Ключ к Харькову

Ключ до Харкова
Ще кілька місяців тому визволення Харкова в серпні 1943 року представлялося мені як переможний похід військ Червоної Армії на захід. Я й подумати не міг, що ось-ось почну працювати над книгою, яку назву «Коротич — ключ до Харкова» і, серед інших відкриттів, з'ясую: середньодобові втрати з'єднань Червоної Армії в особовому складі і бойовій техніці під час цих боїв були порівнянні лише з Берлінською операцією 1945 року.

Основою для пошуків — спочатку в межах статті та сценарію фільму, а потім і книги — стали документальні джерела Центрального архіву Міністерства оборони. Думаю, багато хто здивовано зниже плечима: з якої статі селище Коротич стало ключовим пунктом у визволенні Харкова?

Справа в тому, що визволення Харкова як основне завдання військами Степового фронту (саме це оперативно-стратегічне об'єднання Червоної Армії діяло в 1943 році на Сході України) не розглядалося. Ставка Верховного Головнокомандувача вимагала від військ Степового фронту повністю знищити все харківське угруповання гітлерівців у полі. Для виконання цього завдання необхідно було оточити угруповання ворога силами двох армій — 5-ї гвардійської танкової та 53-ї — і вдарити спочатку на Коротич, а потім на Покотилівку, Бабаї та Буди.

Однак у районі Коротича радянські армії зіткнулися з надзвичайно запеклим опором німецьких танково-гренадерських дивізій. Бої за селище тривали майже 10 днів, і весь цей час війська Степового фронту не могли просунутися та виконати поставлене завдання. Те, що німцям довелося стягнути до Коротича свої основні сили, врешті-останком запобігло затяжним вуличним боям у самому Харкові і, як наслідок, врятувало від загибелі ще більшу кількість солдатів і офіцерів.

Продовжуючи чинити опір, 23 серпня німці залишили більшу частину Харкова і закріпилися на правому березі річки Уди, в районі залізничної станції Основа і далі аж до аеропорту. Таким чином, лінія фронту до 23 серпня проходила через місто: приблизно третина Харкова залишалася в руках ворога, а решта території нещадно обстрілювалася противником.

[Фрагмент схеми визволення селища Коротич. Серпень 1943 року.]

Лише 29 серпня гітлерівці відійшли на заздалегідь підготовлені рубежі за річкою Мжа. Цього дня було остаточно звільнено Коротич та повністю очищено Харків. Про стратегічну важливість скромного населеного пункту Коротич для командування Червоної Армії говорить ще одна цікава деталь: дві стрілецькі дивізії зі складу 53-ї армії — 28-ма гвардійська та 84-та стрілецька — 23 серпня 1943 року отримали почесне найменування «Харківські», попри те, що в боях безпосередньо у місті вони участі не брали. Ці дивізії вибивали ворога саме з Коротича.

Селище міського типу Коротич виникло приблизно наприкінці 1670-х років. Перша згадка про нього в документальних джерелах пов'язана з ім'ям полковника Харківського козацького полку Григорія Єрофійовича Донця-Захаржевського: у 1687 році він дозволив жителю Коротича Михайлу Матвієнку побудувати млин. Коротич розташований на висотах за кілька кілометрів від Харкова, вздовж залізниці та шосейного шляху Харків — Київ. Поза всяким сумнівом, його стратегічне розташування є найважливішою ключовою точкою, яка могла послужити як для захисту, так і для захоплення Харкова.

У квітні 1918 року німецькі війська використовували ці висоти для артилерійського обстрілу Харкова. Тут загинули червоногвардійці, які захищали ці вигідні для артилерії позиції, про що свідчить меморіал у селищі. На початку радянсько-німецької війни, у жовтні 1941 року, через хаотичне перегрупування частин Червоної Армії на захід від Харкова Коротич не став серйозною перешкодою для вермахту. 76-та гірськострілецька дивізія, а точніше її 589-й стрілецький полк, зазнала флангового удару супротивника і відійшла у бік селища Буди.

[Фрагмент аерофотозйомки селища Коротич. 1941 рік.]

В період окупації в Коротичі діяли сільська управа, комендатура, поліція, медична ділянка та молочна ферма. Загальна кількість громадян селища, які добровільно виїхали до Німеччини, становила 71 особу. Насильно на каторжні роботи (Ostarbeiter) було вивезено 68 чоловіків, 93 жінки та шестеро дітей (молодших за 16 років). За час бойових дій у селищі було знищено 297 будинків. Загальна кількість розстріляних нацистами місцевих жителів становить 71 особу.

Під час першого, невдалого спроби визволення Харкова в лютому-березні 1943 року селище обороняла 303-тя стрілецька дивізія і 86-та танкова бригада. 8 березня вони зупинили просування дивізії СС «Лейбштандарт» і стримували супротивника до вечора 9 березня, але згодом не витримали наступу полку «Дер Фюрер». З району на північ від Коротича 10 березня 1943 року розпочала свій наступ на Харків моторизована дивізія «Велика Німеччина».

Цими березневими днями тут героїчно загинув навідник 6-ї батареї 844-го артилерійського полку 303-ї стрілецької дивізії рядовий Михайло Севастьянович Карнаков. У своєму останньому бою він підбив кілька танків і, будучи важко пораненим, підірвав себе гранатою разом із есесівцями. Рядовий Карнаков похований поряд із Коротичем — у селищі Комунар, а 7 серпня 1943 року йому посмертно було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

У серпні 1943 року Коротичу довелося стати ареною жорстоких боїв, за напругою порівнянних із найвідомішими битвами Другої світової війни. Ось тільки про подвиги солдатів і офіцерів у цій битві йдеться вкрай мало. В офіційних радянських джерелах Курська битва символічно закінчується 23 серпня «визволенням Харкова». Наступна велика дата — це 20 вересня, день повного визволення Харківської області. Все, що відбувалося у цьому проміжку, зазвичай подається короткою історичною довідкою про успішний наступ наших військ. Подробиці того, що відбувалося в цей місяць насправді, досі відомі лише вузькому колу військових істориків.

Один місяць війни
Початок боїв за селище Коротич тісно пов'язаний із завершенням Курської битви, коли 3 серпня 1943 року розпочалася Бєлгородсько-Харківська наступальна операція під кодовою назвою «Полководець Румянцев». Військам Воронезького (генерал армії Микола Ватутін) та Степового (генерал-полковник Іван Конєв) фронтів потрібно було не лише звільнити Бєлгород і Харків, а й повністю знищити з'єднання німецької групи армій «Південь» фельдмаршала Еріха фон Манштейна — зокрема, 4-ту танкову армію генерал-полковника Германа Гота та оперативну групу «Кемпф» генерала Вернера Кемпфа.

[Генерал-фельдмаршал Еріх фон Манштейн з офіцерами свого штабу під час Курської битви. 1943 рік.]

З 12 серпня війська Степового фронту почали прямий наступ на Харків. Передбачалося, що 53-тя армія (командувач — генерал-лейтенант Іван Манагаров) спільно з 5-ю гвардійською танковою армією (під командуванням генерал-лейтенанта Павла Ротмістрова) розгорнуться для удару із заходу та південного заходу, при цьому танкова армія мала прориватися на Мерефу.

[Павло Ротмістров (ліворуч) у районі Прохорівки. Липень 1943 року.]

53-тя армія у важких боях 13 серпня звільнила Дергачі, Караван, Лозовеньки, а 14 серпня вела кровопролитні бої на рубежі Польова — Семенівка — Лужок. 15 серпня їй вдалося утворити пролом у німецькій обороні та розпочати обхідний маневр із північного заходу. До 18 серпня 53-тя армія зачищала величезний лісовий масив на північний захід від міста, а також почала бої за села Куряжанка, Пересічне та Гаврилівка.

Звільнення цих селищ 20 серпня дозволяло розпочати штурм Харкова безпосередньо з лісових масивів, а спільно з 5-ю гвардійською танковою армією — перерізати стратегічні лінії Харків — Полтава та оточити німецьке угруповання, наступаючи на Коротич і далі на Покотилівку, Бабаї, Буди та Мерефу.

[Командувач 53-ї армії генерал-лейтенант Іван Манагаров, командувач Степовим фронтом генерал-полковник Іван Конєв та представник Ставки маршал Георгій Жуков.]

У смузі наступу на Коротич із боку Червоної Армії розташовувалися 28-ма гвардійська стрілецька дивізія (під командуванням генерал-майора Георгія Чурмаєва) та 84-та стрілецька дивізія (під командуванням генерал-майора Павла Буняшина). 5-та гвардійська танкова армія, що надійшла в розпорядження Степового фронту, складалася з передового загону (під командуванням підполковника Василя Докудовського), 5-го гвардійського Зимовниківського механізованого корпусу (генерал-майор Борис Скворцов) та 18-го танкового корпусу (полковник Олександр Єгоров).

Німецьке командування протиставило їм на цій ділянці елітні танково-гренадерські дивізії СС «Дас Райх» (командир — обергруппенфюрер СС Вальтер Крюгер) та «Вікінг» (оберфюрер СС Едуард Дайзенгофер), а також 105-ту піхотну дивізію вермахту.

