Зрада чи виживання: де межа колабораціонізму Відео
Під час війни перед суспільством постає безліч складних питань гуманітарного, правового та етичного характеру. Як оцінювати поведінку громадян, які залишились на окупованій території? Чи можна взаємодіяти з окупантом? Якщо так, в якій мірі? Де межа між створенням людських умов проживання для громади і співпрацею з ворогом? Зіштовхнувшись на практиці з роботою СБУ, прокуратури та судів, не розкриваючи в інтересах клієнта конкретних прізвищ, спробую показати зі сторони захисту, як відбувався процес за обвинуваченням у колабораціонізмі на прикладі однієї справи.
Історичний контекст
Поняття «колабораціонізм» від французького «collaboration» як співпраця з окупантами закріпився під час Другої світової війни, коли маршал Петен погодився очолити маріонеткову державу Віші (фактично повністю контрольовану гітлерівською Німеччиною). Хоча Петена засудили, ставлення до його постаті є неоднозначним, через заслуги у Першу світову війну та погляду частини суспільства, що його співпраця врятувала французів від ще більшої біди.
З тих часів колабораціонізм вважається злочином, але більшість країн за відсутності активних бойових дій не замислюється про можливість його виникнення як явища. В Україні кримінальну відповідальність за колабораціонізм встановили у березні 2022 року, тобто вже після російського повномасштабного вторгнення рф та через вісім років після анексії Криму та окупації частини Донбасу.
У 2022 році після деокупації частини Харківської області СБУ провела масову перевірку діяльності громадян, які перебували на окупованій території. У серпні-вересні 2022 року викрили частину людей, які підписали трудові договори з окупаційною владою та отримували заробітну платню. Вони не вважали це злочином, розцінювали як спосіб виживання. Утім, відповідно до нових на той час положень Кримінального кодексу України, якщо робота пов’язана з керівною посадою (рівень неважливий), передбачена відповідальність — до 10 років позбавлення волі, якщо йдеться про силові структури — до 15. За клопотаннями СБУ заарештували практично всіх старост сіл, які залишились в окупації. Водночас багато реальних колаборантів та зрадників, розуміючи свою долю, втекли разом з окупантами.
Було б неправильно узагальнювати та поширювати власну думку на всю діяльність правоохоронців, проте дам суб’єктивну оцінку роботи силової та судової гілок влади через один конкретний кейс, який я вів від початку і до кінця.
Фабула справи
Через рік після деокупації СБУ затримує старосту села, який залишився виконувати свою роботу в окупації. Без жодного допиту громадянину вручили підозру та відправили у СІЗО.
Повідомлення по підозру та обвинувальний акт містять опис кількох дій, які з погляду слідства потрапляють під одразу два злочини: умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України в складі групи осіб, та добровільне зайняття громадянином України посади, пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій (ст. 110 та 111-1 Кримінального кодексу України).
З чого складалися ці дії за версією слідства?
- Зайняття посади «заступника голови району окупаційної влади»;
- Спроба організувати референдум про перехід району до складу рф;
- Агітація населення за перехід до складу рф.
Під час оскарження арешту та розгляду продовження терміну запобіжного заходу до зали суду приходять жителі села і дають свідчення, що староста завжди виступав за Україну, чекав деокупації, допомагав місцевим виживати, переховував списки членів родин, родичі яких воювали або воюють, а також списки власників мисливської зброї. Крім цього, жителі села повідомляють: староста постійно перебував під тиском окупантів, погрозами життю.
Доказів, що підтверджують агітацію, сторона обвинувачення не надає.
Захист просить змінити тримання під вартою на домашній арешт з одночасним застосуванням застави та взяттям на поруки. Зусилля виявляються марними, староста залишається у СІЗО, справу почали слухати в суді по суті.
Як розглядали справу і що вирішив суд
Як доказ співпраці з агресором слідство пред’явило:
- посадову інструкцію заступника голови окупаційної влади, на останньому аркуші якого староста розписався, що він ознайомився з його змістом;
- пʼять протоколів допиту, в яких свідки показали, що староста пропонував роботу в дільничній виборчій комісії, в разі, якщо буде проводитись «референдум» (двоє погодились).
У суді заслухали 10 свідків звинувачення та 15 свідків захисту. Вони розповіли, що агітації у селі не було, ніхто про «референдум» не знав, окрім тих, кому пропонувалось у ньому працювати. На питання «Нащо ти пропонуєш нам працювати на «референдумі»?» свідки чули у відповідь: «Мене змушують, погрожують відправити на агрегатний завод (тобто катівню)».
Староста іншого села показав, що посадові інструкції роздавали всім, змушували розписуватися про ознайомлення. Ті, хто погоджувався, одразу писали заяву на прийняття на роботу, друкувався відповідний наказ, виплачувалась зарплата.
Відносно мого клієнта таких доказів слідство не надало.
Свідки також розповіли, що староста закопав списки учасників АТО до деокупації (інакше їхні родичі могли потрапити у заручники окупантам), бачили, як озброєні люди приїжджали на роботу до старости і додому і погрожували. Кілька разів старосту переховували від окупантів.
Після дослідження доказів і показів свідків прокуратура відмовилась від інкримінування однієї статті та попросила застосувати строк менший, ніж встановлено законодавством, а саме — 1,5 року, рівно стільки, скільки обвинувачений вже пробув у СІЗО.
Суб’єктивна думка
Колабораціонізм, тобто перехід на сторону ворога під час військового конфлікту, є тяжким злочином. Людина не тільки не виконує громадянських обов’язків, а й сприяє встановленню ворожого режиму, інтегруючи захоплені території агресору. Утім, існує безліч нюансів, в яких треба ретельно розбиратися.
24 лютого 2022 року велика кількість людей опинилася в окупації за лічені години — зокрема північ Харківщини, територія Вовчанської громади, де проживав і мій клієнт. Дехто прокинувся повністю відрізаним від контрольованої Україною землі. При цьому державна влада жодним чином не підготувала цих людей. Замість чітких інструкцій про те, що робити можна, а що категорично заборонено, як поводитися при контакті з окупантом, ми чули хіба що заспокійливі промови. Таким чином людина опиняється на території, з якої не може виїхати (крім як через державу-агресорку рф), де не діють закони, а працюють катівні, навколо орудують мародери, зрадники, бандити і донощики.
Окремим питанням залишається сама можливість притягнення до відповідальності по цих статтях: з лютого 2022 року люди не знали про існування кримінальної відповідальності, бо потрапили в окупацію, подекуди без жодних засобів зв’язку. Обізнаність громадян про норми Кримінального кодексу та обовʼязок держави їх довести до громадян є обов’язковою складовою для притягнення до відповідальності. Кримінальну відповідальність за колабораціонізм, наголошую, ввели тільки в березні 2022 року.
Ознайомившися зі справою, свідченням інших старост, зі спілкування зі слідчими та прокурорами вбачається гонитва за «статистикою» та «показниками» — така собі банальність зла в сучасних умовах.