Знищену російську техніку з вулиць деокупованого Ізюма давно прибрали, проте слідів вторгнення ще багато — у зруйнованих будинках, магазинах та установах. Наприкінці травня з’явилися нові пошкодження — російська армія вдарила по Ізюму «шахедами»: побило будинки, горіла школа, люди не постраждали. Загальна кількість вбитих і померлих внаслідок російської агресії, за оцінкою міськради, сягає двох тисяч. 65 тіл з 449, що знайшли у масовому похованні після звільнення Ізюма, досі не упізнані. Як живе місто зараз і як триває ідентифікація загиблих — репортаж «МедіаПорта».
На узбіччях шляху, що веде на Донбас, продають полуницю та консервовані гриби. «Ну як там? Видно з Харкова, як горить Шебекіно?» — цікавиться продавчиня. З динаміків на центральному майдані лунає українська музика. У затінку біля різнобарвних клумб на тлі випаленого міськвиконкому відпочивають комунальники. Благоустрій — чи не єдина сфера зайнятості у зруйнованому росією Ізюмі, визнає заступник міського голови Володимир Мацокін.
«Ми постійно оновлюємо потреби, але у благоустрої, тепломережах, водоканалі є вакансії. Плідно працюємо з центром зайнятості, залучаємо на роботи. Це і прибирання блокпостів, й інші роботи, пов’язані із наведенням ладу в місті», — говорить Мацокін.
![](/sites/default/files/inline-images/DSC_4953-1.jpg)
Основні підприємства, що наповнювали міський бюджет, зруйновані або пошкоджені. Грошей на капітальне відновлення житла та інфраструктури — а це сотні мільйонів гривень — у громади немає.
«Або повністю, або частково зруйновано 80% житла. Понад 200 багатоповерхових будинків в Ізюмі пошкоджені чи зруйновані. Постраждало 80% нежитлової забудови і приблизно 30-35% одноповерхової-двоповерхової. Є проєкти так званої комплексної кластерної забудови, до якої будуть прив'язуватися модульні котельні. З понад 20 котелень залишилось тільки дев'ять. Основні сподівання пов'язані з міжнародними донорами і допомогою держави», — продовжує Мацокін.
![](/sites/default/files/inline-images/DSC_4936-1.jpg)
До повномасштабного російського вторгнення, за даними міської влади, в Ізюмській громаді проживало понад 35 тисяч людей. Попри масштабні руйнування, спричинені російською агресією, зі звільненням міста від окупантів населення зросло з 13 тисяч до 23 тисяч. Оживає малий бізнес. Днями відкрилося нове відділення «Нової Пошти», радіє заступник міського голови. Але залучити інвесторів, поки триває війна, місту складно.
«Безумовно, претензії у людей є. Можливо, ми не допрацьовуємо, але потрібно враховувати, що війна не закінчилася, фронт за кілька десятків кілометрів. Коли ми спілкувалися з донорами щодо відновлення центру соціально-психологічної реабілітації дітей, інвестори сказали: для такої відбудови потрібна тільки перемога», — каже Мацокін.
В очікуванні на перемогу Ізюм одним з перших на Харківщині майже повністю очистився від назв топонімів, пов’язаних з росією та СРСР. На карті міста з’явилися імена українських захисників, гетьманів, художників, письменників, інших діячів та знакових для України історичних подій.
![](/sites/default/files/inline-images/DSC_4962-1.jpg)
За спостереженнями місцевих журналістів, на вулицях міста частіше звучить українська.
«Є інфіковані російською заразою — не знаю, як ще цю «хворобу» назвати. Але що мене тішить — наша молодь. Вона не потрапила під цю пропаганду, знаходила можливості критично мислити, шукати інформацію. А ще присутність військових все-таки вносить позитивний настрій: люди спокійніші, в Ізюмі більше чутно українську мову. У крамницях, на ринках — дуже приємно, коли люди нею вітаються, звертаються», — каже головний редактор газети «Обрії Ізюмщини» Костянтин Григоренко.
