Фортеця Харків: недовгий вік острожка на Ржавому колодязі та його довговічна «зміна» Колонка
Острожок на Ржавому колодязі, у півтора десятках кілометрів від Харкова, був побудований з міркувань безпеки в перші роки існування фортеці. Попри недовге існування, він неодноразово запобігав нападам татарських загонів на Харків. Згодом неподалік спорожнілого острожка з’явився хутір, який перетворився на село, що існує і сьогодні, але з іншою назвою. Як змінювався острожок протягом свого короткого життя, чим відоме село, що заснували поруч, і до чого тут Донець-Захаржевський?
Уже першого харківського воєводу Воїна Селіфонтова непокоїла небезпечна ділянка на дальніх підступах до фортеці. Йшлося про дорогу від Бєлгорода через Харків на Можеський стоялий острог, який збудували в 1646 році на східній стороні Перекопського валу, поблизу витоків річки Мжа. Спочатку шлях від Харкова пролягав по правому березі річки Лопані, але вже на 1658 рік існувала і нова дорога — через майбутні села Основа та Уди (Філіпове Село). Вона проходила біля пасіки Григорія Каркача, Рибного байраку та Жовтого кургану (всі три топоніми не збереглися до наших днів). Від Філіпового Села вона тягнулася через ліс до сучасного села Ржавець, а далі — через однойменну річку до балки Космач і сучасне село Яковлівка до Мерефи.
Спершу Можеський острог стояв на самому Муравському шляху. Дорогою від нього час від часу користувалися як татарські загони, так і козаки Полтавського полку, які йшли під Харків, аби пограбувати слобожан.
У 1665 році острог перенесли до місця впадіння у Мжу річки Турушка. Але ще до того другий харківський воєвода був вимушений упорядкувати спочатку дві сторожі, а згодом ще одну — для служилих людей, які мали повідомляти про ймовірний напад на фортецю. У 1657 році харківці разом із чугуївцями побудували острожок у 10 верстах (близько 17 км) від Харкова. Його поставили на найвищій ділянці між сучасними селищами Високе та Бабаї, поруч із річкою Ржавий колодязь (сьогодні це річка Ржавець, що впадає в Мерефу, ліву притоку Мжи).
Оскільки у харківського воєводи служилих людей не вистачало, згідно з указом бєлгородського воєводи, службу на новому острожку повинні були нести чугуївці діти боярські, які мали землі неподалік, в селах Бабаї (Архангельське) та Жихор. Спершу саме вони по черзі складали гарнізон острожку на Ржавому колодязі. Пізніше до них додалися кінні служилі люди з різних фортець Бєлгородської лінії.
Острожок представляв собою квадрат у плані, зі сторонами довжиною 20 сажнів (близько 43 м). Вишина острожних стін (тобто без обламів та котків) становила 2 сажні (4,3 м). Бійниці в них розташовувалися у два яруси. Для другого ярусу всередині були помости для розміщення служилих людей, озброєних пищалями. В середині острожка стояла башта з дозорною кліттю 8 сажнів (близько 17 м) заввишки. На першому і другому ярусах були бійниці на всі боки для пострілів із пищалей. Дозорна кліть, зроблена з брусу, теж мала чотири бійниці на всі сторони. На другому ярусі башти стояла вістова гармата, направлена в бік Харкова.
На башті і вдень, і вночі стояли сторожі, «Под страхом смерти они обязаны были зорко следить за окрестностями и, заметив, что подходят «воинские люди татаровя», давать из пушки сигнальный выстрел», — писав історик Євген Альбовський у своїй книзі «Харьковские козаки».
Окрім башти, всередині острожка розташовувалися житлова будівля для гарнізону, кухня та стайня. При підході татарських загонів кінні служилі люди сідали на коней і прямували на Чугуїв і Харків та далі на Бєлгород.
Острожок був побудований при дорозі на Можеський острог. Навкруги нього не було ані ровів, ані валів. Аби його не обійшли зліва чи справа, між лісами була поставлена засіка протягом 200 сажнів (близько 430 м), а до річки Ржавець — надовби у дві кобилини з ланцюгами.
У 1659, 1661 та 1662 роках острожок на Ржавому колодязі відбивався від невеликих татарських загонів, поки не підходила підмога з Харкова. А у 1663 році дорогу з Харкова на Можеський острог перекрила щойно заснована фортеця Мерефа, яка ефективніше могла затримувати противника, якби той вирішив просуватися в бік Харкова. Сторожа на Ржавому колодязі зменшилася вдвічі.
Останній раз повідомлення про сторожу зустрічається у 1666 році, а вже наступного року острожок стояв порожній: «Засека и надолбы опали и огнили во многих местех». В «Сметной книге» 1669 року острожок згадується востаннє: «И в том острожке сторожи нет, потому что от Мурамского шляху поселилась слабода морефа на стороже. Из Харькова нигде ни в которых местех никаких чинов люди не бывают».
Після того, як харківським полковником у 1669 році став Григорій Єрофійович Донець-Захаржевський, він витіснив зі своїх земель служилих людей, які володіли Бабаями та Жихорем, і почав заселяти їх підданими черкасами, заснувавши нові села. Зокрема значно нижче від острожка, при дорозі на Валки, з’явився хутір Ржавець, який мав тоді назву Саломахівка. Ця назва зберіглася щонайменше до 1782 року. Тоді тут у 27 дворах проживало 166 чоловіків та 169 жінок підданих черкас, які належали Петру Андрійовичу Щербініну, знайомцеві Григорія Сковороди.
А от уже на 1804 рік Саломахівка фігурує в документах як село Ржавець, що стоїть на колишній дорозі на Валки, а тепер — при великій поштовій дорозі на губернське місто Катеринослав (сучасний Дніпро). Тут є будинок для приїзду поміщиці, дружини полковника Андрія Петровича Щербініна, Катерини, а також постоялі двори титулярного радника Миколи Колядіна та прапорщика Григорія Топчієва. У Щербініної при селі було 20 селітряних буртів (на рік з них виварювали до 400 пудів селітри, яка тоді використовувалась у виробництві пороху). Кріпаки були на оброці, сплачували поміщиці по 200 руб. на рік. Вони вважалися заможними, оскільки мали сади, бджолині заводи та рибні ловлі на власному ставку.
У XIX столітті село Ржавець входило до земельної дачі села Березове, а в духовному плані — відносилося до парафії Архангело-Михайлівської церкви села Бабаї. Ржавець почав занепадати після того, як дорога на Катеринослав стала проходити північніше нього, а стара дорога стала другорядною. У 1879 році в селі налічувалося 72 двори, в яких проживали 182 чоловіки та 200 жінок. Єдиним центром суспільного життя був шинок.
Сьогодні місце, де колись стояв острожок, є закритою територією, недоступною для дослідників, а от в 1,5 км від сучасного села Ржавець, на лівому березі однойменної річки, археологи виявили городище скіфських часів.
«Фортеця Харків» — цикл матеріалів дослідника історії Слобідської України Андрія Парамонова. Читайте колонку автора на MediaPort
