У Харкові почала роботу фірмова книгарня «Видавця Олександра Савчука». Вихідними там відбулася перша подія — літературний критик та літературознавець Євгеній Стасіневич разом з Олександром Савчуком розповіли про підготовку до перевидання повного комплекту журнальних чисел «Арки», головним редактором якого у 1948 році був мовознавець Юрій Шевельов.
Шоурум на Дмитрівській
У невеликій кімнаті в підвальному приміщенні на вулиці Дмитрівській представлені усі книги «Видавця Олександра Савчука». Місія видавництва: «Повернення з небуття золотих імен української науки, культури та мистецтва». На поличках шоуруму — Лесь Курбас, Григорій Сковорода, Стефан Таранушенко, Юрій Шевельов, інші представники української культури.
10 років тому видавництво переорієнтувалося з локального видавництва до національного, розповідає Олександр Савчук, і це дозволило зберегти справу.
«Кілька харківських видавництв просто не вижили фінансово, тому що були орієнтовані лише на Слобожанщину, локалізовані тексти. Те, що з'являються гравці (невеликі видавництва — ред.), які створюють свою повістку в інформаційному просторі, можливо, найкращий варіант. Він не такий швидкий, дієвий, але це правильно. Ми не є владою в прямому значенні цього слова, ми приватні особи, організації, які пропонують своє бачення. На мій погляд, це одна з ознак громадянського суспільства», — каже Савчук.
«КнигоУкриття» облаштували до 13-річчя видавництва. Назву книгарні Савчук називає символічною.
«Досвід 2022-го року показав, що люди стали загалом більше читати української літератури. Вони хочуть упевнитися, що все правильно розуміють: що Україна була, що у нас є постаті, феномени культури, артефакти культури і так далі. І книга стає фактично зброєю і психологічним захистом. Тому в «КнигоУкритті» закодовані і захищеність, і інформаційна безпека», — каже видавець.
«КнигоУкриття» працює три дні на тиждень і відкриває двері за телефонним дзвінком. Простір створили не тільки як фірмовий магазин, а й місце для зустрічей та дискусій.
«Пролог» до «Арки»
Перший захід у книгарні відбувся 28 жовтня. Олександр Савчук запросив літературознавця та критика Євгенія Стасіневича розказати про підготовку перевидання «Арки» (1947-1948) — журналу, який у 1948 році очолив Юрій Шевельов. За два роки вийшло одинадцять чисел часопису.
«Відбувається виїзд великої частини україноцентричної інтелігенції за кордон. З'являються різні часописи — періодичні, друковані видання… Я прийшов до «Арки» безпосередньо від Шевельова, знаючи його період проживання в Європі з 1944 року до 1952, коли він працював під псевдонімом Шерех, як літературний критик. Вже після переїзду до Америки він стане знову Шевельовим», — нагадує Савчук.
Українські митці в Європі — displaced persons, живуть і працюють в таборах переселенців. Попри складне побутове становище, вони створюють високоякісний журнал «Арка» — найкращий, на думку Євгенія Стасіневича, український журнал після 20-х рр. і по сьогодні. Для аналізу часопису Стасіневич працює із листуванням учасників Мистецького Українського Руху, що зберігається в Українській вільній академії наук (США).
«Арка» із зображенням Брами Заборовського на обкладинці (західний в'їзд Софійського собору; українське бароко) залишила по собі низку загадок: одна з них стосується назви журналу.
«Арка — це щось з архітектури. І версія така: була книжкова серія, яка називалася «Золота брама». «Золотою брамою» вони називають «Золоті ворота» в Києві. Постійно щось зі словами відбувається: «арка», «брама», «ворота». Але вся ця система образів для чого? Вона на поверхні, але мені знадобилися місяці, щоб це зрозуміти. У них уже є «МУР», Мистецький Український Рух. І їм потрібні проходи в мурі. Їм треба сказати: ми не ізольовані, ми не гетто. У них є ворота, а тепер буде ще арка. Так, скоріш за все, народжується ця назва», — припускає Стасіневич.
Залишається невідомим, яким був наклад журналу. «В листах говориться про діапазон 300-500 штук. Скільки їх було реально, ми не знаємо. Скільки збереглося, невідомо. Мало. На аукціонах раз на кілька років якийсь один номер вигулькує», — каже літературознавець.
