Піар-хід чи крок вгору: підсумки зустрічі Терехова і Зеленського
Недільна зустріч Харківського міського голови Ігоря Терехова із президентом України Володимиром Зеленським на тлі анонсованих главою держави кадрових змін в уряді наробила галасу в медіа та соцмережах. Офіційної інформації щодо кандидатур до Кабміну поки немає. Опитані MediaPort джерела називають нереальним або малоймовірним перехід міського голови на роботу до Києва. Навряд чи Терехов прийме таку пропозицію, враховуючи необмежене через воєнний стан і відсутність виборів перебування на посаді мера та набутий за цей час політичний капітал. Що показала зустріч Зеленського і Терехова і які питання у контексті чергових переформатувань в уряді видаються важливішими, у розмові з MediaPort прокоментувала політологиня, доцентка кафедри політології Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Юлія Біденко.
— Після зустрічі президента України Володимира Зеленського з мером Харкова Ігорем Тереховим поширюється інформація щодо нібито розгляду кандидатури Терехова на посаду в уряді, навіть його можливого прем’єрства. Чи була насправді така пропозиція, достеменно невідомо. Водночас з різних джерел отримуємо дані, що Терехов не йде на жодну з посад в уряді. Але теоретично як ви оцінюєте цю можливу перспективу? І якою бачите реакцію в медіа, соціальних мережах?
Так, дійсно, соцмережі рясніють різними баченнями цієї ситуації, багато ваших колег зараз звертаються за оцінками. Я би хотіла подивитися на це через призму політичної логіки новітньої історії України.
У нас був лише один прем’єр-міністр, який до цього був обраним міським головою, і був успішним на цій посаді — це Володимир Гройсман. У нього була непогана взаємодія і з тодішнім президентом Петром Порошенком, і з коаліцією у Верховній Раді, і з європейськими партнерами. Але нагадаю, що сталося з його політичною силою у 2019 році: вона навіть не подолала прохідний бар’єр до Верховної Ради. Тобто досвід переходу мера великого міста на міністерську посаду не дуже успішний, це певний ризик.
По-перше, прем’єр-міністри й міністри змінюються дуже швидко, навіть попри цементованість влади воєнним станом. А коли ти обраний мером, у тебе великі шанси на переобрання — особливо якщо йдеться про Харків. За даними щорічних муніципальних досліджень, у харків’ян один з найвищих рівнів схвалення діяльності мера, більше половини харків’ян хотіли б, щоб саме їхній міський голова мав можливість переобратися після завершення активної фази війни. Обмінювати такий політичний капітал на сумнівні політичні перспективи в Києві навряд чи хтось наважиться.
По-друге, є питання політичної відповідальності. У Харкові з кінця 2021 року немає секретаря міськради, який мав би виконувати обов’язки мера, якби той пішов у політичну кар’єру в Києві чи щось трапилося. Терехов обрався наприкінці 2021 року, на черговій сесії вже мала б бути обрана така особа депутатами міськради, адже на секретаря покладено багато функцій, зокрема взаємодію з громадськістю та депутатськими фракціями. Але почалося повномасштабне вторгнення, і в Харкові проводяться лише позачергові сесії. Друге за розміром місто України, дуже важливе з точки зору стратегії захисту, безпеки всієї України, залишається без належного прикриття місцевого самоврядування. Є негативні приклади на кшталт Чернігова, менших міст, де зараз немає міського голови, і, до речі, там падають рейтинги підтримки центральної влади. Тож це ризик і для команди Володимира Зеленського: якщо примусово чи добровільно забрати Терехова на іншу посаду, це може в довгостроковій перспективі просадити рейтинги владної команди.
— Але ж президент може просто призначити свою людину очільником міської військової адміністрації.
Саме так і може розгортатися сценарій, тому що за законом про місцеве самоврядування заміщати мера мав би секретар міськради, але реалії воєнного стану показують, що ця процедура погано унормована, за відсутності секретаря дуже ймовірно, що обов’язки перебере очільник військової адміністрації територіальної громади.
Підтримка харків’ян, Харкова на майбутніх виборах буде дуже суттєвою для будь-якої політичної сили. І якщо Володимир Зеленський бачить себе на посаді президента або очільника значної політичної сили в майбутньому, він може електорально втратити Харків у довгій перспективі.
