Пишаються містом і чекають на відбудову: що відповіли харків’яни у Муніципальному опитуванні групи «Рейтинг»
Харків’яни пишаються містом, задоволені діяльністю місцевої влади, покладаються на неї у встановленні пріоритетів з відбудови, але хотіли б, щоб процес використання коштів контролювали міжнародні інституції. Такі результати опитування громадської думки Міжнародного республіканського інституту, що провела група «Рейтинг» у 21 місті з 21 квітня по 22 травня 2023 року методом особистого інтерв’ю. Близько половини опитаних у Харкові — без роботи, вимушені економити на харчуванні і позичати або заощаджувати гроші на одяг чи взуття. Пошкоджене або зруйноване житло 50% опитаних не почали відновлювати. В разі загострення ситуації 61% залишаться у Харкові. Про що свідчить соціологія — коментує політологиня Юлія Біденко.
Група «Рейтинг» опитала 16,8 тисяч респондентів віком від 18 років у 21 місті України. У методології сказано, що «дані опитування зважено за гендерно-віковими показниками з використанням даних Державної служби статистики України на 1 січня 2022 року; помилка репрезентативності не перевищує +/-3,5 відсоткових пунктів». Наскільки репрезентативним можуть бути опитування зараз у регіонах, якщо багато людей виїхали, хоча і багато повернулося? Чи відображає це опитування реальний стан справ?
Rating Group не вперше проводить муніципальні дослідження на замовлення Міжнародного республіканського інституту. Як соціолог за освітою я дуже ціную, що ці дослідження з’являються. Зазвичай соціологи ділять Україну на схід, південь, центр, захід. І ми розуміємо, що іноді якісь думки викривлюються. Наприклад, Харків і умовний Донбас, підконтрольний Україні, мали різні думки з певних питань і при цьому їх зрівнювали. Муніципальне дослідження корисне тим, що відображає думки мешканців обласних центрів, ми можемо побачити соціологію по кожному місту, не лише макрорегіонах. В цьому плані це цінне дослідження. Щодо репрезентативності: у всіх соціологів виникають такі питання, але якщо це було інтерв’ю face-to-face, мені здається, цими цифрами вони наводять більш-менш тренди, принаймні, їх ми зрозуміємо.
Опитування показує, що харків’яни схвалюють роботу влади — міського голови (53% цілком схвалюють + 33% швидше схвалюють), міської ради (31%+42% відповідно), обладміністрації (34%+31%). У цьому є певна стабільність, так було з часів Геннадія Кернеса, попри те, що до роботи міської влади завжди було багато питань — зокрема світоглядних, пріоритетів у реконструкціях і так далі.
Я б сказала, що під час повномасштабного вторгнення підтримка діяльності влади навіть стала вищою. Так, у минулих дослідженнях, звісно, не ставилися питання щодо відбудови чи роботи екстреної допомоги, ДСНС, поліцейських, як зараз це деталізується. Але Харків завжди був у топ-5 задоволеності головними муніципальними, комунальними послугами і діяльності як міського голови, так і міської ради. Така лояльність більшості харків’ян до влади існувала і, можна погодитися, що вона відображалася певним чином на виборах. Хоча у нас сильне громадянське суспільство і доволі сильно розвинута опозиція. Принаймні, будемо мати надію, що саме вона зможе моніторити процес реконструкції.
Щодо реконструкції. Цікаво, що більшість опитаних харків’ян віддають пріоритет відбудови місцевій владі (62%), але контроль — більше міжнародним інституціям (34%), ніж місцевій владі (28%). Тобто як би не довіряли місцевій владі, все одно відчувають потенційну загрозу корупції?
Абсолютно. До речі, декілька місяців тому та сама група «Рейтинг» ставила таке питання у загальнонаціональній хвилі досліджень під час війни. І там теж була цікава тенденція. Українці вважають, що пріоритетна роль щодо відбудови має належати громадянам України, щоб голос громадян був почутий. При цьому реалізацію покладають на місцеву владу. Але щодо, наприклад, моніторингу цих процесів — або міжнародні інституції, або неурядові організації, волонтери тощо.
На відміну від того, що наш уряд презентував нещодавно на London Recovery Conference і до цього в Лугано, де я брала участь, ми бачимо, що українське суспільство вбачає себе активними, принаймні, співучасниками відбудови. І при цьому включають Україну в міжнародний контекст, знаючи, що корупційні ризики можуть бути доволі високими.
Модель вимальовується таким чином, що має бути активно включене громадянське суспільство, експертні групи, принаймні, у розробку планів. Реалізація має бути віддана значним чином на місцеві громади, щоб не згортати успіхи децентралізації. Але серйозний контроль має бути і з боку тих, хто постачає на це кошти, в тому числі наших європейських, західних партнерів.
