За останні два місяці було п’ять спроб прориву російських ДРГ — Золочівський голова Віктор Коваленко
Золочівська громада Богодухівського району Харківщини має понад 50 км протяжності кордону з росією. До складу громади входять 73 населених пункти. Тричі держава-агресор намагалася її захопити, але отримала відсіч. На знак пошани на Золочівщині встановили пам’ятник загиблим захисникам і готуються відкрити ще один. Повідомлення про обстріли громади у зведеннях обласної військової адміністрації з’являються майже щодня. Як змінилося життя громади за майже два роки повномасштабного вторгнення, «МедіаПорту» розповів начальник селищної військової адміністрації Віктор Коваленко.
Пане Вікторе, які втрати завдала росія вашій громаді з початку повномасштабного вторгнення?
Найбільша втрата громади — 69 загиблих цивільних жителів та 122 поранених. На жаль, є загибла дитина внаслідок вибуху міни — хлопчик. Люди втратили житло, втратили бізнес. На жаль, прикордоння дуже сильно потерпає. На сьогодні там практично щодня йдуть обстріли. Ворог влучає і в приватні будинки, і в господарчі будівлі, і в підприємства. Так звана промислова зона наша повністю пошкоджена, вигоріла, близько 10 підприємств зазнали сильних пошкоджень. Школи сильно постраждали, амбулаторії знищені, клуби, дитячі садочки, все це обстріляно, знищено або значно пошкоджено.
У вас відбуваються і ракетні обстріли, і авіаудари, і артобстріли, тобто обстрілюють з усього, що є?
Так. І РСЗВ, і гелікоптери. Нещодавно дві керовані авіабомби прилетіли. На території громади за цей час впало 62 ракети С-300. Потерпаємо від артилерійських обстрілів. Ворог б’є, незважаючи на те, чи це цивільна інфраструктура, цивільні люди. Удянська церква — пряме влучання — значно пошкоджена. Немає дня, щоб нас не обстрілювали. Особливо прикордоння.
Візьмемо Уди. Потужне село було — 1218 людей. Зараз двоє. Повернулися чоловік з дружиною. Вони мешкають у тій частині, яка на сьогодні не сильно обстрілюється. А так, у село заїжджаєш — повний «армагедон». Те саме — Олександрівка, Одноробівка, Івашки, Перовське, Тимофіївка, Відродженівське, Басове. Все, що стосується прикордоння, в обстрілах.
Скільки ви втратили за ці два роки житла, інфраструктури?
Близько 1700 будівель або знищені, або значно пошкоджені. З них 1400 — приватний сектор, інше — або підприємства, або господарчі споруди, склади тощо. 40% потрібно буде відновлювати або відбудовувати.
А коли ви відчули, що вже можна більш-менш відбудовуватися?
Коли декілька старостинських округів припинили обстрілювати, протягом року жодного разу не прилітало, безумовно, ми почали відбудовувати те, що пошкоджено. Нам допомагають наші міжнародні партнери. Ми отримуємо підтримку, дякуючи керівництву області з обласного бюджету, з фонду відновлення. Відбудовуємо більш тилову частину громади, там, де вже безпечно виконувати певні роботи.
З 2022 року проводимо певну роботу щодо відновлення пошкодженої інфраструктури. Це передусім дитячі садочки, амбулаторії, школи, підприємства, об’єкти ЖКГ. З міркувань безпеки ми не висвітлюємо результати цієї роботи. Зрозумійте, Золочів розташований за 17 км від кордону.
Пане Вікторе, ви казали, що на липень минулого року третина підприємств не могла обробляти поля через замінування. Яка ситуація зараз?
Якщо брати по посівній, сільському господарству, яке є основною частиною прибутку з податків громади, то на період початку бойових дій оброблялося 65 тисяч гектарів. З них 40 тисяч були під бойовими діями — або заміновані, або там виявляли вибухонебезпечні предмети. На сьогодні половина з цих посівних земель, 20 тисяч га, розміновані. Але річ у тім, що у нас кордон 51 км. І у зоні 5 км від кордону ми взагалі не можемо проводити якісь посівні роботи, сільськогосподарські роботи.
