Янукович — фінішує. Захід, готуйсь

RU  ENG  UA

Українська драма зробила крутий поворот. Президент Віктор Янукович, здається, — на виході.

В четвер (30 січня) він повідомив, що йде на лікарняний, і його хвороба викликає відчуття чогось невизначеного. Чим швидше він піде, тим краще для України. Однак через катастрофічну фінансову і політичну ситуацію в усій країні, а також з урахуванням труднощів у стосунках з Європою та Росією Захід має негайно зосередитися на Україні як на головному міжнародному завданні на цей момент. Аварійні плани на випадок, якщо Янукович піде, мають бути задіяні одразу.

У революційних часів — власна логіка, інша, ніж у традиційній політиці. Так думали письменники від Алексиса де Токвіля^*Алексис-Шарль-Анрі Клерель де Токвіль (1805 — 1859) — французький політичний діяч. Токвіль вважав Французьку революцію необхідним та вимушено драматичним продовженням реформ фінансового міністра короля Людовика XIV Кольбера. Ці реформи спричинили настільки сильний опір еліт старого режиму, що для їхнього завершення знадобилося ціле століття та потужна революція, що «змела старорежимні корупційні устрої». до Крейна Брінтона^*Крейн Брінтон (1898 — 1968) — американський історик, професор Гарвардського університету. В 1938 році видав книгу Анатомія революції (англ. The Anatomy of Revolution), що узагальнювала досвід чотирьох революцій: англійської, американської, французької та російської.. Перш за все потрібно зрозуміти, що сьогоднішня Україна вже вийшла на арену революції. І незалежно від того, подобається нам це чи ні, мати справу з новими обставинами краще, застосовуючи раціональний підхід.

Революція відома тим, що пожирає своїх дітей. Однак на даний момент цей процес не є неминучим. Розсудливі сили можуть обійти традиційну революційну динаміку. Раціональна політична еліта має спробувати стати попереду паровозу і спрямувати його в бік демократії.

Головний, найважливіший момент — президент Янукович закінчився. Не дивлячись на те, що на виборах у 2010 році його було обрано законно, до кінця свого терміну в березні 2015-го Янукович не протримається. Цей його жереб був зумовлений трьома кроками.

Перший. Він всю осінь агітував за Угоду про асоціацію з ЄС, але відмовився підписати її під тиском Москви. Ця виверткість призвела до масових протестів, люди вийшли на майдани по всій країні.

Другий. 16 січня він змусив парламент ухвалити дев’ять диктаторських законів, за допомогою яких можна було ув’язнити всіх учасників протестів. Загроза застосування таких радикальних заходів не залишила опозиції жодного вибору, окрім єдиного — бути непохитною. Янукович перетворив боротьбу у змагання за принципом «переможець отримує все». 25 січня опозиція захопила приміщення регіональних органів влади у половині країни. При цьому лідери опозиції все ще вважали за доцільне вести перемовини з Януковичем, попри зростаючі протести з боку радикальних правих. Намагаючись врятувати ситуацію, 28 січня парламент скасував репресивні закони, а Кабінет Міністрів пішов у відставку. При цьому політичний процес все ще був живим, враховуючи очікування більшого від нового уряду.

Третій. Фатальну помилку Янукович зробив 29 січня, коли змусив парламент проголосувати свою версію «закону про амністію» політичних в’язнів. Застосувати амністію обіцяли, якщо спершу учасники протестів звільнять захоплені будівлі й припинять протести. Опозиція, втративши будь-яку віру в надійність слів Януковича, визнала цей маневр неприйнятним. Більш того, Янукович особисто приїздив до парламенту й особисто погрожував можливим перебіжчикам. І навіть таким чином він зміг мобілізувати вкрай малу більшість у 232 голоси при необхідних 226-ти. 

Своїми останніми діями Янукович заблокував політичний процес. Опозиція тепер зосередилась лише на одній вимозі — його відставці. Вони також вимагають дострокових парламентських та президентських виборів. Той факт, що Янукович вкрав парламентські вибори 2012 року, які насправді виграла опозиція, є загальновідомим, — тим не менше йому вдалося утриматися на посаді голови держави досьогодні. Серед вимог опозиції також повернення до парламентсько-президентської Конституції 2004 року, що була скасована Януковичем за допомогою слухняного Конституційного суду в жовтні 2010-го. Однак все ж таки головне та чи не єдине питання, що опозиція готова обговорювати з президентом сьогодні, — умови його відставки.

У провалі Януковича нема нічого дивного чи несподіваного. За весь час при владі він зробив усі можливі й неможливі політичні помилки, вочевидь сплутавши підхід парового катка з роботою політичної сили. Серед українських політиків Янукович більш за все нагадує мені Павла Лазаренка, прем’єр-міністра у 1996-1997 роках, що відкрито брехав та усіх залякував. Одного дня він несподівано зник. За відмивання жалюгідних, як на сьогодні, 130 мільйонів доларів Лазаренко провів десять років в переповнених тюрмах Каліфорнії. Я розпитував компетентного голову Соцпартії Олександра Мороза, як це могло статися. Він відповів мені у свій звичайний прямолінійний спосіб: «Він не ділився». 

Саме так робить і Янукович, сконцентрувавши усю владу, матеріальні блага в межах невеличкої групи молодих бізнесменів, що входять до близького кола його сина Олександра.