У розділі «Відбудова» харків’яни відповіли, що у 50% пошкоджене або зруйноване житло не ремонтувалося, у 29% відновлене частково. При цьому у 45% — власним коштом. За логікою це мало б знизити рейтинг місцевої влади, адже люди не задоволені. Це тому, що учасники опитування усвідомлюють, що це питання не тільки рівня місцевої влади?
Щодо відбудови, коли я вивчала розподіл відповідей, у мене виникло питання до методології, тому що саме тут може вкрастися «помилка уцілілого». Якщо зіставити, скільки родичів виїхали в іншу область, за кордон, ми бачимо, що серед харків’ян це велика кількість, порівняно з іншими регіонами. І ми також можемо розуміти, що люди, які повністю втратили житло і поїхали, і, наприклад, змінили номери телефонів, не є членами громади, вони якраз і не могли відповісти, що їхнє житло відбудовано чи не відбудовано. Тобто що стосується тих груп населення, які повністю втратили житло, мені здається, тут може бути певна системна похибка, пов’язана з вибіркою. Люди, які втратили житло, не обов’язково мешкають в цій громаді. Цікаво, що у Харкові доволі високий відсоток тих, хто сказав, що держава допомагала.
Так, 46% відповіли, що житло було відновлене за державні кошти.
Порівняно з тими областями, які були деокуповані, але також близько до зони бойових дій… Ми розуміємо, що уряд пріоритезував Харків. Можливо, через певне лобіювання місцевої влади.
Абсолютна більшість (70%) відмічає, що потрібне відновлення зараз, а не після війни.
У цьому питанні зникає регіональна єдність, яку ми спостерігали з більшості питань. Якщо подивитеся уважніше, побачите, що жителі регіонів, які були охоплені війною і постраждали від війни більше, кажуть про миттєву або ургентну реконструкцію. Якщо ми подивимося на розподіл відсотків таких міст, як Львів, Рівне, Тернопіль, Луцьк, бачимо, що там люди схиляються до того, що потрібно, щоб закінчилась війна, і після того відбудовувати. Це зрозумілий розподіл, тому що ті люди, які мешкають на прифронтових територіях, вони потребують цієї ургентної реконструкції прямо зараз. Ті, в кого інфраструктура уціліла, можуть сказати: давайте все зважимо, розробимо плани і таке інше. У них немає такої ургентності, яка є у харків’ян або жителів Миколаєва, Сумщини, Чернігівщини або Київщини, де люди хочуть відновити нормальне життя просто зараз.
57% опитаних у Харкові відповіли, що не мають роботи (15% втратили роботу через війну). 25% змушені економити на харчах, 29% — позичати або збирати гроші, щоб купити одяг і взуття, тобто бачимо, як у місті погіршилася ситуація з роботою, якою є економічна нестабільність.
Це дуже високий відсоток, надзвичайно високий, це також пов’язано з тим, що багато великих корпорацій, заводів перевезли, великий бізнес йде або завмирає. Середній бізнес намагається адаптуватися до потреб міста, а індивідуальні підприємці дуже часто згортають свою діяльність. Це велика проблема для Харкова і, на жаль, на мою думку, поки не буде вирішено безпекових питань, вона швидко не вирішиться.
Чи може тут місто робити щось самостійно, якісь міські програми, чи це рівень центральної влади?
Я вважаю, що регіони, які постраждали від війни, будуть дуже конкурувати за увагу інвесторів, міжнародних інституцій. Вже зараз місцева влада повинна продумати грамотну систему місцевих податків і зборів, можливо, певні канікули, програми підтримки, навчати підприємців перелаштовуватися, перенавчати людей, які працювали на заводах, які були релоковані. Місцева влада може зіграти роль, але чекати на те, що великі інвестиції, великі міжнародні корпорації прийдуть просто завтра, тут не слід.
Є області в Україні, бюджети яких приростають, це теж прикордонні області, але не з нашого боку кордону. Львівщина, Івано-Франківщина показали зростання місцевих бюджетів за останній рік, але ми розуміємо, що Харків найближчі роки не зможе цього зробити.
Судячи з опитування, лише 4% харків’ян відповіли, що займаються волонтерством, 16% займаються час від часу, а більшість, 80%, не займаються. У мене виникло питання, що малося на увазі, чи входять сюди, наприклад, донати? Чи розуміли це респонденти? («МедіаПорт» надіслав питання групі «Рейтинг», але відповіді протягом дня не отримав — ред.).
Я не знаю методології постановки цього питання, яка інструкція була для інтерв’юєрів, але якщо ми порівнюємо опитування Rating Group, Центру Разумкова, Gradus, середній відсоток тих, хто більш-менш системно волонтерить по країні — 18-20%. Від хвилі до хвилі може бути незначне скорочення, незначне зростання. Але що цікаво, коли ставлять питання, наприклад, в загальнонаціональних опитуваннях:
— а чи надавали житло переселенцям, перераховували гроші на ЗСУ, на гуманітарні потреби…
тоді бачимо, що відсотки за 60-70%, тобто це залежить від формулювання питання.