![](/sites/default/files/inline-images/DSC_4896-1.jpg)
«В Ізюмі найскладніше — це не зруйновані будинки, мости, інфраструктура. Найскладніше — розмовляти з людьми, які були шість місяців в окупації. Вони неохоче говорять, налякані. Вважають, що не можуть говорити, бо колись цей сусід приніс їм російську хлібину чи консерву, і тепер винні йому все життя. Останні прильоти «шахедів» в Ізюм — я впевнений, що були місцеві коригувальники. Ніякі не Google-карти, не безпілотники. Є місцеві «любители русского мира», які продовжують жити серед нас. Бентежить те, що досі немає показових вироків суду», — додає журналіст.
Попри заперечення деяких місцевих жителів, вулицю Першотравневу, де під завалами враженої росією багатоповерхівки загинули близько пів сотні людей, перейменували на вулицю Пам’яті. У День міста 10 червня тут вшанували загиблих. Встановити імена та обставини загибелі всіх жертв російської агресії важливо для міста, говорить Володимир Мацокін.
«За нашими підрахунками, в той чи інший спосіб від російської агресії загинуло приблизно 2000 ізюмчан. Ми включаємо сюди і тих людей, які померли без догляду: наприклад, людина мала онкологічне захворювання або хворіла на діабет і не отримувала ліків в окупації, відповідних рекомендацій. Це все треба враховувати і дочекатися результатів ексгумації», — говорить Мацокін.
◆
Поліцейський мікроавтобус паркується поруч з амбулаторією. Мобільна криміналістична лабораторія приїжджає до Ізюма один-два рази на тиждень.
![](/sites/default/files/inline-images/DSC_4805-1.jpg)
Під палючим сонцем слідча група вивантажує з короба обладнання. ДНК-лабораторії ANDE та розхідні матеріали Україні торік зі США передав Фонд Говарда Баффета. Це пришвидшило процес ідентифікації, розповідає заступник начальника відділу криміналістичного забезпечення слідчого управління поліції Харківщини Максим Шендрик.
![](/sites/default/files/inline-images/DSC_4800-1.jpg)
За його словами, тільки один аналіз на п’ять зразків коштує 1700 доларів. Сама лабораторія — кілька десятків тисяч доларів.
«Лабораторія повністю мобільна, працює як від постійного живлення, так і від генератора. В отвір ми завантажуємо чіп-карти зі зразками (зазвичай букальний епітелій — з внутрішнього боку щоки; або волосся, слина, змиви з речей — ред.). Аналіз триває 90 хвилин. За допомогою програмного забезпечення проводиться порівняльний аналіз», — розповідає Шендрик.
![](/sites/default/files/inline-images/DSC_4792-1.jpg)
«За фрагментами тіла або решток невстановленого трупу та особи, яка надала зразки, ми можемо судити, що вони є близькими родичами або віддаленими, або взагалі не є родичами. Дана лабораторія може працювати з кістками, свіжими і не зовсім свіжими фрагментами тіла», — додає поліцейський.
Завдяки новому обладнанню та базі даних — обліку генетичних ознак людини — родичі загиблих можуть швидше дізнатися попередній результат. Але офіційний висновок видають після молекулярної експертизи у державних науково-дослідних експертно-криміналістичних центрах.
«Для закріплення попереднього результату призначається судова молекулярно-генетична експертиза, яка триває довший час (понад місяць — ред.). Попередній результат слідчі вже знають. І для родичів це (збіг ДНК — ред.), якщо можна сказати, новина приємна, але не радісна», — каже Шендрик.
◆
Здати зразок на аналіз поліцейським цього дня прийшов Сергій Хвостик. Він не знає, де поховані троє його родичів: батько, матір та двоюрідна сестра. Перед слідчими діями чоловік погоджується розповісти про 81-річну матір. Валентина хворіла і перед смертю мучилася — потребувала знеболювального: «Лікарня ж не працювала повністю… Я до лікарні ходив, а там росіян було повно поранених. Мати померла і вдома чотири дні пролежала».
Те, що її поховали, син дізнався постфактум: «Я питав, де вона похована? Сказали: 317 могилка — і все».
![](/sites/default/files/inline-images/DSC_4861-1.jpg)
Про обставини смерті батька та двоюрідної сестри Сергію мало що відомо. Батько мав інвалідність — був без ноги, у двоюрідної сестри в Ізюмі не було родичів, її єдиний син живе у росії.
«Їсти нічого було! Навіть сухарів. У нас у дворі так [з голоду] десь троє людей померли», — розповідає Сергій Хвостик.
Окупацію він згадує як суцільне страждання.
