Вибори мера Харкова: шанс для консолідації

На центральному майдані Харкова вже другий місяць поспіль в форматі відкритого мікрофону відбуваються зустрічі з майбутніми кандидатами в мери. Намет «Все для перемоги» давно став не тільки символом спротиву російській агресії в регіоні, волонтерським центром й місцем акцій. За шість років існування він перетворився у точку тяжіння суспільно-політичного життя. Аналог українського гайдпарку — проєкт «Діалоги у намету» — не тільки знайомить містян з потенційними претендентами на мерське крісло, але й ставить перед собою амбіційну задачу поговорити про найголовніше — місію Харкова. 

Власне, мені, як автору й ведучому цієї ініціативи, дуже хотілося б, щоб місцеві лідери політичних партій публічно розповіли про своє бачення майбутнього міста. Це не просто думки вголос про іржаві труби, розбиті дороги й невивезене сміття. Хоча кандидат у мери, звісно, повинен бути в темі й пропонувати варіанти вирішення проблем, що накопичилися за роки. Для мене важливіше інше — щоб лідери громадської думки відповіли на ключові питання переломного часу:

Хто такі насправді сьогоднішні харків’яни? Чому в умовах військової агресії нам вдалося вистояти і стати форпостом України? Куди ми йдемо і яку маємо перспективу? Якою, зрештою, бачиться стратегія розвитку півторамільйонного мегаполісу, коли світ змінюється буквально на очах?

Все-таки мова йде про культурну й інтелектуальну столицю країни. Місто, яке посідає 18 місце за кількістю населення в Європі між Мюнхеном та Міланом, що має колосальний потенціал, але перетворене в останні роки у затхлу провінцію. Від позиціювання себе на карті цивілізаційних процесів залежить масштаб наших амбіцій і майбутніх звершень.

Дійсно, з ким ми асоціюємо себе в першій чверті ХХI сторіччя? Харків — це «Сьоме око Бога», як вважав Сковорода, або ринок «Барабашово», де ріг достатку на гербі гармонійно з’єднаний з ментальністю прикордоння? Ми хочемо бачити «П’ятий Харків» за ​​Шевельовим або нам ближче міць «Першої столиці», модернізованої на український лад? Наш ідеал смартсіті з вітчизняною Кремнієвою долиною або туристичний центр, де сучасний зоопарк, фонтани й велика кількість атракціонів брендують його в очах обивателя як «успішний», чистий і комфортний таун.

Кернес — не вічний, і дуже важливо, щоб той, хто прийде замість нього, мислив масштабно, оцінюючи геометрію міста у всій її глибині та широті поглядів. Це має бути не просто міцний господарник, моральний авторитет, добрий менеджер і справжній патріот. В ідеалі, звісно, усе разом. Але для досягнення результату в політику приходять командою, де на кожному напрямку є своя дорожня карта реформ.

Як на мене, важливим є стратегічне розуміння того, що відбувається, здатність зріти в корінь, ставити інтереси громади вище власних амбіцій. І тут я підходжу до найголовнішого.

Мер нового Харкова на порозі прийдешніх історичних потрясінь повинен бути, перш за все, особистістю. Якщо хочете — справжнім державним діячем. Людиною, яка вміє ставати над партійними інтересами, персональними амбіціями, примхами столичних босів, спокусами спонсорів, критикою диванних експертів і т.д. 

Перед виборами постійно спливає тема єдиного кандидата від демократичних, проєвропейських, українських сил. Електоральний потенціал людей, які сповідують ідеали Революції Гідності, з часів Євромайдану в Харкові практично не змінився. Це 25-30% свідомих виборців, які ходять на вибори й намагаються активно впливати на своє оточення. Чисто теоретично, за умови їх мобілізації та об’єднання зусиль, мова могла б йти про потужну силу, що здатна стати реальною альтернативою Кернесу. Більш того, сьогодні у Харківського міського голови вже немає переважної більшості, щоб виграти мерські вибори в першому турі. Розклад такий, що частина його симпатиків проголосують за кандидатів від ОПЗЖ і команди Зе.

Демократичний табір, як ми бачимо, теж розривають, викупивши франшизу розкручених політсил. Нас ще чекають сюрпризи, але це тема окремої розмови. Проте, при консолідації зусиль основних гравців від проукраїнських партій і єдиного кандидата в мери, другий тур цілком реальний. Причому не у форматі Кернес-Фельдман, а саме у протистоянні нинішнього міського голови з кандидатом від об’єднаної опозиції. Це демонструє соціологія, запит суспільства і в цілому здоровий глузд. 

І як би подібний сценарій не здавався фантастичним, громадянське суспільство повинно вимагати від своїх лідерів на місцях спробувати піднятися до рівня державних діячів. Повірте, зробити це зовсім не пізно, і шанс для консолідації ще не втрачено. Потрібно просто стати реалістами і вимагати неможливого. Сідати за стіл переговорів. Переконувати в правильності такого рішення своїх патронів у Києві, узгоджувати спільну тактику захисту голосів, домовлятися про ведення чесної кампанії і підписувати меморандум про висунення на фінішній прямій єдиного кандидата від демократичних сил.

Причому, партії, які приймуть таке непросте рішення, електорально тільки виграють від подібної позиції свого керівництва. Їх виборці подякують їм і точно проголосують за них, а у Харкова з’явиться шанс на зміни. В іншому випадку ми наступимо на ті самі граблі, де результат вирішений до початку сутички, а її учасники так і залишаться пішаками в партії, яку грають за них.