«Вона повернулася додому»: у Харкові попрощалися з режисеркою Світланою Олешко Відео
У Свято-Дмитрівському храмі Української греко-католицької церкви в Харкові відбулося прощання з режисеркою Світланою Олешко. Засновниця харківського театру «Арабески» померла у Варшаві 19 грудня 2024 року після тривалої хвороби та евакуації через російське повномасштабне вторгнення в Україну. Її прах поховають поруч з чоловіком — співаком, актором, музикантом Міськом Барбарою, який пішов з життя понад три роки тому. На кладовищі, де покоїтимуться Світлана та Місько, невдовзі покладуть бруківку зі Львова, звідки був родом Барбара. «МедіаПорт» публікує промову архиєпископа-емерита Ігоря (Ісіченка), а також спогади друзів Світлани Олешко у день прощання з режисеркою 22 березня.
«П’ятий Харків» навколо неї
Владика Ігор: «Я ніколи у житті, уже досить довгому, не зустрічав, хто б так щиро, безпосередньо, по-дитячому, любив своє місто. Мене дуже порадувало, що за опитуваннями соціологів харків’яни займають пріоритет по всій Україні у ставленні до рідного міста. Любов Світлани була справжньою. Як дитина любить свою матір — не через те, що вона красивіша, розумніша чи багатша, а просто, що вона є. Саме тому вона так захопилася концепціями Шевельова, взялася будувати майбутнє свого міста. Вона вірила у нього. Як мало хто ще міг вірити у Харків. Міг критикувати — ми бачили його вади — але вірити у нього і любити його — це справді мистецтво.
Ми говорили з нею через кілька днів після початку повномасштабного вторгнення, коли вона була у Варшаві, а неподалік її дому вибухали ракети. Тоді здавалося, що пройде якийсь час, ворог буде відкинутий і вдасться повернутися. На жаль, вона повертається лише зараз. Повертається ось так, своїм прахом… Але пам’ять про неї, її життєвий досвід, це те, що ми всі маємо і матимемо. У її парафії, у її Літературному музеї, у її «Арабесках», у колах її друзів. Тих, хто ферментувався навколо неї як майбутній «П’ятий Харків».
Війна жорстока, вона багато чого позбавила нас… Мабуть, якби не війна, ми б бачили тут Світлану живою. Але вона вчить нас бачити наше справжнє місто. Через ті небезпеки, загрози, які змусили багатьох-багатьох у Харкові відчути себе не тільки харків’янином, але й українцем. Хай вічна пам’ять Світлани буде її вічним даром і викликом, який нагадуватиме нам і зараз, у ці суворі часи війни, і потім, коли ми доживемо до справедливого переможного миру, яким має бути Харків і задля чого ми з вами маємо працювати. За що маємо молитися. Прощаючись зі Світланою, пообіцяємо їй, що будемо пам’ятати її унікальний багато в чому життєвий досвід.
Я пам’ятаю її студенткою, як від самого початку цього храму приходила сюди, пильно вдивлялася, вчитувалася у регалії, розпитувала у мене про облачення, вчилася сповідатися, причащатися. Вона росла як Людина… Дай Боже, щоб Господь, приймаючи її у своє небесне Царство, дав нам далі прийняти й розвинути ті пагінці доброго майбутнього «П’ятого Харкова», які вона нам залишила».
Повернулася додому
Наталія Цимбал, акторка театру «Арабески», режисерка, викладачка: «Світлана — людина, яка завжди пишалася тим, що вона харків’янка не в першому поколінні. Вона ніколи не хотіла звідси виїжджати. Для неї було дуже важливо повернутися. Вона страждала, коли переїхала. Я питала у неї, коли вона була у Варшаві: «Може, ти повернешся?». Вона відповіла: «Я боюся. Боюся повернутися у місто, якого я не знаю». Сьогодні вона повернулася додому, у своє улюблене місто».
Частина Львова у Харкові
Тетяна Пилипчук, директорка Харківського літературного музею: «Світлана займалася пам’ятником Міськові. Ми з нею спілкувалися перед тим, як вона пішла від нас. Вона усвідомлювала, що відбувається, і була надзвичайно сильною. Поряд з Міськом був похований Володя Вакуленко. І тоді постало питання, які пам’ятники ставити на могилу…
Пам’ятником Володі займається Український ПЕН, а Світлана і Місько добре знали багатьох членів Українського ПЕН. Світлана займалася памятником Міськові, його робив Олег Калашник. Тоді виникла ідея, щоб могили були об’єднані бруківкою. Як єдиний комплекс, куди могли приходити люди. Почався процес, щоб Львів передав бруківку, Світлана брала участь у самому процесі, і коли вже все було затверджено, Світлана пішла від нас. Ідея залишилась і буде втілена, бруківка вже приїхала.
