«Хочу, щоб чоловіка пам’ятали». Роковини загибелі харківського льотчика Тараса Редькіна

За півтора місяця петиція до президента про присвоєння звання Героя України харківському льотчику Тарасу Редькіну, загиблому на Миколаївщині після бойового завдання, зібрала 25747 підписів. 25 вересня з дня загибелі Тараса минув рік. 

У день роковин дружина льотчика Катерина Редькіна приїхала на 18 кладовище разом із матір’ю та батьками Тараса.

«Для мене дуже важливо, щоб про мого чоловіка всі пам’ятали, щоб всі його знали. Щоб його прізвище звучало у кожного українця на вустах і не тільки українця. Хочу, щоб це було офіційно. Чекати з моря погоди я не збиралась, тому вирішила створити петицію, яка набрала навіть більше ніж 25 тисяч підписів. Я маю надію, що розгляд не буде тривалим», — сказала «МедіаПорту» Катерина.

Члени сім’ї встановили на могилі великі кошики з трояндами, Катерина прикрасила хрест іграшками.

«Це котик-штурман ручної роботи, саме такий був у Тараса, — показує іграшки Катерина. — Коли йому його передали, він сказав: літатиме зі мною».

Тарас познайомився з дружиною на службі. Катерина дешифрувала його польоти.

Торік вона із батьком Тараса їздила на місце катастрофи — літак впав поблизу села Володимирівка Миколаївської області.

«Було дуже важко. Дуже велика вирва. Я їхала туди із ненавистю, тому що у мене забрали найдорожче. Поспілкувавшись, зрозуміла, що люди знають і, сподіваюся, будуть пам’ятати про мого чоловіка. Одна людина нам допомогла, віднайшла це місце, показала, хоча через погоду туди було нереально дістатися. Але ми це зробили, тому що по-іншому не могли. І просто від побаченого… Від сотень тисяч уламків, які ми побачили, я розумію, що мій чоловік залишився в небі», — говорить Катерина.

Кілька уламків з місця катастрофи члени сім’ї поклали біля могили.

«Кажуть, час лікує. Скажу по правді: ніфіга не лікує! Він робить твій біль тільки хронічним. Підтримка — це батьки Тараса, це мої батьки. Я знаю, що я ніколи не заміню батькам Тараса сина. Ніколи! Але я хочу також бути підтримкою і опорою для них. Приклад для мене — мій рідний брат. Він на шість років молодший за мене, воює», — каже Катерина.

Дружина Тараса не приймає втрати: «Я не хочу того приймати. Я завжди буду чекати. Чекати на повернення свого чоловіка, чекати дзвінка, що хтось подзвонить, скаже, що це неправда, Тарас живий. Я завжди матиму надію. Хоч як військовослужбовець я все розумію».

Родина Тараса Редькіна сподівається, що у Харкові увічнять ім’я льотчика у назві однієї з вулиць.

«Він виконував дуже складні завдання. Ми маємо орієнтуватися на героїв. Моя думка: хлопець гідний цього», — говорить Віктор Редькін.

У серпні на фасаді школи, де вчився Тарас, встановили меморіальну дошку. А 1 вересня у школі провели урок, де згадували пілота. Віктор Редькін каже, що для родини вшанування та збереження пам’яті сина — надважливо. Він дякує побратимам і друзям Тараса за підтримку та не пропускає жоден дзвінок.

«Ми переживаємо за всіх. Не завжди вони кажуть про польоти, адже телефонувати не завжди можна. І багато хлопців соромляться нагадувати. Раніше телефонували частіше. Бояться потривожити і мене, і дружину Катю, і маму. А мені ця увага, навпаки, приємна», — говорить Віктор.

2 жовтня 2023 року Тарасу мало б виповнитися 27.

Фрагменти з інтерв’ю Катерини дивіться на сторінках MediaPort у TikTok та Instagram, Google Podcasts, Apple Podcasts. Cлухайте також на «Радіо Накипіло»