Максим доєднався до лав Збройних сил України добровольцем у 2014 році, працював у Центрі реабілітації та реадаптації учасників АТО та ООС, повернувся на фронт після повномасштабного вторгнення росії в Україну.
«Я маю одне бажання та ідею. Ви знаєте, що іноді фотографую на плівку війну. Не називатиму ці світлини крутими — це звичайні аматорські фото. Але на них важливі люди, важливі місця, іноді важливі події. І, можливо, комусь вони щось вкрай необхідне зможуть переповісти. Я хотів би, щоб хоча би в невеликій кількості, хтось погодився їх розмістити в своєму закладі — галереї чи кафе. Чи в чомусь такому хіпстерському. Щоб от цей військовий простий побут трішки та накладався на побут міста, створюючи єдину картинку», — писав військовий на своїй сторінці в Facebook.
7 січня 2024 року поет загинув на Куп’янському напрямку. Йому було 33.
Словами «Я поверну собі своє життя, обіцяю» починається один з віршів Кривцова. Фото: Максим Кривцов/Facebook
У 2023 році вийшла збірка творів Максима «Вірші з бійниці». Вона увійшла до рейтингу кращих книжок 2023 року за версією PEN Ukraine.
«За місяць до загибелі Максима, ми спілкувались з ним, обговорюючи формат виставки, експозиційні рішення, разом міркували над тим, як зробити цю фотовиставку об’ємною, нетривіальною, Максим ділився своїм баченням. На жаль, ми не встигли зробити відкриття його першої виставки за життя. І хоч Росія забрала його життя, але Максим «Далі» Кривцов мав в собі те, що неможливо вбити. Рукописи й світлини, відскановані знімки, переписані руками й опубліковані в соцмережах, перечитані уважними очима вірші на сторінках книги. Весь цей доробок промовляє — «Я поверну собі своє життя», — коментує кураторка виставки Дар’я Криж.
Фото: Максим Кривцов/Facebook
Відкриття виставки «Я поверну собі своє життя, обіцяю» відбудеться 10 квітня о 18:00 в Art Area ДК за адресою вул. Чернишевська, 13.
Виставка триватиме до 24 квітня.
Усі роботи, а також листівки з ілюстраціями українських художників і художниць можна буде придбати. Виручені з продажу робіт кошти підуть на збереження пам’яті про Максима Кривцова.
Мета виставки — збір коштів на потреби підрозділу Владислава.
«Я — аеророзвідник. Виконую завдання з листопада 2022 року в Запорізькій області. Основна моя діяльність тут — це дешифрування — аналіз та виявлення «чогось цікавого» серед багатогодинних польотів дроном чи якимось розвідувальним крилом. Кадри, які бачите тут — вибрані мною серед багатотисячних фото та відеоархівів зроблених нашим підрозділом. Цією виставкою я хочу показати пересічному глядачу красу випадкового моменту, знятого на безпілотник. Щиро бажаю насолодитися моментом перегляду скриншотів і по бажанню зробити від себе благодійний внесок на наш підрозділ», — запрошує глядачів Владислав Німак.
Фото: Instagram/iamwhatislovenimak
Фотопроєкт аеророзвідника вже показували у Львові, Тернополі, Києві, Хмельницькому, Калуші та Кракові.
Виставку у Харкові під кураторством художниці Ірини Водолажченко відкриють 2 квітня о 18:00.
Вона триватиме по 2 травня у кав’ярні «Нафта» за адресою вул. Чернишевська, 15. Вхід вільний.
Ідея «Фонтану виснаження» виникла у художника Павла Макова 30 років тому, нагадує куратор Борис Філоненко. Разом із колегами Марією Ланько та Лізаветою Герман Філоненко представляв проєкт Макова на 59-й Венеційській бієнале.
«Малюнки, офорти з’явилися у 1994-1995 роках. Маков планував створити «Фонтан виснаження» в міському просторі як фонтан, скульптуру, об’єкт, який відповідає на його думки про те, яким був Харків 90-х років. Виставка в «ЄрміловЦентрі» називається «Фонтан виснаження 1994 — 2024». Це відрізок, в якому фонтан повертається в Харків, але не на вулицю, а в артцентр, як діюча версія. У Харкові вперше ми можемо побачити, як фонтан працює з водою в середині. Таку версію було створено для українського проєкту на Венеційській бієнале у 2022 році», — каже Філоненко.
