«Вони завжди заздрили Харкову»: архітектор-реставратор Володимир Новгородов — про російський удар по Держпрому

Новина про обстріл Держпрому 28 жовтня застала Володимира Новгородова у Німеччині. Після початку російського повномасштабного вторгнення харківський архітектор і реставратор, серед проєктів якого свого часу була і реставрація Держпрому, разом з дружиною місяць прожив у метро. Коли з’явилася можливість — виїхали. Біль за втраченими та пошкодженими від ударів будівлями не минає й на відстані. У коментарі «МедіаПорту» Володимир Новгородов розповів, що з його робіт знищив агресор та як уберегти Держпром. 

Пане Володимире, ви створювали проєкт реставрації Держпрому. Коли дізналися про влучання, як це сприйняли?

Що вам сказати?… Це не перша моя робота, яка зазнала подібної долі. По моїх проєктах було збудовано багато храмів. Наприклад, храм у селі Долина (Донецька область) — я думав, що це одна з найкращих моїх робіт — від нього нічого не залишилося, не підлягає відновленню. Храм у Вовчанську — практично нічого не залишилось. Як і від самого Вовчанська. У Харкові будівля на Полтавському Шляху — одна з моїх із колегами робіт. І багато-багато інших. По Харкову ми свого часу розробили десь пару сотень проєктів реставрації пам’яток і житлової архітектури. І це дуже боляче. З кожним днем втрат більшає. Страшне. Стільки було вкладено праці. Той самий Держпром — величезна кількість людей була задіяна. Фахівці з Харкова, Києва, зі Львова… Інженери, хіміки-технологи, мистецтвознавці займалися дослідженнями. І отак — робота йде прахом. Це дуже-дуже боляче.

x

Ви бачили фото пошкоджень Держпрому. Що першочергово потрібно зробити, щоб надалі відновити будівлю?

По-перше, до зими залишилося мало часу. Перше — потрібно перекрити доступ вологи у приміщення і до конструкцій. Треба розчистити усе і закрити вікна. Якщо є тріщини (а судячи з фото, здається, вони там є), потрібно хоча б первинно закрити їх, щоб до них не потрапляла волога, щоб не замерзало і не розмерзалось упродовж зими. Якщо цього не зробити, руйнуватиметься далі і потім важче буде відновити все це.

Що стосується тих руйнувань, які там є, чесно кажучи, нескладно буде відновити це все. Шкода, що так вийшло, але це не катастрофічні руйнування. У чому буде проблема — в тому, що зараз матеріали, якими виконувалися реставраційні роботи, складно буде підібрати. Вже багато років минуло, вони можуть не випускатися. А треба буде підбирати — і по складу, і по адгезії, і по кольору — матеріали, які відповідають тому, що є. Може так статися, що складно буде підібрати, щоб все було одного кольору, однієї фактури.

На щастя, сама конструкція каркаса у Держпромі — залізобетонна і дуже міцна. Порушити її навіть такими прямими влучаннями дуже складно. А от простінки між елементами каркасу залізобетонного там дуже погані. Від самого початку, коли будувалось, виконувалося абияк: і цегла, і черепашник, навіть будівельне сміття було використане. Тому вони в першу чергу і порушуються.

Дерев’яні вікна повторити можна, якщо працюють чи будуть працювати фірми, які на це здатні. Коли виконувалися реставраційні роботи, одна і та сама фірма повністю виконувала всі дерев’яні вікна по всій будівлі і металеві вітражі на сходах.

Оскільки це пам’ятка національного значення, процедура відновлення буде тривалою? Які мають бути виконані норми, щоб все зробити правильно і водночас не допустити зайвого втручання в пам’ятку?

Відновити так, щоб зробити все вірно з точки зору реставраційних норм та правил, можливо. Можливо практично все. Але все залежить від фінансування. Проєктні роботи з реставрації фасадів були виконані ще у 2000 році, а закінчилися роботи по фасадах років 7-8 тому. От і порахуйте, 15-17 років пішло на те, щоб відреставрувати фасади. З точки зору часу це може бути швидко, якщо буде фінансування, а може розтягнутися на роки.

Перше, що треба зробити, це закрити від доступу вологи і не дати подальшого руйнування — це первісні роботи. А друге — консерваційні роботи. Те, що там залишилось, простінки, подивитися в якому стані, зробити дуже ретельне обстеження стану конструкцій. Все це потрібно зробити зараз.

А потім, після першого етапу, вже навесні, на початку літа, почати консервувати і робити нові віконні заповнення. Свого часу Харківська філія інституту «УкрНДІпроектреставрація», яку я тривалий час очолював, розробила документацію на всі вікна і вітражі на сходах. Її можна використовувати, якщо вона збереглась у замовника. Замовником було експлуатаційне підприємство «Держпром».

Думаю, що це буде довга робота, тому що зараз, самі знаєте, яка ситуація. Думаю, ще довго законсервована частина будівлі так простоїть. Також треба відновлювати електромережі, водопостачання, опалення. Це все треба вже зараз після того, як закриють вікна, відремонтувати.