Те, що Янукович — відщепенець, не просто загальновідомо. За моїми підрахунками, перший уряд 2010 року утримували дев’ять олігархічних груп. Незабаром їх кількість скоротилася до трьох, а зараз в його уряді нема жодної, крім «Сім’ї Януковича». Останнього місяця Янукович відкинув своїх останніх союзників: газового олігарха Дмитра Фірташа, металургійного олігарха Ріната Ахметова та всю стару донецьку групу прем’єр-міністра Миколи Азарова. Хто залишиться після того, як ви зрадили усіх ваших найближчих друзів? Ніхто! Великі бізнесмени в приватних бесідах бідкаються, що «Сім’я» вимагає та відбирає їхню власність за копійки або взагалі без будь-якої компенсації.

Рядові співробітники Податкової адміністрації розповідають, що їм більше не дозволялося вилучати свою традиційну частину, а всі добуті здирством гроші відправлялися на самий верх. Отже пронизані корупцією держадміністрації також в опозиції до Януковича. Ті ж претензії будуть доречними і з боку правоохоронців, за винятком восьми тисяч службовців нещадних спецпідрозділів міліції.

Вихідними, 25 і 26 січня, Янукович втратив територіальний контроль над країною. Опозиційно налаштовані активісти захопили більше половини території. Протести в областях ширяться усюди, окрім Криму й Луганська, двох найбільш проросійських регіонів. У парламенті Януковича, схоже, підтримують не більше 125 депутатів з 450. Такий самий рівень підтримки демонструють і соцопитування: з ним близько чверті населення України, але це дуже нестабільний оплот. Президент просто втратив адміністративний і політичний контроль над країною. 

Що зараз мають робити Сполучені Штати і Європейський Союз? 

Якомога швидше Захід має залишити заклики до переговорів між опозицією та президентом. Краще, щоб Захід був готовий стати посередником у переговорах, які прояснюють варіант відставки Януковича. Для цієї мети Євросоюз повинен мати спеціального представника в Києві з числа високопосадовців, протягом всього піку політичної кризи. Єврокомісар Штефан Фюле, який багато знає про ситуацію в Україні, був би прекрасним вибором. 

Персональні санкції мають вводитися проти тих, хто застосовує насильство, але цей етап швидко мине. Янукович може піти у різний спосіб, й навряд чи має сенс висувати припущення, як саме. Продуктивнішим є обговорити, що станеться після того, як він зникне. 

Ймовірно, буде сформовано тимчасовий уряд у складі всіх опозиційних партій, і не пізніше ніж за три місяці відбудуться нові парламентські вибори. Новий парламент, у свою чергу, ухвалить нову Конституцію. Російський президент Володимир Путін, підтримуючи Януковича, надав 17 грудня 2013 року кредит й зупинив різноманітні санкції щодо України. Тепер він та інші росіяни припускають, що припинять фінансову підтримку й повернуть колишні санкції, щоб мотивувати Україну не повертатися в бік Заходу. Оскільки Україна в результаті російської політики сильної руки вже на мілині, Захід матиме справу з цілим переліком дій для України. 

По-перше, Україна опиниться віч-на-віч із жорстким фінансовим надзвичайним станом. Міжнародний валютний фонд (МВФ) має негайно почати роботу з тимчасовим урядом, так швидко, як той буде сформований. Знецінення української валюти здається неминучим, але, можливо, гривню можна буде зупинити на рівні 9,5-10 гривень за долар (поточний курс — 8,5 гривні за долар). Державні витрати мають бути заморожені, а підозрілі субсидії компаніям — ліквідовані. Податки вже й так є високими, піднімати їх ще не можна. Потрібно відновити колишній пільговий податковий режим для дрібних підприємств, аби повернути їх до життя. Врешті-решт, мають бути приведені до ринкових ціни на газ. 

По-друге, має бути готова відповідь у разі введення Росією жорстких торгівельних санкцій, аж до заборони всього імпорту з України, як це було з Грузією та Молдовою в 2006 році. Сполучені Штати і Євросоюз, якщо це станеться, мають реагувати жорстко і одразу в двох напрямках: безпосередньо щодо Росії і через Всесвітню торговельну організацію (СОТ). Повернення санкцій порушує обов’язки, що взяла на себе Росія стосовно СОТ, й Захід має підготувати відповідну жорстку відповідь.

По-третє, треба бути готовими до відповіді і у випадку, якщо Росія припинить постачання газу в Україну, як вона вже робила в січні 2006-го і січні 2009 років. Оскільки приблизно половина російського газу, який купує Європа, постачається через територію України, цей крок стане серйозною проблемою для Євросоюзу. ЄС, у свою чергу, має широкі правові засоби прийняти відповідні дії проти Росії. Більше того, Росія взагалі може втратити європейський газовий ринок, якщо продовжить робити щось подібне й надалі. 

Україна — надто велика і сильна країна, і Росія навряд чи буде настільки дурною, щоб планувати будь-яку військову інтервенцію, особливо напередодні Олімпійських ігор у Сочі.

Мій висновок — подвійний. З одного боку, розвиток подій в Україні може стати вельми драматичним. З іншого, Захід у змозі досить ефективно цьому протидіяти. Однак для того, щоб бути ефективним і вирішити українську драму у мирний та конструктивний спосіб, Захід повинен негайно взятися за аварійне планування і засвоїти, що зараз Україна — головний міжнародний пріоритет.

Джерело:  Peterson Institute for International Economics

Переклад:  MediaPort™