Це символічно, тому що Місько переїхав зі Львова. Це така прекрасна пара — Місько і Світлана. Харків і Львів. Вони були дуже щасливими разом. І дуже пасували одне одному. Світлані було важливо, щоб частина Львова була в Харкові, поряд з Міськом. Місько любив Львів, це його місто, як і Харків».
Польсько-українські зв’язки
Ярослав Ґодун, директор Польського Інституту у Києві: «Світлана і Місько займалися культурою Польщі дуже багато. Коли ми познайомилися, років 15 тому, вони мені розповідали про любов до Польщі. Це завжди було чутно. Вони розмовляли польською мовою. Після того, як Світлана поїхала до Польщі, вона розмовляла польською майже як полька. Було дуже приємно.
Коли я зустрівся з неї востаннє минулого року у вересні у Варшаві, ми говорили про те, що вона має приїхати разом з режисером Анджеєм Северином до Києва у квітні цього року. На жаль, Світлани немає. Але її думка, її ідея залишається.
Світлана була серед тих осіб, хто підтримував польсько-українську співпрацю. Світлана минулого року поставила у польському театрі у Варшаві спектакль як «Харків! Харків!» Це спектакль дуже відомий, дуже потрібний для того, щоб пам’ять про Світлану залишилася якнайдовше.
Коли Світлана була в Польщі, вона багато працювала з українською культурою і театром, поширювала ідею про Леся Курбаса. Це було великим внеском для розуміння, що означає український театр, що це не тільки 90-ті роки, а і 20-30 роки української держави. Вона багато проводила різних акцій, поширюючи українську культуру, але так само вона була амбасадоркою польської культури».
Новий театр і свідомий погляд
Павло Савєльєв, актор: «Коли я був ще студентом театралки, мене зацікавив театр «Арабески», це були якісь інноваційні, нові підходи до театрального мистецтва як такого. Кінематограф тоді вже йшов великими кроками вперед, а театр… Театр теж мав розвиток, у тому числі й український театр, але здебільшого це все одно був такий, скажімо, ефект так званої четвертої стіни, ніби глядач там, актори тут.
«Арабески» — це про живе мистецтво і якийсь зовсім інший підхід, під іншою площиною до драматургії, текстів, пластики, підхід до театрального мистецтва був трошки інший. І я тоді ще подивився і подумав, що майбутній театр — у такому баченні.
Там був демократичний підхід до акторів, до життєвих обставин. І світогляд — такий пронаціональний. Не страшенно радикальний, як, наприклад, навішували ярлики свого часу Світлані і Міську, що вони «радикальні націоналісти» і так далі. Ні, абсолютно. Світлана була патріоткою своєї держави».
На усвідомлення потрібен час
Наталя Курдюкова, керівниця Харківського медіахабу: «Місько обрав Харків 20 років тому. Це був свідомий вибір. Вибір кохання і вибір свого майбутнього життя. Він залишився тут і став дуже важливою частиною міста. За ініціативи Світлани ми робили спільний ефір з львівським медіа. Світлана згадувала Міська, дуже багато про нього розповідала. Вони були єдиним цілим багато часу. Це [смерть Міська] стало трагедією для Світлани. Ми дуже за неї хвилювалися.
Нам всім було потрібно про це говорити тоді. Всім було важливо проговорити, наскільки важливою частина міста став Місько Барбара. Шкода, що про це не весь Харків знає, але те, що вони зробили з «Арабесками», театром, як вони вплинули на різні культурні, театральні течії — це, можливо, зараз ще не сильно усвідомлюється, для цього потрібен час, але, я думаю, ми будемо врешті всі жити з цим і це стане частиною нашого життя.
Це [питання перейменування вулиці на честь Міська Барбари] — важливий крок усвідомлення, безумовно, але я не вважаю, що назви вулиць щось принципово вирішують. Це глибша історія із вшиванням Міська в нашу історію. І це важливі часи становлення Харкова останні 20 років як міста про інше, не про те, що ми звикли думати. Не про лавочки, квіти й таке подібне».
Читайте також: «Коли йдуть такі люди, залишаються чорні діри»
Відео з прощання дивіться згодом на каналі MediaPort в YouTube