Федір Донець-Захаржевський: від боїв до першої книги про Харків Колонка
Війна і Харків. Це дві речі, яким присвятив своє полковництво Федір Донець-Захаржевський. Півтора десятка років, протягом яких він очолював Харківський полк, відзначилися не лише численними боями з кримськими татарами, а й прикрашанням і прославлянням міста, посуненням звідси московської адміністрації та виданням першої книги про Харків — панегірика Івана Орновського «Багатий сад…»
Федір Донець-Захаржевський — особистість цікава і контроверсійна. Середній син полковника Григорія Донця, він очолив Харківський слобідський козачий полк у 1691 році, після того, як батько прийняв чернецтво.
Новий Харківський полковник був свавільним, жорстким і поводився в місті так, наче був гетьманом. До свого родового прізвища Донець він додав «Захаржевський». Він забирав або скуповував за безцінь землі у старшини та козаків і при цьому роздавав ґрунти з грамотами, де ставилася червона печатка (у ХVІІ столітті червона печатка була ознакою найважливішого офіційного документу вищої державної влади), за що й отримав догану від московського уряду. Це не завадило йому отримати від того ж московського уряду почесний чин стольника.
На сьогодні точна дата народження Федора Донця невідома, панегірик Орновського її не наводить. Але пише, що Григорій Єрофійович Донець брав ще малих своїх синів у військові походи проти кримських татар.
«Ще семилітнім хлопцем бував із батьком своїм Григорієм в обозах і в інших воєнних небезпеках», — згадує Орновський про Федора.
Згадки про участь Федора у першому Кримському поході немає, але відомо, що у другому (1689 рік) він був у сторожі на Арабатській стрілці. У 1680-ті роки Федір разом із братом Костянтином відбивав татарські напади. І знову слова з панегірика, які, скоріш за все, Орновський почув від самого Федора Донця:
«Орда в кілька тисяч з-під Змієва, Бишкина і з-під Лимана з полоном поверталася, то за нею Федір Захаржевський зі своїм братом Костянтином погнався і завдав їй значної поразки, у лісах порозганяв і в Дінці немало втопив. У тій погоні за ордою війську було так важко, що ніхто не міг із коня злізти, аби знайти воду, а місце було безводним, тож олов’яні кульки в роті тримали і, їх жуючи, сильну спрагу тамували».
Очоливши Харківський козацький полк, Федір Донець майже щороку відбивав татарські напади. У 1693 році він погромив 15-тисячне татарське військо Нураддин-султана разом із прибічниками повсталого проти Івана Мазепи самозваного гетьмана Петрика, відправивши полонених до Москви. Наступного року Харківський полк діяв проти татар на річці Міус. Під час першого Азовсько-Дніпровського походу 1695-1696 років, де брали участь всі п’ять слобідських полків, Федір Донець був залишений з частиною Харківського полку проти татарської орди на річці Коломак. У 1698 році брав участь у невдалому поході князя Якова Долгорукого на Перекоп. З 1700 року Харківський полк був задіяний на Балтиці у Північній війні, де козаки нищили та грабували шведські поселення. Сам Федір Донець взяв у полон декількох латишів, яких перехрестив у православ’я і зробив своїми холопами.
Окрім військових дій, Федору Донцю довелося відстоювати батьківські маєтності. Через численні бюрократичні перешкоди він затвердив їх за собою тільки у 1697 році, а грамоту на них отримав лише у 1700-му.
Саме під час свого полковництва Федір Григорович домігся важливих адміністративних змін. Зокрема, у 1699 році відбулося розмежування земель Харківського та Ізюмського слобідських полків. У 1706 році було остаточно скасовано московську адміністрацію в Харкові. Служилих людей частково перевели в управління Чугуївського воєводи, а тих, що залишилися у місті, перепідпорядкували Харківському полковнику. А ще до того Донець переписав у своє підпорядкування всіх міщан городових сотень у містечках Харківського полку.
Вважається, що як осадчий Федір Донець заснував село Основу, однак, скоріш за все, це зробив ще його батько, який побудував тут свій перший млин. Є версія, що це була перша маєтність Донців, звідси й назва Основа.
Не можна не згадати полковницький двір Федора Донця, який дістався йому від батька. Прикрасою подвір’я була кам’яна домова Покровська церква, але все інше нагадувало острог із дерев’яними будівлями з бійницями та масивною огорожею, оточеною ровом. Після того, як двір полковника опинився в форштадті Харківської фортеці, острожні стіни були замінені парканом, а на схилах городища був насаджений сад, відомий за описами Колегіумського монастиря, що збереглися до наших часів.
На початку XVIII століття на подвір’ї був побудований перший у Харкові кам’яний житловий будинок. Зять полковника Федір Володимирович Шидловський пізніше розширив його до двоповерхового палацу.
Помер Федір Григорович Донець-Захаржевський несподівано, перебуваючи на сторожі з Харківським полком на річці Самарі 28 серпня 1706 року. Полковника поховали в домовій Покровській церкві. Його дружина, Ганна Степанівна, відома по багатьом скаргам як «Федоріха», промотала частину маєтностей. Відомо, що у полковника був син. Але про нього не збереглося жодних відомостей. Невідомі не лише його доля, а й навіть ім’я.
Його донька (її ім’я не збереглося) збиралася в 1712 році за полковника Івана Танського. Він був волохом, тож його сватання сприймалося як претензія емігранта на полковницький уряд у Харкові. Місцева козацька старшина не могла це прийняти і ліквідувала Танського. Навіть велося слідство щодо його отруєння. Ще одна донька, Марфа, у 1720 році одружилася із золочівським сотником Романом Квіткою, але померла 17 червня 1721 року і була похована разом із батьком у Покровській церкві. Третя донька, Параскева, стала дружиною князя Якову Крапоткіна. Саме ця родина успадкувала більшість маєтностей Донців-Захаржевських на теренах Харківського слобідського полку: Бабаї, Жихор, Довжик, Рогозянку, Цапівку, Олексіївку, Миронівку, Березове, Коротич, Гиївку, Лідне, Ржавець, Буди…
На відміну від батька і старшого брата Костянтина, Федір Донець народився в Харкові, й це місто стало для нього батьківщиною, яку він прикрашав і прославляв протягом усього життя. Він не тільки побудував першу в Харкові кам’яницю, він опікувався церквами, був ктитором Курязького монастиря, але найголовніше, що він залишив по собі — це, без сумніву, замовлений Івану Орновському панегірик «Багатий сад…», який був надрукований у 1705 році. Це більше, ніж історія родини Донців. Це єдиний збережений стародрук з історії всієї Слобідської України. Ця пам’ятка залишається єдиною відомою з тих часів і першою книгою про славне місто Харків.
Сьогодні відомі дві повні збірки цього стародруку. Одна зберігається в Харківській державній науковій бібліотеці ім. В. Короленка, інша — в Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського.
Дослідник історії Слобідської України Андрій Парамонов — автор циклу матеріалів «Фортеця Харків». Читайте колонку Андрія Парамонова на MediaPort