[Вальтер Крюгер на церемонії вручення Лицарського хреста після третьої битви за Харків. 20 квітня 1943 року.]

Ці німецькі частини були додатково посилені мінометною батареєю біля хутора Комуна, важкою артбатареєю в саду на схід від Пісочина, мінометними позиціями на станції Куряж та в яру неподалік пісочинської церкви. З району Липового гаю супротивник вів щільний вогонь шестиствольними мінометами (Nebelwerfer) та далекобійною артилерією. На всіх панівних висотах були обладнані потужні протитанкові вузли. Рухливі танкові групи противника забезпечували високу щільність оборони на найбільш загрозливих ділянках.

Рано-вранці 20 серпня розвідка 28-ї гвардійської стрілецької дивізії доповіла, що перед фронтом 53-ї армії на ділянці Пересічне — Гаврилівка противник залишив лише незначні ар'єргарди для прикриття відходу за річку Уди. Вибити його з цих населених пунктів було вже нескладно, значно важче виявилося просуватися далі в бік Харкова на Куряжанку та Синолицівку (нині селище міського типу Солоницівка, до складу якого увійшло і село Гаврилівка).

На висоті 194.2 було організовано командний пункт 53-ї армії генерал-лейтенанта Манагарова; сьогодні це місце відоме як меморіальний комплекс «Висота маршала Конєва».

[Меморіал «Висота Конєва». Вид зверху.]

Офіційна історія запевняє, що командувач Степовим фронтом Конєв дивився з цієї висоти на Харків та керував його штурмом. Однак будь-яка людина, яка побувала в цьому місці, зрозуміє, що Харкова звідти не видно — не видно навіть багатоповерхівок на околицях, не кажучи вже про центр. Якщо поглянути на висоту Конєва з боку Коротича, стає очевидно, що це фізично неможливо, навіть якби навколо висоти 194.2 взагалі не було лісу.

Куди ж насправді дивився генерал-полковник Конєв? З цієї висоти відкривається чудова панорама на Рай-Оленівку, Коротич, Комунар та Люботин, де на протилежних висотах якраз і зосередилися танкові сили супротивника. У ці дні Конєва цікавив саме цей фланг, де армії мали захопити Коротич і замкнути кільце оточення.

Конєв віддав 5-й гвардійській танковій армії наказ почати вранці 21 серпня рішучий наступ у напрямку Коротич — Бабаї, щоб обійти місто з півдня. Після цього передбачалося захопити переправи на річці Мерефа в районі Буди — Мерефа. Цей наказ чітко дає зрозуміти, що основним завданням фронту було повне знищення харківського угруповання вермахту в полі. Ніхто з командування тоді не розробляв планів «порятунку архітектури», як пізніше стверджував у мемуарах маршал Конєв і як повторюють деякі сучасні автори.

Першими через річку Уди почали переправлятися танки 53-го окремого гвардійського танкового полку. Два танки Т-34 одразу підірвалися на мінах, а ще 15 «тридцятьчетвірок» намертво зав'язли в прибережному болоті. У результаті до початку атаки, наміченої на 17.00, у полку залишилося лише 19 танків Т-34 і один Т-70. Командувач армії Ротмістров був у люті й негайно усунув командира полку від посади.

Сьогодні річка Уди в районі Пересічного не є серйозною водною перешкодою, але в 1943 році вона була значно ширшою, а її болотисті береги повністю прострілювалися німцями з панівних висот. Радянське командування вирішило організувати переправу на південній околиці села Пересічне, де невеликий лісок дозволяв машинам потаємно накопичуватися. Місти були заздалегідь підірвані німцями, береги заміновані, а переправи, які мали підготувати інженерні частини 53-ї армії, виявилися не готовими. Піхота також не зуміла забезпечити плацдарм. Під шквальним артобстрілом танкістам доводилося самим шукати брод, з ходу вступаючи в бій.

О 17.00 танкісти 170-ї танкової бригади (18-го танкового корпусу), які переправилися через річку, пішли в атаку на станцію Курортна. О 17.20 до них приєдналася 110-та танкова бригада, але у складі всього трьох танків Т-34. Інші машини переправитися не змогли — сапери не встигли розмінувати береги, а заболочена лука, переорана гусеницями у пошуках проходів, перетворилася на непрохідне місиво. З цієї ж причини застрягла й 181-ша танкова бригада.

201-й та 171-й стрілецькі полки 84-ї стрілецької дивізії, що переправлялися слідом, потрапили під кинджальний вогонь. Спочатку піхота чекала на танки, але коли стало ясно, що переправа зірвана, Ротмістров зажадав негайної підтримки піхоти напряму через Конєва. В результаті неузгоджених дій піхотинці опинилися на відкритій місцевості під ураганним артвогнем. Значна частина бійців 201-го полку досі вважаються зниклими безвісти — їхні тіла були буквально розірвані снарядами. Ті, хто вижив, уночі перебіжками діставалися підбитих танків, де тримали оборону разом із екіпажами.

У ніч на 22 серпня в напрямку Покотилівки було відправлено зведений загін із 10 танків та мотопіхоти із завданням перерізати шосе Харків — Мерефа. За німецькими даними, цей загін був повністю знищений зенітною артилерією вермахту біля села Березове-Лісове, а радянську мотопіхоту, що розбіглася лісом, німці планомірно ліквідували протягом наступного дня.

Трохи пізніше нічну атаку на Коротич розпочав 18-й танковый корпус, для якого повною несподіванкою став потужний німецький рубіж оборони на висоті 123.1 та в районі курганів. Назустріч радянським танкам о 2.00 висунулися два батальйони елітного полку СС «Дойчланд» за підтримки двох рот «Пантер». Відбувся зустрічний бій, під час якого нашим танкістам вдалося лише зачепитися за станцію Шпаківка.

[Танки Pz.VI "Тигр" із танкового полку дивізії СС "Дас Райх" у бою. 1943 рік.]

О 12.50 командир 18-го корпусу доповів про захоплення висоти 123.1. Третю спробу пробитися до Коротича було зроблено о 14.00. Відчуваючи гостру нестачу танків, Ротмістров кинув у бій абсолютно непристосовані для відкритих фронтальних атак самохідні артилерійські установки (САУ) 1447-го полку. Половина з них (СУ-76) не мала верхньої броні й була прикрита лише брезентом — перше ж влучання німецької міни знищувало екіпаж.

Німці створили навколо Коротича глибоко ешелоновану оборону, посилену 88-міліметровими зенітними гарматами. За спогадами командира 11-го німецького корпусу генерала Ерхарда Рауса, тільки за перший день наступу радянської танкової армії було підбито понад сотню її танків, що підтверджується нашими архівами. Згідно з його доповіддю, за 22 серпня німці знищили 64 танки, 39 кулеметів і понад 300 радянських бійців, взявши в полон 25 солдатів та 3 офіцерів.

Завдяки димовій завісі піхота 28-ї гвардійської дивізії зуміла пробитися до садів на північній околиці Коротича. До 19.00 танкісти відбили північ селища і отримали наказ наступати на Бабаї. Проте логістика була паралізована: переправа через Уди постійно прострілювалася, підвезення боєприпасів коштувало величезних втрат, а танкам доводилося йти 2 кілометри вздовж лінії фронту, підставляючи німцям вразливі борти.

[Група радянських танків Т-34-76 випуску 1941–1942 років на позиціях. Фото 1943 року.]

Під час контратак німці активно використовували вогнеметні танки — від їхнього вогню люди згоряли живцем за секунди. Опізнати такі втрати було неможливо, тому в документах сотні бійців записані як «зниклі безвісти». У підсумку ворог знищив більшість радянських підрозділів, що вклинилися в його оборону (на ділянці Люботин — Коротич наші втратили ще 57 танків).

Радянська піхота, яка засіла в садах Коротича, опинилася в повному оточенні — зокрема, навчальний батальйон 28-ї гвардійської дивізії. Напередодні святкування 70-річчя визволення селища будівельники випадково знайшли в Коротичі останки трьох курсантів цього батальйону. Водночас німецька авіація групами по 20 літаків безперервно бомбила наші позиції. Наша 5-та повітряна армія не могла зв'язати боєм літаки противника, оскільки винищувачам наказали виключно прикривати радянські бомбардувальники Пе-2 та штурмовики Іл-2.

Харків. 22–23 серпня 1943 року
О 17.00 22 серпня німецьке командування вирішило вивести з центру Харкова основні сили оперативної групи «Кемпф» (перейменованої на 8-му армію), рятуючи її від розгрому. Німці відійшли організовано і без втрат, підірвавши за собою всю техніку, яку не могли забрати. При цьому вони зберегли за собою майже третину міста — Червонобаварський район за річкою Уди, станцію Основа та район аеропорту, виконавши наказ Гітлера «утримувати Харків».

Дізнавшись про відхід німців із центру, Конєв оголосив нічний штурм о 20.00, щоб відрізати ворогу шляхи відступу. Але штурмувати вже не було кого. Ар'єргарди німців залишалися на позиціях лише до першої години ночі, прикриваючи саперів-підривників. До 7.00 23 серпня німецькі частини повністю залишили центр міста. О 9.15 генерал Ротмістров відрапортував, що Червона Армія зайняла центр Харкова. Піхота 53-ї, 69-ї та 7-ї гвардійської армій увійшла в місто з півночі та заходу без боїв.

