Жест ушанування чи приниження? Колонка

Реквієм пам’яті на майдані Конституції 23 серпня, на який запросили родини полеглих воїнів, міг стати жестом поваги з боку міської влади до сімей Героїв, проте перетворився на приниження і залишив неприємний осад в душі матерів та дружин бійців.

Рідних загиблих захисників України запросили на захід незадовго до 23 серпня. Запропонували принести портрети воїнів. Інших подробиць організації не було. З безпекових міркувань також просили не поширювати інформацію.

Підтримка родин полеглих військових дуже важлива, тож багато хто відгукнувся на заклик. Близько двадцяти членів родин приїхали на майдан в обумовлений час — о 19:30. Проте нікого з можновладців не було ані о 20:00, ані о 20:30. За півтори години очікування, дехто з сімей зневірився і поїхав додому. Так зробила і Марія Неписьменна, чоловік якої Дмитро загинув на війні.

«Я не буду мовчати. Це треш… Вистроїти нас у живий коридор зустріти мера, який не приїхав. О 21:00 кажуть: «Можете розходитись», — написала вона в Instagram. — Поряд волають люди, щасливі, що їм увімкнули світло на Сумській. І ми. Дякую за неповагу… Діма не зрозуміє, нащо я його тут поставила, тому ми разом пішли додому».

Хтось залишався чекати й далі. Попередили, що от-от приїде мер, тому сімʼї мають зустріти його живим коридором.

Тут я хочу окремо зупинитись і розповісти, чому це обурило і без того втомлених і змерзлих людей. Живий коридор — символічна традиція, яка використовується як для світських, так і під час військових урочистостей. Під час війни — це спосіб ушанувати пам’ять, висловити вдячність і провести героя в останню путь. Ви могли бачити фотографії з інших міст і сіл, де люди стають на коліно на узбіччі за маршрутом процесії, щоб колективно висловити повагу й скорботу. 23 серпня на майдані Конституції у Харкові живим ланцюгом пропонували зустріти мера.

У місті немає культури проводжання загиблих військових. Колону з полеглим бійцем не супроводжує поліція, водіїв, що їдуть поруч, не закликають зупинитися. Міська влада жодного разу не вийшла з комунікацією про те, як діяти, якщо містом рухається траурний кортеж, не оголошують про прощання. Немає роботи щодо організації прощання — від церемонії до варіантів вигляду самого місця поховання. Місто закрите для пропозицій та ідей покращення щодо наведення ладу навколо могил. На 18 міському кладовищі після дощу неможливо пройти через бруд, глину. Відвідувачі намагаються придумати, як пробратися до могил — обертають ноги пакетами, бахілами, носять змінне взуття тощо.

23 серпня близьким загиблих довелося чекати початку заходу близько двох годин, а потім організувати живий коридор для зустрічі мера. Запрошені зрештою вирішили стати перед пам’ятником. А коли після 21:00 приїхав міський голова, їх попросили дати йому шлях та відійти. Біль, образа, приниження — таку суміш відчуттів залишив цей вечір. 

Нічого цього не побачити у соціальних мережах та провладних каналах. Поки сімʼї чекали початку, у ста метрах від них веселився, улюлюкав, танцював та кричав на радощах натовп під «Зоряним небом». Саме так «Харків шанує, Харків пам’ятає».

Мати загиблого бійця Kraken Андрія Авілова Олена розповіла MediaPort, що того вечора в якийсь момент на майдан Конституції вибігла людина, перевдягнена у костюм Вірки Сердючки. Її попросили піти. Але ґвалт з боку «Зоряного неба» під час хвилини мовчання пані Олена запам’ятала надовго.

«Коли почалася хвилина мовчання, а поряд скандували про «Зоряне небо», його то вмикали, то вимикали, я так сильно заплакала, що мене заспокоювали інші дружини, мами, мені так було незручно. Для нас було важливого зібратися, кожного побачили, обійнятись. Але все, що було потім… По-перше, було прохолодно, довго чекали. І коли поруч вмикали «Зоряне небо», всі раділи, а родини стоять з портретами своїх янголів і це чують… Це як тригер. Все це було непродумано з боку міського департаменту масових заходів. Потрібно, щоб там [у департаменті] був хтось із родин загиблих, щоб було це розуміння болю. 29 серпня — День пам’яті загиблих захисників України. Я вважаю, таких захід мали провести не у День міста, а саме у День пам’яті», — вважає Олена.

«А коли вшанування робиться просто для контенту і родини загиблих використовують для контенту, на моє переконання, це неправильно», — додає вона.

Хвилина мовчання та згадка, завдяки кому ми продовжуємо жити в незалежній Україні, має супроводжувати будь-який офіційний захід, але, крім офіціозу, має бути повага та шана щодня — до вчинку тих, хто віддав життя, хто продовжує нас захищати, бачить і чує, що відбувається у місті, до усіх сімей військових, особливо, хто втратив і проходить важкий етап у житті, яким дуже потрібна підтримка та відчуття, що суспільство вдячне. Поки ми отримуємо зворотне.