Від незнання до весни: у Харкові представили проєкт «Я буду жити. Горицвіт»
Митці зі Львова представили у Харкові аудіовізуальний проєкт «Я буду жити. Горицвіт». Автори називають його музичною мандрівкою віршами мисткині з Гуцульщини Параски Плитки-Горицвіт у супроводі візуальних проєкцій, поезій та розмов.
«Параска у молодості пройшла шлях репресій, як і ми зараз — переживаємо війну. Її творчість — приклад вітальності українського мистецтва, що попри репресії та вороже знищення, дає нові плоди. Тому хочемо зберегти унікальну спадщину мисткині з Гуцульщини і відкрити її для українців через актуальне переосмислення її віршів, через творення і поширення авторської музики та візуального супроводу», — описують задум автори.
Концерт-прем’єра та бесіда «Я буду жити. Горицвіт» відбулися у Харкові 24 листопада. Музикували у Харкові Артем Каменков (контрабас), Марія Вербяна (фортепіано), Діана Горбань (вокал). Художні проєкції створювала художниця Богдана Давидюк. А бесідували про Параску видавець Олександр Савчук та Ольга Бондар-Різниченко.
Учасниці проєкту Діана Горбань та Богдана Давидюк розповіли «МедіаПорту» про ролі та відчуття у проєкті та весну зовні та всередині.
***
Ксюша (Євсевія): Діано, Богдано, розкажіть про себе.
Діана: Я працюю з дітьми у музеї Івана Франка у Львові. Я є акторкою, співачкою, проводжу майстерні зі співу та займаюсь іншими культурними ініціативами. У проєкті співаю, менеджерю, займаюся SMM. Як-то кажуть: і швець, і жнець, і в дуду грець. А ще всім даю копняків :).
Богдана: Я художниця, ілюстраторка, працюю у Музеї народної архітектури і побуту у Львові. У народі це називається «Шевченківський гай». Працюю як ілюстраторка, зокрема книжкова. Працюю з різними інституціями, створюю плакати.
Ксюша: Як виник проєкт «Я буду жити. Горицвіт»?
Діана: Параска давно зацікавлювала мене у різні способи. Перший раз я побачила виставку Параски у Львові з її циклом «Доля гуцулкє» про життя жінки в Гуцульщині, згодом приходила до її хатини в Криворівні, потім була велика виставка у Києві та інші різні маленькі чи великі приводи. Якщо приїжджаю з друзями до Криворівні, то неодмінно веду їх до Параски. В мені виникло бажання у творчий спосіб подякувати їй за те, яку багатогранну і велику спадщину вона для нас залишила. Це унікальна особистість. Хочеться, щоб пам’ять про неї тривала.
Взимку 2022 року я перефотографувала кілька книжечок у її хатинці в Криворівні, які не увійшли до великої виставки в мистецькому арсеналі в Києві «Подолання гравітації» у 2019 році. Коли почалося повномасштабне вторгнення власні бажання відійшли від основного фокусу уваги. А минулого року думки знову активізувались завдяки ініціативі у Києві «Культурні понеділки». Хотілось почати таку мультижанрову справу: щоб була музика на поезії Параски, щоб був зін про неї, а також реставрація книжечки «Я буду жити». Тоді я не виграла той пітчинг, але мала стимул думати над тим, щоб реалізувати цей проєкт раніше чи пізніше. І так нам трапився грант «Per Forma» на платформі Kyiv Contemporary Music Days [за підтримки Performing Arts Fund NL та Міністерства освіти, культури та науки Нідерландів для розвитку сектору перформативних мистецтв в Україні].
Ксюша: В чому полягає ваш проєкт зараз?
Діана: Наш проєкт зараз — це створення музики до поезій Параски Плитки-Горицвіт з її однойменної книжки «Я буду жити», створення анімації, листівок. Також цю музику ми запишемо та зарелізимо, але вже пізніше. Ці поезії, як й інші поезії чи тексти Параски, унікальні тим, що існують в єдиному екземплярі. Дуже хочеться, аби про Параску знало більше людей, тому мислимо, що музика та візуальна складова є одним з найбільш дієвих методів. А ще — творити місточок між Параскою і нашим поколінням, тому і виникло це бажання спілкуватися з Параскою у такий мистецький спосіб, щоб наблизитись до неї.
