«З початком війни рослини стали провідним символом у моїх роботах», — художниця Каріна Синиця

Художниця Каріна Синиця родом з Сіверськодонецька. У 15 років переїхала до Харкова, навчалася на факультеті образотворчого мистецтва Харківського художнього училища. У 2019 вступила до Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури у Києві. Про Харків у своєму житті, творчість та роботи періоду повномасштабної війни в Україні Каріна розповіла «МедіаПорту». 

Каріно, чим ти займаєшся зараз? 

Зараз я переміщаюся туди-сюди між різними містами. Займаюся живописом, монументальними техніками — здебільшого фрескою, але зараз почала працювати також із технікою сграфіто (настінні зображення — ред.). Працюю в живописі з ландшафтом — міським та природним, поміщаючи в нього символічно різні соціальні проблеми — як особистісно-чуттєві, так і політичні.

x

Я в Харкові вже понад два тижні. До цього, у лютому, приїжджала ще на тиждень. Торік я теж жила тут — то тиждень, то місяць. Я була також в резиденції Вікі Грівіної «Тихий центр». Це квартирна резиденція в просторі Задержпром’я. Також я брала участь у виставці «Відчуття безпеки» в ЄрміловЦентрі й тоді жила ще якийсь час у Харкові.

Я часто повертаюся у Харків. Зараз можу сказати, що живу п’ятдесят на п’ятдесят між Києвом та Харковом. Але і в інших містах також. Тож це якесь постійне повернення.

Над чим ти тут працюєш?

Наразі я працюю над новою серією робіт про рослини.

У своїй практиці я дуже часто звертаюся до цієї теми: садівництва, образів міських клумб, різних помітних мені маленьких архітектурних форм, проблем зеленбуду та їхньої роботи в місті. Догляд за природою, а також збереження архітектурної спадщини — важливі моменти для мене.
Зараз я переважно працюю над графікою — олівцем на папері. Це буде графічна серія, в якій будуть присутні образи різних конструкцій, що підтримують рослини та дерева, та різні методи догляду за ними.

Концептуально ця серія буде про стан безпліддя — коли рослини неможливо виростити або довго за ними доглядати. Або, в ширшому сенсі, про фізіологічне безпліддя, викликане проблемами зі здоров’ям — якщо звертатися глибше, до людського. У межах проєкту ця тема коливатиметься між цим станом та, навпаки, плодючістю — створюючи таким чином діалог про дуальність буття.

Чому ти обрала саме цю тему?

Нещодавно в мене була виставка «Це не біда» в межах мого спільного з Дар’єю Молокоєдовою проєкту it’s love, darling. Ми з Дашею досліджували другий етап стосунків. Це була виставка у квартирному просторі наших друзів на вулиці Білоруській у Києві.

У цій виставці я теж зверталася до теми фізіологічного жіночого безпліддя й малювала померлі кісточки авокадо, які довго стояли в мене на підвіконні, та так і не проросли. Засохлі рослини в кімнаті виставки й замальовки з них навпроти — це про зупинку. Про тіло, яке не може, не хоче, не знає, як рухатися далі. Про війну, про стрес, про репродуктивність, яка стає ще однією жертвою всього, що відбувається.

Ці форми — мої вмерлі кісточки авокадо — потрібно було увічнити. Малюнок продовжив їхнє існування, зробив їх видимими. Насіння, що не стане деревом, а також порожній простір навколо нього, у якому більше нічого не проросте. Втім, тіло залишається тілом, навіть коли всередині нього вже нічого не росте. Фізичне безпліддя стається не лише з жіночим тілом — воно втілює в собі величезну кількість стресу, болю та неможливість побачити здорове прийдешнє. Земля перестає родити, виснажені тіла не мають майбутнього.

x

Але зараз я більше хочу перейти саме до дуальності. Коли є постійне коливання між смертю та, навпаки, дуже сильною плодючістю. Я помічаю ці процеси в середовищі. Особливо це стосується перепрацювання та виснаження у людей — у роботі, у постійному русі між нею та стресом від війни, занепокоєнням про майбутнє, відчуттям постійної відповідальності. У Києві, наприклад, як мені здається, перепрацювання дуже помітне в мистецькій сфері.

x

Чому ти звертаєшся до рослин?

З початком війни вони стали провідним символом у моїх роботах. До цього я працювала більше з архітектурою — зараз це все змішується між собою. У якийсь момент рослини зникли з мого поля зору, і все знову повернулося більше до ландшафтів чи міста.

Квітуча весна збіглася з моїм перебуванням у Харкові. На Павловому Полі — районі, де я зараз зупинилась — я спостерігаю дуже багато варіацій того, як можна в місті висаджувати та доглядати рослини, які конструкції будувати навколо них. Тож цей символ просто кочує з практики туди-сюди.

x

Я не можу сказати, що сама займаюся садівництвом — мені не вдається доглядати за рослинами, вони швидко помирають у мене. Я зовсім міська людина й завжди жила в місті. Ніколи не займалася ні садівництвом, ні городом. Навіть кімнатні рослини вдома, в Києві, не дуже приживаються. Але мене зачаровують ці намагання привнести садівництво в місто — у свій двір, біля під’їзду або під балконом. Можливо, через те, що я сама не можу з ними ладнати.

x

Як ця серія пов’язана з Харковом?

Я не можу сказати, що вона якось дуже прямо пов’язана з Харковом. Я просто беру те, що бачу в Харкові, й використовую. Мене дуже зачепили історії з Північної Салтівки про рослини, наприклад.

Минулого року я брала участь у лабораторії практик меморіалізації, яку запустила Платформа культури пам’яті «Минуле / Майбутнє / Мистецтво» разом із ГО «Музей сучасного мистецтва». Ми їздили експедицією на Північну Салтівку, і там нам проводили екскурсію. Під час неї розповідали про одну бабусю, яка єдина залишилася в дев’ятиповерхівці й висаджує рослини й квіти біля будинку, доглядає за ними. І ми якраз потрапили десь у середині літа, коли в неї зацвіло багато ірисів та інших рослин.

Я перемальовую свої нотатки, які робила в Києві, у Львові, навіть у Лейпцигу. З різних місцин, подвір’їв, які я бачила.

Але так — зараз я просто намагаюся більше ходити по районах 23 Серпня, по Студентській — дивитися, занотовувати.

Дивіться більше робіт Каріни в її Instagram