Заміновані території — це лінія фронту: Ветеринарне, Макарове, Турове. Це Козачолопанський напрямок. Деякі наші сільгосппідприємці придбали техніку на дистанційному керуванні, двічі підривалися. Залучаємо саперів, військових саперів для того, щоб розмінувати територію, допомогти нашим сільгоспвиробникам.
Як закінчили 2023 рік? Чи достатньо було врожаю для вашої громади?
Ми зібрали половину нашого врожаю. Переважно це традиційні культури: пшениця, кукурудза, соняшник. Але це більше тил Золочівської громади, понад 60% нашого земельного фонду засіяли і прибрали. Цього достатньо. Щобільше, ми відновили на початку бойових дій виробництво хлібобулочних виробів, і це підприємство активно працює, розвивається. Громада активно допомагає військовим, які боронять Золочівщину та Україну в цілому.
На жаль, ми практично втратили тваринництво. Під кордоном розташовані такі підприємства, як одне з потужних в області — «Альфа». Їхнє господарство, ферми, паливні станції, складські приміщення, виробництво — все це, на жаль, знищено або дуже сильно пошкоджено.
З 12 тисяч га вони обробили цього року 5 тисяч. Уявіть, більша частина не оброблена. Мало того, це ж паї людей. У 2023 році підприємство мало певні складнощі з фінансами і не сплатило людям за паї. Там, де прибрали врожай, вони розрахувались.
Чи є надія на відновлення підприємства?
Вони його відновлюють, активно над цим працюють. Допомагають транспортом, технікою, допомагають розчищати дороги, перевозити деревину, паливо для сімей, гуманітарну допомогу розвозити. Я взагалі скажу, що сільгоспвиробники Золочівщини — така потужна сила, яка допомагала і в перші дні війни всім, чим могли. Не тільки населенню, а і воїнам нашим. На сьогодні купують FPV-дрони. А скільки вони техніки віддали, палива! Допомагають підрозділам щодо створення оборонних споруд, копають окопи, бліндажі.
Скільки у вашій громаді шкіл, скільки з них знищено?
У нас 13 шкіл, три знищено вщент, 10 пошкоджені. Нещодавно була прямими ударами знищена школа у селі Гур’їв Козачок. Прямими ударами російської армії знищена школа в Удах. Відбудовувати там буде дуже-дуже важко. Село Макарове — також школа знищена, як і дитячий садок. Перед війною, за допомогою наших німецьких і польських друзів там все відремонтували… Крім того, сильно пошкоджена Довжанська школа — дві ракети С-300 влучили поряд з будівлею. Дуже багато потрібно буде відновлювати.
Ви розповідали, що у двох ліцеях плануєте збудувати бомбосховище, розроблені проєкти. Яка ситуація зараз?
По цих двох об’єктах ми зробили половину роботи для того, щоб закінчити цього року укриття. У нас тільки в одній школі було укриття взагалі. І у двох дитячих садочках взагалі по громаді. Ми розробили 13 проєктно-технічних документацій з певними експертними висновками і висновками ДСНС щодо важливості відбудови, проведення ремонтів та будівництва нових укриттів і подали до обласної військової адміністрації, до фонду відновлення, нашим міжнародним партнерам, які нам допомагають.
Сподіваємося, що цього року проведемо певну роботу, щоб там навчалися або були дошкільнята. Це буде повноцінне укриття з обладнанням, генераторами, туалетами, усім необхідним для того, щоб там можна було перебувати не тільки вдень, а й ночувати, жити.
До війни у нас було близько 2400 школярів. На сьогодні в громаді 1500. Інші за кордоном, майже 400, та по території України.
Я пам’ятаю, у минулому були в Гур’ївому Козачку, там розповідали, що російський бізнесмен Гур’єв допомагав селу, місцевій школі. Зараз, напевно, там по-іншому на ці «інвестиції» дивляться? Виходить, в те, що вкладали, вони ж і розбивають.
Дійсно, мільярдер Гур’єва, який мешкає в Лондоні, до початку бойових дій мав родинні зв’язки у Гур’ївому Козачку, відбудовував за власні кошти школу, автобус купив, допомагав. Його діди-прадіди з села Гур’їв Козачок, там практично всього два прізвища було: Гур’єв або Протопопов. Це козачі поселення ще за царських часів.