У Харкові були випадки, коли на зруйнованих пам’ятках могли бути втрачені цінні конструкції [архітектор і реставратор Віктор Дворніков розповідав про дубову балку у будівлі на Полтавському Шляху, яку вивезли на утилізацію комунальники, фрагменти ліпнини — ред.]. У випадку з Держпромом такі перестороги можуть бути? 

Тут такого нічого не може бути. Конструктивна частина — це залізобетонний каркас, з яким нічого ніхто не зробить такого, як ви кажете. Там, де він порушений, його треба відновити. Якщо оголена арматура є, то вирізати та підварити нову і забетонувати вивали. Якщо там є тріщини в каркасі, то їх треба ін’єктувати спеціальними розчинами. Це практично відновить їхню несучу здатність.

Такого, щоб там було щось аутентичне… Не думаю. Тим паче, що каркас — дуже міцний, а простінки між колонами каркаса, в які вставлені вікна, як я і казав, вони були дуже погані ще коли будували. Уявіть, таку махіну за 2,5-3 роки збудувати! Були малокваліфіковані робітники. Коли ми це досліджували, повідкривалося дуже багато цікавих речей. Навіть опорядження фасадів первісне теразитове настільки було зроблено неякісно, що через три роки після того, як побудували, треба було робити наново все! І це можна замінити все. Якщо це зараз порушено, це можна замінити навіть сучаснішими матеріалами.

І це не вважатиметься втручанням в аутентичний шар чи щось подібне?

Я колись писав велику статтю з цього приводу. Була конференція у Запоріжжі, присвячена архітектурі, якраз стояло питання реставрації таких будівель. Держпром — це найбільша архітектурна пам’ятка України за своїм об’ємом. Таких великих пам’яток, напевне, і в Європі не знайдемо. Якщо мені не зраджує пам’ять, 350 тисяч кубічних метрів — об’єм будівлі. По-друге, вона експлуатується, там працюють люди. І треба, щоб там було тепло нормативно, а цього досягнути, використовуючи ті методи і ті матеріали, які були колись, вже сьогодні неможливо. Наприклад, там площа скління по всіх фасадах — близько 2,5 га. Якщо усі вікна забрати з Держпрому і на площі Свободи викласти, скло займе всю площу. Це дуже великий об’єм. І це скління свого часу трималось на простій замазці. Навіть по нормах того часу, коли це робилось, замазку треба було щороку міняти, бо вона більше одного сезону не витримувала. І уявіть собі, ці 2,5 гектари скління щороку замазкою робити. Це просто неможливо і навіть смішно. Тому деякі елементи аутентичні треба було міняти, без цього обійтись неможливо.

Головна на сьогодні цінність будівлі полягає не в окремих її елементах, а передусім — в об’ємно-просторовому рішенні. Коли вирішувалося питання щодо подачі Держпрому на статус пам’ятки міжнародного значення, то використовувалася така формула. Якби це була просто аутентична будівля, вона б явно не пройшла. А за об’ємним-просторовим рішенням, унікальним — проходить, і це головна її цінність.

Під час повномасштабної війни Держпром внесли у список об’єктів ЮНЕСКО, що підлягають тимчасовому посиленому захисту, але він не є міжнародною пам’яткою. Якби він навіть належав до списку об’єктів світової спадщини ЮНЕСКО, чи могло б це якось захистити від ударів росії? Чи може цей статус вплинути на агресора?

Раші на все плювати! Яка їм різниця?! Якби Держпром навіть мав статус пам’ятки міжнародного значення, а не стояв у черзі, як зараз, і що? Вони [ЮНЕСКО] б поставили там якийсь захист? Нічого б вони не поставили. Цей статус в першу чергу накладає відповідальність на тих, хто експлуатує будівлю. І ті, кому вона належить, зробили все можливе для того, щоб відновити і виконати роботи, які б дозволили включити її у попередній список міжнародних пам’яток. Якби у нас ще був якийсь зонтик протиповітряної оборони, може, якось, хоч трошки, можна було б відбивати ці бомби і ракети…

Нам іноді у соцмережах приходять коментарі з росії, знаєте, що вони пишуть? Що це радянська пам’ятка і обстріл — «декомунізація».

Це глузування і зловтіха. Ще у довоєнні часи я багато разів зустрічався з російськими фахівцями, які займалися дуже серйозними роботами у галузі історії архітектури, реставрації. І вони завжди заздрили Харкову, заздрили Україні, що у нас є така пам’ятка. Дурні, які це пишуть, що з них взяти? Дурні — вони дурні і є.

Можливо, вам відомо, ті фахівці якось реагують? Архітектурна спільнота.

Яка там спільнота? Вони тихіше води, нижче трави. Там ніхто і пікнути не може. Ті, хто щось намагався зробити чи сказати, усі виїхали з росії. А решта сидить мовчки, тільки б їх не чіпали. І все.

Розумію, що зараз, під час війни навряд чи можна говорити про проєкти, але у майбутньому, можливо, ви долучатиметесь до цього процесу під час відновлення України?

Я зараз перебуваю у Німеччині. Мені 77 років, я вже пенсіонер, підросли молодші фахівці, яким доведеться все це взяти на себе. Якщо встигну я, теж долучусь до цієї справи, якщо залучатимуть. Подивимось!