Фортеця Харків: руйнування укріплень у планах і житті

У 70-х роках XVІІІ століття стало очевидно, що невдовзі більшість укріплень Харківської фортеці будуть знищені. Після того, як у 1771 році військова загроза місту перестала існувати, держава повідомила місцеву владу, що більше не виділятиме гроші на підтримку фортеці: хочете її ремонтувати — збирайте самі. Тож відтоді укріплення не підтримували ані державним, ані місцевим коштом, і вони поступово осипалися.

Працюючи над геометричним планом міста Харкова 1776 року, землемір Марк Голостенов отримав інструкцію, згідно з якою залишив на кресленні тільки цитадель фортеці, а решту укріплень виключив, попри те, що рови й вали як старого, так і нового форштадту ще нікуди не поділися.

Під час генерального межування Харківського повіту в 1782 році почали складати нові геометричні плани міста. Збереглися чотири, складені різними землемірами. Щонайменше один із них був представлений Катерині II на затвердження, однак не сподобався — надто простим виглядав план губернського міста на імператорський смак. Сьогодні всі ці чотири плани зберігаються в Російському державному архіві давніх актів і містять доволі цікаву інформацію. Але головне, що на жодному з цих планів не показані укріплення форштадту Харківської фортеці.

Перший план був складений курським землеміром, підпоручиком Іллею Леонтьєвим, який взяв за основу план Голостенова 1776 року. Попри неакуратне виконання, план Леонтьєва має детальну експлікацію і показує всі значимі будівлі міста. Згідно з ним, загальна площа Харкова складала 590 десятин, з яких 442 десятини обіймали сади та городи. Населення міста становило 4839 чоловіків і 4909 жінок. Одна з основних помилок цього плану пов’язана з річками: на ньому Лопань впадає в Харків, а не навпаки. Курська межова контора, базуючись на цьому плані, зробила чистовий варіант, прибравши велику і детальну експлікацію. Однак і його керівництво забракувало для показу цариці через надто просте оформлення. Тому з’явився третій варіант, прикрашений графікою та гербом Харкова. Однак і його довелося переробляти, цього разу вже без землеміра Леонтьєва. Новий варіант містив безліч помилок, оскільки копіїст не розібрався в підписах на попередніх планах. Саме цей, четвертий варіант і був представлений імператриці.

На той час вже було відомо, що найближчим часом місто має відвідати Катерина II. Тому намісницьке правління опікувалося благоустроєм центральної частини та основними дорогами, якими вона могла заїхати в Харків. Тоді ж, готуючись до візиту її імператорської величності, місцеві можновладці майже повністю ліквідували укріплення Нового міста, внаслідок чого сформувалася величезна площа, від сучасного Класичного провулку до перехрестя сучасного ж Троїцького провулку та Садової вулиці.

Ця площа неодноразово змінювала назву. На початку її називали то Деркачівська, то Золочівська, оскільки через неї пролягала дорога на ці населені пункти. Потім її називали Дров’яною чи Сінною, оскільки тут торгували сіном, фуражем, дошками, дровами. Але невдовзі, після побудови хлібного запасного магазину, вона знову змінила назву і стала Хлібною, бо саме сюди привозили на продаж державі для закладки в магазин запаси хліба. Сьогодні ж ця територія містить два топоніми: на вулицю Сумську виходить Театральна площа, а на вулицю Григорія Сковороди — площа Поезії.

20 квітня 1786 року, незадовго до свого візиту до Харкова, Катерина ІІ затвердила план міста, за яким воно мало розвиватися. На щастя, визначений цим документом квадратно-гніздовий спосіб розбивки на квартали не прижився в Харкові. Щодо укріплень — і на цьому плані нічого не було, крім цитаделі фортеці.

Під час візиту імператриці до міста їй подарували Топографічний опис Харківського намісництва 1787 року з планами на всі повіти й повітові міста з коротким описом. Тут найбільш цікавим є план Харкова. Ймовірно, він був складений на основі копії 1768 року, оскільки показує як всі укріплення нового форштадту 1769-1770 років, так і залишки великого редуту Нового міста, і навіть старий зовнішній вал 1660-х років. Проте він містить кілька помилок, з яких можна виснувати, що і його упорядник, землемір Василь Барабашов, теж, скоріш за все, не був корінним харківцем.

Редути, вали й рови цитаделі Харківської фортеці або Старого міста проіснували майже до кінця XVIII століття, хоча вже у 1780-х роках мали такі значні провали, що позбавляли цитадель жодного військового сенсу. Останній раз вона була показана в описі 1796 року. Коли ж імператором став син Катерини II Павло, він одразу наказав прибрати залишки цитаделі. Що і було зроблено здебільшого у 1798 році, а у 1802-му рови й вали остаточно зрівняли із землею. Проте місцеві старожили продовжували називати територію цитаделі чи Старого міста Харківською фортецею, що можна зустріти в описі кримінальної хроніки у 1810-1820-х роках.

На місці редутів, ровів та валів з’явилася ще одна величезна площа, яка отримала у 1804 році назву Миколаївська (сьогодні це площа Конституції). Слід додати, що зриті південні укріплення цитаделі поглинула Проїзна площа, яка пізніше стала Торговою, а сьогодні відома як Павлівська. Межа колишньої цитаделі залишилась у вигляді торгових лавок та червоної лінії дворових місць, які належали здебільшого харківським купцям. Ці кордони добре видно навіть на планах міста початку XX століття.

Новий форштадт 1769-1770 років проіснував доволі довго. Його повністю показує на своєму плані 1804 року губернський архітектор Петро Ярославський. Підтвердив його на своєму плані 1805 року землемір Кузьма Маслов, але на плані Харкову 1817 року він залишив тільки західні та східні укріплення форштадту, оскільки південні та північні були вже зриті. Нарешті конфірмований план 1822 року вже не показує жодних укріплень Харківської фортеці. Проте рештки цього форштадту можна було побачити навіть наприкінці радянських часів. Найдовше з них зберігалась частина люнету північного форштадту в саду ім. Шевченка. Вона була зруйнована під час будівництва Харківського театру опери та балету.

«Фортеця Харків» — цикл матеріалів дослідника історії Слобідської України Андрія Парамонова. Читайте колонку автора на MediaPort