Енергетична атака РФ: тактика терористів у пам’ятні дні для України

Сьома масована російська ракетна атака по енергетичній інфраструктурі України відбулася 23 листопада. Одразу після того, як Європейський парламент визнав РФ державою — спонсором тероризму і державою, яка застосовує засоби тероризму. Наступного дня після 18-ї річниці Помаранчевої революції. На другий день після 9-ї річниці Євромайдану.

За інформацією Повітряних сил, по Україні було випущено п’ять дронів-камікадзе і 70 крилатих ракет, майже три чверті з яких збили. Решта влучила в об’єкти енергетичної та іншої цивільної інфраструктури, зокрема житлові будинки. Десятки постраждалих і загиблих, діти й дорослі. Аварійні відключення електроенергії в усіх регіонах України. Припинення водо- і теплопостачання. Затримки потягів. Перебої зі зв’язком. Відлуння російської атаки долетіло й до Молдови — там почалися масові відключення електрики.

«Це один з основних пунктів російської формули терору — ракети, — заявив ввечері того ж дня президент Володимир Зеленський на екстреному засіданні Ради Безпеки ООН. — Енергетичний терор — це аналог застосування зброї масового ураження. Коли на вулиці мінусова температура, а десятки мільйонів людей унаслідок влучання російських ракет по енергооб’єктах залишаються без електрики, тепла й води, це очевидний злочин проти людяності».

Примітно, що росіяни вже навіть не приховують, що цілять не по військових об’єктах, а саме по інфраструктурі.

«Ми завдаємо ударів по інфраструктурних об’єктах в Україні у відповідь на накачування цієї країни західною зброєю і безрозсудні заклики Києва здобути військову перемогу над Росією», — заявив постпред РФ при ООН Василь Небензя на тому ж засіданні Радбезу ООН.  За його словами, це триватиме доти, доки Київ не повернеться за стіл переговорів.

Типова тактика терористів. Примусити до виконання своїх вимог, погрожуючи розправою із заручниками. Тільки в цьому випадку вони розглядають як заручників багатомільйонний народ сусідньої держави.

Але не на тих напали. Доведено Майданами. Тими самими Майданами, якими Путін лякав росіян, а насправді заляканий сам. Спадкоємець Сталіна, так само охоплений небажанням «втратити Україну», свідомо чи несвідомо наслідує його і в засобах.

«Це — стрілянина на ураження по площі. Жертвами її стають не індивіди, небезпечність яких для ініціатора репресії встановлена, і не наосліп обрані «хлопчики для побиття», а вся сукупність людей на певній території, включаючи дітей і вагітних жінок, — писав у статті «Голодомор 1932 –– 1933 рр. в Україні як геноцид» професор Станіслав Кульчицький. — Технологічна непотрібність демонстраційних ознак в терорі голодом і його, висловлюючись мовою радянських газет, «ідеологічна незабезпеченість» (чим можна пояснити необхідність знищення дітей і вагітних жінок?) обумовили здійснення цієї репресії у мовчанні. Терор голодом — мовчазний терор».

Проте учень пішов далі вчителя. Після численних бомбардувань лікарень і пологових будинків, елеваторів і залізничних вокзалів, житлових кварталів і черг за гуманітаркою, численних жертв і постраждалих (в тому числі немовлят і вагітних жінок), відповідальність за яких росіяни перекладали зі своєї хворої голови на ЗСУ, — після цього всього вони вже відкрито прагнуть знищити українську енергетичну інфраструктуру. Але Путін не врахував досвід Майдану. З Майданом можна порозумітися, якщо є бажання. Але його не можна залякати.

Проти нього безсилі шантаж і погрози. Застосування сили його не деморалізує, а мобілізує.

Так було і після масованої ворожої атаки 23 листопада. Подекуди світло, а за ним і вода з теплом, з’явилося за кілька годин після атаки, подекуди його не було більш ніж дві доби. Але замість розпачу і поразництва — не дочекаєтесь! — щира подяка енергетикам, рятівникам, комунальникам, ще лютіша ненависть до ворога і ще більше прагнення Перемоги. Плюс нова порція жартів, мемів і життєствердних малюнків. А «Червону калину», переписану на злобу дня, зацінили навіть в «Укренерго».

 

14 років тому, 19 листопада 2008 року, під Харковом відкрили меморіал жертвам Голодомору. Скульптурна композиція — чоловік, що стискає кулак і дивиться у бік Росії, жінка, що простягає руки до України, а по боках до батьків притискаються двоє дітей — тоді багато кому видавалася, м’яко кажучи, дивним перебільшенням. Сьогодні вона сприймається як символ.

22 листопада 2014 року розпочався Євромайдан, який визначив вектор руху України: «Геть від «русского мира»! Україна — це Європа». Сьогодні ми щодня пересвідчуємося і доводимо, що обрали правильний напрямок.

21 листопада 2004 року почалася Помаранчева революція, яка привела до президентства Віктора Ющенка. Його передвиборчим гаслом було «Вірю! Знаю! Можемо!» і згодом до нього додалось ще одне слово. «Переможемо!» Сьогодні ці чотири слова знов актуальні. Навіть більше, ніж 18 років тому.