Російське повномасштабне вторгнення в Україну застало автора та кураторів на останніх етапах підготовки до бієнале.
«Була створена друга копія фонтану, яка експонувалася у Венеції. У міжнародній розмові на початку ми говорили про сенс цього фонтану як глобального образу виснаження екологічного, політичного, культурного. Коли почалося повномасштабне вторгнення, очевидно багато для кого ця робота асоціювалася з виснаженням, яке переживає Україна в перші тижні вторгнення. У Харкові, який дуже сильно переживав виснаження у 2022 році, ця робота і на змістовному рівні повернулася у свій контекст», — говорить Філоненко.
Фонтан з’явився як образ, продовжує Борис Філоненко.
«І коли ми почали рухатись до матеріального втілення цього об’єкта, ми стикнулися з тим, що реальність працює інакше. Протягом пів року разом з архітектурною студією «Форма» ми працювали над тим, щоб зробити цю конструкцію. Було дуже важливо, щоб в кожну воронку потрапляла хоча б одна крапля. Не було очевидно, що так відбудеться. Ви можете побачити, що воронки на кутах цього трикутника — найбільш виснажені. Ми бачимо буквально одну краплю в кілька хвилин. Натомість у центрі — доволі активний потік. І це теж показує різницю між тим, як ми уявляємо собі виснаження і як воно переживається в реальності», — каже куратор.
Крім «Фонтану», на виставці представлені нові роботи Павла Макова — в тому числі періоду повномасштабної війни: «На схід та захід від Дніпра», «Місяць, мальви», «Дім біля берега», «Місто зірваних кульбаб» та інші.
«Доволі боляче дивитися, тому що це актуальне, ми зараз в цьому живемо. Бачите, ці вирви. Вони є біля кожного будинку. Це нагадує прильоти», — описує відвідувачка виставки Анастасія Темна картину «Місто зірваних кульбаб».
У вечір відкриття виставку відвідало кілька сотень людей. Директорка «ЄрміловЦентру» Наталія Іванова сказала, що щаслива бачити залу переповненою.
«Я просто в захваті, я дуже пишаюся тим, що ми це зробили», — каже Наталія Іванова.
Картина для аукціону та вірш Жадана
13 бригада Національної гвардії «Хартія» у березні відзначала день народження, Павло Маков надав для аукціону на честь підрозділу свою картинку, розповів на відкритті виставки письменник Сергій Жадан.
«Ми хотіли, щоб був один лот, але щоб він був головним, основним, щоб на ньому фокусувалася вся увага. І Павло нам дав хорошу роботу. Робота значима. І ми не знали, як вона піде, яка буде ціна, тому що це було зібрання друзів. І ми її продали за 100 тисяч доларів. Ми чудово розуміємо, що це не ринкова ціна, а волонтерський аукціон. Але тим не менше, для нас було дуже приємно, що були люди, які купили цю роботу, що ми виручили таку суму, що ці гроші підуть на підтримку підрозділу», — сказав «МедіаПорту» Сергій Жадан.
«Мені здається, це якраз про те, що сьогодні не слід недооцінювати значення і можливості мистецтва. Українська культура, українське мистецтво працюють на нашу перемогу, працюють на Україну, на наше майбутнє. І тому Павлу сердечна, величезна подяка», — додав він.
Дорогою на виставку Жадан написав вірша Павлу Макову і попросив дозволу у художника озвучити його вголос.
Теплий відбиток, чорнильний маркер: мов робітник, що виріс і вивчивсь — Харків, яким його бачить Маков, себто, яким його бачить вічність. З довгих, барачних, нічних закамарків віра у цю тривалу затію: Маков, який прописує Харків, лишає відбиток, себто надію. Все ще станеться перегодом, і розгортається над тобою світ, який може стати офортом, себто, може стати любов’ю.