Проте спроби радянських розвідзагонів з ходу форсувати річку Уди в районі селищ Пісочин, Минутка та Нова Баварія наштовхнулися на жорстоку відсіч німецьких заслонів, посилених ротою «Пантер» дивізії СС «Дас Райх». Стало ясно: з ходу цей рубіж не взяти.

[Розвантаження німецьких танків Pz.V "Пантера" з залізничних платформ. Осінь 1943 року.]

Уранці 23 серпня радянські війська знову спробували оточити Харківське угруповання через Коротич. Наші підрозділи зайняли південну частину Коротича, але північ селища міцно утримували німці. Радянські танки не могли навіть подолати залізничний насип — усе було заміновано й прострілювалося. Передовий загін лейтенанта Іващенка із 7 танків прорвався до шосе Харків — Мерефа, але вже о 3.50 зв'язок із ним зник. Два танки згоріли одразу, сам командир був поранений, доля інших бійців невідома. Спроби 170-ї бригади пробитися до них коштували ще двох підбитих танків.

Через нічну плутанину управління військами було втрачено, а долина річки Уди потонула в суцільному чорному диму. Ротмістров, не знаючи реального стану справ, віддав наказ: усім з'єднанням штурмувати Коротич о 19.00! Ця лобова атака 50 танків та майже дивізії піхоти (понад 12 тисяч бійців) була вщент розбита німецьким полком СС «Дер Фюрер». Жодне радянське з'єднання завдання не виконало.

Намагаючись створити видимість прориву для звітів перед Жуковим та Конєвим, Ротмістров кинув у бій свій останній резерв — мотоциклетний полк та 689-й протитанковий артилерійський полк, який на той момент мав... усього три гармати! Складається крамольне враження, що генералітет у цей час уже щосили святкував «визволення Харкова» міцними напоями. До півночі німці остаточно вибили наші війська з Коротича.

Бачачи, що танкова армія тупцює на місці, маршал Жуков о 17.10 усно наказав перекинути з-під Богодухова 29-й танковий корпус. Того ж дня Сталін ухвалив наказ про присвоєння 10 стрілецьким дивізіям найменування «Харківські». Дві з них — 84-та та 28-ма — стікали кров'ю під Коротичем і до самого Харкова навіть не заходили.

[Зустріч мешканців Харкова з бійцями Червоної Армії. Офіційна дата фото — 23 серпня 1943 року, але з великою ймовірністю воно зроблене 30 серпня, в день офіційного мітингу.]

24 серпня 1943 року
У ніч на 24 серпня під час спроби розмінувати залізничне полотно під Коротичем зазнав важких втрат 68-й саперний батальйон: 9 саперів загинули на місці під мінометним вогнем. Тієї ж ніч розвідгрупа старшого сержанта Андрія Ощепкова натрапила під Будами на німецький дзот. Поранений Ощепков підповз до вогневої точки і закрив її амбразуру своїм тілом, врятувавши товаришів. Його поховано в Коротичі, а в березні 1944 року йому посмертно присвоїли звання Героя Радянського Союзу.

О 4.30 радянські війська знову пішли на Коротич, але німці за ніч підтягнули туди свіжий батальйон піхоти та 20 танків дивізії СС «Вікінг». Ворог закріпився на високому залізничному насипі, який панував над усією місцевістю. Штурмуючи цей насип улоб, 5-та гвардійська танкова армія втратила ще 39 танків. Прибулий з-під Богодухова 29-й танковий корпус до вечора проводив лише розвідку переправ.

25 серпня 1943 року
Чергова нічна спроба розмінувати залізницю коштувала величезних втрат 36-му саперному батальйону. О 2.00 в атаку на селище Комунар пішов свіжий 29-й танковий корпус. Проте рев десятків двигунів у ранковому тумані було чути за багато кілометрів. Розвідка СС «Дас Райх» вчасно виявила висування, і німецька артилерія відкрила загороджувальний вогонь. Силуети радянських Т-34, що виринали з туману, розстрілювали впритул чотири «Тигри». Атака захлинулася.

Друга і третя спроби штурму Комунара за участю 93 танків Т-34 також провалилися — німців посилила рота «Пантер», яка безжально палила наші танки з далекої відстані. Черговий лобовий наказ Ротмістрова призвів лише до того, що радянські частини були контратаковані німецькими танками зі Старого Люботина. Оборона противника з 23 серпня не зрушила ні на крок — німецькі танкові групи вільно маневрували, зриваючи всі атаки Степового фронту. 53-тя армія не могла взяти навіть Пісочин, а німецькі контратаки доходили до Куряжанки, загрожуючи самому командному пункту армії. Жодне радянське танкове з'єднання так і не отримало звання «Харківське» — командування просто продовжувало посилати людей на забій.

26–27 серпня 1943 року
У ніч на 26 серпня німці, зазнавши втрат, вирішили відвести війська з хутора Комуна під прикриттям 65 важких танків «Тигр» та «Пантера»*.

* Наша танкова армія під Харковом уперше масово зіткнулася з німецькими «Пантерами» (їхній дебют відбувся на Курській дузі). Радянські бійці спочатку не знали цих машин і в доповідях часто називали їх то самохідками, то новими моделями інших танків.

Радянський 29-й корпус зайняв Комуну, але весь день піддавався шквальному вогню зі Старого Люботина. За 26 серпня корпус втрати в бою 22 танки Т-34 та 4 танки Т-70, 122 особи загинули. За три дні боїв втрати цього корпусу склали 42 танки Т-34, 84 бійці були вбиті, а 1632 — поранені. 27 серпня Комунар двічі переходив із рук до рук, і лише надвечір механізований корпус зумів зачистити більшу частину селища.

28–30 серпня 1943 року
28 серпня перед залишками танкової армії знову поставили завдання — прорватися через залізницю на Буди. На світанку дивізія СС «Дас Райх» (яка мала в строю понад 30 танків, зокрема шість «Тигрів» та решту «Пантер») кинулася в контратаку. Наші бійці трималися до полудня. До кінця дня в усій 5-й гвардійській танковій армії залишилося лише 50 справних танків (більшість використовувалися як нерухомі вогневі точки), менше половини артилерії та 10% мотопіхоти.

Командуванню фронту (Конєву, Жукову та Хрущову) набридло чекати. Бачачи, що армія повністю розгромлена під Коротичем, Конєв вирішив перевести її на іншу ділянку. Поки Червона Армія стояла на місці, німці повністю виконали свої завдання: затримали радянський наступ, створили новий оборонний рубіж на річці Мжа і в ніч на 29 серпня спокійно розпочали плановий відступ, залишивши на позиціях лише легкі ар'єргарди.

Уночі 29 серпня після потужної артпідготовки радянські війська пішли на штурм лінії Рай-Оленівка — Коротич — Люботин. Опиратися вже не було кому — німецька артилерія та основні танки вже стояли за Мжою. Танкісти досить легко зайняли південно-західну околицю Коротича і рушили на Буди, де наштовхнулися на заслони прикриття. У лісі на північ від селища Буди радянські бійці відрізали й оточили групу солдатів дивізії СС «Дас Райх», у яких закінчилися набої. 50 есесівців було взято в полон. Проте більшість із них розстріляли на місці танкісти 29-го корпусу. Справа в тому, що цю групу складали вогнеметники — за негласними правилами Другої світової війни, вогнеметників і снайперів у полон не брали через особливу жорстокість їхньої зброї. Їх розстрілювали одразу.

До 12.00 25-та танкова бригада очистила Буди. Раптом до мосту через річку Мерефа з боку селища Південний підійшла німецька колона з 12 танків. У короткому бою німці спалили сім радянських Т-34, підірвали міст і швидко відійшли. Завдання вийти до Старої Водолаги Степовий фронт так і не виконав, за що Конєв наступного дня влаштував військам жорстку догану за «неорганізованість та нерішучість».

Того ж дня, 29 серпня, німецький батальйон за підтримки танків здійснив зухвалий рейд у сам Харків, прорвавшись проспектом Гагаріна майже до центру міста. Легкість цієї атаки вразила навіть німців. Радянське командування стягнуло протитанкову артилерію і повністю знищило цю групу. Як виявилося, це був лише відволікаючий маневр, щоб забезпечити безпечний відхід основних сил фашистів із передмість.

Лише під вечір 29 серпня, не зустрічаючи опору, Червона Армія зайняла Люботин, Гіївку, Березове, Південний, Пісочин, Нову Баварію та станцію Основа. Саме 29 серпня слід вважати днем повного визволення Харкова та селища Коротич.

Парадоксально, але саме запеклий 10-денний опір німецьких військ на рубежі Рай-Оленівка — Коротич — Люботин, який не дозволив радянським військам оточити німців у місті, врятував Харків від затяжних вуличних боїв. Якщо згадати березень 1943 року, коли місто постраждало від артилерії та авіації під час першого штурму, стає зрозуміло: ще одна така масштабна битва в центрі перетворила б Харків на суцільні руїни, назавжди позбавивши нас старовинної архітектурної спадщини. Німці відступили на нові рубежі й більше ніколи до кінця війни не володіли стратегічною ініціативою, відкочуючись усе далі на захід.

