«Послуга для всієї сім’ї»: як працює раннє втручання на Харківщині
Коли Артему було близько півтора року, його мати Анастасія помітила, що він майже не говорить. Близько року родина займається з фахівцями раннього втручання. Нових слів побільшало, Артем охочіше йде на контакт, але робота триває — і значною мірою — з усією родиною. Раннє втручання — це допомога сім’ям із дітьми до чотирьох років, які мають порушення розвитку або ризик їх виникнення. Фахівці раннього втручання разом з батьками шукають рішення як розвивати дитину в щоденних звичайних справах Як ця послуга працює на Харківщині?
«Прислухатися до кожного»
Анастасія дізналася про послугу раннього втручання від однокласниці, у якої дитина була трохи старшою за її сина. У тієї родини теж були труднощі, але крім мовлення — ще й із соціалізацією. У Артема, за словами матері, проблем із контактом з іншими людьми не було, але він майже не говорив.
Приблизно рік тому родина почала отримувати послугу раннього втручання. Зараз Артемові два роки й вісім місяців.
«Я не скажу, що він набагато більше став говорити, але слова з’явилися за цей час. Я навчилася… Це робота навіть не з дітками, а більше з мамою, тому що мами роблять чималу роботу. Фахівці координують, направляють. Щось спрацьовує, щось не спрацьовує. Вони мене координують, поправляють, діляться ідеями», — розповідає Анастасія.
Все, що батьки роблять разом при зустрічах з фахівцями, допомагає родині у повсякденному житті. Наприклад, допомогли розібратися, як допомогти Артему, щоб він довше утримував увагу, слухав, був самостійнішим у побутових ситуаціях:
«Ми граємось, займаємось розвивальними іграми. Завдяки підказкам і допомозі фахівців, Артем може займатися цим вже не п’ять хвилин, а двадцять хвилин. Йому цікаво. Мене навчили, як його можна зацікавити”».
Раніше Артем міг не реагувати на її голос і просто втекти. Тепер вона помічає, що син слухає її уважніше. Частина змін відбувається поступово: іноді слова з’являються, потім зникають, бувають і «відкати».
Фахівці раннього втручання допомогли Анастасії записати дитину на обстеження в інклюзивно-ресурсному центрі.
«Мені подобається те, що вони прислухаються. На спільних зустрычах до кожного — свій підхід, прислухаються до наших побажань, все враховують».
Родина не зобов’язана залишатися в послузі до чотирьох років. Вона може припинити участь, якщо переїде або вирішить, що це їй більше не потрібно. Саме така можливість — не бути прив’язаним до системи, а отримувати допомогу стільки, скільки вона потрібна, — також є частиною підходу.
Послуга раннього втручання як частина життя
Послугу почали розвивати на Харківщині наприкінці 1990-х. Навесні 2000 року у Харкові створили благодійний фонд «Інститут раннього втручання», згодом почали розвивати домашні візити та навчати команди.
Спочатку її в Україні сприймали як допомогу дитині, розповідає Ганна Кукуруза, докторка психологічних наук, національна тренерка з раннього втручання, виконавча директорка Благодійного фонду «Інститут раннього втручання» та президентка ГО «Українська асоціація раннього втручання». Але зараз в центрі послуги — не лише дитина, а вся родина.
«Це послуга для сім’ї в цілому. Це підтримка сім’ї, це ідея, що батьки живуть з дитиною і вони мають бути не реабілітологами дитині, але їм важливо мати певні знання, як в реальному житті розвивати і допомагати дитині щодня: під час їжі, купання, прогулянок, ігор, спілкування, як можна розвивати дитину», — розповідає Ганна Кукуруза.
Фахівець раннього втручання не працює з дитиною в «ідеальних» умовах кабінету Він приходить туди, де живе сім’я, бачить її побут і разом із батьками вони шукають рішення, які працюватимуть для розвитку дитини, зазначає фахівчиня:
«З’ясувалося, що якщо фахівець раз на тиждень займається з дитиною, він може в рік створити 7,5 тисяч розвивальних можливостей для її розвитку. А якщо ми зробимо так, що вбудуємо це в життя родини, і батьки будуть це використовувати, то таких розвивальних можливостей буде 200 тисяч».