Я не можу сказати, яка його позиція зараз. Ми її не чули. Людина живе своїм життям, Бог йому суддя. Зараз в нього там близьких немає. Можливо, хтось контактував, мені важко сказати. Але те, що і Гур’їв Козачок, і Сотницький Козачок росіяни розбивають вщент, це факт. Знищили школу, знищили клуб, знищили амбулаторію, знищили підприємство.
Який зараз бюджет громади?
39% наповнення — з власних надходжень. Торік ми провели значну роботу за рахунок «військового ПДФО»: відновили близько 18 об’єктів. Це були переважно кошти державного фонду і обласного фонду, а особливо — ПДФО військових.
Своєю чергою ми допомогли військовим минулого року на 22 млн грн: придбали автомобілі, техніку, оргтехніку.
ПДФО від військових був дуже важливою складовою наповнення бюджету. На жаль, ви знаєте, зараз його у місцевих адміністрацій і громад забрали. Дай Боже, щоб це все йшло на оборону. Ми будемо сподіватися на підтримку області, державного бюджету і міжнародних організацій.
Якщо можна, в цифрах, скільки ви втратили, після того, як забрали ПДФО військових?
У 2023 році від ПДФО військових ми отримали 50 млн грн. Половину віддали на оборону. Або купували необхідне, або перераховували кошти.
А тепер ми не знаємо, як буде. У держбюджеті на 2024 рік нам виділили субвенцію 28 мільйонів, розбили по певних частинах, по термінах. Очікуємо надходження. Торік ми отримали 36 мільйонів державної допомоги.
Власні надходження, як я говорив, 39% — це бюджетна сфера, енергоносії, заробітна плата, оборона, співфінансування по проєктах, в тому числі з міжнародними організаціями. Тобто так, як ми зробили торік, майже 18 об’єктів, так, мабуть, вже не вийде.
Хто і чим нині допомагають вашій громаді?
Що стосується міжнародних організацій, італійські партнери відновили нам одну амбулаторію за власні кошти, встановили дві башти Рожновського (водонапірні башти — ред.) у двох населених пунктах, де було пошкоджено водопостачання. На стадії реалізації — ще у двох населених пунктах — французькі колеги дві башти встановлять, все сплачено. Ведемо роботи з італійськими, французькими, німецькими, фінськими, австрійськими фондами. Загалом є близько 30 організацій, українських і міжнародних, з якими ми на сьогодні працюємо.
Чого ви потребуєте більше?
З початку бойових дій це були продукти. В нас було все. Повірте, тут ніхто з голоду не помер. Є питання, пов’язане з гігієною і теплими речами. Є питання з буржуйками. На сьогодні ми повністю забезпечили громаду буржуйками. Для близько 20% залишилося придбати генераторів.
Я впевнений, що на цей період ми вже повністю забезпечимо генераторами. Провели певну роботу з 12 міжнародними організаціями щодо постачання дров, пелетів, брикетів, вугілля. Якщо торік ми забезпечили паливними матеріалами 592 домогосподарства, то в цьому році вже 864.
У нас були заявки на 1200 домогосподарств, але ще на сьогодні ведемо певну роботу з Міжнародною організацією з міграції, з чеським благодійним фондом «Люди в біді», іншими організаціями.
Скільки захисників із Золочівської громади загинуло внаслідок російського вторгнення?
45 воїнів з нашої громади загинули. У полоні — 11 наших хлопців. 29 зникли безвісти. 14 повернулися з важкими пораненнями, контузіями, інваліди І та ІІ груп. Ми допомагаємо сім’ям воїнів. Понад 700 захисників з громади сьогодні перебувають на фронтах у різних підрозділах прикордонних військ, Національної гвардії, Збройних сил України.
Чим саме допомагаєте родинам військових і військовим, які повернулися?
Санаторно-курортним забезпеченням, продуктами. Мінімум двічі або тричі на місяць у Золочівській громаді отримують допомогу. Громада перебуває в зоні обстрілів, на прикордонні повністю знищені магазини, немає нічого, потрібно людям допомагати.
