31 березня Україна обиратиме президента. Якщо ніхто з кандидатів не набере більше 50% голосів, українці визначатимуть переможця під час другого туру 21 квітня. Упродовж останніх трьох місяців, за офіційними даними, Харківську область відвідали сім кандидатів в Президенти України. Всього у рекордному за розмірами бюлетені їх буде 39. Чим запам'яталася кампанія на Харківщині та який знак громадянському суспільству дають рейтинги, напередодні дня виборів говорили з політологом Юлією Біденко.
Як би ви оцінили хід президентської кампанії в розрізі Харківської області? Чи були активними партійні штаби? Складається враження, що вони притихли.
Так, на відміну від минулих виборів, активність штабів невисока, принаймні публічна. Це можна пояснити тим, що кампанія — національного рівня, і потреби розгортати повноцінні штаби, які б розробляли власні технології просування кандидатів, організовували масштабні заходи чи залучали лідерів думок на місцях, немає. По суті, зараз на національних виборах ставка робиться на медійні комунікації та зовнішню рекламу, а на місцеві штаби покладаються організаційні питання, координація роботи комісій, агітація в наметах.
Чи можна зробити висновок, що основні кандидати особливо не розраховують на голоси на Харківщині?
Дійсно, мабуть, вперше, за довгі роки Харків лишається не у фокусі основних кандидатів, а інтереси другого за масштабами міста в Україні у програмах відображені мало. Статистика візитів і кількість заходів під брендом кандидатів теж не є дуже високою. Але якщо ми звернемо увагу на всі програми, загальну риторику, ми можемо бачити, що порівняно із минулими кампаніями, вони стають не регіоноцентричними, а національноцентричними. Якщо усі 2000-і роки, умовно кажучи, з 1999 року до 2014, основні спекуляції будувались на символічному представництві промислових, або, навпаки, західноукраїнських регіонів, то зараз кандидати, представляючі складний мікс ідеологічних постулатів, не надають вже великої уваги саме регіональним відмінностям.
Це не добре і не погано?
Просто змінився тренд. Якщо раніше кампанія будувалась, в основному, на протистояннях регіонів, то тепер йде протистояння ідентичностей та картин світу, але частіше, протистояння популістських закликів. Також через окупацію Криму та ситуацію на Донбасі було втрачено достатньо монолітний сегмент електорального корпусу, апелюючи до якого можна було набути значну кількісну перевагу.
Тому основні кандидати вважають, що наш регіон — якоюсь мірою не їхнє поле?
Так, моя думка, що Харків лишився в стороні і не є ласим шматком, базується на тому, що регіон ніколи не був однозначно «прорегіональним» або «промайданним», що знаходило відображення у минулих президентських та парламентських кампаніях — навіть у розквіт Партії регіонів тут не давали 60+% за цю силу. Тим не менше, «проєвропейський», або націоналістично-проукраїнський сегмент також не є основним. Кожен з кандидатів по суті не може відщипнути від Харкова більше 20% усередині електорального корпусу регіону, тому витрачати великі зусилля не має сенсу. Краще поїхати в регіон, який голосує більш однозначно.
Поліція повідомляє про передвиборчі порушення. Чи є у вас побоювання з цього приводу, чи можуть порушення вплинути на результат?
Є порушення, які кваліфікуються як адміністративні, є ті, що стають приводом для кримінального розслідування. До останніх відносяться, наприклад, спроби підкупу виборців. Адміністративних порушень було зафіксовано більше сотні. Але згодом поліція просто закриває справу чи не знаходить ознак правопорушення, про це розповідають і представники «Опори», ті, хто є активістами, чи звертається від штабів. Що стосується підкупу виборців, як і раніше, його важко довести. Тобто має бути заява від самого виборця. Складно довести зв'язок тих, хто намагався підкупити, з певним штабом.
Але є цікавий момент, у 2014 році змінився Закон про вибори Президента, зокрема було заборонено укладати договори із виборцями та оплачувати із виборчого фонду надання ними агітаційних послуг. Тобто люди, які агітують зараз у наметах, формально роблять це як волонтери. А якщо вони беруть за це гроші, то тепер вони роблять це «втемну» і порушують закон. Я вважаю цю зміну сумнівною. З одного боку вона націлена на те, щоб штаби не легалізували підкуп, уклавши договори з декількома тисячами людей, сплачуючи їм по 200 гривень за голос, але з іншого боку, масштабні кампанії вимагають великої кількості людей, яких наймають, і які роблять свою роботу.
