
Але у 1711 році він був призначений полковником Ізюмського слобідського полку, тож мав переїхати і подвір’я у Харкові йому було ні до чого. Тож Лаврентій Шидловський продав його полковому сотнику Григорію Васильовичу Ковалевському, який оселився у палаці і жив там до 1726 року, коли і палац, і подвір’я викупив фельдмаршал, князь Михайло Михайлович Голіцин за 500 рублів для переведених у Харків греко-латинських класів. З 1729 року ці класи стали називатися Харківським колегіумом. Тоді ж палац був перебудований задля розташування необхідних навчальних приміщень. Саме тут з 1759 року викладав Григорій Савич Сковорода.
Палац був побудований в 24 сажнях (близько 51 м) на північ від домової Покровської церкви і стояв до неї торцем. Він мав 20 сажнів (близько 42,6 м) завдовжки і 9 сажнів (близько 19 м) завширшки. Під час існування колегіуму (з 1729 року до середини XIX століття) на першому поверсі здебільшого розташовувалися комори. Там же були правління і кухня. На другому поверсі була квартира ректора і класи, пізніше сюди перевели і бібліотеку.
У 1830 році за проєктом архітектора Євгена Васильєва колишній палац було перероблено під класицизм. Фасад став світло-охристим з вибіленими архітектурними деталями. Після будівництва нового комплексу для Харківського колегіуму (Духовної семінарії) на Холодній горі, в колишньому палаці Шидловського розмістилась духовна консисторія, яка і використовувала будівлю до кінця ХІХ століття.
Сама будівля палацу до наших днів не збереглася, її оголосили ветхою і розібрали на початку 1890-х років за наказом духовного відомства. Твердження про ветхість палацу виглядає сміховинним. Кам’яна будівля з такими товстелезними стінами обветшала за неповне століття? Серйозно? Хіба що покрівля могла потребувати якогось ремонту, та й те малоймовірно — бо навряд чи дубові стропила прогнили так швидко.
Сучасним дослідникам вдалося зробити реконструкцію будівлі палацу Шидловського, спираючись на залишки підвального поверху, який зберігся до наших днів, і обмірні кресленики професора архітектури Євгена Васильєва від 1830 року. Архітектор і краєзнавець, професор Олександр Лейбфрейд розпочав цю роботу, а краєзнавець і реставратор Олександр Парійський деталізував величний палац, рівних якому у Харкові не було до 70-х років XVІІІ століття.
Зокрема Олександр Парійський відмітив якісну цеглу розмірами 30×15×8 см, яка була покладена по литовській системі кладки: 5-6 рядів тичком, 1 ряд — ложком. Товщина зовнішніх стін складала 1,3 м, а внутрішніх перегородок близько 1 м. Підлога була викладена клінкерною цеглою з розмірами 27×12×3 см по піщаній підсипці. За всіма ознаками перший поверх не був прикрашений по фасаду. Скоріш за все, він повторював оформлення кам’яниці Федора Донця, а от другий поверх архітектор прикрасив бароковими елементами. Частково їх описано у джерелах середини XVIII століття. Білосніжний фасад палацу був видний здалеку. Він гармонійно поєднувався з білими стрімкими стінами Покровської церкви і такими ж білосніжними стінами Успенського собору і Олександрівської дзвіниці.
Завершував палац високий дах (близько 8 м заввишки). Не виключено, що для нього планували виготовити черепицю, однак на той час її виробництво на Слобідщині не зафіксовано. Згідно пізніших описів, палац було вкрито гонтою, а наприкінці XVIII століття — залізом. Існує припущення, що деякий час під дахом на частині будівлі був мансардний поверх.
В середині палацу стояли печі, обкладені білими з кобальтовим малюнком кахлями розміром 22×17 см. Олександр Парійський зібрав декілька уламків цих кахлів при обстеженні залишків підвального поверху палацу. Один з них зберігається і у мене.
Попри красу палацу Шидловського, харківська козацька старшина навіть не намагалася копіювати його на своїх подвір’ях — надто дорого він обійшовся як замовнику, так і наступним власникам. Дозволити собі таку розкіш могли тільки магнати на кшталт Донців-Захаржевських чи Шидловських. А для більшості власників будинків серед козацької старшини навіть кам’яний фундамент і печі в середині вже були за щастя. Від усвідомлення унікальності палацу Шидловського його втрата — не через об’єктивні обставини, а саме через забаганки церковників — відчувається ще болісніше. Харків втратив одну зі своїх старовинних архітектурних перлин, попри всі спроби Московського археологічного товариства на чолі з графинею Уваровою її врятувати.
«Фортеця Харків» — цикл матеріалів дослідника історії Слобідської України Андрія Парамонова. Читайте колонку автора на MediaPort.
