Як нам бути в одному строю?
З лютого 2022 року я провела більше сотні інтерв’ю з військовими. Бачила, як змінюються люди, їх мотивація служити та воювати.
Спочатку я чула про шалену мотивацію. Знаю людей, які давали хабарі, щоб потрапити на війну. Люди, яким відмовляли у декількох військкоматах, а вони все одно знайшли можливість мобілізуватись та взяти до рук зброю, стали моїми друзями. Цей період чудово описав боєць, з яким я говорила після його першої ротації у Бахмут:
«Як служити — всі хворі. Як воювати — всі прийшли».
Це була зима 2022. Тоді здавалось, що так буде завжди.
Перше місце моєї служби — батальйон територіальної оборони. Усі, хто там був — стали у стрій добровільно. Усі, уявіть! Це сотні людей. Більшість з них прийшли за зброєю — у лютому/березні 2022. На їхньому тлі я відчувала себе позориськом, бо одягла однострій тільки за півтора року після початку повномасштабки. Та жоден мені не дорікнув. Мене прийняли в колективі, допомагали, терпіли, навчали підривати тротилові шашки, стріляти. Там я отримала базу знань і купу теплих людей, якими надихаюсь і зараз.
Цей батальйон якраз комплектувався після ротації у Бахмут, під час якої майже не мав безповоротних втрат, але мав безліч поранених. Цих поранених мали б замінити інші вмотивовані люди. Звісно, вони мали добровільно стати у стрій, бо хотіли б захистити Україну.
Такі були. Але, знаєте, не так щоб черга, не так щоб ми відмовляли кандидатам або могли обрати кращих з кращих…
Взимку 2024 я перевелась до сухопутної бригади — славетної 92 ОШБр.
Тут я познайомилась з тими, хто служив і до 24 лютого, тут вперше зустріла мобілізованого.
Львів’янин, який отримав повістку дорогою з роботи на початку вторгнення, у донбаських степах був для мене наче тропічна квітка. Я очікувала, що він не скаже мені нічого хорошого про армію. Думала, що він точно деморалізований. Навішала на нього купу ярликів, які вигадала сама.
А молодий айтівець, хай і не мав дикого бажання служити, поки був цивільним, не дав задню. Служить сапером і йому подобається. Він знайшов для себе мотивацію: треба — значить, треба.
«Треба — значить, треба» — не «Як служити — всі хворі. Як воювати — всі прийшли», згодна.
Одного разу, питаючи у новоприбулого мобілізованого про мотивацію, у мене відбувся такий діалог:
— Це моя земля, я тут народився, я хочу захистити свою родину і не дам окупантам тут шаритись.
— Та можете чесно говорити! — жартома вигукнула я.
— Так я і не брешу! — обурився співрозмовник.
Цього дня я була задумлива та щаслива. Якщо ми можемо мотивувати мобілізованих тут, у зоні бойових дій, значить, маємо, з ким йти в бій. Значить, ще можемо оборонятись.
Читайте на MediaPort колонку Руслани Богдан