«Я просто їхав, вірш народився спонтанно, хотілося зробити щось таке дуже елегійне і дуже суб’єктивне. Я його страшенно люблю. Це мій старший товариш, друг, у нас є книга з ним спільна, яка теж така розтягнута в часі. Сподіваюся, вона буде мати якесь продовження, тому що для мене Маков — один із символів цього міста, прізвище, з яким Харків у мене завжди останнім часом асоціюється», — говорить Сергій Жадан.
Павло Маков поруч із Сергієм Жаданом і «Тайрою»
«Моє місце тут»
Художник міг залишитися за кордоном ще на початку кар’єри. Міг не повертатися і під час повномасштабної війни.
«Залишитися міг, працювати не міг, розумієте? За кордоном ти втрачаєш сенси, навіщо це. Так, я міг залишитися ще у 90-х роках за кордоном. Але я чітко зрозумів, що моє місце тут. Навіть в 90-х роках, коли більшість колег казали — «Кому ми тут потрібні? Нікому не потрібні!» — я погоджувався, ми нікому не були потрібні. Але коли ти виїжджаєш за кордон і назавжди, ти починаєш бути непотрібним самому собі. От у чому справа. А тоді вже виникають проблеми, котрі ти не можеш вирішити. Це ж не проблеми матеріального характеру, це проблеми набагато глибші, котрі жодним матеріальним успіхом або якимось повсякденним, нормальним існуванням, не вирішиш», — говорить Павло Маков.
Він зворушений реакцією на виставку і вдячний усім, хто прийшов та планує прийти.
«Я очікував, що люди будуть, але я не очікував, що буде стільки зацікавлених. До того ж, через війну ми трошки розпорошені, а тут я побачив дуже багато людей, котрих я вже не бачив досить довго. Це дуже приємно. Дуже зворушливо… До цього щирого ставлення людей до твоєї роботи звикнути неможливо. Мені ніби вже 65 років і я займаюсь цим давно, майже 45 років, але звикнути до цього неможливо», — відповідає художник.
Він продовжує працювати у воєнному Харкові.
«Надихаюся? Як і всі інші люди, життям навколо мене, нічим особливим. Навіть слово «надихаюся» для мене надто пафосне. Я просто живу своїм життям, у мене виникають питання і на ці питання відповідаєш у майстерні, коли сам на сам залишаєшся, наодинці. Там, знаєте, обманути нікого не можна», — говорить Маков.
Художник і далі представляє Україну за кордоном. У квітні готується до виставки у Музеї сучасного мистецтва у Відні.
— Ви очікуєте, що з війною, перемогою України, на яку ми всі сподіваємося, зміниться підхід держави до культури?
«Я не думаю, що він так швидко зміниться, тому що, на жаль, досі, я можу підтвердити, серед наших можновладців я знаю тільки одну людину, яка дійсно розуміє сенс культурної політики. Це Дмитро Кулеба [глава МЗС України]. Він дуже добре розуміє сенс м’якої сили культурної політики. Між іншим, подивіться на те, як до цього ставилася завжди росія. Надсерйозно ставилася. 300 років постійних інвестувань у свій культурний імідж. Через те Європа й досі схаменутися не може: як це так, ми не можемо повірити, що росія перетворилася на потвору. Що буде з перемогою, не знаю. Від перемоги це не залежить. Це залежить від зміни світогляду тих, хто буде ставитися до цього як до державної справи», — вважає художник.
«Наразі культура України, те, що зветься культурою, практично стоїть на приватних ініціативах», — каже Маков.
Відвідати виставку в «ЄрміловЦентрі» можна до 29 червня.
Організатори Київського міжнародного фестивалю короткометражних фільмівобрали Харків, щоб «сприяти культурному життю у місті, яке щоденно потерпає від жорстоких обстрілів і зазнає сильних руйнувань».
На глядачів чекають вісім тематичних програм. Серед обраних тем:
українська ідентичність;
існування жінки у патріархальному світі;
саморефлексія;
боротьба зі стереотипами.
