Так починається її допис у Facebook, опублікований наступного дня після російського удару по центру Харкова 29 січня, від якого у власній квартирі загинула 85-річна мешканка чотириповерхівки на вулиці Мироносицькій. 

Світлана живе навпроти. Її оселя пошкоджена вибуховою хвилею. 

«Я бачила цю пару майже кожен день. Своїх сусідів бачиш не так часто. Я вже знаю, що родичі у них є. Не знаю, чому їх не евакуювали, бо вони і перед повномасштабним пересувалися не дуже, а наш район регулярно руйнували з перших днів. І навіть якби були укриття, це не змінило би ситуацію у даному випадку, на жаль. І звичайно, я не заперечую проти використання допису. Я хочу, щоб жертви війни не ставали циферками», — відповіла Світлана на прохання «МедіаПорта» використати її пост у матеріалі. 

«...Грілися на сонечку. Споглядали за велетнем-каштаном, що був то вкритий білими свічками у травні та вересні, то снігом, то стиглими кульками плодів. Вічне коло життя. Восени, перед повномасштабним, вони сиділи удвох та плакали, особливо гірко він, і більше я ніколи не бачила собаки. Сусіди навпроти, що бачиш частіше, ніж родичів. Вчора її вбила рсня. Він в шпиталі, легкі травми і дуже важкий психологічний стан. У 85 років в чоловіка не залишилось нічого. Жінка не мала померти так, під уламками свого дома та життя. Люди мають право дожити своє життя у спокої, в своїй оселі, серед спогадів та дорогих речей. Колись я дивилась на них і думала: «Хочу як вони», бо їм було про що поговорити, помовчати, посидіти разом після стількох років. Зараз в мене нема слів, крім най буде проклята рсня. Вбивці, кати, нелюди», — написала Світлана. 

Її звали Ніна Троїцька, розповіла «МедіаПорту» харків'янка Оксана Супрун, чия бабуся дружить з сім'єю.

За її словами, Ніна мала російське коріння, до Харкова приїхала навчатися, де і познайомилася з майбутнім чоловіком В'ячеславом. Разом з ним працювала на харківському авіазаводі. Виховала сина, онук живе за кордоном. Чоловік Ніни любить фотографувати, пригадує Оксана: «У них вдома, як в галереї було. Завжди чемні та привітні, все життя разом».

Директор Харківського державного авіаційного підприємства Олександр Кривоконь знайшов інформацію про Ніну через кадрову службу. З радянських часів і до 1995 року вона працювала у відділі головного конструктора. 

«Коли конструюють літак, то всі деталі, вузли відпрацьовують на міцність. Вона якраз вираховувала міцність. У 1995 звільнилася. Її чоловік також працював у відділі головного конструктора, керував бюро у цьому відділі. Це конструкторське бюро, яке супроводжує вже розроблений літак», — пояснює Кривоконь.

З початку вторгнення російська армія неодноразово завдавала ударів по авіазаводу. Розвалені приміщення підприємства добре видно з вулиці Сумської. Олександр Кривоконь не виключає, що і ця ракета могла летіти на завод, а влучила у будинок. Але зрозуміти дії російських окупантів неможливо, додає він. 

«Вони могли бити і по нашому підприємству. Ви ж бачили, що вони з ним зробили. Але не знаю. Голова обласної адміністрації сказав: били по лікарні — і таке може бути. На жаль, це не перша загибла, хто працював на авіазаводі. Наші працівники гинули і в чергах за гуманітарною допомогою. І поруч з Мироносицькою — навесні у будинок прилетів снаряд, мій працівник вийшов на балкон — уламком його вбило. Втрачати людей дуже важко. І це неважливо, вони від авіабудування чи з іншої сфери. Людей втрачати завжди шкода. Це страшне», — сказав Олександр Кривоконь.

Читайте також: В центрі Харкова прибирають наслідки російського ракетного удару: фото