In memoria aeterna. Пам’яті Дмитра Головачова

На початку липня 2019-го пішов з життя корифей режисури Дмитро Якович Головачов. Для тих, хто його знав, будь-які слова будуть зайвими. Для тих, хто не знав, незрозумілими. У будь-якому разі крізь ком у горлі та приступ німоти шукати якісь слова, щоб висловити не стільки біль і скорботу, скільки неосяжний респект і величезну шану Дмитру Яковичу Головачову за сам факт його існування в світі та присутність у нашому житті, марні зусилля. Але ми все ж таки спробуємо.

Якщо усе буття — один великий дім, то у кожного з нас своя роль у цій світобудівлі: хтось слугує фундаментом і опорою, хтось закладає цеглинками вже заготовлені кимось стіни, хтось красується декором на фасадах, хтось намагається зруйнувати створене, а хтось стає дахом, що прикриває від дощу цей будинок загальнолюдського існування.

Дмитро Якович Головачов — це людина-фундамент. Його місія — створення основ. Так, у 1993-му році він заснував першу у Харкові незалежну студію-продакшн — Телерадіокомпанію «Ніка-відео», з якої вийшло чимало режисерів, сценаристів і фільмейкерів. Саме він виступив фундатором кіно- і телеосвіти у нашому місті: започаткував кафедру режисури, а потім — факультет теле- і кінорежисури у Харківській державній академії культури. А на соціологічному факультеті Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, де Дмитро Якович викладав останні десять років курс із режисури екранних мистецтв, улюбленому усіма без виключення колегами і студентами Вчителю у 2018-му році було присуджено звання Почесного Майстра кафедри медіакомунікацій.      

Майстер, Корифей, Фундатор, Метр. Саме так ми йменували Вчителя. Ймовірно, все, що є гарного у світі телебачення і кіно у Харкові, сталося завдяки Дмитру Яковичу — кіно- і телережисеру, продюсеру, медіаексперту, досліднику екранних мистецтв, засновнику теле- і кіноосвіти у Харкові. Колись Дмитро Якович вчився в авіаційному інституті, але кинув його і пішов на акторський факультет Інституту мистецтв.

За легендою, сталося це випадково: одного разу до Дмитра у трамваї підійшли дипломники акторського факультету і сказали:

«Ви — яскравий типаж, зможете зіграти у нашому випускному спектаклі?»

З цього моменту життя Дмитра радикально змінилося, віднині воно тісно переплетено з театральним, а згодом — з теле- і кіномистецтвом.

З 1974-го по 1989-й рік Дмитро Якович працював у Харківській студії телебачення (телеканал ОТБ, Харківська ОДТРК, нині — філія ПАТ Національної суспільної телекомпанії України «Харківська регіональна дирекція»), де пройшов шлях від асистента режисера до головного режисера студії.

Дмитро Якович був режисером-постановником більш ніж 10-ти ігрових відеофільмів, трансльованих на центральному та українському телебаченні: «За пітерським часом», «За тиждень до відпустки», «Ігор Савович», «Багряный бор», «Загибель Адомаса Брунзи», «Майстри часу» та ін., а також понад 40 телевізійних версій вистав театрів Харкова, Києва, Москви, Мінську. Перераховування заслуг та плодів професійної діяльності Дмитра Яковича може зайняти не одну сторінку: режисер циклу програм «Весь Харків — Золоті сторінки», «Відкрите суспільство» (грант фонду «Відродження»), «Лики Времен» та ін., член Національної спілки театральних діячів України, член журі конкурсу «Часопис» Харківської організації Національної спілки Союзу журналістів України, лауреат творчої муніципальної премії у номінації «Краща режисерська робота року» за цикл програм «Театральний салон» на телеканалі ОТБ.

З Телерадіокомпанії «Ніка-відео», директором якої з 1998-го року був Дмитро Якович і яка кочувала містом (колись вона була розташована у живописному будинку з башточкою біля Успенського собору, потім — біля Благовіщенської церкви) вийшло багато відомих режисерів, акторів, журналістів, письменників. Багато з них, а також і студентів Дмитра Яковича розлетілися по всьому світу: гроші на його лікування учні добровільно надсилали зі Сполучених Штатів Америки, з Германії, Франції, Ізраїлю. Але гроші не врятували.

Лікарі, як завжди, виправдовувалися словами: «Ми не Боги». Рак став вироком.

Ми втратили більше, ніж життя людини. Ми втратили фундамент.

Дмитро Якович Головачов. Масштаб його таланту і сила його добра неймовірні.

Інтелігентна, вишукана, аристократична людина. Ми ніколи не бачили Метра в сумному стані. Пройнята світлом посмішка. Лагідний голос. Мудрі слова.

Колегам пощастило десять років грітися у вогнища цієї яскравої особистості. Дякуємо за щастя бути поруч зі Вчителем. Вважаємо за честь бути його учнями. Ми всі раптом стали сиротами. Але будинок, який побудовано на фундаментах, закладених Дмитром Яковичем, буде зростати і зміцнюватися, якщо ми будемо зберігати пам’ять.

Надпис на цьому будинку — «Вічної пам’яті Дмитру Яковичу Головачову. In memoria aeterna».