«У програмі — актуальний український короткий метр, підбірка локального кіно — історії про Київ і фільми заходу України, а також комедійні короткометражні фільми та історії про нерозривний зв’язок між людьми і тваринами, яка сподобається усім любителям котів і собак», — йдеться в анонсі.
Також заплановані зустрічі з режисерами, які представлять свої роботи та поспілкуються з глядачами, та освітня панель з лекціями про кіно та роботу індустрії.
Співзасновниця продюсерської компанії Moon Man Вікторія Хоменко розкаже про створення фільмів під час війни.
Редактор Skvot Mag Юрій Самусенко обговорюватиме тему кіножурналістики в Україні.
Покази фільмів проходитимуть 11-13 квітня у «Мультиплексі» (ТРЦ «Нікольський», вул. Григорія Сковороди, 2а).
Освітні події — в пресцентрі медіагрупи «Накипіло» (вул. Мистецтв, 14, вхід вільний за попередньою реєстрацією).
Фестиваль проходить за підтримки фонду «Партнерство задля стійкості України», який фінансують уряди Великої Британії, Канади, Нідерландів, США, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.
Чільне фото: Kyiv International Short Film Festival/Facebook
Про це йдеться в повідомленні на сторінці резиденції «Слово» у Facebook.
У квартирнику візьмуть участь:
харківський поет і музикант Іван Сенін;
іспанський політичний аналітик, експерт з питань Східної Європи, музикант Борха Лашерас.
«Поговоримо про те, як наразі Європа ставиться до України, а також послухаємо прекрасну музику від наших гостей — Івана та Борхи», — зазначають організатори.
Фото: Bohdan Burian, Резиденція у «Слові»/Facebook
Зустріч запланована на 30 березня, початок — о 18:30.
Про місце проведення гостей сповістять після реєстрації.
Про це йдеться в анонсі виставки «Мистецтво свободи: Театр «Нафта».
«Два різні погляди двох митців, Олександра Осіпова та Андрія Скрипки, на одну історію незалежного театру «Нафта» — харківського театру, який продовжує свою діяльність у місті під час повномасштабної війни», — зазначають організатори.
Фотограф Олександр Осіпов знімає вистави «Нафти» з моменту її заснування у 2018 році. Після відновлення роботи театру влітку 2023 року — додав і життя за лаштунками: репетиції, приготування у гримерці тощо. Він також провів майже місяць разом з учасниками освітнього проєкту «Нафталаб» — молодими харківськими акторами, які надолужували практику, втрачену через пандемію COVID-19 і війну. Пережиті відчуття та атмосферу Осіпов передав у фотоісторії, яку вперше покажуть широкому загалу саме на цій виставці.
Художник Андрій Скрипка з 2009 року малював різні місця очікування, у 2021-му прийшов до «Нафти» — «завітати в гості та помалювати».
«На цю його ініціативу погодились, але це стало найскладнішим викликом для митця. Рухи акторів і сама подія дуже динамічні — це впливає на роботу і сам підхід в малюванні. Цей досвід став схожий на відкриття нового, хоча театр і малювання — старі як світ мистецтва та завжди поруч», — вказано в анонсі.
У 2022 році театр був в евакуації у Львові. Після повернення до Харкова режисер Артем Вусик запропонував зробити спільний проєкт.
В експозиції вперше представлять малюнки, зібрані з кількох вистав:
«Храм» (Харків, 2021);
«Перший день війни» (Львів, 2022);
«Щур» (Харків, 2023);
«Веселка на Салтівці» (Харків, 2023).
Відкриття — 29 березня о 16:00 в Kharkiv Media Hub (площа Свободи, 5, Держпром, 5-й під’їзд). Відвідати виставку можна буде до 20 квітня — з понеділка по суботу, з 11:00 до 18:00.
«Ми раді анонсувати благодійний показ першого епізоду постдокументального багатосерійного фільму про війну в Україні «Моя війна і я» в Харкові. Показ відбудеться 21 березня о 18:30 у Театрі «Нафта» за адресою вул. Чорноглазівська, 21/23)», — йдеться в анонсі.
Після показу відбудеться обговорення з режисером Романом Садовським, який вийде на звʼязок через Zoom, і присутніми офлайн акторами проєкту.
