Фортеця Харків: Нове місто на сучасній карті
Термін «Нове місто» у прив’язці до історії Харкова з’явився відносно недавно — після 1917 року. До того його не згадував у своїх працях жоден дослідник. І дотепер ця тема залишається маловідомою і малодослідженою. Цей матеріал — перший, що описує як історію виникнення Нового міста, так і розташування його укріплень відносно сучасних харківських вулиць.
Кінець XVII століття Харківська фортеця зустрічала доволі сумно. Старі укріплення все більш занепадали. Дахи на багатьох баштах обвалились. Рови, не укріплені колодами, обсипались. Мале місто (острожок, добудований з півдня цитаделі), яке весь час потерпало від повеней, було найбільш проблемним. Сама цитадель залишалася більш-менш цілою, хоча і там час від часу виникали негаразди з дерев’яними стінами і баштами. З півночі і північного сходу від цитаделі фортеця обростала козацькими дворами, єдиним укріпленням для яких слугував старий зовнішній вал, що не оновлювався від початку свого існування.
Між тим Московське царство вело війну з Османською імперією. У 1695-1696 роках цар Пьотр Алєксєєвіч здійснив походи під Азов, залучивши для бойових дій всі можливі ресурси. В цей час Харків постає додатковим перевалочним центром із забезпечення амуніцією, продовольством і фуражем московських армій. Саме тоді до міста повертається зять полковника Григорія Донця (Захаржевського) воєвода і стольник Семен Дурново, який вочевидь мав наказ укріпити Харківську фортецю, оточивши стінами та ровами найбільш небезпечну ділянку. Йшлося про території на півночі фортеці, але при цьому нові укріплення мали охопити додаткові території зі сходу і заходу. Завдання було доволі складним, оскільки його виконання потребувало і служилих людей, і значної кількості лісу, який треба було доставляти в місто з навколишніх територій. Додатковий московський гарнізон дістався до Харкова тільки у 1698 році, а роботи по формуванню нових укріплень розпочалися лише навесні 1699 року. Скоріш за все, їх простимулював кримський хан, який сунув на Слобожанщину з військом у 30 тисяч вершників. Щоправда, до Харкова він не дістався — дійшов лише до фортеці Перекоп неподалік сучасних Валок, яку спалив і тим обмежився.
Тоді ж, 1699 року, почалося і будівництво форштадта, який охоплював доволі значні території з козацькими поселеннями. Він і отримав назву Нове місто. Загалом було зведено 17 нових башт, у тому числі шість проїзних. Їх вишина складала від семи до восьми сажнів (від 15 до 17 м) в залежності від наявності дозорної кліті. Городові стіни з обламами, побудовані з дубу, сягали трьох сажнів (близько 6,4 м) заввишки. Це були кліті на три стіни, засипані землею всередині. Наверху були встановлені котки. Загальна довжина укріплень Нового міста складала 980 сажнів (близько 2088 м).
Будівництво Нового міста було важливим для московського гарнізону Харківської фортеці з декількох причин. В першу чергу, це дозволило побудувати новий пороховий льох, для якого в цитаделі вже просто не було місця. Його облаштовували одночасно із стінами і баштами, але запаси пороху почали надходити лише у 1701 році. Окрім цього, московський уряд повелів зробити і новий соляний магазин, куди доставляли сіль з Торських озер (сучасний Слов’янськ). Саме в Харкові було вирішено створити великі або значні запаси солі. Зрозуміло, що обидва об’єкти мали стратегічне значення, тож потребували захисту фортечних стін.
Укріплення Нового міста починалися з Нової Троїцької проїзної башти Малого міста, яка розташовувалась на розі Кооперативної вулиці і провулку Короленка (одразу зазначу, що тут і далі вказані сучасні назви вулиць, провулків та інших топонімів). Городові стіни були прокладені на 100 сажнів (близько 213 м) до перехрестя з проспектом Героїв Харкова і Слюсарним провулком, де поставили нову Чугуївську проїзну башту. Ця ділянка була додаткова укріплена ровом, який продовжили до наступної глухої башти ще на 13 сажнів (близько 28 м). Далі протягом 223 сажнів (близько 475 м) ані стін, ані ровів не будували, оскільки на цій ділянці існували стариці річки Харків, озера з заболоченою навкруги територією, між якими харківці у попередні десятиліття проклали дороги. Отже тут для укріплення було достатньо перекрити ці дороги проїзними баштами, а між ними поставити лише надовби і вертлюги. Перша проїзна Салтівська башта була поставлена через 90 сажнів (близько 192 м) від глухої, близько перехрестя сучасного Слюсарного провулку і Миколаївської вулиці. Друга проїзна башта — Нова Миколаївська — була поставлена через 133 сажні (близько 283 м). А від неї вже знову йшли городові стіни на 31 сажню (близько 66 м) до кутової башти на Театральному провулку.