5250 переселенців. Потрібно допомагати? Обов’язково. Теплими речами. Особлива увага — дітям загиблим, ветеранів, ми опікуємося дітьми. Працюємо з «Незламним Харковом» — організовуємо поїздки до Харкова з відвідуванням кінотеатрів, зоопарку, квестами, боулінгом практично щомісяця. Маємо певну допомогу від міжнародних організацій будівельними матеріалами, речами, фінансами.
Ми вже маємо організації сімей загиблих, зниклих безвісти і в полоні. У цій організації активно працює Валентина Постольна, чий син загинув у 2014 році. Ми не відрізняємо, це хлопці, які загинули в АТО, четверо наших хлопців, чи період активних бойових дій російсько-українській війни з 2022 року. Громадська організація — потужна сила, яка надає нам свої пропозиції, ми спільно співпрацюємо.
Торік встановили монумент хлопцям 93-ї бригади, вшанували пам’ять 9 загиблих захисників, 8 тоді дістали поранень. Відкрили Алею Слави. Незабаром будемо відкривати монумент 12 загиблим воїнам 1-го батальйону 72-ї бригади, які боронили Золочів і штурмували Козачу Лопань.
На жаль, дуже багато, близько 150 хлопців загинули на Золочівщині, захищаючи Україну з різних підрозділів. Ми також плануємо в майбутньому організувати пантеон загиблим захисникам.
Обов’язково буде музей. У нас є і фотографії, і прапори підрозділів, шеврони, відзнаки, уламки від ракет, мін, всього цього, що можна буде майбутньому поколінню показувати про цю страшну війну.
Розкажіть про захисників 72 бригади, яким плануєте встановити монумент. Вони брали участь у боях за Козачу Лопань?
Це було наприкінці квітня 2022 року. Під час штурму Козачої Лопані відбувся бій, серед загиблих медсестра. Буде монумент воїнам, він вже виготовляється. Ми сплатили за камінь, граніт, макет вже зробили, коли потеплішає, встановимо цей монумент.
Загалом російська армія тричі штурмувала Золочів. Вперше 25 лютого, коли колона йшла на Золочів, її розбили практично. Вдруге 8 березня, коли Золочівщину захищав підрозділ 93-ї бригади. Колона загарбників йшла на Золочів, відбувся жорсткий бій. І втретє — серпень 2022 року, коли близько 70% села Уди захопила морська піхота з Мурманська, тоді підрозділи Тероборони, Національної гвардії здійснили операцію, відбили загарбників і звільнили Уди, фактично пряму дорогу на Золочів.
У ЗМІ активно обговорюють можливі нові російські наступи, Куп’янський напрямок залишається тяжким. Захист Золочівської громади посилюють?
Є певні оборонні споруди, захист є. Протягом двох останніх місяців чотири-п’ять разів ДРГ мала наміри зайти на нашу територію і п’ять разів отримали на горіхи. Їх просто підпустили і знищили.
Які настрої населення? Ви відчуваєте їх? Чи поменшало людей, які симпатизували росії? Або їх і не було?
Наша громада — єдина на півночі України не була захоплена, крім Макарового, Турового на кордоні з Козачою Лопанню. На сьогодні ми знаємо про двох жителів Золочівщини, які як колаборанти отримали вироки. Ще одна жінка, яка має родинні зв’язки в росії, перебуває у СІЗО — підозрюється у наведенні ракет на Довжанську школу, фотографувала і звітувала, в неї знайшли телефони. Цікаво, що її дитина навчається у Довжанській школі. І вона навела на цю школу!
Це люди переслідували меркантильні інтереси чи більше ідейні?
У цієї жінки в період АТО/ООС були прояви виправдовування збройної агресії. І я ж кажу, вона має родинні зв’язки в рф. Наша громада розташована на кордоні, тут були родинні, торговельні контакти. Ті ж Уди — там одні росіяни жили з Курська, Орла. Після того, як росіяни почали обстріли, коли вбивали людей або брали їх у полон, вивезли звідти 17 людей, місцеві усвідомили, хто такі їхні земляки. Міркування помінялися, безумовно.
