Фортеця Харків: Лопанські ворота Колонка
Ще на початку 2000-х років мене почало дивувати сучасне перехрестя Клочківської вулиці, Соборного узвозу та Сергіївської площі. Спочатку я вважав, що цей дивний зиґзаґ сформувався після того, як під час Другої світової війни внаслідок вуличних боїв були знищені торгові ряди на Сергіївській площі. Пізніше я думав, що на його формування вплинула територія монастирського саду. Я і гадки не мав, що все тягнеться з часів Харківської фортеці, хоча на відомій реконструкції 1970-х років архітектора Володимира Новгородова фортечні стіни проходили поверх городища.
Ще у 2009 році ми з колегою Олександром Парійським так і розміщували їх на макеті Харківської фортеці. І лише після того, як я отримав скановані копії планів міста 1709, 1720, 1730 та 1742 років, я дізнався, що на початку XVIII століття фортечні стіни західної ділянки мали іншу конфігурацію. Завдяки архівним джерелам стало зрозуміло, що рельєф місцевості не дозволяв гарнізону зробити тут стіни і башту, як це було на півночі, сході та півдні Харківського городища.
Ще до будівництва фортеці через Харківське городище проходила дорога з Бєлгорода на Можеський острог (Валки). Вона спускалася із сучасної Університетської гірки, йшла Соборним узвозом, повертала наліво, де неподалік сучасного Лопанського мосту існувала мілина, що дозволяла перейти вбрід на правий берег Лопані, де дорога продовжувалася. Але спочатку будівництво фортеці, а потім життєдіяльність її жителів внесли свої корективи. Річка почала змінюватися і проявляти характер. До того ж перейти її вбрід навесні під час розливу та восени під час паводку було важко. Тож побудова мосту через Лопань стала необхідністю.
Звісно, його вирішили будувати навпроти місця, з якого йшла дорога, тобто сучасного Соборного узвозу. У XVII-XVIII століттях то був ярок із доволі крутими схилами. У тогочасних джерелах його називають протоком, оскільки ним стікала вода з Харківського городища. Те, що ним йшла дорога на Можеський острог, скоріш за все, теж свідчить про сезонність її використання, оскільки ранньою весною чи пізньою осінню пройти там було неможливо. У 1656 році, під час будівництва першої фортеці, протік перекрили острожними стінами, а посередині поставили звичайні ворота.
У 1658 році, коли були зведені головні башти Харківської фортеці, на протоці замість воріт почали ставити Лопанську проїзну башту, але навесні 1659 року її, ще недобудовану, знесли потоки води. Це змусило гарнізон зробити на протоці настил із дерев’яних колод, направивши потоки води під ним. Замість башти були побудовані нові ворота, які являли собою у формі квадрат із довжиною стін 1,4 сажні (близько 3,2 м). Вишина воріт сягала 2 сажнів (4,26 м), а завершував їх шатровий дах. Саме навпроти цих воріт і був зведений перший Лопанський міст.
Лопанські ворота проіснували до початку XVIII століття. Вони показані в «сметных» книгах. У 1667 році в них йдеться, що «На шетре кровля огнила», у 1669 році — що «На шетре кровля огнила и опала», і так далі — до 1701 року.
Будівництво укріплень Нового міста було розпочато в 1695-1698 роках, під час Азовських походів, коли харківським воєводою був стольник Семен Дурново. Новий форштадт фортеці оточував Харків зі сходу, півночі та заходу, на 1700 рік кріпосні стіни ще не були закінчені повністю. Близько 300 сажнів (близько 639 м) завдовжки не були перекриті навіть острожними стінами. Ці стіни та башти були добудовані вже після скасування воєводського управління.
Між тим, на 1708 рік замість Лопанських воріт вже стоїть повноцінна Лопанська проїзна башта, яка була доволі далеко винесена в бік річки, до 20 сажнів (близько 42 м) від попереднього місця розташування воріт. Саме тоді і сформувався зиґзаґ, який зберігся дотепер, при переході від Сергіївської площі у Клочківську.