Якщо в умовному твітері є й критика, й жарти на ці тему, і більше розуміння, що це, скоріш за все, певний комунікаційний піар-хід, то те, що відбувається у місцевих пабліках, ми бачимо, що харків’яни мають велику підтримку того, що робить Терехов. І не факт, що він був би настільки ж успішним, коли ми кажемо про стратегію розвитку держави, управління міністерствами й підбір професійної команди з експертів, юристів і фахівців у різних галузях.
[Щодо того, що харківські посадовці не прагнули йти у центральну владу] Харків — дуже гетерогенне місто, якщо порівнювати його, наприклад, із Дніпром чи Донецьком, де колись були претензії місцевих еліт управляти всією Україною. У харківських еліт такої клановості й таких амбіцій не було — тут завжди була доволі висока змагальність місцевих еліт, а розподіл ресурсів тривалий час залишався в межах самого міста. Харків’яни доволі непогано вмонтовувалися в серединну кваліфіковану ланку менеджерів — юридичні управління в міністерствах, питання, що потребують експертизи й довгострокової політики. Те, що в них не було претензії «ми управлятимемо Україною» — це дуже добре, бо коли в певної регіональної групи виникають такі амбіції, для такої великої країни, як наша, це доволі ризиковано — революціями, народними протистояннями, підвищенням градуса в суспільстві.
Навіть попри зміну соціальної ролі міста, Харків усе одно залишається другим за розміром містом України — більшим за таку країну, як Естонія, — з великим потенціалом і досі значним бюджетом. І якщо грамотно вибудовувати комунікацію з населенням, можна дійсно насолоджуватиися щирою любов’ю харків’ян. Гадаю, окрім матеріальних, політичних і прагматичних чинників, це теж може бути по-людськи дуже приємно.
— Як би ви оцінили саму зустріч Зеленського з Тереховим: це знаково, що він приймає мера, хвалить харківський досвід комунальної сфери, каже, що його треба переймати іншим містам області? З точки зору політики Зеленського — це крок до підвищення свого власного рейтингу, спроба «виїхати» на господарницькому іміджі? Чи радше протокольна зустріч, тим більше, що нині Терехов очолює Асоціацію прифронтових міст і громад.
Я думаю, що тут питання не лише в Асоціації прифронтових міст і громад, тому що вона ще не стала прообразом політичної партії чи вагомим інструментом, який буде підтягувати голоси пересічних виборців, чи стане такою машиною для збору голосів, як кажуть західні політологи.
Наскільки відомо з відкритих джерел, протягом зустрічі йшлося насамперед про досвід Харкова. Харків справді можна позитивно оцінювати з точки зору досвіду, хоча я б не хотіла, щоб інші громади переживали такий досвід, як переживають харків’яни і місцеве самоврядування, і не кожен цей досвід релевантний для інших.
Але дійсно є відгуки керівників, які займаються відновленням на центральному рівні, і вони кажуть, що підготовка проєктів з боку харківської команди доволі сильна. Як політологиня можу сказати: Харків не завжди створює найкращі стратегії довгострокового розвитку, власної відбудови, але що стосується побудови стійкості й відповіді на виклики тут і зараз — міський менеджмент працює доволі непогано, особливо порівняно з деякими іншими прифронтовими громадами і навіть тиловими громадами, того самого Києва.
— У коментарях прихильники Терехова пишуть доволі радикально: мовляв, усе тримається на ньому одному, якщо його заберуть — усе тут розвалиться. Так звана сильна рука. Наскільки це адекватно? Чому деякі харків’яни так гостро реагують, навіть погрожуючи Зеленському?
Певні різкі коментарі харків’ян у бік центральної влади — на кшталт «не віддамо нашого мера на поталу нового уряду» — свідчать, що ця зустріч була потрібна не лише Терехову, а й Зеленському. По-друге, це наслідок системної інформаційної політики, яку вибудовував Ігор Олександрович та його попередник і в певному сенсі вчитель Геннадій Кернес. Особливість харківської управлінської моделі в тому, що харків’яни можуть не знати всіх заступників мера (їх було багато, стало трохи менше), своїх депутатів у Верховній Раді чи міськраді, але при кожному прильоті, кожному ремонті Терехов особисто присутній і першим інформує про ситуацію — де сталося вороже влучання. Пам’ятаємо, як він особисто виносив експонати Харківського художнього музею. Так він показує, що постійно на місці, контролює ситуацію і відповідає за неї.