Зважаючи на те, що амбулаторії пошкоджені, багато фахівців виїхали — чи вистачає зараз лікарів громаді, яка ситуація нині з медициною?
Відремонтували амбулаторію і плануємо найближчим часом ремонтувати у тих населених пунктах, які були в зоні активних бойових дій. Передали автомобіль швидкої допомоги. До нас приїжджають лікарі в рамках міжнародних програм. Привозять медикаменти, медичне обладнання, генератори, павербанки. Я вважаю, що ситуація керована. Безумовно, не в ідеалі, як хотілося б, але деякі лікарі повернулися. Колектив потужний, який із початку бойових дій був: головний лікар, начальник медичної служби, хірурги, анестезіологи. Усі на місці.
На територію лікарні прилетіли три ракети С-300. На сьогодні там відновили теплопостачання, водопостачання, замінили вікна, генераторами забезпечили, відремонтували частково бомбосховище.
Яких лікарів не вистачає?
Анестезіолог нам потрібен обов’язково, невропатолог.
Ви чекаєте на звільненого з полону Сергія Мірошника. Це перший випадок звільнення з полону вашого земляка?
Ні, влітку минулого року Владислав Арнаут був звільнений з полону. Він був захоплений у полон у Маріуполі, воював у морській піхоті. Дістав поранення. Був в Олешках, Луганську, потім в Смоленську, потім його обміняли.
Сергій Мірошник — десантник. Прийшов у відпустку до села Турове, поїхав до нареченої у Козачу Лопань 23 лютого. А 24 лютого туди зайшли росіяни. Є інформація, що його здали. Був захоплений в полон окупантами. Дякувати Богові, повернувся. Зараз на реабілітації. Мати вже їздила до нього, спілкувалися. Чекаємо на повернення.
Пане Вікторе, як показали себе старости?
Мої команда залишилися на місці, двоє заступників отримали поранення під час обстрілів. Це Абдул Міхрабов, Олександрівський староста, якому просто в автомобіль влетіла ракета, він отримав поранення в руку, вчасно вискочив з автомобіля, вскочив у яму, і стався другий потужний удар, автомобіль просто знищило.
Оксана Пуніна, Одноробівська староста, разом із двома керівниками вуличних комітетів везла до Басового гуманітарну допомогу, коли росіяни почали обстрілювати з ПТУРів. Було пряме влучання в автомобіль, він знищений, отримали поранення, контузії. І вже коли ховалися від обстрілу, росіяни їх доганяли. Дякувати Богу, врятувалися. Це було влітку 2022.
Також хочу згадати Наталію Піддубну з Одноробівки. Людмилу Коваль — Калинове. Така відчайдушна! Скільки говорив: «Людо, я тебе прошу, стріляють!» А вона гуманітарку везе на автомобілі, роздає, допомагає, везе ліки.
Я не знаю, як в інших громадах, але ми створили перед війною інститут вуличних комітетів. Вони дуже допомогли з точки зору сприяння в поширенні гуманітарної допомоги, надання допомоги хворим, пенсіонерам, багатодітним. Вони просто герої! Вони засвідчили, що не просто формально створені, а щоби в майбутньому після війни брати активну участь у відновленні, розбудові, проведенні толок. Це потужна сила, скажу відверто.
Валерія Агаєва, село Світличне, 28 років. Так само працювали під обстрілами. Везли гуманітарну допомогу і снаряди почали вибухати поруч з ними. Величезний психологічний стрес. Це було жахливо.
У вашій команді всі залишаються, продовжують працювати?
Так, і заступники отримали поранення. Першому заступнику просто в будинок влетів снаряд. Він ветеран Афганістану, мав поранення. І тепер знову контузію і поранення отримав. Другий заступник отримав контузію, коли гуманітарну допомогу віз, поряд вибухали снаряди. Керівник апарату потрапив під обстріл РСЗВ, заліз під автомобіль, і це, можливо, його і врятувало від уламків.
Було дуже небезпечно, але потрібно брати на себе відповідальність. Всією командою трималися і тримаємося, у мене теж є досвід бойових дій в Афганістані. Я розумію, що потрібно своїм прикладом показувати людям, що вони не кинуті, що ними опікуються, це дуже важливо.