Робота над перевиданням триває, розповідає Олександр Савчук. Книга міститиме понад 700 сторінок і включатиме безпосередньо репринт журналу оригінального формату, післямову Євгенія Стасіневича та бібліографічний покажчик.
«Це буде комплексне видання, не лише голий репринт. Буде маленька передмова Євгенія Стасіневича, яка переросла у гігантську післямову…», — каже Савчук.
— Зараз це 400 тисяч знаків, — додає Стасіневич.
«…У нас немає іншого варіанту, як надрукувати її разом із репринтом, щоб не розбивати... Але, крім того, буде геніальна бібліографічна робота Києво-Могилянської академії 2007 року, яка зробила бібліографічний покажчик «Арки». Ви зможете користуватися цим покажчиком, якщо вас цікавлять певні персонаж або тематика», — розповідає Савчук.
В «Арці» виходили не тільки літературна критика, науково-популярні розвідки, а й самі твори, які друкувалися вперше.
«Була така традиція: публікувати в періодиці спочатку частини, а потім окрему велику книгу. До речі, один з текстів Домонтовича (псевдонім Віктора Петрова, одного з головних редакторів «Арки») тут вперше виходить. Мене дуже захоплює комунікація авторів МУРу, авторів «Арки» і безпосередньо Шевельова, коли він намагається тримати в контексті, що відбувається зараз в Європі. Вони не просто мистецьким гетто живуть в Німеччині. Вони сприймають, цікавляться, відгукуються, критикують. Є розділ з симпатичною назвою «Камера-обскура» про кіно, фото. Вони вводять прізвища європейських діячів мистецтва, як вони мають транскрибуватися українською», — описує зміст журналу Савчук.
Євгеній Стасіневич нині працює над трьома останніми підрозділами післямови. Планується, що перевидання «Арки» вийде цього року.
Нова книгарня під час війни
Розмову видавця та літературознавця у «КнигоУкритті» відвідали до десяти людей — стільки вміщує приміщення. До заходу як слухачка долучилася директорка Харківського літературного музею Тетяна Пилипчук. Вона давно стежить за діяльністю видавництва Олександра Савчука і відзначає, що він не відступається від своєї місії — «видавати книги, доступ до яких обмежений, але які просто необхідні нам для того, щоб розуміти самих себе».
«Це крафтове видавництво, яке фактично робить одна людина, яка спеціалізується на дуже нішовій літературі. Як з'ясувалося, не тільки йому ці видання потрібні, але дуже багато наших інтелектуалів потребують цих матеріалів. Олександр уміє настільки якісно зробити книгу, це дуже висока культура. Його тиражі розходяться. І було абсолютно логічно, що наступним кроком буде його власна книгарня. Причому це простір — не типова книгарня, яка працює на бізнес, продаж тиражів, а це, скоріше, простір для спілкування, обговорення. Місце, де можна укритися з книгою», — говорить Пилипчук.
Художник Павло Маков погортав та придбав у «КнигоУкритті» книги Юрія Шевельова та Василя Кричевського.
«Чим Харків гірший за Нью-Йорк, наприклад? В Нью-Йорку, Мюнхені багато книгарень, — коментує відкриття нової книгарні у Харкові Павло Маков. — Це міста, де всього достатньо, розваг достатньо, але є книгарні, розумієте? Вони з одного боку сакралізовані, з іншого боку спрощені, так що ти там можеш і каву собі пити, і книжки дивитися. Це частка публічного життя, частка життя соціуму».
За тридцять років Україна значно «втратила інтелектуально», розмірковує Маков.
«Наприклад, у Харкові, на 1 млн 200 тис. населення залишилась одна галерея — «ЄрміловЦентр», декілька книгарень. Книгарня — це крок, але це маленькі кроки. Сучасною мовою війни, це тактичні заходи, побудовані на приватних ініціативах. Це дуже важливо, але це не вирішує стратегічної проблеми, повної відсутності розуміння культури як м'якої сили, яка б репрезентували Україну в світі», — вважає Маков.
У жовтні видавництво Олександра Савчука увійшло до короткого списку Премії «Читомо» в номінації «Трендсетер видавничого ринку» поруч з харків’янами з Ist publishing, «Видавництвом Старого Лева» та іншими видавцями. Стежити за діяльністю Олександра Савчука та заходами «КнигоУкриття» можна на сторінці у Facebook.