Єдине що — це тактичні кроки замість стратегічних. Коли йдеться про підготовку до зими чи розвиток громади на майбутні п’ять років, немає чіткого розуміння, як саме це робити. Наприклад, безкоштовний транспорт забирає майже 20% бюджету, у громади є борги. Є свої плюси й мінуси. Але з точки зору комунікації, «вітрини», швидкості реагування і зменшення наслідків ворожих ударів — я вважаю, що Терехов дуже правильно комунікує і з громадою, і з центральною владою.
Але, повертаючись до Зеленського: якщо він оголошує про зміну уряду й стратегічні зміни, мені дуже хотілося б почути, які саме стратегічні зміни передбачаються, а вже потім, можливо, гадати, яка людина найкраще підійшла б на ту чи іншу посаду. Це нагадує яскравий хід у дусі «95 кварталу». Ми бачимо, що трьохмільйонний харківський регіон збудився, кияни вже питають, чи очікувати вашого мера прем’єр-міністром? Але при цьому ніхто не питає, як оцінити діяльність пані Свириденко та її міністрів, як оцінює Україну Євросоюз щодо відкриття кластерів перемовин, чи була успішною українська дипломатія у США — адже й пані Стефанішина заявила, що йде за власним рішенням, і Свириденко йде за власним рішенням. Наскільки успішним був Михайло Федоров на посаді міністра оборони, наскільки вирішена проблема мобілізації в Україні, наскільки Україна готова до зими?
Коли ми говоримо про готовність до зими — це не про нові стратегічні напрямки, а про те, щоб вижити як країні і як містам. Харків доволі успішно демонстрував здатність до виживання й стійкості попри ворожі атаки та холод. Можливо, тут є сенс поділитися успіхом і практиками, але я не бачу в цьому стратегії, про яку говорив глава держави й верховний головнокомандувач. На жаль, як експертне суспільство — журналісти, інтелектуали, коментатори — ми могли б обговорювати набагато серйозніші речі, ніж те, чи поїде Терехов добровільно, чи залишиться в Харкові. Бо проблема — це стратегія розвитку держави, її виживання, вступ до Євросоюзу і зміцнення обороноздатності.
— Серед іншого порушується питання, що президент діє у порушення Конституції зі звільненням прем’єра, адже це питання парламенту.
Ця проблема виникає не вперше. Подібні критичні коментарі лунали, коли знімали пана Шмигаля, коли були скандали навколо Міністерства енергетики та інших відомств. Коли призначали Свириденко, опозиція явно вказувала, що парламент має голосувати не лише за прем’єр-міністра, а й за програму уряду. Такої програми не було й досі немає, навіть після відставки Свириденко. Тобто незрозуміло, чим саме підживлюється це лідерство — це викликає невдоволення і в самому парламенті.
Безумовно, постає питання про монобільшість. Якщо подивитися на голосування за популістичні, проблемні законодавчі ініціативи, побачимо, що навіть «слуги» не голосують монолітно. Тому питання не лише в тому, хто лідер, а в тому, які стратегічні пріоритети, хто очолить уряд, і головне — за якою програмою та якими показниками ефективності, KPI, ці люди працюватимуть.
Подібна критика лунає не лише в Україні. Неофіційно її можна почути й на рівні США, і на рівні ЄС: хотілося б бачити більше результатів, ніж маніпуляцій кріслами. Офіс президента не має ставати HR-відділом управління державою. Так, під час воєнного стану більше повноважень належить силовим структурам і армії, яку офіційно очолює президент, але є ще й економічний розвиток, ветеранська політика, екологічна політика, гармонізація законодавства з ЄС на шляху до спільного ринку й членства в Євросоюзі.
Читайте також: Зеленський анонсував оновлення уряду та приймав Терехова: про що говорили