Чому з родиною працює команда
У послузі раннього втручання працюють психолог, логопед, фізичний або ерготерапевт, фахівець соціальної роботи, а за потреби — лікар. Але постійно з родиною працює один ключовий фахівець, який допомагає втілювати спільний план у повсякденному житті. Інші члени команди підключаються, коли потрібна їхня експертиза.
Так родині не доводиться самостійно складати докупи десятки рекомендацій різних спеціалістів.
«треба цілісно дивитися на дитину, бо вона не окремі сфери розвитку: мовлення, рух тощо. І дитина живе в родині. Її розвиток залежить від взаємин з дорослими — батьками. Тому ми працюємо з усією родиною та дитиною», — зазначає Ганна Кукуруза.
Ще одна важлива складова — батьки самі стають активними учасниками процесу.
Ганна Кукуруза згадує, що раніше для багатьох фахівців було незвичним називати батьків експертами. Тепер це один із принципів послуги раннього втручання: батьки найкраще знають свою дитину, її звички, сигнали, сильні та слабкі сторони.
Що показали опитування
Потреба в послузі раннього втручання — це не лише про дітей, у яких уже є встановлений діагноз. У дитини може не бути очевидних проблем зі здоров’ям, але є ризик труднощів із мовленням, рухом, емоційним або соціальним розвитком. Саме тому важливо якомога раніше побачити проблему і перевірити її, а не чекати, що дитина «переросте».
Ганна Кукуруза розповідає про дослідження, яке проводили в Україні у 2016-2019 роках із використанням міжнародної методики. Серед близько чотирьох тисяч дітей високий ризик порушення розвитку виявили у 15%.
У Харкові в окремому дослідженні опитали 750 сімей. Показник дітей із високим ризиком становив близько 35%. Ганна Кукуруза пов’язує високі ризики, зокрема, з виснаженням батьків та наслідками війни.
«Це не тому, що погані батьки. Це дійсно воєнна ситуація навколо нас призводить до того. Коли батьки самі в такому стані, вони не можуть реагувати на певні ситуації так, як це було до війни».
Війна змінює інколи і формат роботи команди раннього втручання. Бувало, що всі 50 хвилин зустрічі фахівець із батьками обговорював евакуацію через погіршення безпекової ситуації чи ризики повторних наступів російської армії.
«Переїжджати чи ні? Батьки не знали, що робити далі, як робити. І це не було порушенням технології. Це не було мінусом того, що ми не показали батькам, що робити з дитиною. Це така індивідуалізація, тому що для батьків це було важливо в той момент».
Для Харківщини це особливо важливо: сім’я може одночасно переживати наслідки обстрілів, переїзд, втрату роботи чи житла і проблеми з розвитком дитини. Раннє втручання не намагається відокремити одне від іншого.
Раннє втручання як соціальна послуга
Тривалий час раннє втручання не мало чіткого місця в законодавстві. Воно було присутнє в різних програмах і методичних документах, але не було визначене як окрема послуга. Через це не було і зрозумілого механізму фінансування.
На Харківщині фахівці навчили понад 20 команд для впровадження раннього втручання у різних громадах області. Але працювали вони по-різному: десь послуга розвивалася завдяки місцевим програмам, десь не вистачало людей, а десь команди створювали формально, без реальної мотивації, пояснює Ганна Кукуруза.
19 серпня 2026 року Верховна Рада ухвалила закон, в якому послугу раннього втручання визначили як соціальну послугу, а також передбачили її фінансування з державного бюджету. Для громад це означає, що гроші на роботу таких команд більше не мають повністю залежати від місцевих бюджетів.
Ганна Кукуруза називає це принциповою зміною, але наголошує: фінансування саме по собі не створить систему. Потрібні фахівці, навчання, механізм направлення сімей за допомогою та робота громад.
Тому наступний етап — сформувати єдині стандарти послуги, спираючись на досвід, який в Україні накопичували роками.
«Тепер наше завдання зробити так, щоб той весь досвід, який ми вже напрацювали, ліг в основу тих стандартів, які будуть написані», — зазначає Ганна Кукуруза.
Для сім’ї дворічного Артема робота з фахівцями раннього втручання означає нові слова замість мовчання, двадцять хвилин гри замість п’яти, а ще — краща взаємодія Артема з мамою, яка розуміє, чому дитина реагує саме так, і що ще можна зробити, щоби порозумітися.
