«Я кричала: «Надя!»: історія харківської родини, яка пережила ракетний удар РФ

Аватар пользователя Ірина Антонюк

Олена Бруцька з родиною мешкала у гуртожитку, куди 18 серпня влучили дві російські ракети. Їхня знайома Надія опинилася в епіцентрі удару і стала шостою жертвою російського обстрілу. Про втрату і наслідки атаки для ще однієї харківської сім'ї — матеріал «МедіаПорта».

«Ми постійно чогось чекали»

35-річна Надія Іванова знімала одну з кімнат Олени Бруцької. Олена теж мешкала у гуртожитку і згадує, що залишатися було страшно, адже напередодні РФ вдарила по гуртожитку на Салтівці: «Напередодні ввечері гуляли із собакою. Коли вдарили по першому гуртожитку, ми якраз підходили до будинку, побачили заграву і гуркіт. Дуже злякалися, прибігли додому і навіть поговорили про це і лягли спати. А до цього з початку літа у нашому районі було дуже чутно вибухи. Практично щоночі ми прокидалися від вибухів. Влітку я навіть не закривала вікна, щоб не вилетіло скло. Ми постійно чогось чекали, гучно було кожної ночі. І тієї ночі ми після перших вибухів на Салтівці сильно налякалися, дітей довелося заспокоювати». 

Харків'янка Олена Бруцька з родиною пережила ракетний обстріл 18 серпня

Перша ракета влучила поряд — по інший бік ремонтного цеху: «Звук першого вибуху був такий, що розривав скло і повітря. І якась вибухова хвиля потужна, нереальний був вибух. Ми сонні піднялися і кинулися до ліжка дітей. Я сина Вову з другого ярусу не встигла стягти, від другого вибуху його просто скинуло. А з собакою, що коїлося! Він більше за всіх злякався, думала, у нього серце розірветься. Після другого вибуху ми вже в тамбур вибігли всі разом. А там темні коридори, дим, навіть не дим, а пил. Всі сонні, налякані були». 

«Я кричала: «Надя!» 

«У мене були дві кімнати. Ми жили у тій, що в кінці коридору, це нас і врятувало. Подалі від місця вибуху. Друга кімната, там де жила Надя, був епіцентр вибуху», — продовжує Олена.

Коли вже вибігли у коридор, Олена кинулася шукати Надю: «Метушня, нічого не видно. Я запитала у сусідів, чи викликали вже рятувальників, вибігла на крівлю і кричала: «Надя!» Я розуміла, що там далі по коридору все дуже серйозно. Чесно кажучи, коли я побачила ту частину гуртожитку, я не зрозуміла, де моя кімната. Я просто не могла зрозуміти. Люди кричали з кімнат і, слава Богу, що вони вижили — жертв могло бути значно більше. Стогони, охи людей, яких я знала. Я добігла до краю, подивилася у вікна і побачила, що там дірка. Кричала, намагалася набрати Надю у Viber, виклик йшов, але слухавку ніхто не брав. І тільки на світанку я зрозуміла, що це безглуздя».

Надія Іванова загинула внаслідок російського обстрілу. Фото зі сторінки у Facebook

Ще кілька днів Олена з чоловіком приходили до гуртожитку, щоб дізнатися про Надію: «Був її колишній хлопець, сильно плакав. Він її упізнав. Вона була шостою й останньою, кого знайшли».

Надія Іванова прожила у гуртожитку багато років, останні три знімала кімнату Олени: «Я до неї у душу не лізла. У неї є брат. Вони наче родом з Ізюма. Брат евакуювався у Полтаву. Він зміг вирватися з окупації. Вона теж виїжджала ненадовго і повернулася. Сказала — треба працювати. Всім треба було працювати. Їхала вона з хлопцем, а повернулася одна. Звичайно, стрижень у неї був. В таких умовах і одна. Казала, страшно — не страшно, а треба рухатися. Працювала на виробництві. У неї була мета — квартира. І Надя вже досить багато назбирала. Була дуже цільною. З її розповідей, мала гарні відносини з колегами. І вона така працьовита була». 

«Я думаю, ми зможемо там жити»

Одразу після вибуху Олена попросила подругу приїхати і забрати дітей із собакою: «На їхніх очах відкопували сусідів. Я попросила забрати дітей, щоб не бачили цього. Я пам’ятаю, що ми їх відправили і все. Я знала, що вони у безпеці. Ми тиждень їздили з чоловіком у гуртожиток. Спочатку шукали Надю, потім збирали речі — намагалися їх знайти. Зі своєї кімнати нам вдалося багато речей витягнути, від Надіїної не залишилося нічого. Цілий тиждень у всій цій каші — жахіття. Дуже довго люди туди ходили і намагалися підтримувати одне одного. В нас були сусіди, які евакуювалися до Німеччини. Дзвонили, просили знайти фотографії, але не вдалося». 

Далі були пошуки житла: «Вдалося знайти через знайомих чоловіка будиночок на зиму під Харковом. А що далі будемо робити, поки не знаємо. Нам пропонували гуртожиток, але там одна кімната, з дітьми та собакою-вівчаркою це було б нереально. Ми маємо взяти висновок про зруйноване житло, а що далі, не знаю. Якщо відновлять, я думаю, ми зможемо там жити. Але це я зараз так говорю».

Олена із родиною ненадовго евакуювалися до Полтави, але згодом повернулися: «Жили місяць, як переселенці. З собакою дуже важко. Жили у школі. І головне — це робота. Заробіток має бути. Ми повернулися у травні. Наче тихо було, а потім почали кожну ніч ракетами обстрілювати». 

«Я сказала доньці — малюй»

Сильно постраждав вівчарка Бос.

«Коли він чує якийсь вибух, у нього серце калатає. Лапи тримтять. Я навіть не очікувала, що у собак таке може бути — лупа одразу. Він за ніч покривається лупою на нервах», — каже Олена. 

Домашній улюбленець сім'ї Олени — вівчарка Бос — отримав стрес під час удару

12-річні Каріна та Вова теж ще не прийшли до тями, розповідає жінка: «Суто фізично ми не постраждали. Але діти не сплять і жахи й досі сняться. Морально дуже сильно постраждали. У мене дочка не спала, бо їй той жахливий ранок снився. Важко було, коли почали ховати друзів, Яшу. Коли побачили, в якому стані будинок. Ми й самі з чоловіком не могли довго заснути. Я доньці сказала — малюй. Все, що ти бачила, малюй! Я десь прочитала, що треба все страшне, що ти собі уявляєш у голові, перенести на папір. Вона багато малювала і перестала. Зараз боїться темряви, всього такого. Час ще все покаже, зараз ми ще в метушні, біготні».  

Ситуація у Харкові стала спокійнішою, але вибухи час від часу чутно й досі: «Кожного разу це дуже страшно. Звісно, для них це важко. До того, як ми це пережили, Каріна кричала, що не боїться. Зрозуміло, що боялася, але легше переносила. А зараз трагедія не тільки у собаки, а у всіх».


Підтримати родину Олени фінансово

4731219616536300 — картка Олени Бруцької

«МедіаПорт» збирає історії харків’ян, постраждалих від російських обстрілів. Якщо вам є що розповісти або ви можете поділитися спогадами про своїх друзів, колег, знайомих, пишіть на e-mail: tetiana.fedorkova@gmail.com

Якщо Ви виявили помилку у тексті — виділіть її курсором та натисніть "Ctrl + Enter". Дякуємо Вам за уважність та ввічливість.
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.