«Фортеця Харків» — цикл матеріалів дослідника історії Слобідської України Андрія Парамонова. Читайте колонку автора на MediaPort

The Key to KharkivJust a few months ago, the liberation of Kharkiv in August 1943 seemed to me like a swift, victorious march of the Red Army westward. I could never have imagined that I would soon begin working on a book titled “Korotych—The Key to Kharkiv” and, among other discoveries, uncover that the average daily personnel and equipment losses of the Red Army during this operation were comparable only to the Berlin Offensive of 1945.The foundation for this research—which initially began as an article and a documentary film script before evolving into a book—consisted of archival source documents from the Central Archive of the Ministry of Defense. I am sure many will shrug their shoulders in bewilderment: why on earth did the modest settlement of Korotych become the crucial pivot point in the liberation of Kharkiv?The reality is that the direct liberation of the city of Kharkiv was not originally envisioned as the primary objective for the troops of the Steppe Front (the operational-strategic formation of the Red Army operating in eastern Ukraine in 1943). The Stavka (Headquarters of the Supreme High Command) strictly demanded that the Steppe Front encircle and completely annihilate the entire German Kharkiv garrison in the field. To accomplish this, it was necessary to trap the enemy forces using two powerful armies—the 5th Guards Tank Army and the 53rd Army—striking first at Korotych, and then cutting through Pokotilovka, Babai, and Budy.However, in the Korotych sector, the Soviet armies collided with exceptionally stubborn resistance from elite German Panzergrenadier divisions. The bloody engagements for this settlement dragged on for nearly 10 days, during which the formations of the Steppe Front were entirely unable to advance or achieve their operational goals. Yet, the fact that the Germans were forced to concentrate their core armor and infantry reserves at Korotych ultimately prevented protracted street fighting inside Kharkiv itself. This indirectly saved the lives of countless Red Army soldiers and officers.While continuing to hold off the Soviet flanking maneuvers, the German forces abandoned most of Kharkiv on August 23, pulling back to dig in on the right bank of the Udy River, anchoring their lines from the Osnova railway station all the way to the local airport. Thus, by August 23, the actual frontline ran directly through the city, leaving approximately a third of Kharkiv under German control and the remainder under heavy enemy artillery shelling.[A fragment of the operational military map outlining the liberation of the Korotych settlement, August 1943.]It was only on August 29 that the Wehrmacht forces finally retreated to pre-arranged defensive lines along the Mzha River. On that day, Korotych was cleared, and Kharkiv was entirely liberated. The immense strategic importance of this modest settlement to the Red Army command is highlighted by a telling historical detail: two rifle divisions from the 53rd Army—the 28th Guards and the 84th Rifle Divisions—were awarded the prestigious honorary title of "Kharkiv" on August 23, 1943, despite the fact that neither unit had engaged in combat within the city limits of Kharkiv proper. These divisions earned their laurels fighting exclusively for the settlement of Korotych.The urban-type settlement of Korotych emerged around the late 1670s. Its earliest mention in documentary archives is tied to Grigory Yerofiyovych Donets-Zakharzhevsky, the Colonel of the Kharkiv Cossack Regiment. In 1687, he granted a local resident named Mykhailo Matviyenko permission to construct a watermill there. Korotych occupies a strategic ridge of high ground a few kilometers west of Kharkiv, commanding the vital railway and highway corridors connecting Kharkiv to Kyiv. Without a doubt, its topography represents a vital choke point capable of either defending or capturing Kharkiv.In April 1918, imperial German troops utilized these exact heights as artillery positions to shell Kharkiv, overcoming the resisting Red Guards who died defending this high ground—an event commemorated by a local memorial in Korotych. At the onset of World War II, in October 1941, as the German forces swept into this region of Ukraine, a chaotic and rushed regrouping of Red Army units west of Kharkiv prevented Korotych from becoming a serious obstacle for the Wehrmacht. The Red Army's 76th Mountain Rifle Division—specifically its 589th Rifle Regiment—was hit by a devastating German flank attack and forced to retreat toward the village of Budy.[An aerial reconnaissance photograph of the Korotych settlement captured in 1941.]During the Nazi occupation, Korotych housed a local village administration, a commandant's office, a collaborationist police chief, a medical post, and a dairy farm. Records indicate that 71 citizens of Korotych voluntarily departed for labor in Germany, while 68 men, 93 women, and six children under the age of 16 were forcibly deported as slave labor (Ostarbeiter). Throughout the course of the heavy fighting, 297 homes in the settlement were leveled, and a total of 71 local citizens were executed by the occupying forces.During the first, unsuccessful attempt to liberate Kharkiv in February-March 1943, Korotych was defended by the Soviet 303rd Rifle Division and the 86th Tank Brigade. On March 8, they temporarily halted the spearhead of the elite SS "Leibstandarte" Division, holding their ground until the evening of March 9 before buckling under a massive assault by the SS Regiment "Der Führer." On March 10, 1943, the elite "Grossdeutschland" Motorized Division launched its final offensive on Kharkiv directly from the ridges north of Korotych.It was during these brutal March engagements that Private Mikhail Sevastyanovich Karnakov, a gunner with the 6th Battery of the 844th Artillery Regiment (303rd Rifle Division), sacrificed his life. In his final standalone engagement, Karnakov knocked out several German tanks and, after being severely wounded, detonated a hand grenade, killing himself alongside the advancing SS infantry. Private Karnakov was buried near Korotych in the village of Kommunar; on August 7, 1943, he was posthumously awarded the title of Hero of the Soviet Union.In August 1943, Korotych became a roaring arena of mechanical violence, matching the intensity of the most famous battles of World War II. Yet, the distinct exploits of the soldiers and officers in this sector are rarely highlighted in official history books. In state archives, the epic Battle of Kursk officially concludes on August 23 with the symbolic liberation of Kharkiv. The subsequent major milestone is recorded on September 20, marking the complete liberation of the Kharkiv region. Everything unfolding in the interim month is typically reduced to a brief historical footnote regarding the steady advance of Soviet forces and the retreat of the Wehrmacht. The brutal realities of what actually occurred during that month have long remained known only to a narrow circle of military historians.One Month of WarThe outbreak of heavy fighting for Korotych was directly tied to the final phase of the Battle of Kursk. On August 3, 1943, the Red Army launched the Belgorod-Kharkiv Offensive Operation, codenamed "Belovodez Rumyantsev." The forces of the Voronezh Front (commanded by Army General Nikolai Vatutin) and the Steppe Front (commanded by Colonel General Ivan Konev) were tasked not merely with recapturing Belgorod and Kharkiv, but with shattering the southern wing of Field Marshal Erich von Manstein's Army Group South—specifically Colonel General Hermann Hoth's 4th Panzer Army and General Werner Kempf's Army Detachment "Kempf," which held the Akhtyrka and Belgorod-Kharkiv defensive sectors.[German Field Marshal Erich von Manstein consulting with his staff officers during the Battle of Kursk, 1943.]On August 12, the armies of the Steppe Front launched their direct push toward Kharkiv. The operational plan called for Lieutenant General Ivan Managarov's 53rd Army, working in tight coordination with Lieutenant General Pavel Rotmistrov's 5th Guards Tank Army, to execute a sweeping enveloping maneuver to strike from the west and southwest of Kharkiv, with the 5th Guards Tank Army driving hard toward the communications hub of Merefa.[Soviet Lieutenant General Pavel Rotmistrov (left) in the Prokhorovka sector during the Battle of Kursk, July 1943.]In intense, costly engagements on August 13, the 53rd Army cleared Dergachi, Karavan, and Lozovenki, and by August 14 was locked in heavy fighting along the Polevaya–Semenovka–Luzhok line. On August 15, the 53rd Army managed to tear a breach in the German defensive perimeter, initiating a grand flanking maneuver northwest of Kharkiv. By August 18, following brutal woodland engagements, the 53rd Army had cleared a massive forested tract northwest of the city and began launching attacks to liberate the villages of Kuryazhanka, Peresechnaya, and Gavrilovka.Securing these settlements by August 20 allowed the infantry to mount a direct assault on Kharkiv from the cover of the forests. Simultaneously, it enabled them to link up with the 5th Guards Tank Army to sever the strategic Kharkiv–Poltava highway and railway lines, trapping the German garrison by driving through Korotych toward Pokotilovka, Babai, Budy, and Merefa.[The Commander of the 53rd Army Lieutenant General Ivan Managarov, the Commander of the Steppe Front Colonel General Ivan Konev, and Stavka Representative Marshal Georgy Zhukov consulting over maps.]Positioned in the first wave of the Red Army's assault on Korotych were the 28th Guards Rifle Division (commanded by Major General Georgy Churmaev) and the 84th Rifle Division (commanded by Major General Pavel Bunyashin), both operating under the 53rd Army. The 5th Guards Tank Army, committed to reinforce the Steppe Front's left flank, deployed its advanced detachment under the command of Lieutenant Colonel Vasily Dokudovsky, alongside the 5th Guards Zimovnikovsky Mechanized Corps (commanded by Major General Boris Skvortsov) and the 18th Tank Corps (commanded by Colonel Alexander Egorov).Blocking their path, the German command deployed elite armor and mechanized forces: the SS Panzergrenadier Divisions "Das Reich" (commanded by SS-Obergruppenführer Walter Krüger) and "Wiking" (commanded by SS-Oberführer Eduard Deisenhofer), reinforced by the Wehrmacht’s 105th Infantry Division.