Думаю, що у тих людей, які не поїхали з Харкова у найстрашніші місяці, волонтери асоціюються з міжнародною гуманітарною допомогою. Але якщо йдеться про волонтерство у ширшому зрізі і якщо ставити питання конкретніше, відсоток був би більший.
І є люди, які під час війни допомагають своїм сусідам по під’їзду. Теж волонтерство.
Або збирали речі через церкви, центри допомоги переселенцям, вони відповідають «так» на ці питання, але не завжди вважають себе волонтерами.
Прихильників вступу до НАТО у порівнянні з 2021 роком побільшало майже вдвічі. Було 33% за вступ, зараз 62%, але ми все одно у кінці списку перед Одесою. Що вам говорять ці цифри?
В цілому підтримка вступу до НАТО по країні рекордно висока, як і вступ до ЄС — ще більше симпатій. На сході України підтримка вступу до НАТО була нижчою з кількох причин. Це і ідеологічна робота певних партій, які систематично обиралися в парламент, органи місцевого самоврядування, це і вплив російської пропаганди. Коли ситуація була напружена і люди почали переосмислювати свої геополітичні орієнтації, у Харкові, навіть ті, хто нейтрально ставився до НАТО, боялися, що це спровокує росію, а Харків буде потерпати найбільше. Я думаю, що цей обережний підхід у частини харків’ян, які нейтрально ставляться чи не пішли б голосувати, зберігся, і вони досі перебувають у полоні думки, що Путіна не варто провокувати, тому що наше місто буде найпершою жертвою.
Чи не існує тут протиріччя: виходить, що у нас всі дуже горді за місто, але бути залученими до прийняття рішень не готові. Також складається враження, що усі всім задоволені, але водночас багато людей перебувають у невідомості. Коли ми спілкуємося з жителями тієї ж Північної Салтівки, вони не розуміють, що буде далі з їхнім житлом, коли допоможуть хоча б вставити вікна.
Є такий феномен в політичній думці «rally’round the flag effect» — «єднання навколо прапора». В Україні, на мою думку, це єднання не навколо президента, а скоріше проти агресора. І довіра до більшості органів влади, а тим більше місцевої, зросла під час воєнного стану. Але це і така харківська риса — люди покладаються в багатьох речах на владу. І мають надію, що все ж таки ці вікна будуть полагоджені, і будинки будуть реконструйовані, тим більше, що пан Терехов це також обіцяє. Фактично кожне його інтерв’ю, особливо після стресових подій, руйнувань, закінчується тим, що ми все відбудуємо.
Це посил позитивний. І я зараз хочу розпочати дослідження серед експертного середовища, наскільки є єднання і воля активного громадянського суспільства, експертного середовища взяти участь чи розробити альтернативні плани з відновлення Харківщини, не лише реконструкції в архітектурному, фостерівському значенні, а в інтелектуальних колах, серед людей, які мали би мати певний вплив на цей процес.
Тобто в ейфорію міській владі на фоні цих показників не варто впадати?
Будемо відвертими, Харків вистояв і продовжує це робити. Комунальні служби, пожежники, поліція показували, мені здається, найкращі результати. Швидкість ремонту електропостачання під час блекаутів, я можу порівняти з Києвом, у Харкові це було супершвидко. Я гадаю, що пан Терехов буде мати високий рейтинг, але коли почнуться питання реконструкції, відновлення, перезапуску економічного зростання або пошуку джерел економічного зростання — іноземних студентів не буде, ІТ-компанії швидко не повернуться — може відбуватися і критика, і падіння рейтингів, і, можливо, з’являтимуться нові політичні сили, хоча поки що не можна про це казати напевно. Виборчий процес ще далеко. Поки що, мені здається, треба не просто насолоджуватися високими рейтингами, а їх підтримувати, показуючи лояльність місту Харкову і його жителям.
Зважаючи на те, скільки людей повертається до Харкова попри бойові дії, кожна людина знає: якщо немає вікна, його треба лагодити. Але не у кожної людини вистачає експертизи розробити або зрозуміти, як мають виглядати транспортні розв’язки для Харкова, які мають бути податкові пільги, що потрібно буде в демографічному плані, в плані людського ресурсу, що робити з вищою освіти, чи буде вона продовжуватися.
Мені цікаво, чи існує ініціатива знизу. Голос людей дуже важливий на виборах, але процес реконструкції та відновлення вимагає системних консультацій з професіоналами. І депутати місцевої ради не завжди є професіоналами, вони можуть бути лідерами, але не обов’язково фахівцями. Тому дуже важливо, наскільки міський голова буде готовий включати до діалогу. Якщо цей процес буде закритий, і про нього будуть писати і дослідники, і журналісти, і опозиція буде голосна, то, можливо, Харків буде в менш пріоритетному становищі, ніж зараз. ■