Тож новели законодавства 2014 року призвели до того, що ті агітатори, які працюють, організуючі заходи, здійснюючі поквартирні бесіди, у наметах за гроші, є правопорушниками, і всі штаби, хочуть вони того чи ні, порушують закон, оплачуючи роботу цих людей.
Щодо запобігання порушенням під час голосування: чи багато залежить від активності спостерігачів?
Те, що у мене викликає побоювання, це можлива неякісна робота комісій. Через те, що під час цієї кампанії зареєстровано рекордну кількість кандидатів, не всі з них змогли забезпечити комісії своїми представниками. Коли тривав процес подання членів комісій, були люди, які не мали уявлення про вибори чи не давали своєї згоди на участь у комісіях, але партії або штаби кандидатів все одно використовували ці дані із минулорічних кампаній. Є випадки одночасного включення однієї і тієї ж людини до декількох комісій, призначення у керівництво особи, що померла, зарахування до ДВК та ОВК людей, що мешкають в інших населених пунктах, через що їм складно брати участь у всіх засіданнях. Провина у цьому безладі, безумовно, на самих штабах та кандидатах.
Окрім того, слід пам’ятати, що у нас найдовший список кандидатів за всю історію. Є кандидати, що заявили про своє зняття, але все одно будуть в бюлетені, є з однаковими прізвищами — ця типова для місцевих виборів технологія використана на президентських перегонах вперше. Я не виключаю, що значна кількість виборців може робити помилки та просити другий бюлетень замість зіпсованого, що буде тормозити роботу комісії.
Читайте також: В ЦВК визнали незаконність рішення окружної виборчої комісії на Харківщині
Які ваші думки щодо явки по області? Від чого це залежатиме?
На минулих президентських виборах явка була близько 60%, у Харкові — ще нижча, менше половини. Мені складно сказати, але я прогнозую її зниження.
Чому?
Мені здається, що протесні настрої тих виборців, які виказують невдоволення політичною системою, діючими політиками, станом економіки, зараз у дзеркалі соціологічних опитувань каналізуються в підтримку «позасистемних» кандидатів, але цілком можливо, що ці люди в останній день вирішать ігнорувати вибори та залишитися вдома. Для мене в цю кампанію рейтинги і готовність брати участь у голосуванні неоднозначні.
Як ви сприймаєте соціологічні дослідження? Наскільки вони відображають реальний стан?
Якщо стежити за історією української соціології (звісно, якщо ми не беремо кейси відкритих фальсифікацій даних сумнівними структурами, а говоримо про поважні соціологічні компанії), то соціологічні заміри упродовж останніх 10-15 років, відображали більш-менш точно стан масової свідомості та рейтинги політиків. Але є ефекти громадської думки — спіраль мовчання, ефект останньої хвилини, стратегічне голосування, які роблять коливання в рамках 5-7% можливими (можна згадати вибори 2012 року, коли результати «Удару» та «Свободи» суттєво розійшлись із соціологічними прогнозами). Враховуючи, що другий тур, скоріше за все, відбудеться, це кількісне коливання може бути критичним для визначення пари тих, хто у нього потрапить.
Рішення влади, які нещодавно запрацювали, монетизація субсидій, виплати пенсіонерам від розмитнення автомобілів з єврореєстрацією, перед виборами, дехто вбачає в цьому бюджетний адмінресурс. Під час цієї кампанії це більш за все помітно?
Обдаровувати зайвою десяткою, двадцяткою гривень перед виборами — добра традиція всіх президентів. Проблема в тому, що це не завжди їм допомагало. Безумовно, це популізм, просто популісти при владі мають у своєму розпорядженні такі ресурси.
Те, що Харківський міський голова відкрито підтримав одного з кандидатів, чи означає, що так голосуватимуть і його прихильники, харків'яни, працівники установ в системі міської ради?
Однозначного перетікання прихильників у нашій політичній культурі не існує. Наприклад, якщо у США республіканець знімає кандидатуру на користь когось, це означає, що виборщики Республіканської партії голосуватимуть за того, кого цей кандидат підтримав.
У нас же декларація підтримки не означає міграції голосів. Якщо Харківський міський голова підтримує діючого президента, це абсолютно не значить, що харків'яни проголосують за президента, з таким відсотком, як вони голосували за Кернеса у 2015 році.