Тривалість показу з обговоренням — 2 години.
Для участі потрібно зареєструватися та зробити донат від 50 грн на монобанку.
«Увесь прибуток спрямовується на підтримку війська на актуальний збір до штабу Культурний ШОК. Кількість місць обмежена, тож радимо якомога швидше реєструватись», — додали організатори.
Авторка робіт Марія Христенко — колажистка, гравюристка та волонтерка, йдеться в анонсі.
Виставку її робіт «Це випадковість» відкриють у «Манівець-хабі» (пр. Науки, 56) 24 березня о 17:00, вона триватиме до 21 квітня.
«Може, випадковість — це спосіб впорядкувати те, що неможливо пояснити, процес пошуку гармонії. Можна уявити себе у неосяжному вирії подій, де кожна окрема — це ні з чим не пов’язаний фрагмент. Можливо, кольорове скельце. Можливо, шматочок цигаркового паперу. Разом вони складаються в цілісну картинку, або ж ні», — описує виставку Марія Христенко.
Вхід за пожертву від 50 грн, третину зібраних коштів організатори обіцяють передати на потреби Сил оборони.
З 22 березня по 19 квітня у просторі Some People представлятимуть проєкт колективу Memory Lab «Жінки Лота». Це виставка і публічна програма, сфокусовані на жіночому голосі, взаємозв’язку пам’яті та тіла та деколонізаційних процесах.
Чільне фото: колаж Марії Христенко, ma.richka.kh/Instagram
«Незламне місто» — це музична робота про український Харків та чудових людей, які робили і роблять його незламним містом. Ми хотіли випустити саме цю пісню. Відчували, що вона потрібна. Це були місяці роботи команди. В музиці та словах зараз є все, що ми хотіли передати. Кліп візуально довершив концепцію», — зазначається на сторінці гурту у Facebook.
Кадр з кліпу: Native One/YouTube
Автор пісні та ідеї кліпу — харків’янин Сергій Чепіга, соліст гурту. Музичним продюсером синглу та автором аранжування став уродженець Харкова Микита Рубченко. Записом вокалу та зведенням займався ще один харківʼянин — Олександр Захаров. Над піснею також працювали звукорежисер Грант Ренсом (Англія) і студія «Metropolis London Music».
«Час і болючі події посприяли викоріненню «совка», зросло покоління свідомих, талановитих, яскравих людей, які цінують свободу та незалежність, які ніколи не підкоряться російському ворогу. Харків дуже змінився і став тим містом, де тепер відчуваєш особливий дух свободи та незламності. Хочеться процитувати Миколу Хвильового: «Хай живе дух неспокою» у кожному з нас!», — говоритьСергій Чепіга.
«Над цим проєктом я з командою працював понад 10 років. І недаремно. Це довга і непроста дорога повернення письменників «Розстріляного Відродження» із небуття», — говорить режисера фільму Тарас Томенко.
Стрічка заснована на реальних подіях 1930-их рр., коли українських письменників доби «Розстріляного відродження» зібрали під дахом одного будинку в Харкові.
«Усі вони стали учасниками експерименту, спрямованого на виведення нового типу радянського письменника та тотальний контроль над процесом творчості з метою створення єдиного художнього методу соціалістичного реалізму, та не кожен з письменників погоджується оспівувати культ Сталіна. Фільм розповідає про те, як комуністичний рай перетворюється на справжнє пекло з репресіями, розстрілами, втраченими мріями та життями», — йдеться в описі фільму.
Головні ролі зіграли: Дмитро Олійник (Володимир Акімов), В’ячеслав Довженко (Микола Хвильовий), Ніна Набока (тьотя Варя), Марина Кошкіна (Галя), а також Станіслав Сукненко (Лесь Курбас), Юрій Одинокий (Мерер), Валерія Ходос (Рая Троянкер), Андрій Май (Володимир Сосюра), Юлія Чепурко (Марія Сосюра), Костянтин Темляк (Павло Тичина), Геннадій Попенко (Михайль Семенко).
Гурт «МУР» випустив альбом-мюзикл про письменників з харківського будинку «Слово»