Вздовж Театрального провулка тягнулися північні стіни Нового міста. Вони спирались на рельєф місцевості, і їх, і башти тут побудували понад яром. Через 46 сажнів (98 м) від кутової башти була поставлена одна глуха башта, через 42 сажні (близько 89,5 м) від тої — друга, а ще через 41 сажню (близько 87 м) — Нова Московська проїзна башта (вона стояла на розі вулиці Григорія Сковороди і площі Поезії). Далі городові стіни посилені ровом тягнулися вздовж Театральній площі. Через 53 сажні (близько 113 м) стояла глуха башта, ще через 50 сажнів (близько 106,5 м) на Сумській вулиці стояла проїзна Нова Деркачівська башта.
Від Нової Деркачівської башти городові стіни, посилені ровом йшли по провулку Некрасова, де через 32 сажні (близько 68 м) стояла глуха башта і виходили на Класичний провулок (тоді це був природній ярок, який слугував додатковим укріпленням). Через 80 сажнів (близько 170 м) стояла ще одна глуха башта (на місці залому по Класичному провулку), а через 50 сажнів (близько 106 м), в середині того ж провулку, – проїзна Золочівська башта. Через 10 сажнів (близько 21,3 м) від неї, на перехресті Класичного провулку і Клочківської вулиці, стояла кутова глуха Лопанська башта, від якої починались західні городові стіни Нового міста.
Вони тягнулися вздовж Клочківської вулиці до Лопанської проїзної башти цитаделі, що стояла на Соборному узвозі. Вздовж цих стін через 50 сажнів (близько 106,5 м) від кутової башти, десь посередині Бурсацького узвозу була зроблена так звана фортка, тобто ворота для проходу піших людей. Кіннотник чи віз проїхати через «фортку» не могли. Через 46 сажнів (близько 98 м) від «фортки» стояла глуха середня Лопанська башта. Через 90 сажнів (близько 192 м) від башти була зроблена в стінах ще одна «фортка». Через вісім сажнів (близько 17 м) від неї стояла остання глуха башта Нового міста, орієнтиром для її розташування можна вважати Покровський сквер. Від неї до Лопанської проїзної башти цитаделі було 30 сажнів (близько 64 м).
Нове місто вперше було описане в «Сметной» книзі на Харківську фортецю 1700 року за часів воєводства Івана Короб’їна.
Попри деякі несуттєві помилки в описі саме це джерело дає загальне уявлення про значні переміни в фортифікаційних спорудах. Надалі укріплення Нового міста будуть посилюватись редутами, ровами і валами, але їх основа була закладена саме в 1699 році. На початку XVIII століття проїзні башти були посилені гарматами.
В середині нового форштадту опинились не тільки стратегічні запаси пороху, солі та козацькі подвір’я, але і два храми. Зокрема Миколаївська церква, острожні стіни навколо якої прибрали, залишивши лише звичайну огорожу. Другою церквою стала домова Покровська, яка увійшла разом із двором Харківського полковника Федора Донця (Захаржевського). Крім того, під захистом фортечних стін опинилась полкова канцелярія, яка до цього розташовувалася поза цитаделлю. Криві і косі огорожі козацьких дворів почали випрямляти і формувати вулиці в середині форштадту, тобто справа йшла до планової забудови, а це власне вже прямий шлях до Харкова не як фортеці, а як міста.
У 1709 році за наказом московського царя Петра була розширена на північ і цитадель фортеці і її стіни підтягнули ближче до форштадту Нового міста. Під час пожежі травня 1733 року значна частина стін Нового міста згоріла. Їх вже не відновлювали, натомість башти були посилені земляними редутами, а рови та вали — збільшені. Частину городових стін Нового міста ще можна побачити на плані Харкова 1742 року інженер-капітана Івана Саципєрова. У 1748 році їх ще частково ремонтували, але пізніше вирішили розібрати через трухлявість. На 1759 рік всі дерев’яні укріплення Нового міста Харківської фортеці перестали існувати.
Дослідник історії Слобідської України Андрій Парамонов — автор циклу матеріалів «Фортеця Харків». Читайте колонку Андрія Парамонова на MediaPort.
