Від пандусу до даху: як у Харкові ремонтують гуртожитки для переселенців

У гуртожитку Харківського коледжу мистецтв, де нині мешкають близько двох сотень евакуйованих із прифронтових громад, завершений перший етап адаптації під потреби людей з інвалідністю та маломобільних. Коштом міжнародних донорів у приміщеннях провели капітальний ремонт: розширили проходи, оновили санвузли і обладнали їх спеціальними тримачами, поручнями та новою технікою.

Для багатьох переселенців — людей старшого віку, тих, хто втратив кінцівки чи має тяжкі захворювання, — побутові зміни стали першим кроком до відновлення гідних умов життя після виїзду з-під обстрілів.

«Почали нас дронами ганяти»

Для Любові Галиці та її брата Сергія Ахметчанова з Томахівки Старосалтівської громади доступність гуртожитку — не абстрактне питання.

Близько десяти років тому Сергій втратив ногу через гангрену. Раніше він жив у приватному будинку, який родина пристосувала під його потреби. Тепер доводиться звикати до умов гуртожитку.

«А де їздити? Поріг один, поріг другий, третій… Куди мені тут виїжджати? Хіба по кімнаті тут. А так — все нормально. Милицями користуюсь. Мені так зручніше», — каже Сергій.

У 2022 році брат і сестра понад пів року прожили під російською окупацією. Виїхали з села цьогоріч 3 серпня.

«Ми не виїжджали жодного разу, так і прожили там. Багато людей жили, більше ста людей. Виїжджати стали буквально за липень-серпень, коли нас дуже почали атакувати дрони. Почали нас дронами з городів ганяти. Вже як 30 метрів від нас жахнуло, то вже поїхали», — згадує Любов.

Після приїзду до Харкова волонтери надали Сергію колісне крісло.

«Коли приїхали в транзитний центр у Харкові, були готові їхати (жити — ред.) куди завгодно — знімати квартиру немає грошей. Нам підшукали цей гуртожиток. Брат на кріслі колісному, жити доводиться на третьому поверсі. Зате є надія, що незабаром зроблять ліфт. А поки що „під мишку“ його беремо — слава Богу, одна нога є, спиратися може», — говорить Любов.

Родина облаштовує кімнату у гуртожитку. А Сергій жартує щодо нового «транспорту»:

«А що на ньому їздити? Прав не потрібно, на повороти не звертаєш уваги. Взяв і погнав!»

«Палицю з собою — не натягаєшся»

Сусідка Людмила Родіончик пересувається за допомогою палиці й теж чекає на відновлення ліфтів.

Вона живе з урятованою на Купʼянщині собакою Тіною. За два роки переселенка облаштувала кімнату під свої потреби, та пересуватися складно.

«Спуститись, собака погуляє — і назад. І цілий день я вже більше нічого не можу. Поки їсти звариш, а палицю з собою — не натягаєшся», — говорить Людмила.

Зазвичай жінка користується сходами, взимку, коли слизько, — пандусом.

«Обіцяли, що й ліфти запрацюють. То це добре, звичайно. Ну я ще трохи можу й сама, а є люди, яким це необхідно», — продовжує Людмила. 

Волонтери евакуювали її з Ківшарівки 14 жовтня 2024 року. Людмила — вдова, сама виростила трьох дітей, 36 років працювала лаборанткою у місцевих «Тепломережах». Залишати свою трикімнатну квартиру на восьмому поверсі не хотіла до останнього.

«Не хотіла їхати. Все ж таки 36 років як я у Ківшарівці отримала квартиру. Дуже не хотілось виїжджати. Але коли стали вікна вилітати і стіна у спальні сина вся посічена — то все… А як ночами сидиш у туалеті і не знаєш, чи досидиш до ранку, чи тебе приб’є, а ще восьмий поверх», — розповідає жінка.

На подвір’ї гуртожитку вирує життя. Доки робітники закладають нове покриття на під’їзній дорозі, щоби до будівлі могли вільно під’їжджати спецмашини швидкої допомоги та волонтерів, самі мешканці відпочивають на свіжому повітрі: грають у настільні ігри, спілкуються, готують на спільних кухнях.

Зоя Авраменко евакуювалася з селища Митрофанівка Дворічанської громади два роки тому. Син Зої став на захист України ще у 2022 році, зараз на фронті воюють також її онук і чоловік онуки.

«У нас у селі був город, своє господарство. Коли наші військові до нас прийшли, ми їх теж годували своєю консервацією. А коли виїздили — усе залишили хлопцям. Ми ніби відчували, що додому вже не повернемося. В інтернеті знайшла рецепт — і закриваю огірки вже тут, у гуртожитку. Жити ж треба далі», — розповідає Зоя.

Що змінилося в гуртожитку

Понад третина з переселенців, що нині живуть у гуртожитку, — люди з інвалідністю, важкими хронічними захворюваннями, маломобільні.

Директорка Харківського фахового вищого коледжу мистецтв Любов Морозко запевняє, що їхні потреби враховують під час поселення і намагаються розміщувати маломобільних на доступних поверхах, не вище четвертого.

Потребу в адаптації приміщень помітили гуманітарні та волонтерські організації.

«Звернули увагу на те, що у нас не було пандуса. А тепер він є. Звернули увагу на те, що були дуже вузькі пройоми у дверей — розширили. Багато було зроблено, щоб наші санітарні служби були пристосовані саме для людей з інклюзивними потребами», — говорить Морозко.

Пандус біля гуртожитку майже відновили ще торік. Тепер його планують зробити зручнішим: додати нижні поручні та укріпити майданчик.

«У нас людей на кріслах колісних — 14. Думаю, що пандус ми ще продовжимо робити зручнішим», — каже директорка.

У серпні благодійна організація «Координаційний гуманітарний центр» облаштувала санвузли на всіх поверхах.

«Люди підказують, що їм треба для зручності, але й ми розуміємо: коли відбувається поселення людей з інвалідністю», — говорить Морозко.

Гідні умови донорським коштом

За словами керівника «Координаційного гуманітарного центра» Євгена Коляди, адаптація санвузлів у цьому гуртожитку — це лише перший крок у забезпеченні гідних умов для евакуйованих.

«Загальна вартість робіт на цьому об’єкті склала близько 10 мільйонів гривень: 6 мільйонів пішло безпосередньо на будівництво та розширення отворів, решта — на сучасну сантехніку, бойлери, пральні машини та спецобладнання. Завдяки заощадженим на тендерах коштам ми вже законтрактували наступні етапи робіт — ремонт даху та відновлення ліфтових шахт, щоб запустити ліфти до морозів», — зазначає Євген Коляда.

Бюджетні кошти на ремонти не йдуть. Проєкти фінансуються за рахунок міжнародних донорів, зокрема Гуманітарного фонду для України (UHF), урядів США, Великобританії, Німеччини, Швейцарії та Фінляндії.

У Харкові під егідою Центру тривають ремонти ще у 15 гуртожитках. За даними Координаційного центру, близько чверті евакуйованих з прикордоння становлять саме маломобільні люди, які потребують інклюзивного простору та медичного супроводу — подібні об’єкти готують у Дніпропетровській, Запорізькій, Вінницькій та Чернівецькій областях.

«Є багато соціальних установ по Україні. Евакуація продовжується. Тому ми маємо мати великий запас місць», — говорить Коляда.

У середньому постійно мають бути готовими близько 300 місць для поселення — на випадок масової евакуації.