Збір на томограф для харківського шпиталю: зрада чи перемога? Колонка
Однозначної відповіді на це питання немає. Збір закрито. І це, безумовно, перемога. Особливо якщо згадати, що йдеться про 30 млн грн. Але що робити з відчутним присмаком і післясмаком зради? Перефразуючи відоме висловлювання: чи може перемога, здобута таким чином в цій окремій битві, забезпечити перемогу у всій війні?
Вихід з ладу єдиного робочого комп’ютерного томографу в харківському військовому шпиталі був питанням часу, причому недалекого. Це стало зрозумілим ще взимку, коли шпиталь оголосив збір на новий апарат. Влада публічно не реагувала.
Після російського обстрілу наприкінці березня співробітники замість оголошення ще одного збору (на відновлення закладу) вкотре закликали донатити на КТ. Це було додатковим дзвіночком-свідченням серйозності ситуації. Влада залишалася у режимі глухої тиші.
16 травня томограф таки не витримав цілодобового навантаження й остаточно вийшов з ладу. На той момент донати перераховували вже не тільки з різних куточків України, але і з-за кордону. До збору долучилися не лише військові медики та колишні й потенційні пацієнти шпиталю. Його просували журналісти та волонтери. Підтримати харківський шпиталь закликали Сергій Притула та Еліна Світоліна. Але попри всі зусилля вдалося зібрати лише близько десятої частини від необхідної суми. Мовчанка влади стало приголомшливою.
Перший офіційний коментар з’явився лише 18 травня і викликав величезну хвилю обурення. У відповідь на питання журналістів у пресслужбі Харківської ОВА повідомили, що обладміністрація — у постійній комунікації зі шпиталем і «завжди надає всю необхідну допомогу» (sic!), але заклад перебуває у підпорядкуванні Командування медичних сил ЗСУ. У перекладу з бюрократичної на людську: шукати новий КТ чи гроші на нього — не наша справа. Формально так і є. Але насправді існує тисяча й один спосіб допомогти, не виходячи за рамки законодавства: звернення до центральних органів влади, лобіювання питання через нардепів, прохання до бізнесу і міжнародних партнерів, перерахування частини власного заробітку на збір — це далеко не повний перелік. Було б бажання та політична воля!
«Харківський військовий шпиталь отримає сучасний комп’ютерний томограф», — повідомив наступного дня у своєму телеграм-каналі голова ХОВА Олег Синєгубов.
Здавалося б, все, питання вирішене. Насправді цей пост — просто взірець, як треба говорити так, щоб нічого не сказати, але вищим посадовцям свою повагу продемонструвати. Про який саме томограф йдеться? Його назва, виробник, рік випуску? Він новий чи вже був у використанні? Коли його встигли придбати (якщо вже встигли) і яким коштом? Яка його потужність та інші характеристики? Які терміни поставки та монтажу? Жодної відповіді на жодне з питань.
Але є подяка міністру охорони здоров’я (як же без неї?) і класичне «робимо все можливе».
«Тепер робимо все можливе, аби пришвидшити доставку КТ. До моменту його встановлення військові проходять обстеження у міських та обласних закладах охорони здоровʼя».
Одразу пригадується традиційна чиновницька тріада: «ми зробимо все» — «ми робимо все» — «ми зробили все, але…»
Якщо чесно, від таких постів, які створюють ілюзію вирішення проблеми, замість її реального вирішення, як правило більше шкоди, ніж користі. Якщо цього разу так не сталося, то лише завдяки тому, що за кілька годин керівники шпиталю повідомили, що збір не припиняється. З дотриманням усіх правил політесу вони дали зрозуміти, обіцяне — далеке навіть від того, що було, а отже проблема залишається.
«Ми потребуємо апарат середнього класу — хоча б такий, який у нас зараз стоїть і вийшов з ладу. Апарат, який нам пропонується, — менш потужний. Тому нам необхідно продовжити збір на апарат, який дозволить надавати якісну медичну допомогу пораненим і хворим», — сказав заступник начальника шпиталю з медичного постачання Ярослав Лехмак.
«Ми дуже вдячні міністру охорони здоров’я за обіцяну нам допомогу — КТ на 32 зрізи з розгоном до 64-х зрізів. Але ми хочемо наголосити, що наші комп’ютерні томографи за місяць роблять річну кількість досліджень. Одного апарата недостатньо, тому що він відразу вийде з ладу», — додав заступник начальника шпиталю з медичної частини Вячеслав Курінний.
Ці заяви — на вагу золота. Це — Вчинок. І у війську, і в медицині панує жорстка ієрархія, тому винесення будь-яких негараздів на широкий загал є великим ризиком для тих, хто це робить. Але керівництво шпиталю поставило інтереси пацієнтів вище за особисті. Новину про продовження збору на КТ, нерідко із власними коментарями підхопили й розповсюдили журналісти, волонтери та просто небайдужі.
За кілька днів вдалося зібрати трохи більше від половини необхідної суми. Ще 15 млн грн перерахувала з бюджету Харківська міська рада. Міський голова Ігор Терехов технічно і невимушено (відчувається багаторічний досвід) продемонстрував клас політичного піару, особливо відчутний у порівнянні з ХОВА: гроші замість обіцянки, подяка громаді замість високопосадовців і начебто применшення особистого внеску.
«Це не мої власні кошти, це кошти міського бюджету. І я вдячний всім, хто заробив ці кошти, а це міський бюджет міста Харкова, тобто вся територіальна громада. І завдяки Харкову ми перерахували ці кошти на військовий шпиталь, бо це необхідність. Це обладнання буде рятувати життя наших хлопців та дівчат, які боронять нашу землю», — заявив Терехов.
Отже, збір закрито. За оцінками Курінного, на проведення закупівлі КТ і його доставку, підготовку приміщення і монтаж знадобиться ще близько 2,5 — 3 місяців.
Прикро, що збір вдалося закрити не завдяки, а всупереч. Всупереч бюрократії і байдужості.
Прикро, що збори на межі можливостей суспільства не є поодинокими і поступово перетворюються на звичку. А що буде, коли ці можливості вичерпаються?
Прикро, що державні посадовці не поспішають робити висновки, визнавати і виправляти власні помилки. Терміни поставки апарату, обіцяного ХОВА разом із МОЗом, досі незрозумілі. Візит до шпиталю міністра Віктора Ляшка ясності не додав.
Зрозуміло, що історія з КТ, на жаль, не остання проблема харківського шпиталю. За такого рівня навантаження обладнання виходитиме з ладу пришвидшеними темпами. Тому думати над системним рішенням потрібно вже зараз.
Перш за все — переглянути пріоритети. Чи справді потрібно витрачати десятки мільйонів на відбудову ліцею чи будівництво шкільного укриття у селищі, яке щодня руйнують ворожими обстрілами і в якому не те що дітей, дорослих майже не залишилося? Може, краще спрямувати ці гроші на оновлення обладнання шпиталю? Звісно, цільове використання бюджетних коштів ніхто не скасовував. Як і вміння відстоювати конче необхідні для регіону рішення і лобіювати їх у високих кабінетах. Було б бажання та професійність, а можливість знайдеться.