Відповідь головному архітектору

Від редакції: Днями в соціальній мережі Facebook розпочався флешмоб. Під спільним хештегом користувачі публікують світлини занедбаних історичних будинків Харкова. Це підкинуло дров у багаття конфлікту, зумовленого конкурсом на пам’ятний знак на площі Свободи, і стало реакцією на висловлювання головного архітектора міста Сергія Чечельницького, який назвав себе творцем, а своїх противників руйнівниками. Законність самого конкурсу оскаржується в суді — наступне засідання відбудеться у середині березня. Тим часом один з позивачів в цій справі архітектор Богдан Волинський вирішив відреагувати на позицію Чечельницького, озвучену в тому числі в інтерв’ю «МедіаПорту». Зокрема, розповів, чому представники професійної спільноти не запропонували своє бачення реконструкції площі Свободи і чому досі не зустрілися з опонентом. 

Про руйнівників та творців

У відповіді журналістам Сергій Чечельницький назвав п’ять тисяч людей, які підписали петицію про його звільнення, руйнівниками. До того він відзначав, що ніби одні й ті самі активісти знесли пам’ятник Леніну і виступають проти встановлення колони. На яких підставах чиновник об’єднав дві групи людей в одну — невідомо. Але цікаво буде порівняти обидва випадки.

Повалення Леніну, безумовно, було актом вандалізму та лишило неоднозначні думки в суспільстві. Таким чином історія з Леніним не менш, ніж сьогоднішня — з переосмисленням площі Свободи, вимагає широкого діалогу в суспільстві, відповідальність за організацію якого в першу чергу лежить саме на Департаменті містобудування й архітектури, в якому працює Чечельницький. Сьогодні про необхідність такого діалогу та професійного дослідження заявляють активісти. Серед яких, зауважте, половина архітектори. У відповідь чиновник намагається маргіналізувати групу, виставивши опонентів «вічно незадоволеними» та називає «руйнівниками».

Одіозний головний архітектор відмовляється обговорювати свої посадові обов’язки та конкретні здобутки за час роботи на цій посаді. Замість вирішення реальних проблем «творець» розповідає про натхнення та про те, як відчув необхідність колони.

Підтримує таку позицію і скульптор Олександр Рідний, який заявив, що  монументи — ознака сильних. У сучасному світі всі міста, що мають колони чи інші подібні монументи, мають їх у спадок від часів завоювань. Коли політична сила підтверджувалася знаками, а не якістю життя пересічного громадянина. Але жодна з держав, рівня життя якої ми прагнемо, не зводить нічого подібного вже сьогодні. У ХХI столітті, коли війни, насильство та рабство перестали бути буденними атрибутами та засуджуються публічно, — хороші дороги, школи, дитсадки та бібліотеки є ознакою сильних.

Творцем може вважатись той, хто створює справжнє благо, а не замулює очі.

Про приватну фірму, засновником якої був Чечельницький

Монополію на міські проекти де-факто своєї ж фірми головний архітектор пояснює її високим рівнем, а не корупційними зв’язками. Тут треба почати не з «АРОФ», а із того, щоб бути чесними із собою. Всім приємно казати, що Слобожанщина — долина талановитих зодчих, але це не зовсім так. Вийдіть на вулицю і подивіться, скільки недавно зведених будинків гарні. Ви бачите, що гідних робіт не так і багато. Це пояснюється не тим, що ми бідно живемо, а тим, як ми розпоряджаємося своїми ресурсами.

Давайте не відкривати книгу «Архітектори України чи Харкова», яку відкриває Сергій Чечельницький, щоб показати свій портрет. Краще візьмемо будь-який міжнародний журнал чи сайт про сучасну архітектуру. Там ви не знайдете ні Шкодовського, ні Чечельницького, ні бюро «АРОФ», ні інших «видатних зодчих Слобожанщини».

Донедавна з українських архітектурних бюро там могли промайнути лише проекти «Дроздов та партнери», «Зотов і Ко» та один заміський готель, зведений Юрієм Ринтовтом. Але ці бюро чомусь не отримують міських замовлень.