Богдана: Оскільки у Параски Плитки-Горицвіт дуже яскрава і пізнавана візуальна мова, зокрема в її витинанках, малюнках, то ми працювали більше з текстом. Це не документальний проєкт, а більше рефлексія. Відповідно, візуальне оформлення старалися робити у близьких техніках, які б асоціювалися з Параскою, але не використовуючи, наприклад, безпосередньо елементи з її творчості. Це такий був, експеримент, пошук. У нас не було, відверто скажу, конкретної візії. Ми йшли від незнання. Можливо, потім народиться ще якась думка, яка удосконалить ті речі, які зараз є.
Ксюша: Розкажіть про процес створення пісень, які вони є?
Діана: Ми відштовхувалися від тексту, настрою, мелодики слова, асоціації. На початку проєкту з нами також працював віолончеліст Володимир Бедзвін. І разом з ним, Артемом Каменковим та Марією Вербяною ми вигадували та фантазували музику. Наприклад, у нас є пісня «Я живу». Коли ми читали цю поезію Параски, то своїм звучанням нагадує чи то козацький марш, чи то повстанський гімн. Або ж є у нас пісня «Кріпись». Хотілося передати дух молитви, мантри, руху вперед. Багато поезій Параски є молитвами, мають у собі цей стрижень і звертання до Бога, до Музи, яка є не просто натхненням, а чимось більшим за нас самих.
У вірші «Я надіюся» Параска звертається до весни і хотілось передати цей час, коли квітнуть дерева, коли вівчарі ідуть на полонину. Образ весни — це один з її провідних образів. За моїми відчуттями, в цій порі Параска відшукує можливість самій в цій весні розквітати разом з її творчістю та усім, що є навколо. Дуже цікаво, що у неї завжди є діалог зі своїм внутрішнім світом, навколишньою природою, Богом. Вона творчиня власного світу краси і це помітно неозброєним оком в її хатині.
Варто не забувати, що Параска знає ціну своєї весни і молодості, адже депортацію вона переживала у дуже юному віці. Могла втратити свої кінцівки, бо дістала обмороження ніг. Та дивом врятувалась. 10 років тривало її заслання, а повернулась вона додому у свої 27. Радянська влада знищила її юність, її весну.
Ксюша: В яких містах презентували ваш проєкт та чому там?
Діана: Львів, Київ та Харків. Львів — тому, що це наше рідне місто, де ми працюємо і живемо. Чому Київ? Хотілося поділитись з киянами, адже вони дуже добре знають про Параску. А Харків? Маю дуже теплий зв’язок з цим містом і люблю це місто. Зараз я думаю, що ці три міста мають особливий зв’язок із Криворівнею, Параскою.
Київ має довготривалі стосунки із постаттю Параски. У 1990-х Павло Фаренюк зняв невеличкий фільм «Світ Параски Горицвіт», в якому можна побачити Параску за життя.
У ранніх 2000-х люди театру (Галина Стефанова Веретельник, Наталія Шевченко, Олег Драч та інші) відкрили Параску крізь призму тексту. У 2008-му родина Рибаруків — отець Іван та його дружина Оксана — організували там першу виставку Параски в музеї Михайла Грушевського, де книжки Параски лежали в колисках, як діти. Бо за свого життя Параска називали книги своїми дітьми. Згодом у 2019 році режисер Максим Руденко (який зараз у війську) зняв фільм про Параску Плитку «Портрет на тлі гір», а його колеги-художниці організували вже згадану виставку в Мистецькому Арсеналі.
Харків теж не пасе задніх, адже у 2009 році тут тривала виставка, яку організовувала Ольга Бондар-Різниченко у Літературному музеї. Взагалі Харків і Гуцульщина мають цікавий зв’язок. Якщо говорити про минувшину, можна згадати, що Гнат Хоткевич, народжений у Харкові, заснував Гуцульський театр у Красноїллі, селі неподалік Криворівні.
