56-річний Євген — свідок у справі про вбивства в окупованому селі Капитолівці письменника Володимира Вакуленка і ще трьох місцевих жителів. У березні 2022 Євген пробув у катівні тиждень, пережив побиття, чув, як били інших затриманих та бачив рюкзак письменника. За рік до повномасштабної війни працював водієм, живе сам, після незаконного затримання окупанти забрали в нього останні гроші та пограбували хату. Справа про вбивство Вакуленка та його односельців нині складається з 13 томів. У злочинах підозрюються двоє окупантів родом з Луганська — «Лев» та «Удод». За даними слідства, їх упізнали за свідченнями 28 людей. Серед них були жінки, які спілкувалися з окупантами, і спочатку виїхали з села, а потім повернулися. Причетних до злочинів у селі було більше — їх особи встановлюють. Євгена, як він пізніше зрозумів, допитував «Лев». Про дії окупантів у Капитолівці свідок розповів на брифінгу у Харкові 23 листопада. «МедіаПорт» публікує його розповідь — пряма мова.
«Арештували 24 березня. За що, не зрозуміло. Було багато різних питань, маячні. Забрали — кажуть, з'ясуємо, хто такий, на підвал, погріб.
Я бачив, цей рюкзак [Вакуленка] лежав. Та цей рюкзак усе село знало! Він з ним постійно ходив.
Як можуть поводитися окупанти? Так і поводилися. Заперли у погріб, та й сиділи там, у холодному. Усіх били. Мені менше усіх дісталося... Ставлення, звісно було, ви розумієте.
Рахував дні, сім діб [пробув].
Ті двоє [полонених односельців] були вже добу там. А [ще одного полоненого] Юрка привезли вночі 24 березня. Був увесь у крові.
Маленький погріб 2,5 м на 2,5 м. Темно. Холодно.
Я не мав стосунку до чого-небудь, чим би міг зацікавити їх. Або інформацією, або ще чимось.
Чому забрали? Не вийшов до них, коли зачистка була. Не зустрів.
По вулиці йшла зачистка, оглядали будинки. Вони прийшли 24 березня, приблизно після обіду, точно сказати не можу. Можливо, о першій годині.
(Один з окупантів «Бульбаш» під час затримання запхав до рота Євгена гривневу купюру)
І увійшли вони до двору. Їх четверо, кожен зі своїм питанням. Не розумієш, кому що відповідати. І він («Бульбаш») каже: гроші є? Долари, рублі. Я відкрив кишеню, тисячі чотири там було приблизно.
Я дістав. Думаю, все одно будуть обшукувати і знайдуть, заберуть. Дістав з кишені. Він — раз, з руки забрав. А я кажу: «Так це ж останнє!»
Він витягає з кишені гривню, складену навпіл… У рот вставив і каже: випаде — убʼю […].
Коли привезли на подвір'я, де був у них штаб, де допитували, то я з Вовою [Вакуленком] не перетинався. Я його з початку війни і не бачив, тому що він живе на одній стороні села, а я — на протилежній [...]. Я бачив тільки його рюкзак. [...]
Стіл стояв у дворі, біля столу на траві лежав. [Крові] не було. Рюкзак усім знайомий. Він з цим рюкзаком не розставався. За плечима — рюкзак, а в руці — рука малого, у нього ж дитина хвора. Він його постійно за руку водив.
Я не можу відповісти, що у них [окупантів] було в голові. І навіщо це їм було потрібно [затримання]. Але те, що вони пройшли по вулиці, по військовий квиток і паспорт. Я перепитав. На що у відповідь почув лайку. Я питання ставив з двору і не вийшов до них на вулицю.
І вони зайшли. Я їм паспорт віддав. А військового квитка у мене при собі не було. Потім вони мені його віддали, знайшли його. Цей квиток віддали мені, але за що конкретно? Я колись сказав, що, напевно, пиріжками не зустрів. Носієм корисної інформації я не був. Може, побачили, що сам, скраю живу, не можу відповісти.
[У Капитолівці] років 25 живу.
Я не знаю, скільки [часу троє співкамерників] сиділи ще. Я провів там сім діб. Питав: чому? Вони сказали: типу паспорта твого немає.
[Людей] били. Як поводилися?... Погріб темний. Користуватися сірниками, яких у принципі й не було, забороняли. Виводили вранці в туалет. Дадуть поїсти щось. На допит викликали, хто потрібен був. А так... Не видно ж було з погреба, про що запитують. Іноді крики у погріб доносились, що людину б'ють. І по цих звуках можна було визначити, що чоловік битий. А потім, коли ж цей чоловік приходив в погріб, казав, що б'ють. Припустимо, Юрко казав, що сильно прикладом в спину вдарили його. Я так зрозумів, удар був, що й ребра зламалися.
Ванька заходив, каже, по ногах палкою били.
В погребі темно. Але крові багато було.
Я усіх знав, [кого утримували у погребі]. З Іваном ми разом працювали... Діда, який недалеко жив, теж знав, він працював на залізниці.
[На фото підозрюваних, яких оприлюднила поліції] був один чоловік схожий, [на окупантів, яких бачив]. Впевнено сказати не можу. Але був схожий, так.
Я чув [позивний] «Лев». На ньому форма була трохи інша. І по тій формі можна було зрозуміти, що людина непроста.
Позивний «Удод» не чув.
Питання різні ставив «Лев». Я вже потім зрозумів, що «Лев».
Я чув цей позивний. Я просто не надав значення цьому позивному на той час. А потім вже, так, коли прокрутив...
[Пояснювали], що прийшли звільнити нас.
Звісно, [перебування у катівні вплинуло на здоровʼя і психологічний стан] негативно.
По-перше, тоді вдень сонечко проглядалось. Я був легко одягнений, думав, що в першу ніч помру від холоду...
Будинок розграбований повністю.
Цілий тиждень возили [майно з хати], по чотири рази… На «Жигулі» [автомобілі, викраденому в селі], це «сімка» була [7 моделі].
Почали їздити, вже ставили за кут, щоб ніхто не бачив. І спочатку цей Вася [один з окупантів] їздив, брав те, що йому потрібно. А потім солдатня, молоді окупанти, беруть все, що є.
З дому зникли папери, зникло багато документів. Я їх потім два місяці шукав і все-таки знайшов.
Шкода [від окупантів у Капитолівці] — велика. І на багато років уперед».
Читайте також: «Він хотів, щоб його прочитали»