[SS-Obergruppenführer Walter Krüger at a Knight's Cross presentation ceremony following the Third Battle of Kharkiv, April 20, 1943.]The defending German units were heavily reinforced by a heavy mortar battery near the Kommuna farmstead, a heavy artillery battery concealed in an orchard east of Pisochyn, a mortar battery positioned at the Kuryazh railway station, and an additional mortar battery dug into a ravine northeast of the Pisochyn church. From the Lipova Roshcha neighborhood, the enemy deployed heavy six-barreled rocket launchers (Nebelwerfer) alongside long-range heavy artillery. Formidable, deeply dug-in anti-tank strongholds were established across every commanding height. Mobile German armor groups maintained an exceptionally dense defensive screen, shifting rapidly to reinforce threatened sectors as the tactical situation required.In the early hours of August 20, scouts from the 28th Guards Rifle Division reported that the Wehrmacht had left only minimal screening forces in the Peresechnoye–Gavrilovka sector to cover their primary withdrawal across the Udy River. While clearing these rear guards proved relatively straightforward, advancing further toward Kharkiv against the heavily fortified positions at Kuryazhanka and Synolytsivka (modern-day Solonytsivka, which swallowed up the village of Gavrilovka) proved to be an immensely bloody task.Height 194.2 was selected to host the primary command post for Lieutenant General Managarov’s 53rd Army; today, this historic ridge is preserved as the "Height of Marshal Konev" Memorial Museum.[The "Konev's Height" Memorial Museum complex, captured from an aerial perspective.]Official history assures us that Colonel General Konev, commanding the Steppe Front, stood atop this high ridge to survey Kharkiv and direct its final storming. However, anyone who actually visits this site quickly realizes that Kharkiv is entirely invisible from this vantage point—one cannot even see the multi-story buildings on the city's modern outskirts, let alone the historic center. Looking up at Konev’s Height from the valley of Korotych, it becomes physically obvious that surveying the city was impossible, even if the dense forests surrounding Height 194.2 were entirely removed.Where, then, was Colonel General Konev looking? In reality, this ridge commands an excellent, panoramic view of the Rai-Olenivka–Korotych–Kommunar–Lyubotin corridor, where the core of the German defensive armor was dug into the opposing ridges. During those critical days, Konev’s attention was fixed squarely on the maneuvers of the 5th Guards Tank Army and the 53rd Army, which were ordered to seize Korotych and snap the trap shut around the German forces.Konev issued a strict directive commanding the 5th Guards Tank Army to launch a decisive, high-energy offensive on the morning of August 21, driving toward Korotych and Babai to encircle the Kharkiv garrison from the south, before securing the vital river crossings along the Merefa River in the Buda–Meresfa sector. This explicit order proves that the Steppe Front's primary objective was the total destruction of the Wehrmacht's Kharkiv grouping in the open field; no one was intentionally slowing down to "preserve" the city's architecture, contrary to what Marshal Konev later asserted in his postwar memoirs and what many modern military commentators still claim today.The first units ordered to force a crossing over the Udy River belonged to the 53rd Separate Guards Tank Regiment. The operation began disastrously: two T-34 tanks were instantly blown up by hidden river mines, while fifteen armor pieces became hopelessly bogged down in the treacherous riverside swamp. Consequently, by the designated attack hour of 17:00, the regiment’s effective strength had withered to just nineteen T-34s and a single light T-70 tank. Furious, the commander of the 5th Guards Tank Army, Lieutenant General Rotmistrov, immediately stripped the 53rd Regiment's commander of his post.Today, the Udy River near Peresechnaya and Solonitsevka appears as an insignificant stream, but in 1943 it was considerably wider, and its marshy floodplains allowed German lookouts on the commanding heights to easily rake the entire river valley with heavy fire. The Steppe Front command ordered the 5th Guards Tank Army to concentrate its crossing operations on the southern edge of Peresechnoye, where a small wood offered tactical concealment for the massing armor. The permanent bridges had already been blown up by retreating German engineers, the riverbanks were heavily mined, and the tactical crossings—which were supposed to be pre-engineered by the sappers of the 53rd Army—remained entirely unprepared. Furthermore, the infantry had failed to secure a viable bridgehead on the opposite bank. Under a brutal artillery barrage, individual tank crews were forced to scout for fordable points themselves, entering heavy combat the moment their tracks touched the opposite bank.At 17:00, the tanks of the 170th Tank Brigade (18th Tank Corps) that had successfully breached the Udy River launched a direct assault on the Kurortnaya railway station. At 17:20, the 110th Tank Brigade rushed forward to reinforce the assault, but could field a frontline strength of just three T-34 tanks. The remainder of the brigade's armor was trapped on the opposite bank; the combat engineers had failed to clear the minefields in time, and the marshy floodplains, torn up by heavy tracks searching for a safe path, had dissolved into an impassable morass of mud, trapping tanks left and right. For this exact reason, the 181st Tank Brigade, massed in a grove southeast of Peresechnaya, failed to cross the river in time to join the assault.Simultaneously, the 201st and 171st Rifle Regiments of the 84th Rifle Division forced their way across the Udy River, walking directly into a wall of German defensive fire. Initially, these infantry units had been ordered to wait for the armor to clear a path. However, once it became clear that a rapid tank crossing had failed and the 5th Guards Tank Army lacked the punch to sustain a high-energy offensive on the right bank, Rotmistrov bypassed the 53rd Army command, appealing directly to Konev to demand immediate infantry support. This exposed the advancing foot soldiers to devastating German defensive barrages. A massive percentage of the casualties suffered by the 201st Rifle Regiment were entirely obliterated, officially listed to this day as missing in action. The 171st Rifle Regiment followed in their footsteps, marching into the exact same wall of steel. The surviving soldiers and officers sprinted across open, flat terrain raked by German artillery. A few found temporary cover behind the smoking hulls of knocked-out tanks, waiting for nightfall to crawl forward and reinforce the surviving tank crews holding the line.On the night of August 21–22, the Soviet command dispatched a fast mobile task force composed of tanks, motorized infantry, and anti-tank artillery toward Pokotilovka, tasked with severing the strategic Kharkiv–Merefa–Krasnohrad highway. According to German after-action reports, this task force (numbering 10 tanks) never reached its destination; it was intercepted and entirely wiped out by heavy German anti-aircraft guns deployed near the village of Berezovoye-Lesnoye. The accompanying motorized infantry scattered into the surrounding woods, where German mopping-up operations systematically hunted them down throughout August 23.Shortly after, the main body of the 18th Tank Corps launched a night assault on Korotych, running directly into a heavily fortified German defensive line on Hill 123.1 and along a series of ancient burial mounds. To complicate matters, with explicit orders to recapture their lost positions along the Udy River, two battalions of the SS Panzergrenadier Regiment "Deutschland," reinforced by two companies of Panther tanks, launched a counter-offensive at 2:00 AM, colliding directly with the advancing 18th Tank Corps. A brutal, chaotic meeting engagement ensued. The Soviet tank crews managed to fulfill only a fraction of their combat assignment, executing a costly assault to seize the "Shpakovka" railway station.[German Panzer VI Tiger tanks belonging to the armor regiment of the SS Division "Das Reich", captured in action on the Eastern Front, 1943.]By 11:00 AM, the armored push yielded a minor tactical success. At 12:50 PM, the commander of the 18th Tank Corps radioed in the capture of Hill 123.1, reporting that elements of the corps alongside infantry from the 84th Rifle Division had consolidated on the ridge. A third desperate attempt to punch through to Korotych and Kommunar was launched at 2:00 PM. Critically short on standard battle tanks, Rotmistrov committed self-propelled guns from the 1447th Self-Propelled Artillery Regiment into the teeth of the defense—vehicles entirely unsuited for open, frontal assaults. Half of these vehicles were lightly armored SU-76s, which lacked overhead armor protection and were covered only by canvas tarpaulins. The dense German mortar barrages easily obliterated these open-topped vehicles with direct top-hits.The Wehrmacht had organized a formidable, deeply layered anti-tank defense across the ridges encircling Korotych, anchored by dual-purpose 88-mm anti-aircraft guns and backed by mobile armor reserves. According to the memoirs of General Erhard Raus, commanding the German 11th Army Corps, on the very first day of the 5th Guards Tank Army’s offensive, his forces knocked out over a hundred Soviet tanks—a claim that closely matches actual archival records. According to Raus’s formal report, on August 22 alone, units of the 11th Corps claimed the destruction of 64 Soviet tanks, 39 machine guns, four anti-tank guns, and over 300 personnel, while capturing 25 soldiers and three officers of the Red Army.A heavy smoke screen allowed the infantry of the 28th Guards Rifle Division to crawl and sprint their way into the orchards lining the northern fringes of Korotych. At 13:50, the 5th Guards Zimovnikovsky Mechanized Corps and the 18th Tank Corps were committed to the same axis. By 19:00, the armor had pierced the northern outskirts of Korotych, receiving immediate orders to form a fast mobile column to capture Pokotilovka and Babai. However, the overarching logistical reality rendered the order impossible to execute. The critical Udy River crossings were under continuous German artillery registration; moving repaired armor to the front and hauling ammunition required enduring severe, constant casualties. Furthermore, to advance on Korotych from the bridgeheads, the tanks had to execute a 2-kilometer march across open ground, exposing their highly vulnerable flank armor to German high-velocity guns dug into the ridges.