Почути кожного, не бачачи меж: як харківський проєкт «Внутрішній такт» переосмислює інклюзію Відео

У залі — аншлаг. Майже 400 глядачів. На сцені поруч із професійним симфонічним оркестром виступають школярі, які читають ноти шрифтом Брайля, вивчають партії напам’ять і роками займаються музикою попри війну та дистанційне навчання. Після кожного номера — оплески. У Харкові відбувся спільний концерт професійних музикантів Симфонічного оркестру Харків Опера під керівництвом диригента Юрія Яковенка та учнів, випускників та викладачів Музичного відділення для дітей з порушенням зору Харківської дитячої музичної школи №13 імені Миколи Коляди. Концерт «Музика серця» став кульмінацією мистецького проєкту «Внутрішній такт».

x

Три дні по три години: досвід великої сцени

Учениця 11 класу Олександра Страхова грає на домбрі. Дівчина згадує, як у першому класі педагоги просто показали їй цей інструмент і запитали, чи хоче вона спробувати.

«І я кажу: «Так, подобається». Я почала грати в різних концертах з четвертого класу. Я грала в офлайн концертах. Потім, коли почалася війна, я грала в онлайн-концертах. І з цим оркестром я теж грала, коли була у 5 та 6 класі», — розповідає Олександра.

З того часу музика стала її постійним супутником, хоча, за словами Олександри, для неї це радше улюблене хобі. А виступ під живий звук оркестру викликає в неї захват:

«Ми репетирували три дні по три години. Це було дуже довго, але було дуже цікаво. Мені дуже подобається грати з цим оркестром. Такі от просто неймовірні емоції».

Цього вечора Олександра виконувала «Мелодію» Мирослава Скорика, «Despacito» та фінальну композицію «The Show Must Go On».

За лаштунками процесу стояла праця викладачів. Як розповідає заступниця директора дитячої музичної школи Поліна Зоріна, робота з дітьми з порушенням зору вимагає особливого рівня тактильного та емоційного контакту.

«Є тактильна допомога, коли учня треба взяти за ручку, вивести, поправити щось з одягу, поставити йому стілець, направити до цього стільця. Але водночас ці діти неймовірно контактні, вони щиро сміються і ні на кого не звертають увагу. Такий шанс випадає, може, один раз на життя. І коли ми сказали, що є така можливість, то всі вчепились за неї. І не тільки дорослі, а й самі діти. Така надихаюча допомога професійних симфонічних оркестрантів вразила нас. Вони так тактовно ставились до наших дітей, і це дозволило учням втілити свої мрії та впоратись з програмами», — говорить Поліна Зоріна.

«Внутрішній такт» як іспит для суспільства

Інклюзія у контексті цього проєкту вийшла далеко за межі звичних пандусів чи архітектурної безбар’єрності, зауважує організаторка проєкту Інга Лобанова. На її думку, це більше про внутрішню етику та культуру взаємодії, яка однаково необхідна всьому суспільству, а не тільки людям з інвалідністю. 

«Внутрішній такт необхідний. Відчуття внутрішнього ритму необхідне для кожного музиканта, щоб вміти грати в ансамблі, щоб вміти чути одне одного в ширшому плані. І для кожного з нас це важливо — уміння чути одне одного. Якими б абсолютно різними ми не були. І нам треба вчитися слухати тих, хто інший, і відчувати їх потреби, відчувати їхні емоції, щоб вони не відчували себе покинутими, самотніми і так далі. Бо наразі, коли йде війна, дуже багато людей повернеться у суспільство з якимись проблемами зі здоров’ям. І для того, щоб вони відчували себе у цьому суспільстві комфортно, — треба в першу чергу вчитися нам», — говорить Інга Лобанова.

Керівниця проєкту додає, що взаємодія між дітьми та оркестрантами була бездоганною завдяки диригенту Юрію Яковенку, який зміг знайти правильні людські та професійні інтонації. Сам процес вивчення дітьми нотного матеріалу шрифтом Брайля, утримання цих масивів інформації в голові та подальше точне перенесення на струни чи клавіатуру колеги-музиканти називають справжньою фантастикою.

Артистка симфонічного оркестру Харківської опери Віра Литовченко зізнається: під час роботи над концертом зрозуміла, що головне — не концентруватися на особливостях дітей, а бачити в них передусім музикантів:

«Мені здається, треба бути дуже уважними у плані музикування, уважно їх слухати і не тому, що у них порушення зору, а тому що це діти. Вони вчаться. Треба давати їм зрозуміти, що те, що вони роблять, — це правильно, це комусь дуже потрібно. А інклюзія — це взагалі дуже важлива тема, тому що це показує наші цінності, те що ми зростаємо як суспільство, ми створюємо можливості для всіх і ми усвідомлюємо те, що це нам необхідно. У нас, на жаль, багато ще проблем для людей з інвалідністю і в місті, і з пересуванням, і нам треба над цим працювати. Такими проєктами ми показуємо, що це можливо і це потрібно робити».

Музика, яка надає крила

Паралельно з концертом діяла виставка робіт учнів школи імені Короленка. Керівник музично-художньої частини Харківської опери Тарас Селіхов каже: ці роботи стали для багатьох відкриттям.

«Ці роботи вражають і дають багато емоцій — від сльози, яка перша з’являється, до якоїсь внутрішньої радості, бо ти розумієш, що це роботи дітей, які зовсім не мають зору. Ці графічні роботи, так звана рельєфна графіка зроблені дітками, які зовсім не бачать. І живопис у нашому розумінні їм зовсім недоступний, фарби — вони не розуміють, що це таке, але площина і лінія їм доступна. І оці лаконічні, на перший погляд, роботи, ці діти донесли до нас. Їх почуття, їх емоції».

«Це про майбутнє»

Ведучим концерту став журналіст Володимир Носков, для якого ця історія є особистою. Свого часу він сам навчався на музичному відділенні для дітей з порушеннями зору: грав на фортепіано та співав у хорі. За його словами, проєкт важливий не лише тому, що демонструє можливості дітей:

«Це про те, що нічого не зупинилось, а майбутнє буде. Багато хто в інших містах України не розуміє, як можна тут, у Харкові, концерти проводити, як можна навчати дітей, але це поки що триває».

Володимир каже: жоден виступ не залишив його байдужим:

«Номер «Ой, у лузі червона калина». Записувався він унікально. Тому що діти зараз — хто за кордоном, хто в інших містах України. І навчання відбувається переважно онлайн або у безпечних просторах, тому кожна партія записувалась окремо. Потім її зводили, і зробили це з оркестром».

Місія триває: попереду лабораторії та кіно

Для організаторів із ГО «Агентство міжнародного співробітництва» та керівництва ХНАТОБу концерт «Музика серця» — це лише проміжна кульмінація великої програми. Генеральний директор — художній керівник Харків Опера Ігор Тулузов наголошує, що театр планує зробити подібні інклюзивні культурні ініціативи системними, адже «рівні можливості мають нарешті переходити від гасел до активних дій».

Зараз творча команда розпочала монтаж повної відеоверсії концерту, а також роботу над документальним фільмом про учасників проєкту, розповідає Інга Лобанова. Окрім цього, фінальним етапом проєкту стане всеукраїнська науково-практична лабораторія. Організатори планують зібрати у Харкові викладачів з усієї країни, щоб обмінятися досвідом та ідеями, як працювати з дітьми з різними порушеннями здоров’я.