«Росіяни ходили по квартирах, дивилися, що у кого стоїть, що можна вкрасти. Ламали двері кувалдами. Сейфи виривали. Всі страждали! Особливо коли літаки, вертольоти. Над під’їздом літак пролітав і стріляв», — каже Сергій.
Наступної години чоловіка допитають і відберуть зразок для експертизи ДНК.
![](/sites/default/files/inline-images/DSC_4875-1.jpg)
В іншому кабінеті допит щойно завершився, на експертизу вилучають речі. Криміналістка у захисному комбінезоні дістає з прозорого файлу чорного картуза. Його принесла жителька Ізюма Тетяна Коваленко.
«…виконаний з матеріалу, схожого на шкірозамінник, зі штучним хутром внутрішньої поверхні», — диктує поліцейська слідчій, яка вносить інформацію в комп’ютер.
![](/sites/default/files/inline-images/DSC_4834-1.jpg)
Старша донька Тетяни зустріла війну у Бучі на Київщині і змогла виїхати з міста під обстрілами. Тетяна з 17-річним сином і матір’ю залишалася в Ізюмі. Коли у березні 2022 російська армія почала бомбардувати місто, її 50-річний колишній чоловік Сергій Коваленко пішов з дому, де мешкав з матір’ю, та зник.
«На той момент була така обстановка: вижити. Десь потрібно було переховуватись. Люди мерли. По дорозі лежали трупи. Літаки скидали снаряди, тремтіли стіни, дахи, — згадує Тетяна і плаче. — Постійно обстріли, ми між обстрілами якось готували їжу. Людей ховали у дворах, їх закопували, щоб смороду не було. Ідеш: хрести, хрести. Це психічно дуже важко. Не можна було панікувати поруч з матір’ю та сином».
![](/sites/default/files/inline-images/DSC_4806-1.jpg)
Про пошуки колишнього чоловіка Тетяна дізналася не одразу. Припускає, що він загинув від обстрілу у перші дні масованих ударів по Ізюму.
«Ми всі переховувалися, хто де. Були у сусідів у підвалі. Тяжко було. Двері відкривалися у підвал від вибухової хвилі. На початку березня він вийшов з дому та не повернувся. Матір з двома палицями обійшла всіх його друзів, з ким він товаришував, але так його і не знайшла. Коли прийшла Україна, писала до поліції, але не дожила. У січні померла», — продовжує вона.
Тетяна відчуває свою відповідальність перед батьком дитини. Ще в окупації за останні гроші їй вдалося переправити сина за кордон.
«Я з чоловіком прожила 13 років, у нас спільна дитина, я не можу закрити на це очі. Він мені сниться. Пробачення просить. Може, після цього мені буде спокійніше», — говорить Тетяна Коваленко.
◆
З 449 вилучених тіл з ізюмського кладовища, що утворилося під час російської окупації, ідентифікували 191, розповідає старша слідча слідчого управління обласного управління Людмила Подбой. Поки експертизи не завершені, тіла зберігаються у рефрижераторах.
«Видано [родичам для поховання] 188, троє — у процесі видачі. Взагалі без будь-яких даних — 65 осіб. Щодо інших у нас є певні дані, родичі очікують збігів ДНК-профілів для подальшої ідентифікації тіл та видачі для поховання. У людей були як вибухові травми, так і вогнепальні поранення, особи з ознаками катування, по-різному», — коментує слідча.
![](/sites/default/files/inline-images/DSC_4942-1.jpg)
Людмила згадує, що після деокупації було багато звернень від родичів загиблих, зараз їх одиниці. Слідчі закликають родичів надавати біологічні зразки — навіть якщо ті перебувають за кордоном.
«Велика кількість тіл залишаються, родичі не звертаються. Відпрацьована процедура щодо осіб, які перебувають за кордоном — на сайті Харківської обласної прокуратури надано інструкції, щоб вони також надавали біологічні зразки. Вже більше 20 таких випадків, коли ми ідентифікували за зразками з-за кордону», — пояснює слідча.
За один виїзд до Ізюма на аналіз взяли зразки та речі від сімох людей. Якщо родичі невстановлених загиблих не відгукнуться, тіла доведеться ховати під номерами.
![](/sites/default/files/textimage_store/cache/styles/facebook/f/f6/f6d4e517f58536474794562d0d3091307ed4775fcd28ae2ffe08852115b8b830.jpg)