«Її звали Ніна». Від удару Росії по Харкову 29 січня загинула експрацівниця авіазаводу
«Вони були щемкими. Він, вона, старенький англійський бульдог. Часто подовгу сиділи разом на балконі та споглядали за маленьким клаптиком життя на Мироносицькій. Грілися на сонечку…», — згадує харків’янка Світлана Фенота.
Так починається її допис у Facebook, опублікований наступного дня після російського удару по центру Харкова 29 січня, від якого у власній квартирі загинула 85-річна мешканка чотириповерхівки на вулиці Мироносицькій.
Світлана живе навпроти. Її оселя пошкоджена вибуховою хвилею.
«Я бачила цю пару майже кожен день. Своїх сусідів бачиш не так часто. Я вже знаю, що родичі у них є. Не знаю, чому їх не евакуювали, бо вони і перед повномасштабним пересувалися не дуже, а наш район регулярно руйнували з перших днів. І навіть якби були укриття, це не змінило би ситуацію у даному випадку, на жаль. І звичайно, я не заперечую проти використання допису. Я хочу, щоб жертви війни не ставали циферками», — відповіла Світлана на прохання «МедіаПорта» використати її пост у матеріалі.
«…Грілися на сонечку. Споглядали за велетнем-каштаном, що був то вкритий білими свічками у травні та вересні, то снігом, то стиглими кульками плодів. Вічне коло життя. Восени, перед повномасштабним, вони сиділи удвох та плакали, особливо гірко він, і більше я ніколи не бачила собаки. Сусіди навпроти, що бачиш частіше, ніж родичів. Вчора її вбила рсня. Він в шпиталі, легкі травми і дуже важкий психологічний стан. У 85 років в чоловіка не залишилось нічого. Жінка не мала померти так, під уламками свого дома та життя. Люди мають право дожити своє життя у спокої, в своїй оселі, серед спогадів та дорогих речей. Колись я дивилась на них і думала: «Хочу як вони», бо їм було про що поговорити, помовчати, посидіти разом після стількох років. Зараз в мене нема слів, крім най буде проклята рсня. Вбивці, кати, нелюди», — написала Світлана.
Її звали Ніна Троїцька, розповіла «МедіаПорту» харків’янка Оксана Супрун, чия бабуся дружить з сім’єю.
За її словами, Ніна мала російське коріння, до Харкова приїхала навчатися, де і познайомилася з майбутнім чоловіком В’ячеславом. Разом з ним працювала на харківському авіазаводі. Виховала сина, онук живе за кордоном. Чоловік Ніни любить фотографувати, пригадує Оксана: «У них вдома, як в галереї було. Завжди чемні та привітні, все життя разом».
Директор Харківського державного авіаційного підприємства Олександр Кривоконь знайшов інформацію про Ніну через кадрову службу. З радянських часів і до 1995 року вона працювала у відділі головного конструктора.
«Коли конструюють літак, то всі деталі, вузли відпрацьовують на міцність. Вона якраз вираховувала міцність. У 1995 звільнилася. Її чоловік також працював у відділі головного конструктора, керував бюро у цьому відділі. Це конструкторське бюро, яке супроводжує вже розроблений літак», — пояснює Кривоконь.
З початку вторгнення російська армія неодноразово завдавала ударів по авіазаводу. Розвалені приміщення підприємства добре видно з вулиці Сумської. Олександр Кривоконь не виключає, що і ця ракета могла летіти на завод, а влучила у будинок. Але зрозуміти дії російських окупантів неможливо, додає він.
«Вони могли бити і по нашому підприємству. Ви ж бачили, що вони з ним зробили. Але не знаю. Голова обласної адміністрації сказав: били по лікарні — і таке може бути. На жаль, це не перша загибла, хто працював на авіазаводі. Наші працівники гинули і в чергах за гуманітарною допомогою. І поруч з Мироносицькою — навесні у будинок прилетів снаряд, мій працівник вийшов на балкон — уламком його вбило. Втрачати людей дуже важко. І це неважливо, вони від авіабудування чи з іншої сфери. Людей втрачати завжди шкода. Це страшне», — сказав Олександр Кривоконь.
Читайте також: В центрі Харкова прибирають наслідки російського ракетного удару: фото