В останні роки також почали з’являтися пристойні проекти зовсім молодих українських бюро, які перемагають у міжнародних конкурсах. В українських конкурсах вони не можуть перемагати, бо в нас їх майже нема. В Харкові всі міські замовлення в той чи інший спосіб передаються придворним архітекторам, зокрема «АРОФ». І хоча таланти у нас народжуються, більша частина з них переїжджає за кордон. В нашій корупційній системі, яку в свою чергу підтримує Сергій Чечельницький, вони майже не мають шансів отримати замовлення.

Очевидно, що монополізація галузі і відсутність конкуренції не ведуть до підвищення якості. 

Про участь інших архітекторів у міських проектах

У кожного професіонала були три важливі причини, аби не подавати проект на конкурс щодо площі Свободи. Він не викликає довіри, поваги і розуміння.

Довіри — тому що картинку з колоною (яка насправді мало відрізняється від фінального проекту) всі побачили ще до оголошення конкурсу, а склад журі лише підтверджував, що зібрали людей, здатних підтримати будь-яке рішення міського голови, а не приймати власне. До того ж, жодні інші бюро, окрім привілейованих, ніколи не підпускали до міських проектів і відкритих тендерів.

Поваги конкурс не викликає, бо завдання прописане сором як жахливо. Відкрийте будь-які умови нормального конкурсу — і ви побачите, що тільки технічних вимог до логотипу Ужгорода було більше, ніж до проекту на пам’ятний знак на площі Свободи. Порівнювати ці умови із співставними за масштабом та значущістю архітектурними конкурсами просто смішно (або все ж таки сумно).

Ну і головною причиною стане відсутність розуміння. Ніхто з професіоналів не зрозумів, навіщо на площі потрібен пам’ятний знак. 

Очевидно, що коли відкриті конкурси будуть організовані належним чином (неупереджене та професійне журі, пропрацьовані умови, гідні винагороди, достатня поінформованість), то ми побачимо інші бачення спільного майбутнього. Тоді стане можливим діалог на полі реальних пропозицій.

Про діалог

Спілкується із професійними опонентами головний архітектор тільки зі стільця на прес-конференції і ніколи не опускається зі свого імпровізованого Олімпу до того, щоб говорити на рівних.

Учасники ініціативної групи намагались зв’язатися з Чечельницьким. Але записатися на прийом до головного архітектора не вийшло. Резонанс на той момент був невисокий, не було розголосу. В приймальні на запит про візит у відведений на зустріч із громадськістю час (як зазначено на відповідному розділі сайту Харківської міської ради) відповідали: «Ви що, не розумієте, що він на терміновій нараді у мера?! Записуйтесь через два тижні». Через два тижні — те саме. Представники громадськості вирішили, що чиновник взагалі не має впливу на ситуацію і просто виконує вказівки міського голови. Тому більше не домагалися зустрічі. 

Головний архітектор та інші автори проекту, а також члени журі уникають відкритих дискусій. Хоча саме вони мали б виступати ініціаторами таких подій, якщо мова йде про вільне суспільство.

В широкому професійному колі сотні поважних людей, які працюють на благо нашого міста не менше за інших, не обіймаючи високих адміністративних посад, висловилися проти конкурсу та конкретного проекту колони.

Серед них багато колег архітекторів, на пікеті біля суду, були і викладачі архітектурних ВНЗ, художники, галеристи, історики. Їх підтримали міжнародні експерти з визнаних на світовому рівні інституцій, зокрема з Німеччини, Сполучених Штатів, Канади та Англії.

Міжнародна організація зі збереження пам’яток архітектури модернізму (куди входить й конструктивізм) DOCOMOMO відкрито висловила застереження з приводу проекту переможця та його негативного впливу на архітектурний ансамбль світового значення. Але як і тисячі підписів проти пам’ятника та на підтримку звільнення Сергія Чечельницького з посади головного архітектора міста, це не змусило чиновника почати діалог.