-
-
-
На щастя, Параска організувала навколо себе спільноту небайдужих митців з різних міст, які є друзями Криворівні.
Ксюша: Що ви відкриваєте нового під час роботи над проєктом?
Богдана: Коли я виходжу з Парасчиної хати, в мене завжди така дуже дивна емоція: «Чи можна бути, радіти повноцінно, всією повнотою життя, але приректи себе на самотність заради повноти, творчості? Скільки готова я віддати свого життя, щоб просто мати можливість творити, щоб була можливість, рефлексувати, сприймати, малювати, писати, роздумувати? Чи це цінне мені було б? Чи я б готова була поміняти на це радість, яку приносять в життя близькі люди, сім’я?» Коли виходжу з хати Параски я щоразу думаю про це, в якомусь ключі релігійному, покликання. Яким воно має бути? І чи я була б готова? Бо все, що ти там бачиш, це про творчість. Назву це «реалізацією», хоч це трохи попсове слово… Але їй можна позаздрити: все, що навколо неї, створене ж нею самою! Тобто вона максимально витворювала весь свій світ.
Діана: В кожному моєму творенні для мене важливо бути чесною, правдиво і з пошаною ставитися до творчості, творчого спадку у своєму діалозі. «Я буду жити. Горицвіт» для мене — передусім проєкт про людину, ніби ця творчість є людиною, з якою ти працюєш. Сама Параска є тим камертоном. Протягом проєкту я не була певна, чи ці поезії мають звучати саме так, саме з цією музикою. Для мене це дещо інша сфера роботи, бо до того я співала традиційні пісні, а тут все-таки інший жанр музики. І десь доречно співати так, як співають традиційні пісні, а десь — ні. Гарна нагода додати собі нових навичок співу. Я не знаю, чи я зустрілася в цьому проєкті з Параскою. Чи я насправді це відчула, насправді зрозуміла. Я завжди себе це запитую і коли раптом ця маленька зустріч стається, то це найбільше свято. Мені подобається ця людина, це взірець до наслідування: своїм життям показати силу духу.
Ксюша: Які враження від виступу у Харкові?
Діана: Відчувається велика відкритість від людей і велике бажання це в себе всотувати. У мене було відчуття, що на концерті ніби мене обійняли таким великим-великим обіймом. Велика хвиля тепла. Видавець Олександр Савчук, пані Ольга під час бесіди розповідали дуже цінні речі. Ми говорили про кобзарів, споглядальну поезію Параски, згадували про Гуцульський театр Гната Хоткевича, про те, що дружина Гната Хоткевича Платоніда бачила Параску, була знайома з посестрою Параски Одосією Плиткою-Сорохан. Пані Ольга розповідала про спогади Платоніди — про яблуко, яке вони розділили між посестрами в домі Параски. І одним шматочком було радісніше і ситніше наїстися (малося на увазі, що рідне наповнює більше, ніж чужина, чужа земля). І багато чого іншого: про бароковість мислення, бароковість гуцульської культури. Багато зв’язків, нюансів, які варто відмітити.
У Харкові ми не тільки давали концерт, а ще мали розмову-майстерку у просторі «Уява». Ми говорили з молодими людьми, розповідали про Параску, співали, майстрували, робили витинанки, книжечки. Це спосіб пізнання Параски через конкретні речі, що найкраще відкривають знання про культуру і про людину. Харків дуже теплий і дуже гарно прийняв. Хочеться ще приїжджати, ділитися, бо відчуваєш, наскільки це потрібно цьому місту. Ми не забуваємо про Харків, ми дуже любимо Харків і стараємося за кожної нагоди туди потрапити.
- Стежити за проєктом можна на сторінці «Я буду жити. Горицвіт» у Facebook та Instagram.
Довідково. У 2022 році на Прикарпатті відкрили музей мисткині Параски Плитки-Горицвіт. До нього належать дві локації у Криворівні, зокрема будинок у присілку Грашпарівка, де мешкала Параска Плитка-Горицтвіт. До експозиції музею входять речі з особистого архіву Параски, в тому числі фото, власноруч написані книги та ілюстрації.