За межами системи: історія дітей, яких вчасно побачили дорослі Колонка
Коли дитина втрачає батьків, її життя не просто змінюється — вона опиняється за межами системи. Без свідоцтва про смерть матері чи батька, без опіки, без паспорта, без громадянства — вона стає «невидимою» для держави. Саме з такою ситуацією зіткнулася команда благодійного фонду на Харківщині, коли виявила підлітків, які залишились самі після смерті батьків і кілька місяців виживали без їжі, тепла та світла. Ця історія — не лише про порятунок конкретної родини. Вона про те, як одна відсутня довідка може зупинити весь ланцюг захисту.
У січні 2025 року соцпрацівники Центру соціального супроводу родин з дітьми в СЖО (при БФ «Слов’янське серце») дізнались про родину, що буквально виживала. 19-річна дівчина залишилася наодинці з молодшим братом, якому щойно виповнилося 14. Батьки померли, у хаті не було опалення, не працювала побутова техніка, а діти не зверталися по допомогу — через страх, що їх можуть розлучити.
На момент, коли команда проєкту зайшла до будинку, у дітей не було свідоцтва про смерть матері. Як зазначає Марина Алфьорова, супервайзерка Центру, саме це стало першою перешкодою.
«Маму поховали, а діти гадки не мали, куди звертатись за папірцями», — розповідає вона.
Як усе пов’язано
Свідоцтво про смерть — юридичне підтвердження, що батьків немає. Без нього неможливо:
- оформити статус сироти, який відкриває доступ до захисту дитини державою;
- призначити офіційного опікуна — адже до моменту юридичної смерті мати формально залишається законним представником;
- подати заяву на громадянство — бо це може зробити лише один з батьків або опікун (ст. 14 Закону України «Про громадянство України» № 2235-III);
- оформити паспорт — дитина не може отримати його самостійно без участі батька, матері або опікуна;
- призначити соціальні виплати — наприклад, пенсію по втраті годувальника чи опікунську допомогу.
«Без свідоцтва ми не могли подати навіть документи на опіку. І дитина залишалась у підвішеному стані — не учасник системи, ніби її немає. Навіть не зможе отримати атестат про середню освіту», — пояснює Марина.
Коло, яке вдалося розірвати
Після того, як стало відомо про цю родину, команда Центру взяла дітей під соціальний супровід, і допомогла старшій доньці отримати документ про смерть матері. Коли на руках уже було свідоцтво, вдалося оформити статус сироти й, з великими зусиллями, призначити опіку.
Попри те, що дівчина була єдиною повнолітньою родичкою свого молодшого брата, оформити на неї опіку виявилось непросто. На заваді стали одразу кілька чинників: вік, відсутність доходів і досвіду, психологічний стан після всього, що пережили, включно з окупацією.
«Соцслужба сказала прямо: “Ми не будемо оформляти опіку на людину, яка не може пояснити, що робитиме з дитиною”. Але ми бачили інше — що це не небезпека для брата, а наслідок пережитої травми», — додає Марина Алфьорова.
Волонтерам довелося не просто допомагати з документами, а буквально адаптовувати дівчину до нового життя, стабілізувати її стан і знайти офіційну роботу.
Щоби оформити опікунство, дівчині потрібно було мати хоча б мінімальну фінансову стабільність. Це була одна з умов, на яку звертали увагу органи опіки. До цього моменту діти жили без жодного доходу: пенсію по втраті годувальника не могли отримати через відсутність опікуна, гуманітарної допомоги ледве вистачало на базові речі, а борги за комунальні послуги лише зростали. Оформлення опіки мало відкрити доступ до першої щомісячної виплати — але щоб її призначили, сестра повинна була показати, що має джерело доходу. Робота стала для неї входом у систему.
Наступним кроком — громадянство
Після оформлення опіки родина змогла подати документи на громадянство для хлопця. Його батько був громадянином України, а мама — ні. Родина не встигла підтвердити громадянство хлопчику за життя батьків.
До 2022 року законодавство дозволяло отримати громадянство за фактом проживання та навчання в Україні. Після змін у законі цю норму скасували. Тепер громадянство може бути оформлене лише за поданням одного з батьків або опікуна. Саме тому для родини було критично важливо завершити процедуру призначення опіки, щоби мати змогу подати заяву.
«Події з оформленням документів відбуваються дуже повільно. На сьогодні ми подали всі папери на громадянство, але отримає хлопчик його не раніше вересня. Далі буде подаватись на оформлення паспорта. З урахуванням усіх затримок і черг — за кілька місяців отримає. Тобто на оформлення документів за результатами піде майже рік», — каже Ганна Болгарська, кейсвокерка Центру, яка надавала соціальний супровід родини.
Побутові умови: від ізоляції до гідності
На момент смерті матері побутові умови в будинку були критичними. Газ відключили ще у 2022 році, електроплита та електрочайник зламались, не було опалення, гарячої води, засобів гігієни. Діти фактично голодували. Коли до родини прийшли соціальні працівники Центру, у будинку стояв різкий запах — мати місяцями лежала вдома з гангреною. Кілька діб волонтери та діти наводили лад у домі та вичищали речі.
Саме з цього моменту розпочалася зміна: з’явилися побутова техніка, чиста постіль, посуд, їжа. А головне — безпека. Кейс передали до БФ «Глобаль2000 дітям України», з яким співпрацює кейс-менеджерка Лариса Веселянська.
«Коли до тебе потрапляє подібне звернення, де потрібне просто все — спочатку губишся. Але бажання допомогти перевершує сотні думок, і починаєш діяти. Я залучила друзів з різних країн, щоб доєднались до порятунку цих дітей. Ми зібрали мікрохвильовку, холодильник, пральну машинку, пилотяг, духовку, штори й ковдри. Навіть відвезла їм у будинок свої килими, щоб було тепло», — розповідає вона.
Сьогодні цю історію вже можна назвати успішною. Діти живі, нагодовані, мають дах над головою. Хлопець навчається, дівчина працює. Але головне — вони разом.
Історія могла б завершитись інакше, якби їх не помітили вчасно дорослі, які взяли на себе відповідальність. Цього разу пощастило. Але багато інших можуть залишитися непоміченими.
Що варто змінити
Цей випадок оголює прогалини, які потребують вирішення на рівні держави. Насамперед необхідно:
- забезпечити спрощену або автоматизовану процедуру видачі свідоцтв про смерть у випадках, коли дитина залишається без батьків;
- законодавчо дозволити дітям подання заяви на громадянство або паспорт через тимчасового представника — наприклад, старшого повнолітнього родича;
- розробити чіткі алгоритми дій для громад, які першими стикаються з подібними дітьми, аби не допустити їх ізоляції чи маргіналізації.
Держава має бачити дитину не лише в реєстрах, а й у реальному житті. І саме швидке оформлення документів — перший крок повернення дитини до системи захисту.
Матеріал підготовлено в рамках проєкту «Соціальний супровід дітей з родин в СЖО на Харківщині», який реалізується БФ «Глобаль2000 дітям України» за підтримки ХОМГО «Освічена ініціатива» та фінансується Гуманітарним фондом для України.
Читайте також: Чиста вода для дітей Харківщини: програма допомоги з Відня