[A mixed column of Soviet T-34-76 tanks (1941–1942 production variants) operating on the Eastern Front, 1943.]During their counter-attacks, the German forces actively deployed flame-throwing tanks (Flammpanzer), which instantly incinerated entire defensive lines across wide sectors. The incinerated Soviet soldiers were entirely unrecognizable, explaining why a massive percentage of the casualties in this sector are officially listed in records simply as missing in action. Ultimately, the German armor successfully cut off and annihilated the majority of the Red Army units that had wedged into their defensive perimeter.According to the logs of the German 11th Corps, their units destroyed 57 Soviet tanks along the Lyubotin–Korotych sector that day. By evening, German artillery units across almost all sectors had entirely exhausted their ammunition stockpiles, forcing the gunners to pick up small arms and fight as ordinary infantry. The Soviet infantry units that had fought their way into the orchards north of Korotych found themselves completely surrounded; among them was the Guards Training Battalion of the 28th Guards Rifle Division, which was virtually wiped out. On the eve of the 70th anniversary of the liberation of Korotych, local residents conducting excavation work discovered the remains of three young cadets belonging to this forgotten battalion.Concurrently, the Luftwaffe heavily dominated the skies, deploying groups of 15 to 20 bombers to pound the exposed Soviet tank concentrations. The Red Army's ground forces were technically supported by the 5th Air Army under Lieutenant General Sergei Goryunov. However, the Soviet fighter escorts were unable to intercept the German bombers, as they were bound by strict operational directives to exclusively cover squadrons of Pe-2 bombers and Il-2 ground-attack aircraft conducting raids against German rear guards. Consequently, the fighter escort logs of the 5th Air Army for August 22 record only four German aircraft shot down.Kharkiv: August 22–23, 1943At 17:00 on August 22, the German high command ordered the immediate withdrawal of Army Detachment "Kempf" (by then renamed the 8th Army) from the center of Kharkiv, successfully extracting the core force before the Soviet trap could snap shut. The Wehrmacht executed the withdrawal cleanly and without significant losses, systematically demolishing any heavy equipment and infrastructure they could not haul with them. However, German rearguards retained a tight grip on nearly a third of the city, holding the Krasnobavarsky district and the Osnova railway station positioned directly across the Udy River, while maintaining an unyielding defensive line extending all the way to the airport. In doing so, they technically fulfilled Hitler’s explicit directive forbidding the surrender of Kharkiv.Upon receiving intelligence reports that the enemy was abandoning the city center, Konev ordered a general night assault on Kharkiv to commence at 20:00. The primary operational objective was to cut off the German escape routes. However, as the advancing units discovered, there was virtually no one left to fight: the heart of the city was empty. German rear-guard detachments held the forward positions only until 1:00 AM on August 23 to cover the engineering teams tasked with demolishing critical infrastructure. By 7:00 AM, the last German rear guards had crossed the river.At 9:15 AM on August 23, the commander of the 5th Guards Tank Army, Lieutenant General Pavel Rotmistrov, formally reported that Red Army troops had secured the center of Kharkiv. The infantry of the 53rd Army entered the city from the west without encountering resistance, pushing forward to engage the enemy at Pisochyn. Simultaneously, the 69th Army (commanded by Lieutenant General Vasily Kryuchenkin) and the 7th Guards Army (commanded by Colonel General Mikhail Shumilov) swept into Kharkiv from the north without suffering casualties.However, attempts by advanced elements of the 53rd Army and reconnaissance columns of the 69th Army to cross the Udy River on the move and dislodge the Germans from Pisochyn, Minutka, and Novaya Bavaria were met with blistering, highly coordinated German fire, forcing the Soviet units back with heavy losses. Anticipating that the Steppe Front would attempt a rapid, high-energy push to clear the rest of the city, the Wehrmacht had left a potent screening force anchored by a reconnaissance battalion and a company of Panzer V Panther tanks from the armor regiment of the SS Division "Das Reich."[German logistical crews unloading heavy Panzer V "Panther" tanks from railway transport cars behind the frontlines, 1943.]On the night of August 23, acting under Konev's direct orders, Soviet forces launched another major push to encircle the German pocket, directing a heavy armored strike toward Korotych to clear the path to Pokotilovka, Babai, and Budy. Between 6:00 and 7:00 AM, elements of the 5th Guards Zimovnikovsky Mechanized Corps and the 18th Tank Corps successfully cleared a portion of Korotych, bypassing the settlement from the east to secure its southern fringes as a launchpad for a deeper offensive.Nevertheless, the northern outskirts of Korotych remained firmly in German hands. The Soviet forces were entirely unable to cross the elevated railway embankment—all approaches to the tracks were heavily mined and zeroed-in by heavy German machine-gun and anti-tank fire. At 2:00 AM on August 23, the 18th Tank Corps dispatched a fast mobile spearhead composed of seven T-34 tanks and motorized infantry under Lieutenant Ivashchenko to sever the Kharkiv–Merefa highway. At 3:50 AM, Ivashchenko radioed that his unit had reached the objective and was heavily engaged. By the time the transmission cut out, two of his seven tanks had been destroyed, including Ivashchenko's command tank. Ivashchenko himself was wounded, and the ultimate fate of his detached column remains unknown.Scouting patrols from the 110th Tank Brigade attempted to break through to re-establish contact but were entirely wiped out. The 170th Tank Brigade launched a secondary armored push to reach Ivashchenko's position but failed: two T-34s were knocked out, forcing the brigade to retreat to its starting lines in the orchards near Korotych.Early on the morning of August 23, the 5th Guards Tank Army was ordered to launch a direct assault on German positions in Rai-Olenivka, the Zaitsev farmstead, and the village of Berezovoye, with instructions to secure Babai and Pokotilovka by dusk. Executing this mission proved a tactical nightmare: the chaotic night engagements of August 22–23 had severely intermingled different units, shattering command structures and tactical coordination. Lacking reliable situational data from his frontline units, Rotmistrov ordered the 1st Separate Guards Red Banner Motorcycle Regiment to send a fast reconnaissance probe into Korotych and toward Budy.At 8:00 AM, the scouts reported that while tanks from the 5th Guards Mechanized Corps held positions inside Korotych, the accompanying infantry from the 84th Rifle Division had pulled back to the northern outskirts. From early morning, German armor launched heavy counter-attacks directly from the Staryi Lyubotin sector, while the Luftwaffe relentlessly bombed Soviet positions in Korotych, the surrounding approaches, and Gavrilovka until dusk. At 10:00 AM, the German armor launched another coordinated push. A detached column from the 5th Guards Mechanized Corps driving toward Berezovoye vanished from the radio net; a single surviving crew member who escaped on foot later reported that three of the column's tanks had been destroyed, with the fate of the remaining crews unknown.The chaos within the 5th Guards Tank Army was so severe that staff officers sent directly from army headquarters were unable to restore centralized control even by 13:00. Many units operated in a total radio vacuum: the 18th Tank Corps' primary long-range radio set had been smashed by artillery, and the 5th Guards Mechanized Corps had stopped responding entirely due to a total lack of functional radio gear. The 53rd Separate Guards Tank Regiment noted in its logs that it was forced to maintain contact with army headquarters exclusively via physical courier officers. Visual reconnaissance was equally impossible: despite the clear summer weather, the entire valley of the Udy River and the surrounding ridges were blanketed in a solid, impenetrable wall of black smoke.Once again, the motorcycle scouts of the 1st Separate Guards Regiment provided the only hard data, reporting that by 14:00, Korotych had been completely recaptured by German forces. Flying completely blind, Rotmistrov nevertheless dispatched couriers with an absolute directive: all formations were to launch a general assault to recapture Korotych at 19:00, with a subsequent push to seize Budy. This massive assault, involving over 50 Soviet tanks and infantry totaling roughly a division's strength ($12,000text{ men}$), was completely repulsed by the reinforced SS Regiment "Der Führer." Not a single Soviet unit achieved its objective, and both the 5th Guards Mechanized Corps and the 18th Tank Corps were left barely clinging to their lines against furious German counter-attacks.The 53rd Separate Guards Tank Regiment was given a separate, independent mission: to strike toward Berezovoye and reach the Vysoky–Pokotilovka line by nightfall. The regiment possessed a total effective strength of just twenty T-34s and two T-70 tanks. It is clear Rotmistrov hoped Lieutenant Ivashchenko’s missing column was somehow still holding the highway, but the regiment failed to pierce the defense.Desperate to engineer a breakthrough, Rotmistrov committed his last unengaged reserves into the orchards near Korotych—units with which headquarters still maintained stable communications: the 1st Separate Guards Red Banner Motorcycle Regiment and the 689th Anti-Tank Artillery Regiment, ordering them to retake Korotych and drive on Budy. The