Більш того, у випадку Харкова підтримка Кернеса може завдати шкоди по рейтингу Порошенка в його ядерному електораті, тобто серед тих, хто голосував за нього п'ять років тому, і готові повторити свій вибір. Адже для активно-патріотичної частини виборців Порошенка підтримка з боку Кернеса є якщо не однозначно негативним, то принаймні, спірним моментом.
Але чим важлива підтримка діючої місцевої влади, так це в тому, що у Харкові найпотужніша в Україні машина зі збору голосів. Мається на увазі здатність привести виборців, заряджених під певний вибір, на дільниці — на тлі доволі невисокої явки. І тут, скоріше, йдеться не про публічну роботу, а мобілізацію працівників численних комунальних підприємств, вчителів, медиків, соцпрацівників, дружніх неурядових об’єднань і так далі. Лояльних до міської влади і не схильних робити свій вибір, але тих, хто на вибори ходить обов'язково, бо так сказало керівництво. І в цю машину я вірю набагато більше, ніж в публічні декларації спільних цінностей та політичної підтримки.
Якщо звернутися до війни у соцмережах... Ви відчуваєте це напруження? І напруження суспільства?
В результаті цих виборів, хто б не став президентом, ми отримаємо ситуацію, коли мінімум третина населення не приймає цей вибір. Чи є ризики? Так, є. Але, я думаю, що пік цих пристрастей виникне восени, після парламентської кампанії, тому що ті, хто буде невдоволений новообраною владою, реалізують цю незгоду шляхом парламентських виборів, проголосувавши за іншу партію. Якщо складеться так, що небажаний для третини населення президент ще й створить більшість з сумнівних людей в парламенті, то тут, звісно, протестні ризики вищі.
І до чого це може призвести?
Якщо масові протести й будуть, то розхитувати їх будуть свідомо певні політичні сили, проросійські чи радикально-націоналістичні, подивимося, залежатиме від того, хто стане президентом, і які будуть результати парламентської кампанії.
На мою думку, популярність Зеленського, стрімке зростання його рейтингів та прихильників, пов'язані з тим, що недостатньо спрацювало те саме «громадянське суспільство», про яке так багато говориться в наших експертних колах або в аналітиці «на експорт», мовляв, подивіться, у нас погані політики, але у нас дуже добре громадянське суспільство, здатне контролювати владу, мобілізуватися, писати гарні закони, проводити круті ініціативи...
Думаю, популярність цього кандидата — це якоюсь мірою знак, що громадянське суспільство виявилось не настільки спроможним, чи не там зосередило пріоритети. Експерти, інтелектуали, лідери думок, виявилися безсилі, тому що капсуалізувалися у своїй умовній тусовці, в своєму середовищі. Вони працюють з донорами, топ-політиками та окремими цільовими групами набагато більше, ніж з простим населенням. І через те, що не було цієї ефективної комунікації громадянського суспільства зі середньостатистичним населенням, активісти не «йшли в народ» роз’яснювати та переконувати, не започатковували широких дискусій, це й призвело до того, що яскрава картинка з телевізора виявляється привабливішою за нудні політичні програми.
Нещодавно представники громадських організацій Харкова збиралися, щоб обговорити тему «Президент для Харкова». Про що йшлося і чи було щось вирішено?
Так, була складена резолюція з шести пунктів. Я, підтримуючи ініціативу, висловила критичне зауваження на майбутнє: яка наша вага та суб’єктність, щоб з кандидати на високі пости самі хотіли з нами розмовляти? Чи стоїть наразі за нами статистично вагома кількість виборців, яких би ми могли привести на дільницю за того кандидата, який нам — демократичним громадським організаціям Харкова, дасть гарантії, що виконає наші вимоги? По суті ні. Ініціатори та присутні на зустрічі, започаткували гарну ініціативу, сформулювали все правильно, але все одно через те, що після Євромайдану та років війни здатність людей до мобілізації як така впала, суб'єктність харківського громадянського суспільства для політиків національного рівня — також під великим питанням.
Тому активним харків’янам, що мають хоча б який символічний, інтелектуальний чи інший ресурс, напередодні парламентської кампанії потрібно забувати про протиріччя і амбіції, треба сідати за круглий стіл із партіями, виробляти спільні вимоги, висувати по одному компромісному кандидату від усіх демократичних сил в кожному мажоритарному окрузі, і разом йдучи у народ, підтримуючи один одного, проводячи роз’яснювальні та інформаційні кампанії, намагатися спільно боротися за голоси виборців, а не розпорошувати їх.
Фото на головній: V.N. Karazin Kharkiv National University/Facebook