Вперше нова Лопанська проїзна башта була позначена на плані 1709 року, складеному під час перебування у Харкові московського царя Петра Олексійовича. Вдруге вона позначена на карті, складеній навесні 1730 року капітаном Матіасом Ретчем. На цій карті можна побачити, що замість повноцінної стіни праворуч від башти до стіни цитаделі наверху тягнуться лише тимчасові укріплення.
Наприкінці того ж року за рекомендацією генерал-майора Петра де Бриньї замість тимчасових укріплень були викопані рів і насипаний вал, а сама башта отримала праворуч невелику кутову городову стіну. Стіни поруч із розібраними колишніми Лопанськими воротами залишилися на своєму місці.
Наступний план Харкова — від 1742 року, тобто складений вже після великої травневої пожежі 1733-го. Він свідчить, що хоча в середині цитаделі всі стіни і башти вигоріли, але фортечні стіни Нового міста вздовж сучасної Клочківської, як і Лопанська проїзна башта, залишилися.
Нарешті на плані цитаделі 1767 року показано рельєф місцевості, де колись стояли Лопанська башта і фортечні стіни Нового міста.
Лопанська проїзна башта існувала щонайменше до 1756 року, а потім вона і фортечні стіни поруч були розібрані. Новий міст через Лопань було побудовано нижче, і потреба в дорозі по протоку відпала. Жодний перспективний план міста кінця XVIII — початку XIX століть не враховував його як можливу дорогу. Тільки після 1833 року Комісія з благоустрою вирішила дати йому ладу, тим більше, що базар із Захарківської слободи був перенесений за Лопань, на Благовіщенську площу, а через річку побудували Купецький міст.
По протоку проклали Купецький провулок, що показаний на плані 1846 року. За деякий час його перейменували на Сергіївський (на честь колишнього генерал-губернатор Сергія Олександровича Кокошкіна). Але після 1879 року провулок зменшили до проїзду, проте повернули стару назву — Купецький (мабуть, вирішили, що Кокошкіну вистачить Сергіївської площі). Після смерті у 1894 році купця Василя Пащенка-Тряпкіна всі його величезні маєтності були подаровані місту, і Купецький проїзд перейменували на його честь. Проте на плані Харкова 1916 року він знову показаний як Купецький, щоправда, не проїзд, а узвіз. На початку радянських часів він залишався Купецьким узвозом, але недовго. На плані 1932 року він позначений як Халтуринський. Під час Другої світової війни німці повернули йому стару назву (Купецький). А з 2009 року Халтуринський узвіз став Соборним.
Місцевість ліворуч від Лопанської башти (де зараз Покровський сквер) викупив у 1766 році купець Артем Карпов. Під час будівництва будинків, флігелів та торгових рядів він почав зривати частину колишнього ярку. У другій половині XIX століття це велике дворове місце викупив вже згадуваний купець Василь Пащенко-Тряпкін, який звів відомий всім ще в дореволюційні часи торговельний центр «Пасаж». Будівлі «Пасажу» постраждали під час вуличних боїв у березні 1943 року. Відновлювати їх після закінчення Другої світової війни не стали. Так на тому місці з’явився Терасний сквер (нині — Покровський).
Праворуч від Лопанської башти після 1765 року почав формуватися одноіменний базар, доволі складний в упорядкуванні. Окрім базару, тут існували рибні ряди й дерев’яні лавки для дрібної торгівлі. Пожежа 1835 року припинила існування Лопанського базару. Замість нього були побудовані кам’яні торгові ряди, а колишня базарна площа у 1861 році стала Сергіївською, на честь того ж Кокошкіна. У 1932 році її перейменували на Пролетарську, а у 2016 році — повернули первісну назву: Сергіївська площа.
Сьогодні зиґзаґ між Сергіївською площею, Клочківською вулицею та Соборним узвозом є одним із меморіальних місць колишньої Харківської фортеці.
«Фортеця Харків» — цикл матеріалів дослідника історії Слобідської України Андрія Парамонова. Читайте колонку автора на MediaPort