operational logic behind this command remains baffling: by 19:00, the entire 689th Anti-Tank Artillery Regiment had a frontline strength of exactly three operational guns. One cannot help but conclude that by this hour, the high command was already celebrating the "liberation of Kharkiv" with strong spirits, completely detached from the brutal realities on the ground.By midnight, the 5th Guards Tank Army headquarters officially acknowledged that the German forces had completely driven Soviet troops out of Korotych. The army's total operational armor pool had withered to 78 T-34s and 25 light T-70s, many of which were dug in on the northern fringes requiring immediate field repairs. Shatttered and exhausted, the 5th Guards Tank Army lacked the physical capability to sustain the offensive. Stavka representative Marshal Georgy Zhukov assessed the tactical reality far more pragmatically: at 17:10 on August 23, he issued a verbal directive ordering the 29th Tank Corps to rapidly redeploy from the Bohodukhiv sector to reinforce the 53rd Army’s zone of operations. By 22:00, the corps had massed in the forest 2.5 km north of Kuryazhanka.That same day, Supreme Commander-in-Chief Joseph Stalin issued a general order celebrating the capture of the city, designating ten divisions with the prestigious honorary title of "Kharkiv." All ten were standard rifle divisions. Crucially, two of these units—the 84th and 28th Rifle Divisions—were locked in the bloody meatgrinder for the Korotych ridge; not a single soldier from these divisions had entered the city limits of Kharkiv or participated in the symbolic night "assault."[Kharkiv residents welcoming the advancing Red Army troops. While officially dated August 23, 1943, historical evidence suggests this photograph was likely captured on August 30, 1943, during the official citywide liberation rally.]August 24, 1943On the night of August 24, the 68th Separate Guards Motorized Engineer Battalion suffered severe casualties while attempting to clear German minefields along the railway embankment near Korotych: nine sappers were killed instantly, while the number of wounded was so high it was omitted from the formal combat report. German lookouts spotted the sappers moving out from the orchards, raking the open ground with intense mortar and machine-gun fire, leaving the mission completely unfulfilled.That same night, the 5th Guards Tank Army dispatched several small reconnaissance groups toward the village of Budy. One of these patrols was led by Guards Senior Sergeant Andrei Ivanovich Oshchepkov, a squad leader from the 2nd Motorized Rifle Battalion (10th Guards Motorized Rifle Brigade, 5th Guards Mechanized Corps). Near Budy, the scouts stumbled directly into a fortified German strongpoint, sparking a chaotic night engagement. The patrol pinned the enemy down with hand grenades, but a heavy German pillbox (bunker) trapped them in the open under crossfire. Though already severely wounded, Oshchepkov crawled forward through the dirt to throw his body directly over the pillbox's firing embrasure, silencing the gun and saving his comrades. Senior Sergeant Oshchepkov was buried in Korotych; on March 10, 1944, he was posthumously awarded the title of Hero of the Soviet Union.At 4:30 AM, the 5th Guards Tank Army launched a fresh push to retake Korotych, only to discover that the Wehrmacht had used the night to reinforce the sector with a fresh infantry battalion, 20 tanks, and heavy anti-tank assets drawn from the SS Panzergrenadier Division "Wiking." Every Soviet assault launched that day was completely repulsed. The German forces had heavily fortified the high southern embankment of the Kharkiv–Poltava railway line. This steep embankment served as a natural tank trap and gave the German high-velocity guns a commanding view over all flat approaches to the village, allowing them to systematically pick off the advancing Soviet armor. Attempting to storm this deadly railway wall, the 5th Guards Tank Army lost 39 tanks in a matter of hours. Concurrently, the 29th Tank Corps arrived from Bohodukhov, massing in the woods north of Kuryazhanka by 9:00 AM, where staff officers spent the remainder of the day conducting reconnaissance for a viable crossing over the Udy River.August 25, 1943On the night of August 24–25, the combat engineers of the 53rd Army mounted another attempt to clear the railway minefields. The German lookouts were fully prepared; this time, the 36th Separate Guards Engineer Battalion (28th Guards Rifle Division) suffered devastating casualties.At 2:00 AM, the newly arrived 29th Tank Corps received absolute orders to assault the southern outskirts of Korotych and push hard toward Budy. The corps launched its primary strike from the west, aiming to directly crush the powerful German defensive hub based in the adjacent village of Kommunar. However, achieving tactical surprise was impossible: the roar of nearly a hundred tank engines echoing through the morning fog of the river valley could be heard for kilometers. Panzergrenadiers of the SS Division "Das Reich" detected the approach early, launching an immediate artillery box barrage while illuminating the entire valley with countless flares. The silhouettes of the Soviet T-34s emerging from the morning mist were instantly targeted by four Tiger tanks of the "Das Reich" armor regiment. The attack stalled under heavy fire.At dawn, the Soviet command launched a secondary, coordinated assault on Kommunar, unleashing the combined artillery fire of two full armies, supported by the battered remnants of the 18th Tank Corps and the 5th Guards Mechanized Corps. It was entirely unsuccessful. This time, the advancing Red Army columns were checked not only by heavy artillery registered zones and the dug-in Tiger tanks; the Germans reinforced the line with a fresh company of Panther tanks, which systematically picked off the T-34s from long range, well beyond the effective return-fire range of the Soviet guns.A third attempt was mounted at 12:45 PM. Having rapidly regrouped, the 29th Tank Corps, flanked by the surviving armor of the 18th Tank Corps, charged Kommunar once more. Simultaneously, every functional Soviet artillery piece opened a hurricane barrage on the German ridges, focusing heavily on suppressing the German anti-tank batteries on the western edge of Korotych while attempting to mask the 29th Tank Corps as it swung into the village from the left flank. It was another failure. Despite fielding an active operational strength of 93 T-34s and 11 light T-70 tanks, the corps was entirely unable to pierce Korotych or Budy, failing to secure even the village of Kommunar.At 16:00, Rotmistrov ordered the 18th Tank Corps and the 5th Guards Mechanized Corps to launch a desperate follow-up assault on Kommunar and Budy. This directive was likely issued solely to produce a favorable paper report for Konev and Zhukov, as it flew in the face of the actual tactical situation. The German defensive lines formed a deep, continuous web extending behind Kommunar, through Korotych, and anchoring in Staryi Lyubotin. The moment the battered Soviet corps began shifting into their assault formations, they were violently counter-attacked by German armor striking directly from the Staryi Lyubotin ridge. The offensive was shattered before it could even begin.None of the adjacent Soviet armies made any progress that day. Official history celebrated the "completion of the Belgorod-Kharkiv Operation," yet German forces still held nearly a third of the city. Since August 23, the German defensive lines had not budged an inch. Highly mobile German armor groups shifted fluidly across the 11th Army Corps' sector, creating overwhelming defensive density wherever a Soviet breakthrough loomed, before launching immediate, violent counter-attacks against the advancing Soviet columns.Furthermore, the Luftwaffe maintained complete air supremacy, continuously bombing the Red Army's stationary positions and assembly areas. Throughout this entire period, the 53rd Army was entirely unable to clear the suburb of Minutka or the village of Pisochyn. In fact, German counter-attacks launching out of Pisochyn pushed all the way to the edge of Kuryazhanka, directly endangering the primary observation post of the 53rd Army commander. The heavily touted "four-fold Soviet superiority in artillery" meant nothing on the ground, as dense, highly precise German counter-battery and mortar fire systematically shattered every Soviet infantry assault before it could cross the start line. Day after day, the 5th Guards Tank Army received administrative orders to drive on Babai, Budy, and Merefa, yet it lacked the strength to capture even the tiny Kommuna farmstead or the village of Kommunar. The entire 5th Guards Tank Army had been completely brought to a halt since the very first day of its offensive. This reality explains why every single division designated as "Kharkiv" was a standard infantry unit; not a single Soviet tank formation was granted this honor. The command simply continued to churn out bureaucratic orders entirely detached from the tactical reality, sending thousands of Soviet soldiers directly into the slaughter.August 26–27, 1943On the night of August 25–26, the tactical situation shifted slightly. Having suffered severe personnel attrition, the German forces decided to evacuate their forward strongpoint at the Kommuna farmstead, pulling their infantry back under the protective screen of heavy Tiger and Panther tanks. Tank crews of the 29th Tank Corps counted up to 65 German armored vehicles covering the withdrawal, traditionally misidentifying the newly deployed Panthers in their logs.** The 5th Guards Tank Army under Kharkiv was colliding with German Panther tanks for the very first time in military history, as the Wehrmacht had never deployed them prior to the Battle of Kursk, which had concluded just days before the Kharkiv operation. Red Army crews spent weeks misidentifying these unfamiliar, sleek German silhouettes, frequently classifying them in reports as specialized self-propelled guns or experimental variants of older tanks.The German rear guards were rapidly cleared from Kommuna by the 29th Tank Corps. However, throughout the remainder of the day, the newly won ruins of Kommuna were heavily raked by German heavy artillery and mortars firing from Korotych and Staryi Lyubotin. Simultaneously, the 29th Tank Corps’ positions faced relentless counter-attacks by German armor groups numbering 15 to 20 tanks, backed by a fresh infantry battalion. In these fierce engagements on August 26, the corps lost 22 T-34s and four T-70 tanks, with 122 men killed in action. By 21:00, the entire corps’ active, operational armor pool had withered to just twenty-three T-34s and five light T-70 tanks. By midnight, two more "thirty-fours" were knocked out. Thus, in a three-day period, the corps’ total losses amounted to 42 T-34s, four T-70s, 84 dead, and a staggering 1,632 wounded.[An iconic photograph depicting an assault by Soviet T-34-76 tanks supported by advancing infantry columns, 1943.]The second major obstacle blocking the path to Korotych—the village of Kommunar—remained firmly under German control. Scouting patrols from the 53rd Motorized Rifle Brigade and its Chief of Staff, Major Safonov, reported that the Wehrmacht held Kommunar using a core force of four Tiger tanks, heavy anti-tank artillery, and dedicated automatic-weapon infantry teams. On August 27, the 5th Guards Tank Army mounted another general push to seize Korotych, Kommunar, and Rai-Olenivka. Every single assault ended in complete failure. Lieutenant General Rotmistrov sent a furious dispatch to Konev, blaming the infantry of the 53rd Army, which had dug in along the Lyubotin–Pisochyn highway and had refused to advance a single step for three days. Throughout the day, Kommunar changed hands twice in bloody, close-quarters fighting. By 19:00, the 5th Guards Mechanized Corps finally secured the bulk of Kommunar, but its southern edges and the dense forest south of the local state farm were still tenaciously defended by nine German tanks, two self-propelled guns, and a battalion of infantry. While the German guns inside Korotych proper remained relatively quiet that day, the exhausted units of the 53rd Army and the 5th Guards Tank Army lacked the strength to mount an effective assault against it. Reconnaissance logs noted that at 18:30, a column of 17 German tanks departed Korotych, driving in a southwesterly direction.August 28–30, 1943On August 28, the troops of the 5th Tank Army were once again ordered to assault from Kommunar toward Budy. To accomplish this, they were required to seize a viable bridgehead south of the high Kharkiv–Poltava railway embankment. A night assault was launched but yielded zero progress. At dawn, the Wehrmacht launched two powerful counter-attacks using nine tanks and mechanized infantry drawn from the SS Division "Das Reich." The elite German division could still field an active operational strength of over 30 tanks, including six heavy Tigers and a core force of Panthers. The Soviet tank crews were forced onto the defensive, holding their lines under heavy fire until nearly noon. At 13:00, they received yet another administrative order commanding them to seize the bridgehead beyond the tracks and advance on Budy. By midnight, the 5th Guards Tank Army was down to a frontline pool of just 50 operational tanks (most of which were heavily damaged and dug in to serve as static, stationary pillboxes), less than 50% of its organic artillery, and a meager 10% of its original motorized infantry.Steppe Front Commander Konev, Stavka Representative Marshal Zhukov, and Front Military Council Member Nikita Khrushchev had grown thoroughly exhausted waiting for the complete liberation of Kharkiv. Seeing that the 5th Guards Tank Army had spent a week entirely stalled at the gates of Korotych, Konev resolved to pull the army out, transferring its remaining assets to a completely different sector of the front. Rotmistrov countered with a plan to mass every single remaining artillery piece from two full armies onto a narrow, specialized sector to execute a massive box barrage capable of shattering the German lines to their full depth, allowing his remaining 25th Tank Brigade to drive through and secure Budy. In reality, given the shattered physical state of the 5th Guards Tank Army and the mechanical breakdown of its remaining tanks, the plan would have been a catastrophic waste of time and human life.While the Red Army remained completely brought to a halt at Korotych, the Wehrmacht had successfully accomplished its operational rear-guard objectives: they had severely delayed the Soviet advance, successfully constructed a formidable new defensive line along the Mzha River, and on the night of August 29, issued the general order for a clean strategic withdrawal, leaving minimal rear-guard detachments on the ridges.Throughout the night of August 28–29, following a massive, deafening Soviet artillery preparation, Red Army troops launched a general assault across the Rai-Olenivka–Korotych–Kommunar–Staryi Lyubotin sector. They met virtually no resistance; the core German artillery batteries and armor units had already successfully pulled back to establish their new front along the Mzha River. The only exceptions were isolated German armor groups that had been delayed on the march due to fuel or mechanical issues. The infantry rear guards left behind by the Wehrmacht were armed only with light small arms and machine guns to simulate an active defense.From 2:00 AM, the 5th Guards Tank Army advanced to secure Korotych and clear the railway line south of Kommunar. It quickly became obvious to the advancing troops that the main German force had vanished; the tank crews, encountering only light skirmishing, rapidly reached the southwestern edge of Korotych and attempted to pursue the retreat toward Budy. There, however, they collided with blistering, highly disciplined fire from the established German river line rear guards. Early that morning, the final German stronghold hidden in the forests south of Kommunar—defended by isolated elements of "Das Reich" and the 198th Infantry Division—was systematically reduced. At that point, "Das Reich" could field an active pool of 30 tanks (including 10 Tigers), while its infantry regiments had withered to a mere 80–100 operational soldiers each.Deep within the forest north of Budy, a detached group from the "Das Reich" Panzergrenadier Division found itself completely cut off from the main withdrawal. Once the SS soldiers exhausted their ammunition, fifty men surrendered to the advancing Red Army infantry. It was discovered that this isolated unit had never received the formal withdrawal order. Only a fraction of these men ever reached a prisoner-of-war cage; the remaining German soldiers were summarily executed on the spot by tank crews of the 29th Tank Corps. The captured group consisted entirely of combat flamethrower teams. By the fierce, unspoken rules shared by soldiers of all nations on the Eastern Front, flamethrower operators and snipers were systematically executed upon capture, viewed as weapons of exceptional cruelty.By noon, the 25th Tank Brigade had successfully cleared the village of Budy, preparing to launch an immediate pursuit toward Merefa. Suddenly, a fast-moving column of 10 to 12 German tanks launched a counter-strike out of the village of Yuzhny, charging the bridge crossing the Merefa River. In a lightning, ferocious engagement, the German guns incinerated seven Soviet T-34s, blew up the strategic bridge, and rapidly pulled back toward the southeast. The banks of the Merefa River were heavily mined, and the opposite bank was anchored by formidable German anti-tank batteries.By August 29, the primary strategic mission assigned to the 5th Guards Tank Army and the 69th Army—to break through to Staraya Vodolaga and capture the crossings over the Mzha River—remained entirely unfulfilled. A day later, Konev issued a scathing formal reprimand to the leadership of the 5th Guards Tank Army: “The enemy, masking his movements behind weak rear guards, is attempting to delay our advance at the Merefa River. Due to your total lack of organization, tactical sloppiness, and sheer indecision, you have spent 24 hours tramping in place, failing entirely to achieve your combat mission.”That same morning, August 29, German forces launched a surprise dawn counter-strike directly into Kharkiv proper, targeting the sectors held by the 69th Army. A German infantry battalion, reinforced by armor, advanced down Gagarin Avenue, pushing nearly into the absolute center of the city. The sheer ease of this bold counter-attack stunned even the German commanders. The penetration was short-lived: the Red Army rapidly deployed heavy tanks and anti-tank artillery blocks, entirely isolating and annihilating the advanced German vanguard. By evening, it became transparent that this German raid into the city center was a calculated diversionary feint designed to shield the final withdrawal of their main forces from the outer suburbs. The Soviet command was left deeply frustrated; their operational mandate had been to trap and destroy the enemy, not merely to occupy empty territory.By the evening of August 29, encountering no further resistance, Soviet forces occupied Lyubotin, Giyevka, Berezovoye, Yuzhny, Pisochyn, Novaya Bavaria, the Osnova station, and Vysoky. Historically speaking, it is August 29—rather than the symbolic date of August 23—that must be recognized as the true day of the complete liberation of Kharkiv and the settlement of Korotych.Paradoxically, it was the ferocious, unyielding 10-day defense mounted by the German forces along the Rai-Olenivka–Korotych–Lyubotin ridge that ultimately spared Kharkiv from total destruction. By preventing the Red Army from snapping the trap shut, they denied the Soviet command the opportunity to mount a general, full-scale storming of the city, saving Kharkiv from catastrophic, prolonged street fighting. If one looks back to March 1943, when Kharkiv was liberated for the first time, and reviews how severely the urban landscape was shattered by street combat, artillery duels, and air raids, it becomes physically obvious that a secondary full-scale urban battle inside the center would have reduced Kharkiv to absolute ruins. It would have permanently robbed future generations of its historic architectural heritage. The Wehrmacht forces pulled back to establish stable new defensive lines further west, permanently surrendering the strategic initiative on the Eastern Front for the remainder of the war.“Kharkiv Fortress” is an ongoing historical series by Andriy Paramonov, a dedicated researcher of Sloboda Ukraine's history. Read the author’s full column on MediaPort.